Костянтин Рахно: День скорботи за журналістами

День журналіста. День тих, кого вже майже нема.

Тих, хто творив районні, обласні й всеукраїнські газети, часописи для малечі, підлітків, юнацтва, науково-популярні й літературні, радіо й телебачення, наполегливо відкопуючи щироукраїнські слова, рідні-рідні, щоб кожна замітка гріла душу.

Тих, хто кохався у рідному слові. Тих, хто вірив у праминувшину українства й роками відшукував свідчення нашої стародавності. Тих, хто любив Україну й українців.

Їх уже майже нема... Одні пішли у Вирій, інші поринули у приватне життя пенсіонерів. Померлі видання стали надгробками для українського друкованого слова. Кладовище, що вже не шелестить сторінками.

На зміну прийшли інші... Ні, не прийшли. Тих, старших, підмінили - чужими привізними суб"єктами, яким українська мова - нерідна, звичаї чужі, література незрозуміла, звичаї бридкі, історія й зовсім ворожа. Дехто взагалі не сприймає нормальних людей, які не мають відхилень. І журналістика вмерла. Перетворилася на зібрання професійних спадкових офіціантів, які гризуться за чайові, на дім розпусти, на склад сайтів, на набір постиків в улюбленій лібералами соцмережі...

Тому цей день - день скорботи й пам'яті. За газетами. За журналами. За українським радіо. За вітчизняним телебаченням. За журналістами.