Алекс Доля: Меч Жанны д'Арк

 Монах аббатства Сен-Дени и летописец Жан Шартье в своей «Хронике» рассказывает, что во время подготовки к походу на осажденный врагами Орлеан Жанна неожиданно потребовала, чтобы послали людей в церковь Сент- Катрин-де-Фьербуа с письмом к тамошним священникам, в котором она объясняла, что за алтарем этой церкви хранится меч. Удивленные священники действительно обнаружили там меч и передали его Жанне. На поиски меча отправился один оружейных дел мастер из Тура, а священнослужители церкви Сент-Катрин- де-Фьербуа подарили Жанне ножны, равно как и жители Тура. Таким образом, у нее было двое ножен: одни из алого бархата, другие из золототканой материи.

На судебном процессе в Руане, Жанну спросят о том, как она узнала, что в этой церкви был спрятан меч, и запротоколируют следующий ответ Жанны: 

— Этот меч лежал в земле, весь проржавевший, и на нем было выгравировано пять крестов. Я узнала, что меч находится там, от своих голосов, но никогда не видела человека, который отправился за ним. Я написала священнослужителям этой церкви, чтобы они были так любезны отдать мне этот меч, и они мне его послали. Этот меч был неглубоко зарыт в землю... Как только меч был найден, священнослужители потерли его, и ржавчина легко отпала... 

Тот факт, что меч был найден за алтарем, закопанным, в целом не является чем-то необычным. В те дни солдаты обычно оставляли свои мечи или доспехи в знак благодарности после битвы. Существует множество легенд о том, кто мог оставить этот меч. Одна из версий гласит, что он принадлежал Карлу Мартелу, деду Карла Великого, остановившего мусульманское вторжение в Европу. Есть две версии этой легенды. Согласно первой Карл Мартел основал церковь Святой Екатерины де Фьербуа и что он тайно закопал свой меч для следующего человека, которого выберет Бог, чтобы найти его и спасти Францию. Вторая версия гласит, что он оставил его там в качестве подношения после своей победы в Туре.

Как выглядел наверняка этот меч мы не знаем, более того, мы даже не знаем как точно выглядела Жанна. Единственное ее изображение созданное при жизни прикрепляем второй картинкой. Автором ее является Клеман Фокемберг.

Микола Бандрівський: Галичина у зброярському мистецтві завжди відрізнялася від решти сьогоднішніх українських територій

Давні галичани знали толк у війні: ще три тисячоліття тому вони рубалися легкими і добре збалансованими мечами наносячи противникові дуже важких ударів. А розширений на кінці  клинок меча давав додатковий ефект "розвалювання" рубленої рани.

Галичина у зброярському мистецтві завжди відрізнялася від решти сьогоднішніх українських територій. В значній мірі можливо тому, що тогочасні галицькі спільноти (незалежно від їх етнічного походження) все були ближчими до Європи і до тих металообробних зброярських центрів в яких винаходили, запозичували і на свій кшталт творчо переосмислювали все те, що допомагало в ефективному веденні війн і завдаванні ворогові впродовж найкоротшого часу якнайбільших втрат і страждань.

Фактично тоді - близько трьох тисячоліть тому - був своєрідний "вибух" цього універсального типу клинкової зброї колючо-рубаючого призначення на сьогоднішніх західноукраїнських теренах. Уявіть собі: тільки на території Галичини у різний час виявлено 36 цілих бронзових мечів та десятки фрагментів інших. Усі, відомі на сьогодні екземпляри галицьких тогочасних мечів розділено на три групи: 1-мечі з окремо вилитим руків'ям (15 екз.); 2-мечі із суцільним (тобто, відлитим разом із клинком) руків'ям (8 екз.); 3-мечі або їх фрагменти, докладна інформація про які, відсутня (13 екз.). 

Найцікавішим з них є, мабуть, довгий бронзовий меч зі села Язловець Бучацького району Тернопільської області (зберігається в Археологічному музеї у Кракові). Центр ваги язловецького меча  зумисне зміщений до кінця, за рахунок розширення у листоподібну форму верхньої частини клинка (див. рисунок). Такі мечі призначалися для нанесення  дуже важких ударів, причому часто по захищеному панциром противникові. Розширений на кінці  клинок меча давав додатковий ефект "розвалювання" рубленої рани, а за рахунок збільшення ваги в цій частині леза, додатково посилював удар. Прекрасна збалансованість  клинка з Язлівця при ударі зводила до мінімуму віддачу на руків'я. Антеноподібне навершя руків'я меча з Язлівця було не декором, а мало суто практичне значення: 1 - при нанесенні колючого удару втримувало долоню на руків'ї, не даючи їй зісковзнути; 2 - слугувало опорною точкою при висмикуванні меча з противника.

Меч з Язлівця не був призначений для фехтування. Цього не допускала своєрідна збалансованість клинка, тому використання його у пішому бою було малоефективним.  Язлівецький меч, який ви бачите на рисунку, скоріш за все слід відносити до групи кавалерійських мечів, які від звичайних мечів відрізнялися значно довшим клинком, що зумовлено було необхідністю "діставати" піших воїнів із сідла.  Крім того, при рубанні кавалеристів між собою вершник повинен був мати можливість прикрити клинком увесь свій корпус (до сідла), коли противник наносив удар.

Отож, оглядаючи за склом музейної вітрини бронзовий меч, вкритий смарагдовою патиною, все пам'ятаймо, що дивимося ми не лише на дуже давню і незвично цікаву річ а  - на зброю, яка більш як три тисячоліття тому комусь не раз захищала життя, а комусь - обірвала мрії і плани у той злополучний, для нього день...