Павло Кириленко: Осмислити Інтермаріум

Останні 10 років в Україні серед правого середовища є популярною ідея так званого Інтермаріуму, Міжмор'я, або Балто-Чорноморського союзу, якому, щоправда, так і не судилося оформитись у реальний політичний блок. Хоча найкращий період для цього був починаючи з 2015 по 2020 роки, тоді коли цьому сприяла політика США за президентства Трампа та Великобританії прем'єр-міністра Бориса Джонсона.

Привабливість цього геополітичного проекту полягала у тому, що він мав стати альтернативою здеградованому Європейському Союзу з його насправді антиєвропейськими цінностями та зазійщеній Російській Федерації часів Путіна, де був взятий курс на повернення до більшовицької ідеології, яка 100 років тому перекреслила всі здобутки в плані європеїзації Російської імперії Романових.

Можливість відродити в межах Інтермаріуму справжню Європу з її тисячолітніми цінностями цівілізаціонізму – це і був унікальний шанс для України та інших країн цього простору. А тому скористатися тимчасовими цілями США та Великобританії для власної мети, мало бути вищим рівнем політичного хисту наших еліт, як би вони були, проте, як ми давно визначили, з наявністю таких в Україні є величезна проблема.

Однак зараз є сенс заглибитися у розуміння, чим насправді є Інтермаріум в метаполітичному контексті нашої історії впродовж кількох тисячоліть. Тим більше коли часом відбуваються спроби применшити значення цього геополітичного простору звівши його до планів Великобританії та США періоду другого десятиліття XX століття, як буферу між Германією та СРСР, або як зараз між ЄС та РФ. Хоча насправді ці плани Великобританії та США були дуже короткострокові, мінливі та приводили до небажаних результатів.

Олена Семеняка: Плодом російсько-української війни має стати військовий союз Інтермаріум

Наші сусіди - це ті країни, які, виходячи з власного історичного досвіду і на відміну від Заходу, не мали жодних ілюзій щодо рф. 

Вони добре знають, що вони можуть бути наступними і що російський імперіалізм завжди намагатиметься відродитися у тій чи іншій формі. 

Для них слова про те, що Україна захищає не лише себе, а й всю Європу, мають цілком буквальний сенс. 

І вже сьогодні Україна є військовим форпостом Інтермаріуму, поки інші члени цього фактичного регіонального альянсу, передусім країни Балтії, Польща, Чехія, тримають на собі економічний фронт і прямо зацікавлені у тому, щоб Україна була сильною, озброєною і розвинутою державою. 

Саме тому плодом російсько-української війни має стати військовий союз Інтермаріум, який назавжди зупинить російський реваншизм, стане ядром нової системи європейської безпеки і центром прийняття вільних від впливів російських лобі геополітичних рішень.

Лаурінас Касчюнас, голова комітету національної безпеки й оборони і парламентської групи "Інтермаріум" Литви, вручає командуванню Третьої Штурмової бригади національний прапор, відомий елемент якого, двораменний Яґелонський хрест, збігається із символом усього Інтермаріуму. 

Нагадаю, на зустрічі литовської делегації з комбригом Андрієм Білецьким та його заступником Максимом Жоріним було обговорено спільні заходи з посилення обороноздатності регіону зараз і в довгостроковій перспективі.

З початком осені - і реалізації наших планів! Розраховую на те, що вже при першій підготовчій зустрічі розбудова Інтермаріуму вийде на новий рівень.

Олена Семеняка: Знакова зустріч з батьком великого українського філософа і геостратега Олександра Маслака

Приємна і знакова зустріч українських і польських друзів Олександра Маслака з його батьком - Олександром Івановичем Маслаком, під час якої ми запланували спільні кроки і формати для продовження спадку цього великого українського філософа і геостратега, що так передчасно загинув у автокатастрофі в 2017 р. разом із чотирма іншими громадськими діячами, повертаючись із конференції у Варшаві на тему солідарної протидії країн Інтермаріуму гібридній агресії Кремля.

Говорили про те, наскільки невипадкова ця "ДТП", адже більше за все рф боїться ось таких архітекторів Інтермаріуму, які працюють на примирення й співпрацю польського та українського народів, а також про абсолютну непотрібність наших конфліктів минулого століття, що виснажили український спротив червоній загрозі (до 100 000 українських військовополонених у польських таборах станом на 1919-20 рр.) напередодні успішного, але не остаточного звільнення Києва від більшовиків об'єднаною армією Петлюри і Пілсудського і мають назавжди відійти в минуле. 

Власне, програма заснованої азовськими ветеранами ГО Intermarium Support Group під моїм керівництвом ніколи й не пропонувала нічого іншого, якими би неоднозначними не були фази сучасних польсько-українських відносин, а намір вивести нашу геополітичну синергію через актуалізацію ідей Олександра я озвучила щонайменше торік і запрошую всіх зацікавлених до його втілення тут і зараз.

Невипадково й те, що, попри належність до різних інтелектуальних традицій, консервативної і ліберальної, наші польські гості реалізують цю саму лінію. Так, однойменну збірку творів Олександра тримає Маріуш Патей, багаторічний учасник наших конференцій, економіст, добре знаний своєю якісною аналітикою та конструктивними ідеями, в т.ч. як подолати нинішню експортну кризу в стосунках України й Польщі. Як він пожартував, "Польща все одно продовжила би поставляти зброю Україні проти рф, навіть якби її очолив сам Степан Бандера".

А Казімєж Вуйціцький, відомий польський історик і публіцист, професор Варшавського університету, подарував присутнім примірники своєї праці "Коротка історія УПА для поляків. Чи примирять нас історики?", на тему конкретних шляхів цього взаєморозуміння і примирення.

Дякуємо Олександру Івановичу за теплий прийом, що так припав до душі нашим гостям ❤️ А також за регулярну підтримку фронту, зокрема, азовських підрозділів.

Глибока подяка й Польщі і польським добровольцям за допомогу українському народу в нашій спільній боротьбі проти російського агресора, плодом якої має стати Міжмор'я.

Україна отримала статус партнера-учасника ініціативи Тримор'я

Президент Польщі Дуда та його тодішня хорватська колега Колінда Грабар-Кітарович у 2016 році заснували Ініціативу трьох морів як платформу економічного співробітництва між центральноєвропейськими країнами ЄС. Вона налічує дванадцять держав Європейського Союзу, що пролягають вздовж осі північ-південь від Балтійського моря до Адріатичного та Чорного морів, звідси й назва.

 Країни-учасниці Ініціативи трьох морів створили новий формат партнерства і надали Україні статус партнера-учасника/ Про це оголосив президент Польщі Анджей Дуда під час саміту країн Тримор'я 20 червня 2022 р. у Ризі.

На відміну від стратегічного партнерства, яке пов'язує країни Тримор'я із США, Британією чи Європейською комісією, нова форма партнерства адресована потенційним країнам-членам ЄС.

"Ми вирішили створити особливий, новий тип партнерства з Ініціативою трьох морів – окрім стратегічного партнерства – партнерство через участь. Це новий тип партнерства, який призначений не лише для України. Ми сьогодні дали його Україні, але ми виходимо з того, що таке ж партнерство можуть розділити й ті країни, які розташовані в Центральній Європі і не є членами Євросоюзу, але прагнуть до нього приєднатися", - повідомив Дуда.

Президент Польщі додав, що країни, які будуть на шляху до вступу в Європейський Союз, зможуть подати заявку на такий формат партнерства з Ініціативою трьох морів.

Дуда підкреслив, що всі країни Тримор'я виступають за надання Україні офіційного статусу кандидата в ЄС.

"Я сподіваюся, що рішення з цього приводу буде ухвалено Європейською радою цього тижня – наприкінці тижня, тому що тоді буде засідання цієї ради", - сказав президент Польщі.

Україна неодноразово виявляла бажання приєднатися до Тримор'я.

Нагадаємо, Президент України Володимир Зеленський, якого запросили взяти участь у саміті Тримор'я як гостя за відеозв'язком, заявив, що Україна повинна стати повноправною учасницею Ініціативи трьох морів.

Прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький заявив, що без незалежної України Ініціатива трьох морів не буде можливою, та натякнув на важливість долучення України до цього формату співпраці.

Сергій Чаплигін: Створення нового коридору між Балтійським і Чорним морями

Відбувся вебінар «Створення нового коридору між Балтійським і Чорним морями».

Дискусія щодо відкриття інтермодального транспортного коридору  між Польщею та Україною розпочалась ще у грудні 2020 року. 

Подія  закономірна, особливо на тлі процесів, які відбуваються на геополітичному маршруті  Азія-Європа.

Після Brexit британці почали активно працювати з країнами Рімленду. Скоріш  Лондон, за допомогою Анкари та Варшави, вибудовує нову геополітичну реальність на Кавказі, Середземномор'ї та Центральній Азії.

Симптоматично, що британці  вже попідписували договори про вільну торгівлю з Туреччиною, Україною, Грузією та ЄС.

Микола Кравченко: Майбутнє українсько-польських відносин

Українські та польські націоналісти вже більше 100 років мають напружені відносини. Кремлівське масло ніяк не дає згаснути нашій ворожнечі, але головна причина наших непорозумінь все-таки в нас самих.  

Обом сторонам варто зрозуміти, що ХХ ст. провело кривавий кордон між нашими націями. Цей кордон був проведений дійсно криваво (Волинь-1943 та Вісла-1947 з обох сторін були далекі від пацифізму). Але він вже проведений. Будь-які територіальні претензії один до одного наразі беззмістовні. Тепер на території Польщі не лишилося більше нічого українського, так само як і на території України вже немає нічого польського. 

Нічого, крім могил… І це важливо. Кожен має право шанувати своїх героїв і класти квіти на могили своїх предків і попередників. Це право природне і його не піддати забороні. Зрозумівши все це, варто усвідомити ще один важливий момент. Минуле вже у минулому, а перед нами – майбутнє. Перед українцями і поляками наразі стоять одні й ті самі загрози і тільки спільними зусиллями ми зможемо ці загрози подолати. 

Та якщо ми продовжуватимемо шукати в історії причини до ворожнечі, то ми так і лишимося в цій самій історії. Ці загрози легко переможуть нас поодинці. Тоді ми не зможемо вберегти саме існування наших держав і просто загубимо майбутнє наших дітей.

На фото – герб січневих повстанців 1863 містить герби Польщі, Литви та України-Русі. 

Між українцями і поляками до сих пір не все просто, але шлях до спільних дій є, ми намагаємось формалізувати його у вигляді Групи сприяння розбудові Адріатично-Балто-Чорноморського союзу (InterMarium Support Group).

JAPONOPHILIA / ЯПОНОФІЛІЯ

 Japanophilia. Ruch monarchiczny na ziemiach Europejskiej Sarmacji, który doprowadzi do powstania najstarszej dynastii na świecie - Yamato na tronie Międzymorza! Banzai za króla i za kraj!!!

Японофілія. Монархічний рух на землях Європейської Сарматії, що призведе до встановлення найдавнішої династії у світі - Ямато на троні Інтермаріуму! Банзай за короля і за край !!!

MROCZNY BAŁTYK

https://www.facebook.com/groups/143537452509243

ЧОРНЕ МОРЕ ЩЕ ВСМІХНЕТЬСЯ! 

https://www.facebook.com/groups/czornemore

Обидві групи утворюють КОНФЕДЕРАЦІЮ ДО ВЕЛИКОЇ МОРСЬКОЇ ЗІРКИ, об'єднюючи жадаючих відродження монархічного устрою в країнах Європейської Сарматії. 

Але прагнемо не реставрації якоїсь династії, а вважаємо за доцільне запросити на Перестол Заморську Царівну! 

Perspectives on Intermarium From Across the Atlantic: A New Way Forward

As we promised, the Pan-European dialogue with our American allies continues.

Perspectives on Intermarium From Across the Atlantic: A New Way Forward

"... In its purest form, America is authentically a Pan-European nation. While America has developed an attitude and identity that is distinct from Europe, these differences are no more than those delineating fathers from sons. Regardless of nominal distinctions, we are forever connected by history and blood.

... Our metapolitics must be global, because today, the attack is global. Starting now, the way forward is one in which we no longer work in a purely national context. We are facing an attack on European culture, traditions, and economics on a global scale. With this in mind, we must understand that the winning response is a united response. We must recognize that Eastern Europe is culturally the healthiest part of our modern world, and by securing our allies’ mission we will inspire and build the model that Western societies can follow. Our brothers have shown us that this is the only path to restore our culture, traditions, and values. Intermarium will be the shield against subversion, progressive conquest, and subjugation."

The entire insightful essay by Paul Ult is available at intermarium.org.ua

Пан'Європейська Солідарність в Україні 1902 року

Пан'Європейська Солідарність в Україні ще до того, як це стало мейнстрімом ))

Гуцул, Мадяр, Ром;
Липован, Єврей, Поляк, Шваб;
Румун, Русин.

Фото 1902 року.

Olena Semenyaka: Welcome to the Heart of Europe!

Although the idea of Intermarium is deeply rooted both in real history and geopolitical reflections of the region's luminaries (Ukrainian Yuriy Lypa, Latvian Peteris Radzins, Polish Josef Pilsudski, and others), in the 20th century the champions of "Middle Europe" (Mitteleuropa, Zwischen-Europa) were the Germans who possessed the political and military might and traditionally referred to their land as "the heart of Europe."

Today, in the no less turbulent 20-s of the 21st century, Eastern and Central Europe take over this mission. And, while a technical infrastructure for the regional integration is being constructed within The Three Seas Initiative, the impulse for the rebirth and the redefinition of Europe ignited in Ukraine which forges its potential in the ongoing war unleased by Russia against this vanguard of national revolution in the region and beyond.

The countries of Eastern and Central Europe, which had been separated from globalization by the iron curtain, have remained a relatively monoethnical region with passionary population and nationalism-friendly policies, as opposed to the multiethnic and quasi-Soviet Russian Federation, not mentioning the West. They preserved both natural ethnocultural identities and the very subject capable of defending them.

Resisting both to the Eastern (Kremlin's) and Western globalist attempts to discredit and marginalize the Ukrainian volunteer movement, we realize that the current historical chance is unique. We welcome those with the strategic vision and efficient public tactics.

The sun of Europe rises in the East!

****

As the convergence of catastrophes unfolds, the fortress of INTERMARIUM, a shaping alliance of Eastern and Central European countries, stands tall, once again proving to be a bulwark both against Russian aggression feeding off neo-Soviet mythology and the shadow of the civil war brought by reckless humanitarian policies of the West.

Intermarium Support Group, established in 2016 by the Leader of National Corps Andriy Biletsky, has already held three international conferences with the participation of the representatives of diplomatic missions, political parties and official structures from all over the region. As of now, National Corps can firmly rely on several parliamentary parties supporting the geopolitical vector of Intermarium. With the support of the US, the infrastructural projects of the Three Seas Initiative create a necessary framework for the regional integration the end goal of which, though, is a new European sovereignty and, nolens volens, a new world order.

In the course of the last three years, coordinator of the Group's activities, international secretary of National Corps Olena Semenyaka attended a number of conferences in the region during which many expressed a wish to maintain a regular cooperation in an intellectual and metapolitical field in order to elaborate and promote the prehistory, the idea and the mission of Intermarium today.

Intermarium-2020 is coming. Join us!

https://www.patreon.com/intermariumsupportgroup

Інтермаріум – наша відповідь «стратегічному партнерству» ЄС із Росією

Як відомо, сьогодні вночі відбулося доленосне голосування в стінах Парламентської Асамблеї Ради Європи, відповідно до якого російська делегація повертається до складу ПАРЄ та відновлює право голосу. Рішення було прийняте більшістю, попри невиконання Російською Федерацією будь-яких вимог, висунутих Асамблеєю щодо анексії Криму, збройної агресії на Донбасі та численних порушень норм міжнародного права та прав людини в Україні.

Ми трактуємо це рішення як закономірне, адже спроби повернути до складу інституції Росію відбувалися постійно, а також це доволі тенденційно, адже за 5 років російської агресії в Україні, європейські країни працювали над спільними з РФ економічними проектами, ігноруючи ціннісні розбіжності та нехтування Росією норм прав людини, кордонів і територіальну цілісність країн Європи.

Ми згадаємо декілька проявів тенденції щодо зближення керівництв європейських країн із російською стороною:

• Ще в червні 2016 року в Бюро ПАРЄ прийняли декларацію про «спільні цінності з РФ» і про «необхідність руху назустріч». У заяві йшлося про те, що ПАРЄ та РФ мають «спільні інтереси в галузі захисту прав людини, демократії та верховенства права як на національному, так і на міжнародному рівні».

• 22 січня 2018 року у генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд на засіданні зазначив, що Російська Федерація повинна лишатися в складі ПАРЄ, доки не порушує «фундаментальні цінності» Ради Європи, серед яких: заборона смертної кари, тортур, примусової праці та позасудового покарання.

• Саме Німеччина дотепер лишається головним лобістом «Північного потоку 2», попри протести країн Балтії та США.

• Міністр економіки Німеччини Петер Альтмайєр і міністр економічного розвитку РФ Максим Орєшкін на початку червня 2019 р. підписали декларацію про поглиблення двостороннього партнерства РФ та ФРН в області економіки.

• Еммануель Макрон та Ангела Меркель виступили ініціаторами створення європейської армії, фактично альтернативного до НАТО договору про колективну безпеку, що свідчить про спробу відірватися від геополітичного курсу США.

• Товарообіг між Німеччиною і Росією, попри економічні санкції ЄС, у 2018 році сягнув 62 мільярдів євро.

Фактично, цим рішенням ПАРЄ поставила під загрозу поточний формат перемовин щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Адже участь у перемовинах прямих стратегічних партнерів РФ ставить під сумнів, ба навіть – унеможливлює досягнення справедливості.

Виходячи з вищезгаданого, ми можемо констатувати, що російські гроші виявилися ближчими для західноєвропейських партнерів України, ніж правда та справедливість. Натомість це голосування ще раз продемонструвало природних стратегічних партнерів України, котрі усвідомлюють загрози, які несе собою зближення Росії з країнами Європи. Йдеться про Польщу, Литву, Латвію, Естонію та Грузію, в якої Росія окупувала 20% території. Відтак, на ґрунті спільного усвідомлення загроз, народи цих країн розпочали процес поглиблення співпраці задля ефективнішого протистояння викликам у площині колективної безпеки.

Відтак, ми наголошуємо на життєво необхідній зміні формату перемовин для зрушення з мертвої точки дипломатичних домовленостей щодо ситуації на Донбасі – із мінського на будапештський, за участі Великобританії та США.

А також закликаємо до усебічної підтримки співробітництва країн Балто-Чорноморської вісі на противагу «стратегічному партнерству» з РФ країн Західної Європи. Уже 3 роки поспіль Група сприяння розбудові Інтермаріуму обстоює курс на альтернативну європейську інтеграцію з огляду на посилення тандему "Берлін-Москва" і має налагоджену співпрацю з природними союзниками України, які готові дати адекватну відповідь правовому нігілізму західноєвропейських міжнародних інституцій.

https://www.facebook.com/intermariumsupportgroup

Почему Интермариум?: интервью с Еленой Семенякой, международным секретарем Национального Корпуса (Украина)

Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з Оленою Семенякою, міжнародним секретарем Національного Корпусу й керівником проекту «Блок міжнародних відносин» партії. Коло питань, піднятих в інтерв’ю, виходять за межі власне української проблематики, значною мірою обертаючись навколо Інтермаріуму як геополітичної й культурно-цивілізаційної альтернативи не лише мультикультурному ЄС, а передусім неоєвразійській РФ. Спілкувався Алексей Рейнс.

Олена или Елена? В сети пишут по-разному.

Даже Алёна, как недавно прозвучало мое имя на федеральном канале Россия 24 в феерическом выпуске передачи К. Семина о международной деятельности Нацкорпуса, почему-то названного «подразделением батальона Азов»; впрочем, содержание таких программ, думаю, осуждать бессмысленно. На современном языке международного общения, английском, пишу Olena Semenyaka, подчеркивая свое украинское происхождение, но в личном общении отзываюсь на все три вариации моего имени на славянских просторах (Олена, Елена, Алёна).

Некоторые заграничные контакты, далекие от «русского мира» и путинизма, предпочитают вариант Elena, например, английский теоретик национал-анархизма, неофолк-музыкант, эссеист и владелец Black Front Press Трой Саутгейт, немцам и скандинавам близка Helena, но в целом «бренд» Olena Semenyaka уверенно лидирует, особенно после Майдана. До такой степени, что многие русскоязычные называют меня «Олэна», то есть имя превращается в позывной.

Частично путаницу создала я сама, связывая сферу интересов с тем или иным именем. Например, чтобы у человека, следящего за деятельностью Olena Semenyaka, Интермариум и Панъевропа не смешивались в одну кучу с Black Metal, сакральной географией и мифологией, публикации на эту тему я подписываю именем Helena.

Можно было бы обойтись без этих эгоцентрических подробностей, но в свете моей международной деятельности важно подчеркнуть ее панъевропейский контекст, то есть то, что это обилие имен никак не свести к русско-украинскому языковому вопросу и тому или иному штампу на идентичности. Хотя при желании можно было бы раздуть из этого очередную подозрительную историю, так как в роду у меня действительно была русская / русскоязычная бабушка Елена, в честь которой меня и назвали. В отличие от некоторых западноукраинских коллег, чьи деды не просто были антисоветскими партизанами, но и приняли смерть от рук НКВДистов, у меня в роду с преемственностью поколений, в идеале занятых единой освободительной борьбой, не все так однозначно.

Конференція «Інтервенція Росії в Чорному та Азовському морях: як запобігти російській морській агресії проти України»

28 листопада 2018 р., у прес-центрі Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв (GDIP Media Center) відбулася змістовна й високопрофесійна конференція «Інтервенція Росії в Чорному та Азовському морях: як запобігти російській морській агресії проти України». Анонсована до ескалації подій у Азовському морі, вона стала майданчиком не тільки для пошуку шляхів виходу з кризи, а й протидії дезінформації українського суспільства та міжнародної спільноти, що відбувається в тому числі й з вини МЗС України.

В заході взяли участь наступні посадовці й заслужені діячі України: Григорій Перепелиця – український політолог, конфліктолог-міжнародник, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень, який модерував і, власне, організував цю конференцію; Леонід Осаволюк, директор департаменту, посол з особливих доручень МЗС України (2008 – 2017р.), Надзвичайний і Повноважний Посол України; Володимир Огризко – міністр закордонних справ України з грудня 2007 до березня 2009, Надзвичайний і Повноважний Посол України; Володимир Василенко — український правознавець-міжнародник, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, Надзвичайний і Повноважний Посол України; Андрій Клименко — голова спостережної ради Фонду “Майдан закордонних справ”, експерт з питань Криму, головний редактор сайту Вlackseanews, та Сергій Гайдук, віце-адмірал, командувач Військово-Морських сил України з 2014 по 2016 рр.

Учасники конференції обговорили не тільки важливість введення повноцінного військового стану, коментуючи рішення президента як половинчасте та запізніле, а й довели шляхом детального аналізу міжнародних правових документів та угод між Україною та РФ, що Росія, всупереч розтиражованій за кордоном заяві заступника міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції Олени Зеркаль, яка по суті повторила слова міністра МЗС РФ Сергія Лаврова, абсолютно не мала права затримувати українські кораблі. Більше того, це перший із часів другої світової випадок несанкціонованого захоплення офіційними збройними силами однієї держави військових кораблів іншої.

Читайте далі: http://intermariumnc.org/?p=738

Салман Север: Феникс западного окна

Другой крутящий момент, о котором пока ещё не вошло в правила общественного вкуса заявлять вслух, — эксцентрика мiрового православия.

То, что сейчас происходит по линии натяжения «Стамбул-Киев», этот революционизирующий сдвиг, имеет свои утончающие уточнения.

Уранополитея ли, симфония ли светской и церковной властей — какой бы ни была поместная прошивка, одно мы видим. — Резко вырастает удельный вес НАТО-церквей.

Магистральное православие становится всё более оксидентальным, всё менее евразийским. Азиатский импульс гаснет, линия смещается туда, откуда взойдёт Солнце Судного дня — к Фениксу Запада.

Целый ряд крутящих вещей уходит к новым океанам демонтажа и пересборки — в чистый атлантизм. Нашим зрением фиксируется возмужание Атлантического Ислама. Нашим же зрением может быть поймана вспышка сверхновой евро-атлантического православия.

Это своё пространство, своё натяжение, и поезд запускаемых процессов пройдёт сквозь только подозреваемые терминалы. Ослепительно интересно следить за тем, как всё сжимается и концентрируется под когтями Феникса Запада (Анка аль-Магриб).

Константинопольская, Болгарская, Румынская, Польская, Чехословацкая Американская, Элладская, Албанская церкви утверждены в странах НАТО.

Румынская православная церковь оспаривает и поглотит молдавских верующих. Новосозидаемая Украинская церковь и Грузинская, если всё пойдёт по плану, сместят смыслы Большого Кавказа и сакральной Руси западнее и западнее.

Сербов будут дробить, добивать и откалывать от них Македонскую православную церковь (посмотрим, что ждёт черногорское православие).

Нынешние решения Вселенского патриархата по событиям XVII века — серьёзный кредит, который выписан контурам Интермариума, вообще Восточной Европе. Запастись терпением — и стать свидетелями того, как осмелеет Белорусская автокефальная православная церковь, как по-новому себя будут чувствовать православные в Польше и Прибалтике.

Иерусалим вписан в нужный вектор. Кипр ждёт объединение и непременный дрейф глубже в Атлантику. Интересное может случиться с Сирией, и, если Феникс Запада разорвёт сбежавшихся туда медведей, Антиохийская православная церковь будет включена в Средиземноморский проект добрососедства и усмирения.

Маргинализация РПЦ МП — мы взглянем на то, как себя будет ощущать и ставить то, что ранее называлось Русской православной церковью за рубежом. Мы будем смотреть на то, как когти погружаются всё глубже в русскую альтернативу: в истинно-православие и автономные церкви, какие будут их телодвижения.

Третий Рим сыпется. Четвёртый спит в яйце. Феникс его гнезда одноглав да вогнезорок.

Анна Клокун: Націоналісти за Інтермаріум

13 жовтня 2018 р. у Києві відбулась ІІІ міжнародна конференція проекту Інтермаріум за участю представників Національного Корпусу. На заході були присутні делегати з Хорватії, України, Польщі, Литви та інших країн. Були обговорені багато питань реальної перспективи взаємної інтеграції як на рівні держав, так і на рівні окремих проектів в економічній, безпековій, культурній та інших сферах.

Першим виступив у рамках безпекової секції з доповіддю бригадний генерал Хорватських Збройних сил, реформатор армії Хорватії та один із командирів операції «Буря» – Бруно Зоріца, що розповів про стан справ хорватсько-української оборонної співпраці, поділився досвідом щодо покращення обороноздатності держави та відкрив горизонт перспектив, який розкриває інтеграція адріатично-балто-чорноморського військових потужностей.

Наступними спікером став начальник Військової школи командирів ім. полковника Євгена Коновальця Кирило Беркаль (друг «Кірт»), котрий розкрив принципи ефективної модернізації військової освіти на прикладі очолюваної ним Військової школи.

Перспективи підготовки військового резерву в молодіжних мілітарних організаціях та переосмислення важливості подібних утворень у рамках оборонного комплексу сучасної держави розкрив професор університету ім. Марії Склодовської-Кюрі, віце-президент Асоціації «Академічний Легіон» Даміан Дуда.

Далі слово взяв доктор гуманітарних наук Єжи Таргальський з Центру Східноєвропейських студій Варшавського університету, який розставив наголоси щодо розбудови системи регіональної безпеки в Східній Європі та виняткової важливості підвищення обороноздатності Польщі, Румунії та України, як держав, безпека яких є під прямою загрозою через військову агресію Російської Федерації.

Наступний доповідач, Даріуш Матерняк, докторант центру досліджень «Польща-Україна», у своєму виступі посилається на власну книгу «LITPOLUKRBRIG: United for Peace». Автор зробив екскурс в історію військової співпраці Литви, Польщі та України, продемонструвавши успішні кампанії, стратегічні переваги такого союзу та важливість об’єднання зусиль трьох держав у цій сфері, початок яким поклала зведена бригада LITPOLUKRBRIG.

Зрештою, в секції регіональної безпеки пролунала доповідь аспіранта кафедри українознавства в Ягелонському університеті Міхала Марека. Доповідь не лише констатувала успіхи в модернізації озброєнь з боку України та Польщі, але й була звернена у майбутнє: якою може бути подальша співпраця в оборонній промисловості. Загалом, успіхи у виробництві, що відбулися в останні роки, зміцнили обороноздатність і становлять гарантію безпеки та ненападу з боку агресора.

Секцію цивільного співробітництва відкрив кандидат історичних наук Олександр Алфьоров доповіддю, присвяченою політиці пам’яті в країнах Балто-Чорноморського регіону. Культурний простір і ціннісні орієнтації забезпечують цілісність наших держав не менш як зброя, адже це непорушний невидимий щит цивілізаційного вибору націй країн адріатично-балто-чорноморського союзу.

Продовжуючи тему історичної пам’яті, наступний спікер – представник організації «LDK palikuonys» Кестутіс Маркевічус – розповів про практичні втілення проекту, націленого на політику пам’яті – литовсько-українське співробітництво у рамках проекту «Пам’ять Нації». Нещодавно литовські волонтери подарували понад 2000 дубів для висадки на острові Хортиця, що символізувало дружбу з українським народом і глибоке коріння міжнаціональної взаємодії в історії.

Безперечно, неможливо говорити про будь-який союз держав без розбудови економічного фундаменту такого співробітництва. Саме тому директор Інституту ім. Романа Рибарського Маріуш Патей виступив із доповіддю, присвяченою фінансовій інфраструктурі Міжмор’я, в якій згадав історичні прецеденти успішних економічних кампаній між країнами адріатично-балто-чорноморського регіону. Під час виступу доповідач також розглянув багато існуючих проектів та ініціатив щодо економічного співробітництва в осяжному майбутньому. Винятково цікавими виявилися ідеї щодо розбудови Банку Міжмор’я, Фонду Міжмор’я та Фонду Солідарності, націлених на фінансування перспективних стартапів.

Завершуючи секцію цивільного співробітництва, виступили представники від ГО «Юнацький Корпус», Дмитро Дорошенко і Дмитро Майоров, презентувавши напрацювання зі спортивно-патріотичного виховання дітей у таборі «Азовець» і міжнародному таборі «Нащадки вільних». Позаяк, належне виховання підростаючого покоління було й лишається чільним пріоритетом для сталого розвитку держави.

Насамкінець варто віддати належне модератору – Олені Семеняці – яка вміло підсумовувала виступи доповідачів, вступала в цікаві дискусії та, що головне, концептуально оформила та організувала цей захід.

Третя конференція Intermarium Support Group засвідчила зрілу фазу розвитку ініціативи лідера Партія «Національний Корпус» Андрія Білецького. Цього року делегати хорватських, польських, українських, литовських громадських і державних програм виступили з конкретними проектами регіональної співпраці в оборонній, економічній та культурній сферах.

Представники союзних партій Арсеній Білодуб (ПРАВИЙ СЕКТОР) та Руслан Андрійко (ВО «Свобода»), як підписанти Національного Маніфесту, одним із пунктів якого є розбудова геополітичного союзу «Інтермаріум», також завітали на захід.

Адже проект Міжмор’я має не тільки національне значення як оборонний союз і стратегія інноваційного прориву для України, цікавість до якої об’єднує широкі українські громадсько-політичні кола (чому лише громадські — окрема тема для розмови, до якої ми ще повернемось). Адріатично-Балто-Чорноморський Інтермаріум обіцяє відновлення системи безпеки для Європи й Заходу в цілому як той острів нереалізовних політичних можливостей, які відповідають вимогам нашого історичного часу. Саме тому виступи спікерів уважно слухали не тільки українці, а й гості зі Штатів, Норвегії, Німеччини, Італії, Франції, Шотландії та інших країн західного світу, які з надією спостерігають за новим світанком на Сході Європи.

Очікуйте на детальніші конференційні звіти та матеріали!

Серце Європи б’ється на Сході!

Інтермаріум — реальна геополітична альтернатива Євросоюзу для держав Балто-Чорноморського регіону, що передбачає незалежність від зовнішніх впливів, посилення держав-учасниць та дієве протистояння нестихаючій російській агресії.

Кирило Латишев: Майбутнє — за Інтермаріумом

Сьогодні в Києві партією Партія «Національний Корпус» була проведена конференція, присвячена розбудові Інтермаріуму – майбутньому адріато-балто-чорноморському союзу держав Східної Європи. Такий захід проводиться вже втретє: все почалось в 2016 році з ініціативи лідера Азовського руху Андрій Білецький.

Чому розбудова Міжмор’я життєво важлива для України і всієї західної цивілізації? Сьогодні ми перебуваємо між Сциллою та Харибдою: на схід від нас по євразійському степу повзає труп совєцької недоімперії і, б’ючись в передсмертних конвульсіях, ще пожирає тисячами людські життя. На захід від нас – стара Європа, ще ніби жива, але повільно вмирає, отруєна ідеями фемінізму, толерантності, сучасної демократії, неомарксизму. Саме тому тягар білої людини – зараз на плечах Східної Європи. Те, що мертве, треба добити, а що ще живе – мусимо врятувати.

В Україні ідею розбудови Інтермаріуму послідовно відстоюють та реалізують саме націоналісти. І це не дивно – в усі часи прихильність правим ідеям була ознакою політичної адекватності.

До речі, ідея необхідності створення Міжмор’я закладена глибоко в основах саме українського націоналізму: декалог Українського націоналіста починається такими словами: «Я дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя».

Так заповідали наші батьки-засновки.

На грані двох світів. Творити нове життя. Творити наш світ.

ПРОГРАМА Третьої Конференції Групи сприяння розбудові Інтермаріуму

Секція регіональної безпеки і оборони

Бруно Зоріца, Бригадний Генерал Хорватських Збройних Сил, сержант Французького Іноземного Легіону у відставці (Хорватія): «Хорватсько-українська оборонна співпраця як рушій адріатично-балто-чорноморської інтеграції».

Кирило Беркаль, Начальник Військової школи командирів імені полковника Євгена Коновальця, старший лейтенант (Україна): «Сучасна військова освіта на прикладі Військової школи командирів ім. полковника Євгена Коновальця (БВОС. в.ч 3057 НГУ)».

Даміан Дуда, Університет ім. Марії Склодовської-Кюрі, віце-президент Асоціації «Академічний Легіон» (Польща): «Підготовка військового резерву в молодіжних організаціях».

Єжи Таргальський, доктор гуманітарних наук, Центр Східноєвропейських студій Варшавського університету (Польща): «Трикутник “Польща, Україна, Румунія” як важливий елемент безпеки регіону».

Даріуш Матерняк, Центр досліджень «Польща-Україна», автор книжки «LITPOLUKRBRIG: United for Peace» (Польща): «LITPOLUKRBRIG як приклад оборонної співпраці в регіоні».

Міхал Марек, Ягелонський Університет у Кракові, аспірант кафедри Українознавства (Польща): «Польсько-українська співпраця у оборонній промисловості – потенціал та теперішній стан».

Секція цивільного співробітництва

Олександр Алфьоров, кандидат історичних наук, член вищої ради Національного Корпусу (Україна): «Політика пам’яті країн Інтермаріуму: сто років відновлення державності».

Маріуш Патей, директор Інституту ім. Романа Рибарського (Польща): «Фінансова інфраструктура Міжмор’я – фундамент регіонального співробітництва. Банк Міжмор’я, Фонд Міжмор’я, Фонд Солідарності».

Кестутіс Маркевічус, ГО “LDK palikuonys” (Литва): «Литовсько-українське співробітництво в рамках проекту “Пам’ять Нації”».

Дмитро Дорошенко, керівник ГО «Юнацький Корпус» (Україна). Презентація юнацького табору «Азовець» та ГО «Юнацький Корпус».

Даниїл Майоров, методист ГО «Юнацький Корпус» (Україна). Презентація міжнародного юнацького табору «Нащадки Вільних».

Андрей Окара: Украина в поисках имперской перспективы (2000)

Суждено ли Киеву стать новым центром поствизантийской цивилизации?

В современном глобализирующемся мире подлинным политическим суверенитетом может обладать только блок государств, имеющих единый «цивилизационный знаменатель» – религию, этические ценности, культурные модели, общезначимые сакральные центры, историческую устремленность, сходное понимание эсхатологии.

Для восточноевропейского цивилизационного пространства, к которому, помимо России, Украины и Белоруссии принадлежат также Армения, Болгария, Греция, Грузия, Кипр, Македония, Молдавия, Румыния, Сербия, Черногория, таким «знаменателем» является наследие Византийской империи. (В данном контексте Восточная Европа понимается не в узкоутилитарном физико-географическом значении (как земля от Альп до Урала), ни в политическом (как распавшийся в конце 1980-х годов блок социалистических стран), а именно в цивилизационном: Восточная Европа – как поствизантийская Ойкумена, «Византийское Содружество Наций» (подробнее об этом см.: «Особая папка НГ» («Восточная Европа») от 25 августа 1999 года). С такой точки зрения Польша, Чехия, Словакия, Венгрия относятся к Центральной Европе – католически-протестантской, но не романо-германской.)

Исходя из существующих на сегодня реалий, именно имперский тип мышления, имперская геополитическая идентичность являются наиболее адекватными вызову времени (если, конечно, не ставить перед собой заведомо пораженческие задачи). Поэтому современный империализм – это прежде всего разновидность «оборонного» сознания в условиях «столкновения цивилизаций», в условиях глобализационной унификации, а вовсе не стремление к грубой силовой или экономической экспансии.

Олена Семеняка виступила на конференцiї «Розбита Iмперiя» («Rozbite Imperium») у польському Сеймi

25-26 листопада в Колумновiй залi Польського Сейму вiдбулася пiдсумкова конференцiя циклу «Розбита Iмперiя» («Rozbite Imperium»), що стартувала в Києві, продовжилася у Тбілісі та завершилася у Варшаві.

[…] На конференції «Розбита імперія» Україну представляли делегація від українського студентства, Олена Семеняка (Національний Корпус), Євген Білоножко (головний редактор Інтернет-порталу Polonews, полiтичний експерт), а також доброволець не однієї війни в регіоні Ігор «Тополя» Мазур та Анатолій Шолудько (УНА-УНСО).

Виступ Олени Семеняки природним чином стосувався новітніх українських національно-визвольних змагань, але не тільки українських. Розкриваючи геополітичну програму Національного Корпусу, вона обґрунтувала тезу про те, що, як би це парадоксально не звучало, справжню незалежність народи Центрально-Східної Європи зможуть здобути лише в рамках повноцінної регіональної інтеграції: «Адріатично-Балто-Чорноморська інтеграція: від незалежності до суверенітету».

Зважаючи на те, що конференцію було присвячено не тільки передісторії, а й конкретним методам здобуття незалежності народами регіону, Олена Семеняка зосередилася на наступному аспекті проблематики: «Польсько-українська співпраця як ключ до суверенного Міжмор’я». По суті геополітичний характер свого виступу вона підкреслила і в ході спілкування з журналістами місцевого телеканалу.

Крім того, з огляду на присутність на конференції членів правлячої партії Польщі «Право і справедливість», Олена Семеняка закликала польську сторону налагоджувати співпрацю з українськими політичними союзниками, пам’ятаючи про те, що нинішні президент та уряд України налаштовані лише на некритичне прийняття будь-яких ініціатив Євросоюзу й Заходу в цілому, в тому числі спрямованих проти польської культурно-демографічної й економічної політики.

Альтернатива ЕС, ЕвразЕС и «Русскому миру»

«Междумо́рье» (польск. Międzymorze) — проект конфедеративного государства, которое включало бы Польшу, Украину, Беларусь, Литву, Латвию, Эстонию, Молдавию, Венгрию, Румынию, Югославию, Чехословакию, а также, возможно, Финляндию, выдвинутый Юзефом Пилсудским после первой мировой войны. Эта конфедерация должна была простираться от Чёрного и Адриатического морей до Балтийского, отсюда и название.

Предлагаемая конфедерация должна была налаживать многонациональную и многокультурную традицию бывшей Речи Посполитой. Пилсудский считал, что её восстановление позволит избежать государствам Центральной Европы доминирования Германии или России.

Сегодня идея Междуморья постепенно становится всё более популярной в Восточной Европе.