Туранли, Ф. Україна і Туреччина можуть бути співзасновниками організації «Балтійсько-Чорноморсько-Каспійська Дуга»

Туранли, Ф. Україна і Туреччина можуть бути співзасновниками організації «Балтійсько-Чорноморсько-Каспійська Дуга» // Екологічна безпека і наслідки війни: виклики, загрози, та шляхи їх подолання. Матеріали круглого столу 30 квітня 2025 року. Тези доповіді. Під загальною редакцією О.В. Березюка. Київ: Інститут глобальної політики, 2025. С. 29–30. 68 с. 

https://igp.org.ua/publikacii/specizdaniya/ekologichna-bezpeka-i-naslidki-vijni-vikliki-zagrozi-ta-shlyaxi-їx-podolannya-anglijskoyu-movoyu-2

Вийшла друком збірка матеріалів круглого столу на тему «Екологічна безпека і наслідки війни: виклики, загрози та шляхи їх подолання» англійською мовою

На запрошення до обговорення надзвичайно важливих для нашої держави подій і їх наслідків відгукнулося чимало фахівців, серед яких були колишні і чинні військовослужбовці. І це зрозуміло, адже в Україні триває російсько-українська війна, що впливає на всіх без винятку українських громадян і, зокрема, позначається на екології українських земель. Ба більше, наслідки такої війни даватимуть про себе знати і після її закінчення. І не лише як результат того, що відбувається сьогодні, але й попередніх років, коли протягом тривалого часу нам не вдалося дати собі раду зі «спадщиною» від СРСР. Це і зброя і боєприпаси, і не використане спеціальне пальне, і утилізована техніка тощо.

Фергад Туранли: «Настав час ухвалити відповідне рішення щодо створення воєнно-політичного союзу між Туреччиною і Україною»

 «Настав час ухвалити відповідне рішення щодо створення воєнно-політичного союзу між Туреччиною і Україною».

За матеріалами круглого столу на тему «Воєнно-політичний союз Туреччини і України як фактор безпеки і стабільності в Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні»

Інститут глобальної політики розробляє тематичну концепцію воєнно-політичного союзу Туреччини і України, який стане фактором безпеки і стабільності в Балто-Чорноморському і Каспійському регіонах.

Тема сьогоднішнього зібрання вже вкотре обговорюється на дуже серйозному рівні.  Всі  присутні мабуть знають, що Інститут глобальної політики розробляє тематичну концепцію воєнно-політичного союзу Туреччини і України, який стане фактором безпеки і стабільності в Балто-Чорноморському і Каспійському регіонах. Така діяльність заслуговує на увагу з огляду на міжнародне право та інші важливі чинники.  Кримськотатарський фактор, також є одним з ключових у розв’язанні такої нагальної проблеми. І при цьому не можна не брати до уваги історичний чинник.

Доречно нагадати зараз, що ще  у ХVII столітті були подібні воєнні союзи між українською Козацькою державою і Османською турецькою державою. Вони об’єднували свої зусилля в протистоянні з ворогом і перемагали його. Зокрема, відомо, як безумовний факт, на основі архівних документів, і турецьких, і українських, що і у Конотопській війні 1659 року і у 1670-х роках об’єднані військові сили Кримського ханства, османської Туреччини і української Козацької держави завдали нищівного удару московському війську. Ось так в  той час перемагали і змусили тодішню Московську державу підписати мирні угоди.

Якщо вже звертатися до сучасності і мати на увазі геополітичний фактор, то потреба у створенні такого національного союзу обумовлюється світовими змінами геополітичного плану. Так, ми сьогодні вже спостерігаємо і стаємо  свідками того, що старий світовий порядок себе не виправдовує. Це пояснюється і російською агресією з окупацією певних територій України, і підтверджується неспроможністю міжнародних організацій протидіяти такій агресії. А міжнародні організації і держави, які вважалися гарантами безпеки та територіальної цілісності Української держави,  не змогли  виконати свою таку місію і, як наслідок, ця незалежна  держава зазнає російську агресію, що супроводжується окупацією і Криму, і інших українських територій, фізичним знищенням людей, культурних, медичних, освітніх та інших об’єктів, викраденням дітей  тощо.  

Хочу ще раз наголосити, що проблема, яку ми обговорюємо, так би мовити, вже пройшла апробацію, тобто має наукове  обґрунтування. Крім того, пан Березюк  масштабував цю тему, вона вже обговорюється у міжнародному контексті. Звертаю увагу присутніх, що долучається до нашого зібрання поважний закордонний вчений, професор доктор Юрій Леськів, який фундаментально займається такими питаннями, тобто, історією українсько-турецьких відносин, в тому числі воєнними проблемами. Я вдячний, що він сьогодні разом з нами в режимі онлайн.

На що хочу звернути увагу: настав час ухвалити відповідне рішення щодо порушеної теми, тобто, щодо створення воєнно-політичного союзу між Туреччиною і Україною. А згодом розширити такий спектр на рівні Балтійсько-Чорноморсько-Каспійському регіону. Маю на увазі Чорноморський вектор стосовно розвитку дипломатичних і воєнних відносин.

Раніше така тема також була актуальною для України. Адже цей вектор розвитку відносин охоплюється тисячолітньою історією. Але вже настав час взятися за вирішення такої проблеми для того, щоб передусім гарантувати безпеку  України, відновити її територіальну цілісність. Вважаю, що у такий спосіб ми, тобто Україна і Туреччина, спільно ще й можемо вивільнити кримських татар від тривалого поневолення, як і українців, які теж потерпають від московського поневолення.

Важливо, щоб сьогодні нам нарешті вдалося ухвалити конкретне  рішення, а на його основі розробити відповідну концепцію чи  програму для подальшого впровадження.

Фергад Туранли.
gрофесор кафедри загального і слов’янського мовознавства
факультету гуманітарних наук Національного університету
«Києво-Могилянська академія», доктор історичних наук, професор

Джерело: https://igp.org.ua/publikacii/prishlo-vremya-prinyat-sootvetstvuyushhee-reshenie-o-sozdanii-voenno-politicheskogo-soyuza-mezhdu-turciej-i-ukrainoj/

Фергад Туранли: Відбувся круглий стіл на тему «Екологічна безпека і наслідки війни: виклики, загрози та шляхи їх подолання» організованим Інститутом глобальної політики

30 квітня 2025 р. в агентстві Укрінформ відбувся круглий стіл на тему «Екологічна безпека і наслідки війни: виклики, загрози та шляхи їх подолання» організованим Інститутом глобальної політики (https://igp.org.ua/publikacii/treningi-seminary/kruglij-stil-ekologichya/). 

Висловлюю щиру вдячність Президенту цього інституту пану Олегу БЕРЕЗЮКУ за запрошення мене на цей надзвичайно серйозний захід. 

Учасники поважного зібрання обговорювали проблеми щодо екологічної небезпеки, спричиненою московитсько-російським загарбанням української території, зосібна Кримського півострова, Донбасу, а також захоплення енергетичних об’єктів, зокрема атомних, зруйнування російськими окупантами Каховської ГЕС на Дніпрі та ін. 

Крім того, у порядку денному було питання щодо «Нових контурів європейської безпеки», і в цьому контексті необхідність створення нової міжнародної організації під назвою «БАЛТІЙСЬКО-ЧОРНОМОРСЬКО-КАСПІЙСЬКА ДУГА» на основі ВОЄННОГО СОЮЗУ МІЖ УКРАЇНОЮ Й ТУРЕЧЧИНОЮ з урахування історичного, геополітичного та кримськотатарського чинників. Вважаємо, що така воєнна корпорація безсумнівно може здобути перемогу над ворогами, забезпечити відновлення територіальної цілісності УКРАЇНИ й поверненню кримських татар до рідних домівок. 

У зв’язку із цим заслуговує на увагу матеріал, опублікований Інститутом глобальної політики (https://igp.org.ua/publikacii/osnovnim-partnerom-i-soyuznikom-ukraїni-mozhe-stati-turechchina). 

Примітка: пропонуємо до Вашої уваги наукове дослідження щодо історії означеної проблеми: "Чигиринський похід турецької армії на Правобережну Україну: причини та його історичні наслідки" https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/24485

Ферхад Туранли: «11 років спротиву російській окупації Криму»

 Подія дня: 17 березня 2025 р. (17 дня місяця рамадан 1446 р. за літочисленням Гіджри) взяв участь у конференції «11 років спротиву російській окупації Криму» в Представництві Президента України в Автономній Республіці Крим https://ppu.gov.ua/. 

На цьому заході за участю представників різних країн світу, зосібна обговорювали тему «Порушення свободи віросповідання в окупованому Криму». Ознайомились з документально-інформаційними матеріалами, в яких зазначаються про те, що  кримські татари, котрі тривало зазнають репресії з боку московитсько-російської окупаційної  влади, їх незаконно утримують у в’язницях, а також забороняють кримським татарам сповідувати свою релігію та ін.  

Висловив пропозицію взяти участь в розробці концепції відповідних програм, зокрема Кримської платформи (міжнародний механізм сприяння деокупації півострова, зміцнення європейської та глобальної безпеки), а також посилення боротьби проти російської пропаганди, організації пресконференції  та ін.     

Крім того, варто зазначити, що пресслужба Представництва Президента України в АР Крим інформує про те, що: «17 березня 1995 року Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про Автономну Республіку Крим”, що стало визначальним моментом у формуванні правового статусу півострова. Цей законодавчий акт закріпив АР Крим як невіддільну складову частину України, визначивши її повноваження та особливості функціонування в межах унітарної держави. Цього року ми відзначаємо 30-ту річницю цієї історичної події» (https://ppu.gov.ua/press-center/17-bereznia-30-ta-richnytsia-ukhvalennia-zakonu-ukrainy-pro-avtonomnu-respubliku-krym)

«Скарбниця мудрості МАҐТИМГУЛИ ПИРАҐИ»

21 листопада 2024 р. у Посольстві Туркменістану в Україні відбулася знаменна подія - «Скарбниця мудрості МАҐТИМГУЛИ ПИРАҐИ» — культурно-мистецький захід на пошану пам’яті з нагоди відзначення 300-ліття від дня народини видатного туркменського поета та мислителя Магтимгули Пираги в контексті еволюції діалогу світових культур. 

На представницькому зібранні за участю інтелектуалів, зосібна письменників, послів, учених, ЗМІ були нагороджені орденами туркменської держави:

- український поет і мислитель ПАВЛО МОВЧАН, Голова Всеукраїнського товариства «ПРОСВІТА» імені Тараса Шевченка,  

- відомий дослідник історії літератури, зосібна тюркської, доктор філологічних наук, професор МИКОЛА ВАСЬКІВ. 

Щиросердно віншуємо! 

Щиро дякуємо Й. В. Надзвичайному та Повноважному Амбасадору ТУРКМЕНІСТАНУ В УКРАЇНІ пану ТОЙЛИ АТАЄВУ за запрошення професора, доктора історичних наук Ферхада ТУРАНЛИ на згадане дійство.

Фергад Туранли: Людина з великою душею (про професора Гриця Халимоненка)

На фото - Халимоненко Гриць Іванович, доктор філологічних наук, професор,  під час зустрічі зі студентами 4-го курсу спеціалізації «Сходознавство» історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (21 листопада 2019 р.). Світлина зроблена доц. Олегом Купчиком

Туранли, Фергад. Людина з великою душею // Від Шота Руставелі до Юнуса Емре. Матеріали міжнародної наукової конференції «Від Шота Руставелі до Юнуса Емре: наукова конференція присвячена пам’яті Гриця Халимоненка», яка відбулась 26–27 листопада 2024 р. / Упорядник д. і. н. Я. В. Пилипчук. Київ-Вінниця : ТВОРИ, 2024. (укр., азерб., тур., пол., узб.., англ. мовами). С. 131–135. 187 с.

Анотація. Це спогад* про життя та творчість видатного вченого – доктора  філологічних наук, професора та перекладача-письменника Халимоненка Гриця Івановича. Спогад про людину, котра гідно та хоробро боролася на своєму професійному фронті за утвердження української національної ідеї. Викладені нотатки щодо історії дійової співпраці автора цих нотаток з Г.І. Халимоненком у  царині освіти та науки і в організації міжнародних наукових конференцій. Зокрема, стосовно концепції розвитку в Україні сходознавства, яка полягала у  підготовці спеціалістів з широким спектром і глибоким знанням відповідного фаху. Наголос робиться на стані сходознавчих досліджень та розвитку саме української тюркології, яка зазнавала серйозні репресії з боку більшовицько-комуністичної влади. У цьому контексті наукові студії Гриця Халимоненка,  зокрема вивчення його спадщини, мають особливу важливість для подальшого становлення та розвитку української тюркології, в тому числі  й кримотатарознавства.

Ключові слова: життя, Халимоненко, спогад, українська тюркологія,  українська національна ідея, репресія, наукова спадщина

Основний зміст. Буремними були часи, коли у 1990-х роках відбулася  знаменна подія в новітній історії Україні, а саме ‒ проголошення відновлення її  державної незалежності та початок її утвердження, зосібна ‒ розвиток міжнародної співпраці в галузі освіти та науки. В то час, коли я навчався в аспірантурі Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, в 1994 році за рекомендаціями академіка Омеляна Пріцака  та академіка Володимира Грабовецького  мене було відряджено до Стамбульського університету з метою дослідження теми дисертації «Українсько-кримські  відносини в середині XVII століття (за тюркськими історичними джерелами)». Під час стажування в названому університеті навесні 1994 року професор кафедри загальнотюркської історії цього університету Музафер Юреклі познайомив мене з українським націоналістом, поетом-перекладачем, зосібна кримськотатарської поезії , Миколою Мірошниченком (1 січня 1947 р. – 7 липня 2009 р.), з яким наше братерство тривало до останнього дня його наземного життя. А тоді останній вивчав турецьку мову на освітньому курсі «Фонду дослідження тюркського світу» у Стамбулі. Після завершення навчального процесу в 1994 році, я на канікулах повернувся до України й зустрілися з поетом у Києві, де він познайомив мене з Грицем Івановичем Халимоненком – щирою, доброзичливою, інтелектуальною людиною. Ми з ним приємно спілкувалися українською та турецькою мовами та обговорювали різноманітних питань щодо розвитку тюркології, організації навчання відповідних дисциплін в університетах, зосібна вчений підтримав тему мого дослідження тому, що вчений сам досліджував питань, котрі стосувалися історії українсько-турецьких мовних контактів . Адже тривала наша дійова співпраця на царині згаданої науки, зокрема у контексті студіювання історії взаємин між Україною й тюркськими країнами. Продовжуючи цю думку варто сказати, що однією з перших наукових заходів було організовано нами в 1995 році в літературно-історичному факультеті Стамбульського університету міжнародну конференцію щодо історії українсько-турецьких відносин з нагоди 400-річчя від дня народження гетьмана Богдана Хмельницького за участю українських науковців Ярослава Дашкевича , Гриця Халимоненка та Віталія Кононенка  Названа конференція стала подією історичної ваги в житті українських учених, зокрема в розвитку наукової співпраці між зазначеними країнами. Варто сказати, що на цій конференції було ухвалено рішення про відкриття спеціальності «українська мова та література» в названому університеті, котре відбулося після революції гідності 2014 року.

У 1997 році під час захисту моєї дисертації  в Інституту археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України  Гриць Іванович прибув з групою студентів турецької групи з Київського національного університету імені Тараса Шевченка і виступив із сильною промовою на захист моєї дисертації. Принагідно заначимо, що засідання спеціалізованої вченої Ради проходив за участю видатних учених-інтелектуалів, зокрема керівника експертної ради дисертації Дашкевича Ярослава Романовича  та голови зазначеної вченої ради Соханя Павла Степановича , а також Калакури Ярослава Степановича  та ін. 

Ферхад Туранли: Відбулася прес-конференція РОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «РАДА АРАБСЬКИХ І МУСУЛЬМАНСЬКИХ УЧЕНИХ УКРАЇНИ» / GOVERNMENTAL ORGANIZATION / «THE COUNCIL OF ARAB AND MUSLIM SCIENTISTS UKRAINE» / مجلس العلماء العرب والمسلمين في أوكرانيا

З хроніки важливих наукових подій: 11 вересня 2024 р. в  Українському національному інформаційному агентстві  «Укрінформ»  взяв участь як співзасновник у прес-конференції ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «РАДА АРАБСЬКИХ І МУСУЛЬМАНСЬКИХ УЧЕНИХ УКРАЇНИ» / GOVERNMENTAL ORGANIZATION  / «THE COUNCIL OF ARAB AND MUSLIM SCIENTISTS UKRAINE» / مجلس العلماء العرب والمسلمين في أوكرانيا 

Зареєстрована Міністерством юстиції України (Протокол № 1 від 27 грудня 2023 р.) 

Необхідність створення названої організації обумовлено актуальністю налагодження та розвитку наукової співпраці, перш за все між Україною та арабсько-мусульманськими країнами в умовах сучасних глобалізаційних викликів. 

Місією цієї новоствореної інституції полягає в об’єднанні зусиль та координації діяльності членів організації щодо сприяння розв'язуванню актуальних проблем в галузі культури, освіти та науки, а її візією є реалізація відповідних розроблених програм згідно зі статутом зазначеної організації. Наприклад, ⁠організація міжнародних та всеукраїнських наукових конференцій; ⁠участь у міжнародних наукових грантах, підготовка та публікація наукових праць членів організації; ⁠надання організаційної та інформаційної підтримки молодим науковцям у навчанні та академічній мобільності; ⁠організація публічних відеолекцій, круглих столів, семінарів із актуальних питань наукового та суспільного життя; ⁠видання наукової, публіцистичної та довідкової літератури. 

Щодо напрямів діяльності варто зазначити таке: ⁠дослідження актуальних проблем з гуманітарних, технічних, природничих, економічних, політичних наук тощо; ⁠ ⁠стажування студентів, науковців у провідних закладах освіти, в тому числі закордонних; участь в різноманітних наукових, громадських і культурних заходах; ⁠висвітлення діяльності організації через засоби масової інформації та інтернет-сайти; ⁠ ⁠заснування фонду підтримки та її розвитку; ⁠видавництво навчальної та наукової літератури; ⁠допомога членам названої інституції, захист їх прав та інтересів; налагодження та ⁠розвиток науково-культурних взаємин Ради арабських і мусульманських учених України з країнами таких міжнародних організацій як «Ліга арабських держав», «Організація ісламського співробітництва», ЄС та ін.; проведення освітніх, культурних заходів, зокрема у формі семінарів, курсів, конференцій, круглих столів, дискусій тощо для обговорення і розв'язання наукових проблем та ін. Захід відбувається за участю народних депутатів, науковців, дипломатів, громадськості та засобів масової інформації.

Пресконференція організовувалася за сприянням Українського центру діалогу та комунікацій і за участю

Дата проведення заходу: 11 вересня (середа), 2024 р. з 15 г. по 16:30 г.

Адреса: вул. Б. Хмельницького, 8/16, Київ, 01001.

Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ» тел.: (044) 299-00-10 факс: (044) 279-86-65 office@ukrinform.com

Оргкомітет

https://www.facebook.com/ukrdcc/posts/821819353453316

Studiya TV "Bavovna Prodakşn" : Diaspora hərəkatının qurucularından olan, tarix elmləri doktoru, professor Fərhad Turanlı Ukrayina millət vəkili

 https://fb.watch/tMDI8p9z-1/

Studiya TV "Bavovna Prodakşn" : Diaspora hərəkatının qurucularından olan, tarix elmləri doktoru, professor Fərhad Turanlı Ukrayina millət vəkili

Mıkola Kınyajitskıy ilə işğaldan azad olunan yaşayış yerlərinin bərpası mövzusunda müzakirələr edir. Azərbaycanı nümunə olaraq göstərirlər. Uğurlar!

Ukrayinaya da qələbə arzu edirik.

Фергад Туранли: ЗІ СВЯТОМ НОВОГО 4661 РОКУ – «НОВРУЗ»! (з історії й традиції азербайджанців)

У світі близько 50 млн. азербайджанців, які проживають у багатьох країнах світу, зокрема в Грузії, Туреччині, Єгипту, Ірані, Україні, США, Франції, Англії, Фінляндії, Німеччині, Росії, Австралії тощо і розмовляють мовою – азербайджанською, яка є однією з найдавніших, почала формуватися ІІІ-І тисячоліттях до н. е.

Поряд із загальновідомими джерелами людської цивілізації Азербайджан (Azərbaycan) теж є однією з територій розселення людини і виникнення давньої культури. Є достатня кількість аргументів для підтвердження того, що землі Азербайджану поруч з регіонами Середземномор’я входить у зону антропогенезу. Історичні матеріали Азихської печери на території названої країни належать до найдавнішої культури на планеті, що їх можна порівнювати з валлоневською культурою на Південно-Східній Франції.

Азербайджанці мають багато вікову культурну, політичну, економічну історію. Важливі відомості про давню історію цієї країни ми знаходимо у наукових доробках істориків, географів, мандрівників анналістів античної Греції та Риму: Геродота, Страбона, Плинія, Аріона, Птоломея, Плутарха й інших, котрі писали про культуру, державну будівлю, міста і економіки. Пізніше ці зведення були доповнені албанськими (азербайджанськими), арабськими, перськими і багатьма іншими джерелами. 

Після того як македонський цар Олександр Македонський (IV ст. до н.е.) завдав поразки перському царю Дарію, відправився убік Каспійського моря, що називали “Гирканською затокою”. Про це Плутарх писав: “Олександр підійшов до трупа і з неприхованою скорботою зняв із себе плащ і покрив тіло Дарія, прийняв у своє оточення…” “потім… з кращою частиною війська відправився в Гірканию. Там він побачив морську затоку, вода в який  була набагато менш солоною, ніж в інших морях”. Природно випробувачі були вже знайомі з істиною: за багато років до походу Александра вони писали, що Гирканський чи Каспійськ море, – самий північний з чотирьох заток океану.

Основним джерелом вивчення історії Кавказкою Албанії під час її існування в новій ері є багатотомна літописна історія арабського історика, законодавця і богослова Абу Джафара Мугаммеда ат-Табари (838-923р. н.е.) “Історія пророків і правителів.” на основі праць попередніх авторів – Абу Абдалага Магмуда ібн Умара аль-Вакіди, аль-Мадаіни та інших, які самі брали участь у військових походах зокрема на території Азербайджану. Слід підкреслити, що матеріали їхньої роботи дуже важливі для об’єктивного дослідження історії Азербайджану. 

Відомості з твору ат-Табарі також дає нам можливість відтворити правдиву картину історії зазначеного періоду. Наприклад, повстання азербайджанського народу під проводом національного героя та видатного полководця Бабека проти арабського  халіфату, аль-Мутасіма Афшіна Гайдара ібн Кауса, про його зв’язки та переговори з національним героєм азербайджанського народу полководцем Бабеком і правителем Табарістана – Мазіяром і планах сплюндрування халіфату у випадку перемоги Бабека, а також про листування Бабека з імператором Візантії Тефілєм у 837 році н.е.  Зведення ат-Табарі дають також важливі матеріали про значну роль азербайджанців у політичному житті Халіфату та їх діяльності в створенні своєї держави під назвою Саджиді у другій половині  IX століття. Саме за часів існування цієї держави протягом IX-X століття були встановлені стосунки між державами: Азербайджаном і Київської-Русі України (під час володарювання князів Олега та Ігоря, перших великих постатей в історії України).  

Азербайджанці - спадкоємці давніх етносів, головним чином тюркських, котрі жили на азербайджанських землях: матіени, кути, лулубеї, гуриті, сабіри, албани, огузи, гуни, хазари, скіфи та інші. Варто підкреслити, що в еволюції этноонтропогенези азербайджанців велику роль грали міграційні процеси, що сприяли формуванню нації та народів.  

Фергад Туранли: Вийшла друком монографія "Doğu Avrupa Tarihi: Yeni Bulgular ve Yaklaşımlar (Історія Східної Європи: нові знахідки та підходи)"

Маю честь повідомити,  що Міжнародна платформа східноєвропейських досліджень (PIEES https://www.piees.org/ciees-2023-sinop/program-kitapcigi/), котра, охоплює ряд країн Європейського Союзу: Польщі, Угорщини, Румунії, Болгарії, Албанії та ін., на виконання наукового проекту країни-співзасновника «Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР / Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) 

опублікувала колективну монографію "ІСТОРІЯ СХІДНОЇ ЄВРОПИ: нові знахідки та підходи / DOĞU AVRUPA TARİHİ: Yeni Bulgular ve Yaklasımlar".  

Цей проект за назвою «Міста та цивілізацій» був ухвалений згідно із рішенням VI Міжнародного конгресу східноєвропейських досліджень за участю науковців УКРАЇНИ.

Примітка: "Міжнародна платформа східноєвропейських досліджень" заснована за рішенням Міжнародної наукової конференції "УКРАЇНСЬКО-ТУРЕЦЬКИХ ВІДНОСИН: ІСТОРІЯ, ДЖЕРЕЛА, МЕТОДОЛОГІЯ" в Кам'янець-Подільському національному  університеті імені Івана Огієнка у 2017 році.

Зокрема, в монографії наявна стаття:

Turanly, Ferhad, Naval Campaigns of the Ukrainian Cossack Flee to the Fortress of Sinop // Doğu Avrupa Tarihi: Yeni Bulgular ve Yaklaşımlar, Editörler: Mualla Uydu Yücel, Nuri Kavak, Sema Aktaş, “İdeal” Kültür Yayıncılık, 1. Baskıю - İstanbul, 2023ю - S. 123–141. - https://www.academia.edu/114979557

МОРСЬКІ ПОХОДИ УКРАЇНСЬКО-КОЗАЦЬКОЇ ФЛОТИЛІЇ ДО ФОРТЕЦІ СІНОП

АНОТАЦІЯ

Мета дослідження ­– розглянути проблеми морських походів українсько-козацької флотилії до турецьких володінь в Причорномор’ї, зосібна до фортеці Синоп. На основі османсько-турецьких та українських достовірних писемних джерел зазначаються причини посилення морської сили Запорозького Війська, яке тривалий час здійснювало вдалі походи на міста та фортеці Османської держави. У цьому контексті з’ясовуються причини, встановлюється хронологія означених подій, а також їх наслідки.

Окреслюється географічний ареал і шляхи, що стали важливими для налагодження торговельних відносин. Крім цього, в межах вищезазначеної проблеми заторкається питання щодо обставин формування політичного та воєнного альянсу між Військом Запорозьким і Кримським ханством.

Факт утворення та посилення Українсько-козацьких збройних сил на початку XVII ст. уможливив їхню участь в різних воєнних кампаніях, зокрема у війні між Австрійською та Османською імперіями. Зосібна, стосовно цього питання йдеться про козацький чинник у зовнішній політиці Габсбурґів не тільки як про допоміжну військову силу, а й про його  стратегічне значення та вплив на зовнішню та внутрішню політику Речі Посполитої у боротьбі за отримання польського трону. Методологія дослідження базується на дотриманні засад історизму та  історичного джерелознавства, забезпечення наукової об’єктивності та конкретно-історичної системності, а також на принципах міждисциплінарності та норми встановлення  достовірності та інформаційної цінності виявлених відомостей і фактів. Наукова новизна дослідження полягає у цивілізаційному осмисленні розвитку в Україні орієнталістичних студій, зосібна історіографії, джерелознавче опрацювання османсько-турецьких писемних джерел з історії козацької доби України із застосуванням належної методології [1].

Ключові слова: морський похід, козак, турецьке володіння, Причорномор’я, Синоп, Османська держава, Військо Запорозьке, Кримське ханство, польський трон

[1] Turanly, F. (2023). Persecuted Turkology: the Ukrainian Context. Shidnoyevropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 27, p. 140.

 NAVAL CAMPAIGNS OF THE UKRAINIAN COSSACK FLEET TO THE FORTRESS OF SINOP

ABSTRACT

The goal of the Study is to consider the problem of naval campaigns of Ukrainian Cossack Fleet to Turkish possessions in the Black Sea Area, and particularly to the Fortress of Sinop. On the ground of authentic Turkic-Osman and Ukrainian written sources, the author explains the reasons for strengthening of naval forces of the Zaporozhian Host that for a long period of time carried out successful campaigns against towns and fortresses of the Ottoman Empire. In this context, there have been identified the chronology of the mentioned events, as well as their consequences. The author clarifies the areal and the routes that occurred to be important for establishing trade relations. The research also concerns the issue and circumstances of establiching political and military unions between the Zaporozhian Host and the Crimean Khanate. Formation and strengthening of Ukrainian Cossack Army at the beginning of the 17th century enabled them to participate in different military campaigns, particularly in the war between Austrian and Osman Empires. In this relation, the paper reveals that the Cossack factor was not an additional military support in the external policy of the Habsburgs, but the factor of strategic significance and influence on the external and internal policies of the Polish-Lithuanian Commonwealth in the struggle for gaining the Polish throne. The Study was conducted observing the principles of the historism and historic source-studying systematics. The principles of interdisciplinary approach and the norm of authenticity identification of informational value of the data and facts were also identified. The Academic Novelty of the study is a civilisational comprehension of the development of Oriental Studies in Ukraine, primarily that of Historiography and Studies of Sources related to the Turkish-Ottoman written documents concerning the Cossack Period of Ukraine, used for that purpose an adequate methodology [1].  

Key words: a naval campaign, Cossacks, Turkish possessions, the Black Sea Area, Sinop, Osman Empire, the Zaporozhian Host, the Crimean Khanate, the Polish throne

[1] Turanly, F. (2023). Persecuted Turkology: the Ukrainian Context. Shidnoyevropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 27, p. 140.

Фергад Туранли: Султанша Хасекі Гюррем (Роксолана)

 Turanly F. (2022). Sultana Haseki Hiurrem: Her Status In Topcapy Palace and Role in the Policy of the Ottoman Porte. Shidnoyevropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 24, 24–35. doi: 10.24919/2519-058X.24.264752; Web of Science-Emerging Sources Citation Index ;  http://eehb.dspu.edu.ua/article/view/264752

UDC 94(560=161.2)(092) “15” DOI 10.24919/2519-058X.24.264752                        

СУЛТАНША ХАСЕКІ ГЮРРЕМ: СТАНОВИЩЕ В ПАЛАЦІ ТОПКАПИ І РОЛЬ У ПОЛІТИЦІ ОТТОМАНСЬКОЇ ПОРТИ                            

У  дослідженні  йдеться  про  життя  та  історичну діяльність  Роксолани  в  Османській  імперії  в  XVI  ст.,  зокрема  про  факт  її  українського походження, про її становище в палаці султана та про участь у міжнародній політиці Високої Порти. Окрім того, характеризуються сімейні стосунки, що існували між Сулейманом Кануні та Роксоланою. З’ясовуються підстави для здійснення Роксоланою політичної та доброчинної діяльності. Встановлено ймовірні дати щодо народин обох постатей, а також відображення їхніх  художніх  образів  у  мистецьких  творах. 

Методологія  дослідження  базується  на принципах історизму, наукової об’єктивності, конкретно-історичної системності, а також міждисциплінарності,  встановлення  достовірності  та  інформаційної  цінності  виявлених відомостей і фактів. При проведенні цього дослідження були застосовані загальноісторичні методи історіографічного, термінологічного, типологічного, текстологічного аналізів, метод компаративістики. 

Наукова новизна дослідження полягає в осмисленні історіософії історії України в контексті міжцивілізаційних відносин. Звертається увага на відзначені фактів, які уможливлюють говорити про те, що Роксолана мала визначне становище в палаці Топкапи Османської імперії, яке давало їй змогу займатися певною дипломатичною діяльністю. 

Крім того, разом з донькою-султаншою Мігрімаг Султанша Хасекі Гюррем проводила доброчинну діяльність,  що  стосувалася  різноманітних  питань.  Наприклад,  завдяки  її  зусиллям  була побудована  мечеть  на  честь  видатного  вченого-філософа-суфія  Мевлана  Джелаледдіна Мугаммеда Румі. 

Варто заначити, що однією із дуже значимих доброчинних акцій Роксолани в  контексті  цивілізаційних  вимірів  можна  вважати  здійснення  нею  повного  ремонтування так званого “Куполу скелі” (турецьк. “Kubbet-üs Sahra”) в Єрусалимі. Купол скелі вважається святинею трьох монотеїстичних релігій: іудаїзму, християнства та ісламу. 

Найважливішою доброчинною  справою  Султанши  Мігрімаг  стало  будівництво  надійного  шляхопроводу  від Мекки  до  вершини  гори  Арафату,  з  метою  забезпечення  водопостачання.  

Досліджуючи мистецький  аспект  проблеми,  а  саме  портретні  зображення  Султанша  Хасекі  Гюррем, особливу увагу привертає до себе репродукція картини італійського художника Паоло Веронезе “Весілля в Кані Галілейській”, яка вважається однією з найкращих робіт названого художника, де  поруч  із  турецьким  султаном  Сулейманом  Кануні  зображена  Роксолани-Хасекі  Гюррем. Інтепретування  названого  витвору  художнього  мистецтва  та  інші  наведені  арґументи посилюють обґрунтування оцінки таких важливих історичних турецьких постатей, як султан Сулейман Кануні та його дружина-українка султанша Роксолана, які мають неабияке значення для вивчення історії взаємин між Україною та Туреччиною в контексті цивілізаційних вимірів. 

У  процесі  вивчення  зазначеної  теми  наголошується  врахування  відомостей,  наявних  у турецьких  писемних  джерелах,  інформації  з  історіографії,  а  також  картинних  відтворень визнаних  митців  з  метою  посилення  обґрунтування  необхідності  глибокого  об’єктивного дослідження  порушеної  проблеми,  зокрема  щодо  розвитку  українсько-кримськотатарсько-турецьких культурних взаємин.

За результатом означеного дослідження можемо стверджувати, що Роксолана за етнічним походженням була русинкою (тобто українкою), народилася 1502 або 1504 року в Україні, померла 15 квітня 1558 р. після подорожі разом з чоловіком до Адріанополя і похована в Мавзолеї на території мечеті Сулейманіє, побудованому за проєктом архітектора Мімара Сінана. Їхня з Сулейманом Кануні донька народилася у 1522 р., померла 25 січня 1578 р. У численних наукових дослідженнях зазначається, що сімейні стосунки між Роксоланою і Сулейманом Кануні, які ґрунтувалися на взаємній любові, забезпечували Роксолані високе становищем у палаці султана та певний вплив на політику Оттоманської Туреччини. З цієї студії виявляється, що Роксолана в  період  зазначеного  піднесення  Високої  Порти  стала  султаншою.  У  цьому  контексті  вона підтримувала свого чоловіка у здобутті нових перемог у далеких воєнних походах. 

Названа тема потребує подальшого вивчення з урахуванням відомостей, які містяться у  турецьких  писемних  джерелах  та  історіографії.  Крім  того,  вивчення  теми  за  даними мистецьких творів посилює обґрунтування оцінки цих постатей, зокрема для вивчення історії культурних взаємин між Україною та Туреччиною.

Ferhad Turanly: День пам’яті жертв геноциду азербайджанців в місті Ходжали

26 лютого  відзначається День пам’яті жертв геноциду азербайджанців в місті Ходжали. Історія цієї трагічної  події бере свій початок у XIХ ст., коли азербайджанці стали зазнавати  фізичного знищення та тортур з боку вірменських шовіністичних збройних сил, які діяли під безглуздим гаслом про розширення своєї країни внаслідок загарбання чужих територій на Південному Кавказі за підтримки Російської імперії, зокрема царського режиму, та після очищення цих територій від місцевого азербайджанського населення. 

         З метою здійснення зазначеного плану та внаслідок дій вірменських шовіністичних і терористичних сил, які призвели до безпосередньої депортації 2 млн. і загибелі 1,5 млн. азербайджанців та до зруйнування їхніх осель, було також знищено багато історичних пам’яток і культурних цінностей. 

         Користуючись тим, що ці акти знищення та депортації азербайджанського населення зі своїх рідних земель не отримали належної політичної та  правової оцінки, вірменські шовіністичні сили продовжили свої терористичні  дії і за совєтських часів. Одвічні азербайджанські історичні території Гьойча, Зангязур та інші, згідно з рішенням центральної московської влади СРСР, було передано Вірменській РСР, а Нагірний Карабах залишився в Азербайджані й 1923 р. отримав статус автономної області. Скориставшись цим статусом, вірменські сепаратисти посилили свої дії проти Азербайджану. Варто зазначити, що у 1948 – 1953 рр.  правлячі кола Вірменської РСР, за підтримки центральних органів влади ЦК КПРС та СРСР, учиняли масові депортації азербайджанців з їхніх історично-етнічних земель на адміністративній території Вірменської РСР. Одним із свідчень таких подій є архівний документ «Постановление № 4083 о переселении колхозников и другого азербайджанского населения из Армянской ССР в Кура-Араксинскую низменность Азербайджанской ССР»  Ради міністрів СРСР від 23 грудня 1947 р. (Москва, Кремль), спрямоване на заселення на відповідних землях і в оселях переселених людей вірменами з інших країн. Зазначимо, що з 1988 р. сепаратистський рух вірменських шовіністів з метою відокремлення Нагірного Карабаху від Азербайджану за підтримки центральної совєтсько-комуністичної  влади і, зокрема, КДБ, набув нової сили.  

         У результаті цього 20 % території Азербайджану, включаючи Нагірний Карабах і 7 сусідніх районів, перебували під окупацією вірменських збройних загонів; понад мільйон азербайджанців були виселені у насильницький спосіб з території Вірменії та з окупованих нею азербайджанських територій. 

         Щоб уявити собі злочини, скоєні проти азербайджанців, та те, як вірменські збройні загони здійснювали свої плани масового вбивства-геноциду азербайджанців, достатньо згадати трагедію 26 лютого 1992 р. в м. Ходжали Азербайджану. Під час цих подій, що стали однією з найстрашніших трагедій за всю історію людства, 613 мирних азербайджанців (зокрема 63 дитини та 106 жінок) було вбито, 487 чоловік скалічено, 150 людей зникли безвісти, 1 275 мешканців (літніх людей, дітей, жінок)  потрапили в полон, де вони зазнали  жахливих знущань, катувань і зневаги.

         Парламент Азербайджанської Республіки ухвалив спеціальну декларацію та  звернувся до Організації Об’єднаних Націй, Організації з безпеки та  співробітництва в Європі, до Ради Європи, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Співдружності Незалежних Держав та до інших міжнародних організацій з проханням визнати зазначену трагедію, скоєну вірменськими шовіністами та сепаратистами, геноцидом азербайджанців.

Ferhad Turanly: Sultana Haseki Hiurrem: Her Status In Topcapy Palace and Role in the Policy of the Ottoman Porte (Султанша Хасекі Гюррем: становище в палаці Топкапи і роль у політиці Оттоманської порти)

Turanly F. (2022). Sultana Haseki Hiurrem: Her Status In Topcapy Palace and Role in the Policy of the Ottoman Porte. Shidnoyevropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 24,  24–35. DOI 10.24919/2519-058X.24.264752

SULTANA HASEKI HIURREM: HER STATUS IN TOPCAPY PALACE 

AND ROLE IN THE POLICY OF THE OTTOMAN PORTE[1] 

[1] Dedicated to the 85th anniversary of the birth of Yaroslav Kalakura 

Abstract. The purpose of the study: the study concerns Roxolana’s life and activities in the Ottoman Empire in the 16th century, and particularly the fact of her Ukrainian ethnical origin, her status in the Sultan’s Palace and her participation in the international policy of the High Porte. Besides, there have been characterised the family relations which were between Suleiman Kanuni and Roxolana. Grounds putting in practice by Roxolana her political and charity activities have been identified. There have been identified probable dates of the birth of both figures, as well as studied depiction of their artistic images in works of arts. The Methodology of the study is based on the principles of providing the historism, scientific objectivity, a specific historical systematicity, and also on the interdisciplinarity principle and the principle of identification of the authenticity and informational value of the data and facts having been found. While making this study there were applied general historical methods of making a historiographical, terminological, typological and textologic analyses, and also the comparativistics method. The academic novelty of the study is reception of the Historiosophy of Ukraine’s History in the context of intercivilisational relations. The point of interest is also the given facts, which make it possible to say, that Roxolana enjoyed a high position in the palace of Topcapy in the times of the Ottoman Empire, which enabled her to be engaged in some political activities. Besides, Sultana Haseki Hiurrem together with her daughter Sultana Mihrimah was engaged in charity activities in different spheres. For instance, owing to their efforts a mosque was erected to commemorate the famous Sufi scholar and philosopher Mevlana Djelaleddin Mehammed Rumi. It should be noted, that one of the most significant charity actions of Roxolana in the context of civilisational measurements we can consider her practical repair of the so called “The Dome of the Cliff” (Turk. “Kubbet-üs Sahra”), that is in Jerusalem. ‘The Dome of the Cliff” is supposed to be a sacred thing in three monotheistic religions: Judaism, Christianity and Islam. The most important charity action of Mihrimah was provision of a road from Mecca to the peak of the Arafat Mountain, so as to enable water supplying. While studying the artistic aspect of the formulated problem, and namely – portrait images of Sultana Haseki Hiurrem, a special interest is risen by the copy of the picture by the Italian artist Paolo Veronese “A Wedding[1Party in the Galilean Kana”, which is supposed to be on of the best works of the said artist, who depicted Roxolana-Haseki Hiurren by the side of the Turkish Sultan Suleiman Kanuni. Interpretation of the said artispic masterpiece and some other arguments give a better grounds for a high assessment of such importqant historic Turkish personalities, as Sultan Kanuni and his Ukrainian wife Sultana Roxolana, who are of much significance in studying the hisotry of mutual relations between Ukraine and Turkey in the context of civilisational measurements. While studying the above said topic, there has been underlined the importance of the data found in Turkish written sources, the information available in historiography and also that of portrayal presentations by famous artists, so as to support strengthening needs for a profound and objective studying of the said problem, particularly in relation of the development of the Ukrainian-CrimeanTatar-Turkish cultural relations. 

Фергад Туранли: Відбулася конференція «Об’єднаної діаспори азербайджанців України» на тему «Розвиток українсько-азербайджанських відносин в умовах війн»

З хроніки актуальних подій. Шановні друзі, колеги!  21 вересня 2022 року відбулася конференція «Об’єднаної діаспори азербайджанців України» на тему  «Розвиток українсько-азербайджанських відносин в умовах війн»  за участю депутатів Верховної Ради України Людмили Марченко, Валерія Колюха, Володимира Городецького, які зазначили про динамічний розвиток відносин між нашими державами в умовах національно-визвольних війн обох народів. Мав честь виступити з доповіддю про історію загарбницької політики Росії проти Азербайджану та України, яка супроводжується з жахливими наслідками, зосібна для мирних людей. У цьому заході, також взяли участь боєць Відаді Ісрафілов – керівник Громадської організації «Українське-азербайджанське братерство патріотів та учасників бойових дій» з іншими воїнами, котрі героїчно звільняють окупованих українських земель, а також поважний лікар Еміль Алібейлі https://www.facebook.com/dr.alibeili та ін. З результатом доповідей учасників заходу було ухвалено документ-рішення. Висловлюю вдячність керівнику  організації, доктору юридичних наук  Хікмату Джаваду  за запрошення.

       ОБ`ЄДНАНА ДІАСПОРА АЗЕРБАЙДЖАНЦІВ УКРАЇНИ

м. Київ

21 вересня 2022 року відбулася конференція за участю депутатів Верховної Ради України, військовослужбовців та представників інтелігенції діаспори на тему «Розвиток відносин між Україною та Азербайджаном в умовах війн». З результатом доповідей учасників заходу було ухвалено документ. 

РІШЕННЯ

1.Московитська загарбницька політика проти України та Азербайджану має давньою історію, й така політика є віддзеркаленням суттю російської державності.

2. Після Кючук-Кайнарджійського мирного договору з Османською державою 1774 року Російська імперія (РІ) анексувала Кримський півострів, спричинила депортацію кримських татар і заселення територію півострова росіянами.

3. Вдруге анексія  відбулася, майже за 240 років у 2014 році,  а з 24 лютого 2022 року російська армія чинила широкомасштабне вторгнення в Україну з жахливими наслідками, яке триває.   

4. Після Гюлістанського 1813 року і Туркменчайського 1828 року мирних договорів РІ з Іраном Азербайджан був розділеній на південну та північну територій. 

5. Історичні північні азербайджанські землі Карабахського і Іреванського ханств були заселені вірменами з території Ірану та інших країн Близького Сходу. 

6. РІ на загарбаних північних територіях Азербайджану створила вірменську область, яка перетворилась на теперішню Республіку Вірменія. 

7. Решти частинах північної території Азербайджану в 1918 році було проголошено «Азербайджанську Народну Республіку» (АНР), яка встановила дипломатичні відносини з Українською Народною Республіко (УНР). Відтоді проти названої новопроголошеної держави (АНР) продовжувалася російсько-більшовицько-комуністична агресія, що згодом спільно з Вірменією, котра фактично є московською колонією тривала проти Азербайджанської Республіки до 2021 року.

8. ІІ національно-визвольна Карабахська війна азербайджанців фактично завершилася перемогою ЗСУ Азербайджану й капітуляцією Вірменії. Остання грубо порушує усіх умов домовленостей, ухиляється від укладання мирного договору, натомість заново чинить військово-терористичні напади на землі Азербайджану, зосібна 12-13 вересня 2022 року.

9. Притягнення до відповідальності правоохоронними установами до відповідальності осіб та ЗМІ, котрі передають не об’єктивну інформацію про зазначені події. 

10. Ми, українці та азербайджанці,  засаджуємо російську агресію проти України та вірменську проти Азербайджану й вимагаємо від держав, міжнародних організацій, знаних політків відповідного покарання зазначених держав-агресорів.

СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА АЗЕРБАЙДЖАНУ! 

Фергад Туранли: Історія турецької літератури по-українському

 Сходознавство в Україні - галузь фактично без підґрунтя, бо ніколи не була справою державної ваги. Нещодавно вийшла колективна праця українських сходознавців "Мовні та літературні зв'язки України з країнами Сходу" (К., 2010.-468 с.) - переглянувши її, утверджуєшся в думці: орієнталістика у нас була справою лише яскравих особистостей, завжди гнаних владою чи начальством і полишеною на виживання. 

А згадаймо, які плани плекалися у добу шістдесятництва! Іван Світличний, Дмитро Павличко, Іван Драч, Петро Кононенко які тільки проекти подавали до ЦК Компартії України, іноді там їх навіть підтримували (Ф. Овчаренко, П. Федченко), наприклад, стосовно видання часопису "Східний світ", але з Москви відповідь була, як у тому дитячому віршику: "Но ответила вода - низачто и никогда!" 

Що ж сьогодні? Не час давати загальну оцінку, наведу тільки один факт. Після Майдану відомий орієнталіст професор Григорій Халимоненко через засоби масової інформації, зокрема й газету "Літературна Україна" звернувся до В. Ющенка, Ю. Тимошенко та В. Литвина з пропозицією: запровадити в Україні сходознавчу освіту й науку на такій основі, як це роблять сусідні держави, тобто готувати не тільки філологів, а й сходознавців-економістів, істориків, філософів, політологів. Мабуть, і проблеми з газом та нафтою розв'язувалися б інакше. А зверху - ані пари з вуст. Натомість ректор В. Скопенко хутко розправився з наївним професором - звільнив з роботи. Атож, наївним: послав професор телеграму В. Ющенку, щоб захистив, а чиновник з адміністрації президента порадив звернутися до суду. Пам'ятаєте, як казав герой одного анекдоту: "Ви, конєшно, будєтє смєяться...". Тоді професор удався з листами до депутатського корпусу, до віце-прем'єра, але знову довелося згадувати героя анекдоту...

Але бог з ними... Професор виявився ще того гарту, назбирав з пенсії грошей, до того ж академік Л. Губерський повернув вченого до університету, матеріально допомогло й посольство Туреччини, та й видав книгу "Історія турецької літератури: Türk Edebiyatı Tarihi". - Київ, 2009 (544 с.) - працю, котрою могла б пишатися наукова громадськість будь-якої країни. Відомий кримськотатарський вчений Ісмаїл Керімов зауважує: "Історії турецької літератури виходили і в ХІХ, і в ХХ ст., серед них є й основоположні, наприклад праці Е. Гібба, Й. Гаммера, Л. Бонеллі, А. Кримського, але зіставивши ці прекрасні роботи з фундаментальним дослідженням Г. Халимоненка, бачимо, як далеко вперед пішла тюркологія протягом століття". Суголосну оцінку дає й С. Сорокін, провідний тюрколог з Київського національного лінгвістичного університету: "ХХ століття подарувало дослідникам новий матеріал зі словесності тюрків, в тому числі й недавно віднайдені рукописи - все це потребувало свіжого осмислення, що й зробив професор Халимоненко. Його "Історію турецької літератури" - цей висококваліфікований здобуток українського сходознавства чекають і тюркологи, й арабісти, й іраністи не тільки в Україні, а й за її межами - адже подібні дослідження виходять друком украй рідко навіть у Західній Європі. Наукова громадськість Турецької Республіки високо оцінила працю тюрколога з Шевченкового університету - п'ять років тому проф. Г. Халимоненко, перший з європейських дослідників одержав нагороду "За розвиток тюркської культури".

Фергад Туранли: Міграційні процеси на Кавказі: причини, перебіг подій і наслідки

Фергад ТУРАНЛИ, доктор історичних наук, професор кафедри загального і слов’янського мовознавства факультету гуманітарних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», вул. Сковороди, буд. 2, м. Київ, Україна, 04070 (ferhadturanly@gmail.com)

Анотація 

У статті йдеться про дослідження проблеми міграційних процесів на Кавказі, зокрема наголошується на причинах розподілу території Азербайджану на Північну та Південну. Згідно з умовами договорів укладеними в ХІХ ст. між Російською імперією та Персидською державою Ґаджарів, які спричинили здійсненню міграційних процесів, а саме переселення вірменського населення з території Ірану та Османської імперії на землі Північного Азербайджану, зокрема Карабаху з метою зміни етнічного та релігійного складу. У наслідок цієї політики місцеве азербайджанське населення були витиснені та   депортовані. Цей процес тривав до 90-років ХХ ст. і спроваджувався окупацією історичних земель Азербайджану та Грузії / Сакартвело про що свідчать численні архівні документи та свідки. Підкреслюється, що найважчим моментом у зазначеній ситуації є те, що місцеве населення, зосібна діти, жінки, люді похилого віку зазнавали тортур і фізичне знищення з боку вірменських збройних терористичних угрупувань, що називається геноцидом і  позбавлення людей права жити у своїх рідних оселях.

У результаті тривалою національно-визвольної боротьби азербайджанського народу 27 вересня 2020 року розпочалася Вітчизняна війна.

Ключові слова: історія, міграція, Кавказ, міжнародні відносини, право, війна,  мир

Значущість теми названого дослідження полягає у тому, що проблеми міграційних процесів на Кавказі пов’язані з окупацією та розподілом території Азербайджану на Північну та Південну, анексією Грузії наголошується на об’єктивних причинах, перебігах та  наслідках. У зв’язку з цим трагічні події, котрі були пов’язані з скоєнням проти азербайджанців, та те, як вірменські збройні загони здійснювали свої плани масового вбивства-геноциду азербайджанців, слід згадати трагедію 26 лютого 1992 р. в м. Ходжали у Нагірному Карабасі, зокрема руйнування культурної спадщини, житла та господарства людей у містах Шуша, Лачин, Ходжавенд, Кельбеджер, Агдере, Агдам, Фізулі, Джебраїль, Ґубадли, Зенгілан та ін. Азербайджану що були загарбані в 1992–1993 роках. У наслідок цих дій 20 % території Азербайджану, включаючи Нагірний Карабах і 7 сусідніх районів перебував під окупацією вірменських збройних загонів. Тільки 1988 – 1993 роках  до 1,5 мільйон азербайджанців були виселені у насильницький спосіб з адміністративної території Вірменії та з окупованих нею азербайджанських земель.

Необхідно зазначити, що причини цих подій пов’язані з історією, яка починається у XIХ ст., коли азербайджанці почали зазнавати фізичного знищення та тортури з боку вірменських шовіністичних сил, які діяли під безглуздим лозунгом створення своєї країни за рахунок загарбання чужих територій на Південному Кавказі за підтримки Російської імперії, зокрема царського режиму й очистити від місцевого азербайджанського населення. Варто сказати, що з анексією Східної Грузії тобто Картлі-Кахетинського царства, загарбання названою імперією означених територій  посилився  . У цей час завоювання Росією азербайджанський земель, у тому числі так зв. Шораельського та Памбакського султанств Іреванськогого ханства викликало руху протесту з боку правителя та населення ханста, зокрема ґенджинського.   

Коментар професора Фергада Туранли

 Мій коментар на https://www.eurointegration.com.ua/news/2022/07/15/7143300/

Шановні друзі, колеги! Суть зовнішньої політики російської державності з самого початку історії свого існування полягає у здійсненні загарбницької політики, порушенні мирних договорів чи домовленостей з метою окупації нових земель сусідніх держав. Свідченням цього є, наприклад, вчинення агресії проти національно-визвольного руху та незалежності України із 17 ст., а з 18 ст. - проти Азербайджану, котра продовжується й нині. 

Ми раніше застерігали у своїх доповідях на відповідних конференціях про небажання московською стороною виконувати підписаны документи про перемогу азербайджанської армії та капітуляції Вірменії з 100 % російським озброєнням у ІІ Карабаській війні у 2020 році за участю Російської Федерації з введенням на територію Азербайджану її "миротворчого війська".

Теперішня ситуація показує, що це військо справді є окупаційним і ніколи не забезпечить мир на звільнених територіях. Натомість воно заново допомагає формуванню і посиленню вірменських терористичних військових загонів та адміністрацій на території Азербайджану на зразок ЛНР/ДНР в Україні, яка зазнає жахливого терору з боку РФ у теперішній час 

Ми дуже сподіваємося на відповідне рішення славного Головнокомандувача Азербайджанськими Збройними Силами щодо притягнення порушників умов підписаних домовленостей, зокрема виведення російських "миротворчих" окупаційних загонів з території Азербайджану. 

З повагою та побажанням перемоги та миру,

Ф. Туранли

Фархад Туранли: З нагоди 100-ліття проголошення незалежності Азербайджанської Народної Республіки (28 травня 1918 р.) та встановленням дипломатичних відносин з Українською державою

Вітаю співвітчизників, друзів і колег з нагоди 100-ліття проголошення незалежності Азербайджанської Народної Республіки (28 травня 1918 р.) та встановленням дипломатичних відносин з Українською державою. 

На світлині зафіксовано керівництво Азербайджанської Народної республіки, яке у результаті російсько-більшовицької агресії, а саме загарбання червоною армією новоствореної держави 28 квітня 1920 р,  емігрувало за кордон, і продовжувало боротьбу за незалежність  країни під гаслом "Одного разу піднятий прапор, ніколи не буде спущений!" ("Bir kərə qalxan bayraq, bir daha enməz!"). 

Вони покояться в Грузії, Туреччині, Франції та Україні. Зокрема один з цих урядовців (міністр освіти)  Мугаммед Садиг Акабекзаде покоїться на Личаківському цвинтарі  у Львові, де викладав в університеті арабську, турецьку, перську мов і культур. Параламентарі, які залишилися в країні, були репресовані в 1930-1938 рр. 

"Поневолені народи РФ звільняться після перемоги України!", - професор Фергад Туранли

В бесіді з циклу «Волю народам!» (телеканал "Еспресо") доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської академії Ферхад Туранли розподвідає про те. які землі тюрських народів окупувала Росія, коли можна чекати їх звільнення та яка в цьому буде роль Туреччини.

 

Ферхад Туранли: Виступ на Круглому столі, присвяченому 30-й річниці відновлення Незалежності Азербайджанської Республіки та встановлення азербайджансько-українських дипломатичних відносин

Ферхад Туранли - доктор історичних наук, професор, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, керівник «Асамблеї української та азербайджанської інтелігенції»

 Шановні колеги  та друзі! 18 жовтня 2021 р. в УКРІНФОРМІ відбулася важлива подія історичної ваги! До Вашої уваги пропоную анотований текст своєї доповіді в Круглому столі, присвяченому 30-й річниці відновлення Незалежності Азербайджанської Республіки та встановлення азербайджансько-українських дипломатичних відносин.

"Високодостойні учасники конференції, представники засобів інформації!

Перш за все, дозвольте привітати Вас із зазначеною знаменною подією й висловити свої міркування із цього приводу.

Проголошення у 1991 році  відновлення державних незалежностей Азербайджану та України передувало установленню відновлення дипломатичних відносин про, що свідчать договірна-правова база, котра складається з 141 (ста сорока одного) документа.  Цей 30-ти літний період в історичному вимірі не є таким тривалим, але його можна  уважати суттєвим проміжком часу у розвитку взаємин між названими країнами. 

У 2001 році з нагоди 10-річчя вищезазначеної події, мабуть, тоді   було вперше організовано міжнародну конференцію, де наголошували про період розвитку та становлення дипломатичних відносин. А ця книга тієї конференції нині є одним з важливих джерел інформації щодо вивчення історії українсько-азербайджанських дипломатичних відносин. 

Наступний період у 30-ти літньому проміжку часу відносин між зазначеними державами на нашу думку можна охарактеризувати як інтенсивний, котрий у 2021 році досяг свого вищого рівня стратегічного партнерства. Це партнерство регламентує взаємодію, засновану на визнанні спільних цінностей та їх бачення, високого рівня співробітництва, обопільній підтримці у загальної зовнішньої політики цих названих двох країн.  

Доречно відзначити, що в цьому відношенні співпраця між нашими народами має ґрунтуватися на прагматичних принципах, а саме: реалізації масштабних міждержавних проектів, зокрема, в економічній, транспортно-інфраструктурній, політичній, безпековій і, зокрема, в галузі освіти та науки.  

Дякую за увагу!

Репортаж про захід: 18 жовтня, 11:00 - круглий стіл на тему: “30-та річниця відновлення Незалежності Азербайджанської Республіки та 30-та річниця встановлення азербайджансько-українських дипломатичних відносин”. Організатор: Посольство Азербайджанської Республіки в Україні. Детальніше за посиланням - https://www.ukrinform.ua/rubric-presshall/3331549-30ta-ricnica-nezaleznosti-azerbajdzanskoi-respubliki-ta-30ta-ricnica-vstanovlenna-azerbajdzanoukrainskih-diplomaticnih-vidnosin.html