Олег Гуцуляк: На захист рицарів-маврів (і дещо про Святий Грааль)

Фейрефіс-мавр і традиція Святого Грааля

Один з головних рицарів епосу про Грааль, Персеваль (Парцифаль, Perlesvaus, від франц. par ce val “цією долиною”) під час сутички знайомиться зі своїм братом-лісорубом Фейрефісом (ст.-франц. vaire fiz – «пістрявий син»), мавританським рицарем–язичником, який прийняв христинство з іменем Давид.

Фламандська поема "Moraien" XIV ст. розповідає про те, як лицарі Ланселот та Вельвейн, шукаючи Парцифаля, зустрічають дивного рицаря-мавра, який є зведеним братом Парцифаля від кохання його батька Гамурета з чарівною негритянкою, принцесою  Белаканою, коли він служив королю маврів Баруку у "Вавілоні" (Гпамурет носив герб у вигляді якоря: фр. ancre, англ. anchor, грец. agkyra, лат. ancora, нім. anker, рос. "якорь",  і в один ряд з якими може бути співставлений родовий для Парцифаля топонім Анжу*; деякі геральдистибачать у гербі Рюриковичів саме якір). 

Гамурет (Gahmuret, Gahmuret der Anschevin), у свою чергу, був сином анжуйського короля Гандіна (Gandin d'Anjou) та його дружини Шойзе (Schoysiane).

Запомни: сын твой – внук Гандина,
В нем кровь анжуйская течет **,
Потомок он Фата-Морганы,
Что, расставляя в сердце раны,
На подвиг рыцарей влечет.

[Средневековый роман и повесть / вступ. ст. и примеч. А.Д. Михайлова. – М.: Худож.лит-ра, 1974. – С. 285].

Столицею королівства Гандіна було місто Беапероль. Він належав до того «вищого світу» старої аристократії, який був стабільним, зрозумілим і чітко структурованим. У Гандіна було двоє синів. Старший, Галоєс (Galoes), успадкував королівство після смерті батька, а молодший, Гамурет, змушений був вирушити у світ як «лицар-удачі». Гамурет загинув саме тому, що не зміг остаточно обрати один світ, назавжди залишившись мандрівником між християнським Заходом та мусульманським Сходом. Його син Персеваль (Парцифаль) згодом продовжить цей шлях, ставши «амфібією» між світом земного лицарства та сакральним світом Грааля. Цікаво, що Гамурет назвав свого сина на честь батька Гандіном, намагаючись зберегти «людську сутність» та пам'ять роду, перебуваючи в океані небезпек.

Батько Гамурета, Гандін, носив на своєму щиті Пантеру (у середньовічному розумінні це була міфічна істота, часто різнокольорова і така, що видихає полум'я або аромат). Пантера в бестіаріях того часу часто символізувала Христа або високу духовність. Це був старий герб дому Анжу в літературній традиції. Коли Гамурет залишає батьківський дім і стає «лицарем-амфібією», подорожуючи між Сходом і Заходом, він змінює герб на Якоря (або кілька якорів), бо був мандрівником і шукачем пригод у «нижньому світі» (Схід, битви, найманство). Коли Парцифаль, "Червоний Рицар" (Ither von Gaheviez),  нарешті стає хранителем Грааля, його символіка змінюється на сакральну. Хоча в текстах опис гербів може різнитися, традиція часто приписує йому: Голуба: Символ Святого Духа, який щороку приносить просфору до Грааля. Грааль: Як чаша або сяючий камінь (lapsit exillis).

Олег Гуцуляк: Империя Грааля (династии Анжу) / Empire of the Grail (dynasty of Anjou)

В 1370 г. на польский престол взошел венгерский король Лайош (Людвик) V Анжуйский под именем короля Людовика І как сын Елизаветы Владиславны, сестры последнего представителя династии Пястов Казимира III Владиславича. Его отцом был Карл-Роберт из неаполитанской ветви Анжуйской династии: сын короля Венгрии Карла и его жены Клеменции Габсбургской, дочери германского короля Рудольфа І.

Сделав столицей своего государства бывшую столицу Атиллы город Буду, он присоединил к Венгрии Далмацию, Неаполь, разгромил Венецию и Болгарию и отсоединил от Польши Червонную Русь (Галицию и Владимерию), также присоединив её к Венгрии. Таким образом пределы соединённых владений Людовика I простирались от Балкан до Балтийского моря и от Чёрного моря до Адриатического. 

Людовик I издал ряд законоположений как о правах короны, так и о правах подданных; последним он оставил местное самоуправление; за дворянами обеспечил обладание поместьями; много сделал для крестьян, заменив работы на помещиков натуральной повинностью в количестве 1/9 крестьянского дохода с земли; заботился о благосостоянии городов, наделяя их привилегиями, дарил им леса и земли, окружал стенами и украшал зданиями. 

Людовик І Анжуйский (1370-1382) сначала принял титул «короля Галиции», но затем, в ходе войны с Любартом, изменил титул на «короля Галиции и Лодомерии». Венгерские короли сохранили этот титул и от них он перешел к австрийским императорам.  

В 1372-1379 и 1385-1387 гг. наместником Галичины был князь Владислав Пяст Опольский (1326-1401)  как вассал Людовика І. Он был правнуком белзского князя Всеволода Мстиславича и своим титулом «Господарь русской земли, вечный дидыч и самодержец» и чеканкой собственной монеты подчеркивал суверенитет Галичины. Он активно занялся экономическим развитием вверенных ему регионов. Особое внимание князь уделял городу Львову, к которому в период управления Владислава был подчинена бывшая столица Галич. На фоне в целом удачной экономической деятельности в качестве наместника его политическая позиция вызвала недовольство галицких бояр: Владислав слишком активно поддерживал католическую церковь на Руси.