Міжнародна група дослідників під керівництвом Гі Лім Кім та Стефана Шустера секвенувала та проаналізувала повні геноми п'яти представників койсанських народів, зокрема носіїв мов джу та туу з Намібії, а також одного носія мови банту. Отримані дані порівняли з масивом із 420 тисяч однонуклеотидних поліморфізмів (SNP) від 1 448 людей з усього світу. Аналіз виявив унікальну генетичну особливість, адже геноми двох представників народу джу/'хоансі (зразки NB1 та NB8) містять виключно чисту койсанську генетичну лінію без жодних домішок пізніших міграцій чи схрещувань. Це дозволило вченим зазирнути в глибоке минуле людства, оскільки решта популяцій часто несли сліди давніх або недавніх генетичних контактів. За допомогою моделі парної сукупності марковського коалесцентного аналізу (PSMC) вчені реконструювали зміни ефективного розміру популяції протягом останнього мільйона років.
Близько 100–150 тисяч років тому стався найдавніший поділ у сучасній популяції людей, коли предки койсанів відокремилися від предків усіх інших сучасних людей. Після цього розколу долі популяцій склалися по-різному.
Предки койсанських народів зберегли найвищий рівень генетичного різноманіття серед усіх людей на Землі, а їхня ефективна чисельність залишалася стабільно високою протягом десятків тисяч років.
Предки інших популяцій, зокрема пращури сучасних носіїв мов банту та позаафриканських груп, пережили серйозне скорочення чисельності в період між 30 і 120 тисячами років тому. Вони втратили понад половину свого генетичного різноманіття. Наприклад, популяція йоруба в Західній Африці скоротилася значно сильніше, а предки європейців та азіатів зменшилися до критичних показників через подальшу міграцію за межі Африки під час «Виходу з Африки».
Автори дослідження пов'язують ці еволюційні розбіжності з масштабними кліматичними та екологічними змінами на Африканському континенті. У період між 80 і 100 тисячами років тому в Південній Африці кількість опадів збільшилася, тому регіон став вологішим і сприятливішим для виживання мисливців-збирачів.
Водночас у Західній і Центральній Африці клімат став значно сухішим. Це могло спричинити важку кризу для місцевих популяцій, зокрема предків сучасних народів банту, чия чисельність різко впала.
Лише близько 4 000 років тому з поширенням сільського господарства та початком так званої експансії банту чисельність носіїв цих мов стрімко зросла і згодом перевищила чисельність традиційних корінних спільнот койсанів.
Це дослідження демонструє парадокс, адже попри порівняно невелику сучасну чисельність койсанів на тлі мільйонних народів банту чи європейських популяцій, саме вони є носіями найдавніших генетичних ліній людства. Їхні геноми слугують ключем до розуміння того, як наші предки пережили глобальні кліматичні виклики кам'яної доби.
Детальніше: Khoisan hunter-gatherers have been the largest population throughout most of modern-human demographic history. Nature. 2014