У статті здійснюється спроба дискурсологічного та соціокультурного аналізу східнослов’янського простору у контексті політичних подій ХХ–ХХІ ст. Також автор намагається віднайти витоки морально-етичного падіння агресивних країн і, відповідно, деградації соціальної системи. Крім цього, розглядається феномен функціонування пропагандистсько-фейкових систем, які породжують спотворений світогляд та деформовану ієрархію цінностей. Зазвичай такі реалії є типовими для диктаторських режимів. Запропонований методологічний підхід визначила агресивна поведінка Росії у стосунку до колишніх республік пострадянського простору і до України зокрема. Також робиться спроба окреслити специфіку ментального простору Російської Федерації як системи, яка впродовж століття культивує тоталітарну та люмпен-пролетарську пропаганду. Процеси, пов’язані з формуванням геополітичного простору Східної Європи, включаються у контекст знань про еволюцію культур та їх колапс. Йдеться про абсурдність соціополітичних експериментів, які беруть початок з епохи формування концепції соціалістичної революції. Нагальність запропонованих студій є очевидною у контексті воєнного вторгнення в Україну та посягання на її суверенітет.
Ключові слова: соціологія, дискурсологія, ментальність, інформаційна політика.
Вступ. Події останніх десятиліть у Східній Європі, особливо агресія з боку Російської Федерації вподовж останніх семи років, винесли на поверхню і зробили окодосяжними глибинні процеси, в основі яких є експансія і захоплення чужих та суверенних територій. Також отримали нове прочитання події пострадянського періоду і з високою роздільністю стали зрозумілішими як окремі інтенції, так і цілі процеси. Більшість явищ на міжнародному рівні у 90-ті роки минулого століття та протягом останніх двох десятиліть не сприймалися як системна діяльність з підриву ідеологічної, економічної чи ін. стабільності. Лише у світлі останніх подій значна кількість фактів, які відбувалися в минулому, отримали нове прочитання. Тепер стає зрозумілою діяльність Російської Федерації у сфері інформаційних технологій та інформаційної політики загалом. Комплекс дій сьогодні та у минулому насправді є широким спектром на перший погляд достатньо дистанційованих чинників, але сумарно вони експлікують агресивну політику та руйнівні інтервенції з боку Російської Федерації до країн, які зовсім недавно отримали незалежність та змогу самостійно прокладати свій шлях у майбутнє. Очевидним є те, що найбільші сили пропагандистської машини були сфокусовані на Україні. Наша країна зазнала найбільш потужних інтервенцій. У силу пацифістських настроїв в Україні, віри у перемогу добра, упевненості в тому, що настали нові часи – ера розквіту демократії та добросусідства, довіри до укладених угод і підписаних меморандумів, з другого боку – провізоричних процедур роззброєння та ліквідації зброї масового ураження, демілітаризації окремих регіонів (виводу військ з іноземним базуванням), формування економічних альянсів, припинення чи заморожування воєнних конфліктів у різних регіонах нашої планети (виведення військ з Афганістану) ці та багато інших як локальних, так і загальнопланетарних процесів успішно приспали обережність народів (колишніх радянських республік) і сформували колективну впевненість, що жахи Другої світової війни, як і ХХ століття загалом, не можуть повторитися в принципі. Ця внутрішня заспокоєність стала камертоном на пострадянському просторі, і низка країн з легкістю впровадила політику роззброєння, підтримувала торговельно-економічні зв’язки. Також показовим фактом цього періоду було функціонування значної кількості телеканалів, які базувалися за межами країни або, якщо були національними, то все ж залишалися проросійськими. Також до національних телеефірів було допущено немало телесеріалів, телепрограм з вираженими або замаскованими проросійськими настроями. До механізмів інформаційної інтервенції додалися преса, радіо, шоу-бізнес, видавнича справа, туристичний бізнес, різного роду фестивалі та виставки, спорт, мережа транспортних сполучень, можливість працевлаштуватися на засадах постійної зайнятості, вахтовим методом чи на сезонні роботи, зв’язки у науковій сфері, співпраця силових та військових структур, можливість купувати нерухомість та провадити бізнес у сусідній країні, а також продажний олігархат та ін. Ці та інші чинники загалом сформували колективний портрет Східної Європи, її мовну свідомість [2, с. 124]. У цьому гурті також фігурували окремі країни колишнього так званого Варшавського договору, країни Азії, Африки, Латинської Америки. Абсолютна більшість політиків, дипломатів, політологів вищого рангу, культурологів, соціологів та інших фахівців розглядали окремі конфлікти, які мали місце у цьому просторі не як симптоми глобальної кризи цивілізації, а як складний процес народження (трансформації) нової системи, реорганізації дійсності, мовляв, конфліктні процеси є природним явищем, після якого неминуче повинна наступити фаза тотальної стабільності [14, с. 128]. Мілітаризація, агресивна налаштованість маскувалися під театральне дійство – гру м’язами, і ніхто не очікував серйозної загрози від Росії, Північної Кореї чи економічно успішного Китаю. Питання перерозподілу територій чи агресивної анексії стали явищами минулого часу. Такі загальні настрої та уявлення панували у середовищі світових політичних еліт, які не побачили імперських інтенцій РФ [13, с. 241].
Результати дослідження.