Зважаючи на те, що книга вийшла обмеженим накладом – автор росповсюджує її електронний варіант! - https://www.academia.edu/175269154/
У книзі розкривається історико-лінгвістичний процес уживання назви «Україна» у середньовічну та ранньомодерну добу історії Східної Європи. Автор стверджує, що слово «Україна» впродовж ХІІ – XV ст. використовувалося для означення окремих частин («краю», «землі», «уділу») Києво-Руської держави, а згодом – Київського і Чернігівського князівств, Сіверської та Волинської землі Великого князівства Литовського, Руського і Жемойтійського. Наприкінці XVІ – першій половині XVII ст. слово «Україна» в межах Речі Посполитої у багатьох випадках вживалося як синонім щодо назви великої території старожитньої Русі, де проживав «руський народ» та вживалася «руська мова». Вже у середині революційного XVII ст. хоронімічна назва «Україна» стає політонімімом й функціонує в офіційному дискурсі для ідентифікації новопосталої на теренах Східної Європи держави Військо Запорозьке. Також протягом другої половини XVII – XVIII ст. старовинний етнополітонім «руський народ» поступово змінювався на ранньонаціональну назву – «український народ». Книга доповнена оригінальними історичними документами та матеріалами. Видання розраховане на усіх, хто цікавиться історією України та Східної Європи.
Taras Chukhlib. The word "UKRAINE" - the name of the land, people and state of Eastern Europe (XII - XVIII centuries): Historical and linguistic studies. - Kyiv: Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine, 2026. - 555 p.
The book reveals the historical and linguistic process of using the name “Ukraine” in the medieval and early modern periods of Eastern European history. The author argues that during the 12th–15th centuries, the word “Ukraine” was used to refer to separate parts (“region,” “land,” “share”) of the Kyiv-Rus' state, and later – the Kyiv and Chernihiv principalities, the Siversk and Volhynia lands of the Grand Duchy of Lithuania, Rus', and Zhemoytia. At the end of the 16th and first half of the 17th centuries, the word “Ukraine” was often used within the Polish-Lithuanian Commonwealth as a synonym for the name of the large territory of ancient Rus, where the “Rus people” lived and the “Rus language” was spoken. Already in the middle of the revolutionary 17th century, the chrononymic name “Ukraine” became a political name and was used in official discourse to identify the newly formed state of the Zaporizhian Host in Eastern Europe. Also, during the second half of the 17th and 18th centuries, the ancient ethnopolynym “Rus people” gradually changed to the early national name “Ukrainian people.” The book is supplemented with original historical documents and materials. The publication is intended for anyone interested in the history of Ukraine and Eastern Europe.
Масштабний твір, події якого розгортаються поперемінно в двох часових лініях.
Це минуле часів Давньої Греції та майбутня альтернативна історія, в якій Римська Імперія не занепала, а розвинулась та існує в наш час.
Іноді правда трохи набридала дзеркальна тотожність подій, які йдуть паралельно: минуле-майбутнє, минуле-майбутнє, але це не критично.
Тож, до сюжету. Події минулого описують подорож молодого хлопця Арістея, який вирушає на пошуки батька в суворі землі Скіфії. Поступово ця мандрівка стає епохальною, бо змінює сталі уявлення про світ, коли Арістей і його прибічники стикаються з культом Великої Матері. Такий тревелог, навіть, описують тогочасні автори і історія доходить до нас в вигляді рукописа "Подорож на Північ".
В сучасному же альтернативному майбутньому в руки антиквара Віктора Ерфе потрапляє давньо-скіфський амулет. Не Скіфська Пектораль, нажаль, а щось набагато цінніше. Те, що допоможе дістатися до істиних знань та пізнати любов Великої Матері.
І Віктор ступає на майже ідентичну стежку, ту, якою 1.5 тисячі років тому йшов Арістей. Ну, звісно, він, як сучасна людина підготовився по повній: заручився підтримкою впливових людей, зі всіма спецслужбами питання улагодив, "Подорож на Північ" прочитав (не до кінця, але вже що є).
І як ви могли вже здогадатися, всі дороги привели в Рим (ні) до Великою Матері. Але спойлерити не буду, тільки скажу, що матуся виявилась паразитом ще тим. Пийте, їжте милі гості, але не забувайте, що ви випадкові мешканці на цьому святі життя.
А загалом, роман вельми цікавий, події розгортаються динамічно, сюжет непередбачуваний, читається легко.
(с) Анна Литвиненко
С первых страниц меня поразило необычное повествование. Айтматов начинает роман словно глазами волчицы Акбары. Сначала кажется, что это просто рассказ о природе, но постепенно понимаешь, что это один из главных смыслов книги. Волки живут по законам природы: они защищают своих детенышей, добывают пищу, борются за жизнь. И каждый раз именно человек разрушает их мир, уничтожая волчат, лишая их дома и права на существование.
Именно поэтому в романе рядом существуют две истории — людей и волков. И после прочтения в воздухе остается вопрос, на который каждый читатель отвечает сам: кто в этой книге оказался человечнее? Волки убивают только тогда, когда этого требует жизнь. Они не знают жестокости ради удовольствия, не унижают и не предают. Человек же способен разрушать не только природу, но и души других людей. И этот вопрос Айтматов оставляет открытым, заставляя каждого задуматься о собственной человечности.
Не меньше меня поразил образ Авдия. Во время чтения мне несколько раз хотелось буквально остановить его. Казалось, что сама судьба дает ему шанс начать другую жизнь. Его спасают, потом появляется Инга, которая становится для него надеждой на любовь и простое человеческое счастье. Мне хотелось сказать ему: «Остановись. Побереги себя». Но постепенно я поняла, что он просто не мог поступить иначе.
ISBN 978-617-8832-62-9
Роман Ігоря Павлюка «Мезозой» – це масштабна філософсько-психологічна оповідь про людину на межі епох, світів і внутрішніх станів. У центрі твору – доля Андрія Наюка, який після особистої трагедії вирушає в довгу подорож крізь час, простір і власну душу, шукаючи сенс життя, любові, віри та людського призначення. Поєднуючи реалістичне зображення українського села з містичними мотивами, філософськими роздумами, символікою давніх культур і сучасними суспільними трансформаціями, автор створює багатовимірний художній світ, де минуле й майбутнє постійно перегукуються між собою. У романі органічно переплітаються пригодницька сюжетність, ліричні відступи, поезія, духовні пошуки та осмислення історичної долі людини й народу. «Мезозой» – це роман про дорослішання і втрати, про спокуси влади й багатства, про любов і самотність, про пам’ять роду та невтомний пошук Бога у світі, що безперервно змінюється. Книга адресована широкому колу читачів, які цінують інтелектуальну прозу, насичену символами, образами та глибокими смислами.
* * *
Замовляти книгу можна а вже скоро на книжкових платформах: yakaboo https://www.yakaboo.ua/ua/author/view/Igor_Pavljuk
Про історію виникнення цього видання, причини його підготовки, які були повʼязані із новою концепцією розвитку музею, розповіла директорка музею Алла Гладун:
"У 2019 році після успішного для мене особисто конкурсу на посаду директора, ми багато розмірковували про розширення географії впливу музею, про потребу змінити його статус, про нові горизонти і форми діяльностіі, - і відтак вийшли на певні засадничі умови цих змін. З цієї потреби, чи радше її обґрунтування й народилася ця праця, яка згодом оформилась у самостійне видання. Але спочатку був запит музею".
Віддповіддю на цей запит і стало видання, яке було підготовлене вченим як можливий проспект розвитку музею «Дрогобиччина», який за своїм потенціалом реально може набути ширшого, регіонального значення. Географічно Дрогобич перебуває майже в епіцентрі культурно-етнографічного регіону Підгір’я, який простягається вздовж Карпат від м. Самбора до м. Калуша і який ще можна називати бойківське Підгір’я. За своїм культурним та інтелектуальним потенціалами місто може стати лідером цього регіону, а це, своєю чергою, позитивно вплине на його ж саморозвиток.
Першим про Підгір’я як концептуально окремий край почав писати Іван Франко. У його, особливо ранніх, художніх творах є багато тем Підгір’я: яскравих пейзажів, колоритних персонажів, соціальних мотивів. Іван Франко чітко відділяв Підгір’я від суміжних Бойківщини та Опілля. Він першим описав менталітет підгорян: вони, на відміну від ополян і бойків, більше схильні до «промислів і ремесел», більше тяжіють до міського способу життя. Очевидно, ця риса підгорян стала причиною того, що саме в них розвинулися сильніші урбаністичні почуття і якрах на Підгір’ї історично розвинулася більша кількість середніх міст: всі інші регіони Галичини не мають такої концентрації міст із населенням понад 30 тис. мешканців. На Підгір’ї це Самбір, Дрогобич, Борислав, Стрий, Долина і Калуш.
Водночас регіони можуть утворюватися на ментально-культурних основах. Це буває тоді, коли якісь краї тривало перебувають під впливами певних політичних, цивілізаційних, економічних тенденцій, які в сумі виокремлюють цей регіон. Наприклад, регіонально поділена Німеччина стала наслідком довгих поділів на графства та герцогства.
В Галичині Західне Поділля (Бучач – Борщів) коротко перебувало під Османською імперією і це змінило ментальність краю, тощо.
Олег Баган оригінально пояснив теорію регіонів через філософські та політичні ідеї знаменитого швейцарського філософа та культуролога Дені де Ружмона, на переконання якого саме регіони, регіональна ідентичність запобігають централізаторським, тоталітарним тенденціям у світовій політиці. Чому? Тому, що вони плекають горизонтальні комунікації між громадянами.
Натомість відсутність їх стимулює пошуки суспільствами «сильної руки», тотальне уповання на роль виконавчої бюрократії. У сучасній Україні, відповідно, особливо треба дбати про розвиток регіональних ідентичностей.
В Галичині сформувалися кілька регіонів:
У цьому томі вміщено праці, які не увійшли до ювілейної збірки вибраних творів 2018 р. Український етнофілософ, професор Володимир Шаян є засновником Ордену Бога Сонця та руху відродження рідної віри українців. Його твори, замовчувані в радянській імперії, лише за незалежної України вперше знаходять свій шлях до українського читача. Професор Шаян був переконаний, шо втративши рідну віру, народ занапастив свою душу, шо мало трагічний вплив на його історію. Метою свого життя він уважав повернення рідної духовості своєму народові, бо: «Відродження нації не може бути завершене без відродження її власної віри». Книга зацікавить філософів, націологів, релігієзнавців, літературознавців, різновірів, як і загалом широке коло читачів.
Книга, яку можна замовити тут: https://sribnovit.com/product/віра-предків-наших-книга-іі-філософс/
До книги "ГЕОПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ" увійшли вибрані історичні праці, статті, розвідки та рецензії доктора наук Тараса Чухліба, які побачили світ впродовж 1990 – 2025 років у провідних вітчизняних й іноземних наукових виданнях.
Авторські дослідження методологічно структуровані за такою науковою проблематикою: «Історична геополітика, історія цивілізацій та потестарна імагологія», «Міжнародні відносини, зовнішня політика та дипломатія», «Війни за територію, кордони і простір», «Орієнталістика і українсько-турецькі відносини», «Кримознавство та українсько-кримськотатарські відносини», а також «Полоністика та українсько-польські відносини».
Книгу доповнено оригінальними текстами й зображеннями віднайдених автором документів та матеріалів, а також історичними картами і схемами.
Розраховано на науковців, державних діячів, дипломатів, військовослужбовців, політиків, викладачів університетів, студентів й усіх, хто цікавиться історією геополітики України, а також міжнародних відносин держав Європи та Малої Азії.
Електронна версія у вільному доступі - https://www.academia.edu/166012743
Taras Chukhlib . The Geopolitical History of Ukraine Selected works on the 35th anniversary of scientific activity.
The book by this contemporary scholar includes his selected historical works, articles, research papers, and reviews, which were published in leading domestic and foreign scientific publications between 1990 and 2025.
The author's research is methodologically structured according to the following topics: “historical Geopolitics, history of Civilizations and Imagology”, “International Relations, Foreign Policy and Diplomacy”, “wars for territory, borders and space”, “Oriental studies and Ukrainian-Turkish relations”, “Crimean studies and Ukrainian-Crimean Tatar relations” and “Polish studies and Ukrainian-Polish relations”.
The book is supplemented with original texts and images of documents and materials found by the author, as well as historical maps and diagrams from the 1400s to the 1800s.
It is intended for scholars, government officials, diplomats, military personnel, politicians, university professors, students, and anyone interested in the history of Ukraine's geopolitics, as well as the international relations of the states of Europe and Asia Minor.
Двоюрідний брат Модеста Сосенка і батько Петра Сосенка. Тесть о. Олександра Бучацького. Член НТШ.
Ксенофонт Сосенко досліджував прадавню релігійну ідеологію українського народу, обряди та звичаї. Докладно описав і пояснив сутність, символіку й містику Різдва й Щедрого Вечора, а також Великодня, Купала та ін.
У своїх дослідженнях обгрунтував даввність і,самобутність українського народу, зараховуючи його до найдавніших народів Євразії, доводив свої погляди про самостійність та оригінальність і автохонність українського народу на його території.
Вважав і обгрунтував спорідненість української й іранської мови і культури.
"Після великої війни кинувся я на студії іраністики та арабістики, вважаючи, що в українській мові, культурі і історії є задатки іранізму і арабізму, – йдеться у біографії пароха-вченого. – Маю написаний досить об’ємистий словник ірансько-українських лінгвістичних аналогій, придав також збірку арабських лінгвістичних елементів в українській мові. При ужитковості збірка та нагодиться для арабських лінгвістів та письменників".
https://chtyvo.org.ua/authors/Sosenko_Ksenofont/Prazherelo_ukrainskoho_relihiinoho_svitohliadu
Книга Синіши Малешевича «Nationalism as a Way of Life» (Націоналізм як спосіб життя) є однією з найбільш вагомих праць у сучасній соціології націй та націоналізму.
Ця книга фактично є продовженням його попередніх фундаментальних досліджень, таких як Grounded Nationalisms (Обґрунтовані націоналізми, 2019), і фокусується на тому, як націоналізм трансформувався в ХХІ столітті, ставши домінуючою формою сучасного світосприйняття.
Малешевич відходить від традиційного розгляду націоналізму лише як ідеології чи політичного руху, пропонуючи натомість погляд на нього як на глибоко вкорінену соціальну практику.
1. Основна теза: Націоналізм як «тло» життя
Головний аргумент Малешевича полягає в тому, що в сучасному світі націоналізм став настільки всеохопним, що ми перестали його помічати. Він порівнює його з повітрям: ми не думаємо про нього, поки воно чисте, але без нього неможливе наше соціальне існування.
Від ідеології до практики: Автор стверджує, що націоналізм — це не просто набір ідей, які проповідують політики, а сукупність щоденних ритуалів, бюрократичних процедур та способів сприйняття світу.
Природність: Націоналізм перетворив «націю» на єдину легітимну форму політичної спільноти. Ми сприймаємо поділ світу на нації як щось природне і вічне, хоча це відносно новий історичний феномен.
2. Ключові концептуальні стовпи
Для пояснення того, як націоналізм став «способом життя», Малешевич виділяє три критичні чинники:
А. Організаційна потужність (Organizational Ideological Power)
Націоналізм не тримається на самій лише вірі. Він потребує величезного бюрократичного апарату. Школи, армії, податкові служби та перепис населення постійно «відтворюють» націю. Держава класифікує нас як громадян певної країни з моменту народження, роблячи національну ідентичність неминучою.
Б. Гіпер-ідеологізація
Малешевич стверджує, що сучасні суспільства є більш ідеологізованими, ніж будь-коли в історії. Навіть якщо ми вважаємо себе аполітичними, наша мова, освіта та медіа-простір просякнуті національними категоріями.
В. Мікро-солідарність
Це один із найцікавіших аспектів книги. Автор аналізує, як абстрактна любов до мільйонів незнайомців (нації) поєднується з нашою природною схильністю до солідарності в малих групах (сім'я, друзі). Націоналізм успішно «каналізує» емоції з мікро-рівня на макро-рівень держави.
3. Критика «банального націоналізму»
Малешевич розвиває ідею Майкла Білліґа про «банальний націоналізм» (прапори на урядових будівлях, монети, прогноз погоди). Однак він іде далі, підкреслюючи, що ці символи працюють лише тому, що вони підкріплені соціальною інфраструктурою.
Важлива думка: Націоналізм — це не те, що ми «маємо» (ідентичність), а те, що ми «робимо» (соціальна дія).
4. Націоналізм, насильство та війна
Малешевич — експерт із соціології війни, і в цій книзі він пояснює, чому люди готові вмирати за націю.
Він заперечує ідею, що люди агресивні за природою.
Навпаки, він показує, як складні бюрократичні структури та ідеологічна обробка «примушують» або «переконують» індивіда подолати страх смерті заради абстрактної спільноти.
Висновок
Книга Синіши Малешевича — це виклик спрощеним поглядам на націоналізм. Вона доводить, що навіть у часи глобалізації націоналізм не зникає, а лише глибше вкорінюється в наші повсякденні звички, структуруючи те, як ми мислимо, відчуваємо та діємо.
Зміст книги
Бунге, Маріо. Політична філософія: Солідарність, співпраця та інтегральна демократія (2009)
Політологи описують та пояснюють політику; філософи критично досліджують її та пропонують покращення, а часом і радикально інші соціальні риси. Іншими словами, політичні філософи пропонують сценарії та мрії, де соціологи пропонують знімки існуючих політичних організацій.
Політична філософія — це не розкіш, а необхідність, вирішальна для розуміння сучасної політики та, перш за все, для уявлення про краще майбутнє.
Але щоб вона могла надавати таку послугу, ця дисципліна повинна бути частиною цілісної системи, яка також включає реалістичну теорію пізнання, гуманістичну етику та світогляд, узгоджений із сучасною наукою та технологіями. У цьому сенсі відповідальна політика повинна ґрунтуватися не на ідеології, а на філософії, особливо етиці, а також на соціальній технології, яка є ефективною лише тоді, коли вона ґрунтується на серйозній та суворій соціальній науці.
Іншою центральною темою політичної філософії є аналіз можливості поширення демократії з політичної сфери на інші відповідні галузі: управління багатством, навколишнім середовищем та культурою. Тут Маріо Бунге знову пропонує альтернативу як капіталізму в кризі, так і нині неіснуючому соціалізму, який ніколи не був справжнім. Цією альтернативою є інтегральна демократія: тобто рівний доступ до природних ресурсів, рівність статей і рас, рівність економічних і культурних можливостей, а також участь народу в управлінні спільними благами.
Звертаючи увагу на напрямок руху нашого світу, у своїй праці «Політична філософія» Маріо Бунге розкриває свою точку зору як громадянина, стурбованого історичними подіями.
Маріо Аугусто Бунге (1919 – 2020) – аргентинський філософ і фізик, який переважно працював у Канаді. Бунге був плідним інтелектуалом, автором понад 400 статей та 80 книг, зокрема монументального «Трактату про основну філософію» ("Treatise on Basic Philosophy") у восьми томах (1974–1989), всебічного та ретельного дослідження тих філософських аспектів, які Бунге вважає основою сучасної філософії: семантики, онтології, епістемології, філософії науки та етики. У своєму трактаті Бунге розробив комплексний науковий світогляд, який потім застосував до різних природничих та соціальних наук. Бунге був відзначений двадцятьма одним почесним докторським ступенем та чотирма почесними професорськими званнями в університетах як Америки, так і Європи. Бунге був членом Американської асоціації сприяння розвитку науки (AAAS) (1984–) та Королівського товариства Канади (1992–), і він входить до Зали слави науки AAAS.
Аростегі, Хуліо. Історичні дослідження: теорія та метод (1995).
Праця «Історичні дослідження» (1995) іспанського історика Хуліо Аростегі (1939-2013) є трактатом з історіографічної епістемології, аналізом наукової методології та реконструкцією фундаментальної професійної практики, що розглядає природу історичного знання в епоху постмодерну.
Книга зосереджена на критиці наївного емпіризму та крайнього релятивізму, постулюючи натомість, що історія – це соціальна наука з власним об'єктом дослідження: зміною суспільств з часом.
Аростегі досліджує функцію взаємозв'язку між теорією та даними, структуру розмежування між подією та процесом, концепцію причинно-наслідкового пояснення як рушійну силу наукової точності та суттєвий зв'язок між істориком та побудовою наративу з інтерсуб'єктивною валідністю.
Ця робота висвітлює виправдання критичної методології та теоретичної строгості не як бюрократичного тягаря, а як суворого аналітичного інструменту для руйнування ілюзії, що минуле пояснює себе, та для розуміння стійкості структур доказів, гіпотез та синтезу, що визначають дисципліну. Це важливе дослідження, яке ілюструє діалектику між минулою реальністю та історіографічною конструкцією.
I. Концептуальна основа: Історія як соціальна наука
Аростегі стверджує, що історія — це не література і не хроніка, а наукова дисципліна, яка вимагає попередньої теоретичної основи для дослідження джерел.
Об'єкт історії: Автор стверджує, що історик вивчає не «минуле», а радше соціальну темпоральність. Том присвячений таксономічному визначенню ключових понять: категорія, історичний факт, джерело, герменевтика та пояснення.
А. Книш досліджує, як суфізм сприймався як свідками, так і сторонніми з моменту його зародження. Він розглядає ключові аспекти суфізму, від визначень та дискурсів до лідерства, інституцій та практик. Він приділяє особливу увагу суфійським підходам до Корану, проводячи паралелі з подібним використанням священних писань у юдаїзмі та християнстві.
Він простежує, як суфізм виріс із набору простих морально-етичних приписів у витончену традицію з професійними суфійськими майстрами (шейхами), які стали впливовими гравцями в мусульманському суспільному житті, але чий авторитет був оскаржений тими, хто виступав за рівність усіх мусульман перед Богом.
А. Книш також досліджує коріння триваючого конфлікту між суфіями та їхніми фундаменталістськими критиками, салафітами, що є важливим фактом сучасного мусульманського життя.
Ґрунтуючись на численних первинних та вторинних джерелах, суфізм є незамінним поясненням життєво важливого аспекту ісламу.
Орландіс, Хосе. Навернення Європи до християнства (1988).
Праця *Навернення Європи до християнства* (1988) іспанського історика та юриста Хосе Орландіса (1918-2010) – це трактат з релігійної історії, аналіз процесів євангелізації та реконструкція фундаментальної культурної ідентичності, що стосується переходу від язичництва до духовної єдності західного християнства.
Книга зосереджена на критиці погляду на християнство як суто механічне чи політичне нав'язування, стверджуючи, що це була глибока метаморфоза, яка інтегрувала класичну спадщину з вірою германських народів. Орландіс досліджує зв'язок між престижем християнського Риму та легітимністю нових монархій, структуру розмежування між наверненням еліт та збереженням популярних релігійних практик, концепцію «другої євангелізації» (народів півночі та сходу) як рушійної сили європейської експансії, а також суттєвий зв'язок між чернецтвом та створенням мережі центрів культури та навчання.
Ця робота висвітлює виправдання історичної науки та християнського гуманізму не як апологію, а як суворий аналітичний інструмент для розуміння стійкості структур етики, права та світогляду, що визначали середньовічну Європу. Це важливе дослідження, яке ілюструє діалектику між місією та культурою.
I. Концептуальна основа: Християнський Рим та варварські народи
Перша вісь аналізу присвячена встановленню контексту германських вторгнень та тому, як Церква була єдиною інституцією, яка пережила адміністративний крах Західної Римської імперії.
Церква як міст: Автор стверджує, що християнство діяло як соціальний клей, який дозволив злиття іспано-римського/галло-римського населення та германських завойовників. Цей том присвячено таксономічному визначенню ключових понять: євангелізації, аріанства, католицизму, синодів та чернецтва.
Фройнд, Жульєн. Сутність політичного (L'essence du politique, 1965; іспанське видання 1968).
Праця «Суть політичного» (1968) французького філософа та соціолога Жульєна Фройнда (1921-1993) є одним із найретельніших трактатів з політичної філософії, аналізу феноменології влади та реконструкції теорії конфлікту 20-го століття. Будучи учнем Раймона Арона та глибоко вплинувши на Карла Шмітта та Макса Вебера, Фройнд розглядає політику не як моральну чи економічну діяльність, а як автономну та постійну категорію людського існування.
Книга зосереджена на критиці утопічних бачень, які прагнуть усунення конфлікту, постулюючи натомість, що політичне визначається нездоланними передумовами. Фройнд досліджує функцію взаємозв'язку між командуванням та послухом, структуру розмежування між публічним та приватним, а також концепцію діалектики друга-ворога як рушійної сили політичної єдності.
Ця робота висвітлює виправдання політичного реалізму, який руйнує ілюзію вічного миру та розуміє стійкість структур суверенітету та ризику, що визначають життя в суспільстві. Це важливе дослідження, яке ілюструє діалектику між Порядком і Війною.
Маріас, Хуліан. Ідея метафізики (1954)
Праця «Ідея метафізики» (1954) іспанського філософа Хуліана Маріаса (1914-2005), головного учня Ортеги-і-Гассета, є трактатом з історичної логіки, аналізом емпіричної структури життя та реконструкцією метафізики як «науки про радикальну реальність», яка відповідає потребі людства знати, чого очікувати.
Книга зосереджена на критиці традиційної метафізики, що розуміється як абстрактна теорія, постулюючи натомість, що метафізика є необхідною функцією людського життя, яка виникає, коли життя стає проблематичним. Маріас досліджує функцію взаємозв'язку між життям і розумом, структуру розмежування між радикальною реальністю (моє життя) та вкоріненими реальностями (все інше), концепцію «встановлення» як рушійної сили знання та суттєвий зв'язок між історією філософії та побудовою особистої та систематичної істини.
Робота висвітлює виправдання Життєвого Розуму (la Razón Vital) та Мадридської школи не як замкнутої системи, а як суворого аналітичного інструменту для руйнування ілюзії чистого розуму та розуміння стійкості структур темпоральності, обставин та покликання, що визначають існування. Це важливе дослідження, яке ілюструє діалектику між Живою Істотою та Буттям (la dialéctica entre el Viviente y el Ser).
I. Концептуальна основа: Метафізика як життєва необхідність
Для Маріаса метафізика — це не інтелектуальна розкіш, а те, що людство робить, бо не має іншого вибору, якщо хоче жити з ясністю. Філософія — це спроба нав'язати порядок хаосу існування.
Радикальна Реальність: Автор стверджує, що відправною точкою всієї філософії є не «я» (ідеалізм), ані «речі» (реалізм), а єдність обох: моє життя. Том присвячено таксономічному визначенню ключових понять: Радикальної Реальності, Емпіричної Структури, Обставин, Проекту та Інсталяції.
Вісь Істини як Визначеності: Досліджується прозорий та систематичний тон твору. Маріас пропонує всебічну критику скептицизму, стверджуючи, що пошук визначеності є фундаментальною сферою мислення. Автор аналізує, як екзистенційна «корабельна аварія» виступає рушійною силою метафізики: лише коли людство відчуває себе втраченим, ми змушені побудувати карту реальності. Текст підкреслює першочерговість біографічного пояснення: метафізика – це те, що ми робимо зі своїм життям, коли ставимо його під сумнів.
II. Фокус аналізу: Емпірична структура та історична причина
Основна мета дослідження – аналіз того, як метафізика повинна пояснювати конкретну форму людського життя, яка завжди є історичною та розташованою в певному контексті.
Причини структури (життя як подія): Розглядаються первинні причини, закріплені в темпоральності. Маріас аналізує життя як «завдання», так і «майбутнє», що є джерелом, що підживлює потребу в життєвій причині. Автор визначає «встановлення» (буття у світі певним чином) як сцену для всієї можливої істини, припускаючи, що немає істини без суб'єкта, який її проживає.
Вісь актуальності (Метафізика та історія філософії): У цьому розділі розглядається напруженість, спричинена очевидною суперечністю минулих філософських систем. У книзі наголошується на тому, що історія філософії – це сама філософія в розвитку. Маріас аналізує послідовність теорій як важливий ресурс для розуміння того, як людство відкривало шари реальності. Робота ілюструє, як Ідея Метафізики є лабораторією людської самосвідомості, припускаючи, що спадщина Хуліана Маріаса полягає в поверненні метафізики до сфери повсякденного та нагального, підтверджуючи, що мислення – це найвища форма життя.
Центральні питання: Аналіз завершується зв'язком між метафізикою та антропологією. Робота Хуліана Маріаса існує в межах напруженості між суворістю системи та плинністю життя. Дослідження ілюструє, як його книга є важливим ресурсом для розуміння того, що метафізика – це наука про основи, які дозволяють людству володіти власним життям, припускаючи, що її цінність полягає в тому, що вона залишила нам бачення, де ясність є моральним імперативом інтелектуала.
Читати працю - https://archive.org/details/marias-julian.-idea-de-la-metafisica-1954_202107
Чим унікальна ця книга?
Це перше в Україні комплексне видання, яке знайомить з багатосторічною історією визвольної боротьби поневолених росією народів, жоден з яких добровільно не хотів ставати частиною імперії та використовував найменший шанс для спроби здобути незалежність і волю від свого поневолювача і колонізатора.
Книга включає розділи:
1. Початок імперій і спротив удільних князівств
2. Історія визвольної боротьби народів Волзько-Уральського регіону
3. Фіно-угорські народи: історія визвольних рухів
4. Північний Кавказ: національно-визвольні рухи
5. Козацькі антимосковські рухи
6. Сибір та Далекий Схід: нариси визвольних рухів
7. Боротьба з імперією і перспективи майбутнього
Замовляйте книгу, оскільки тираж обмежений.
Проєкт реалізовано Українські студії стратегічних досліджень
У лютому 2025 року Бандерівські читання відбулися на тему: "Свобода народам! Свобода людині! - історія та перспективи боротьби поневолених росією народів"
Відео з заходу:
https://sbook.com.ua/uk/home/1020-ukrayinskij-nacional-konservatizm-getmanskij-rukh.html
Гай-Нижник П. Український націонал-консерватизм: Гетьманський Рух. К.: Саміт-книга, 2024. Кн. ІІ. 1937–1945 рр. 588 с., іл.
Издательская аннотация:
Что заставляет Россию упрямо прокладывать пути к концу истории? Поздно, лишь в XVIII веке, явившись на европейскую сцену и не найдя на ней своего особого конструктивного призвания, она торопится первой опустить занавес, угрожая погрузить мир во тьму. Книга рассматривает тектонические сдвиги нашего времени, когда оптимистичный сценарий «конца истории», предложенный Френсисом Фукуямой, сталкивается с новой, катастрофической реальностью. Война России с Украиной и Западом — цивилизационный раскол, который освещается здесь в широкой культурно-исторической перспективе. Прослеживаются пути трансформации «русского мира» в антимир, раскрываются его основные грани: антибытие, антивремя, антисоциум, антимораль, антиязык... Исследуется природа шизофренического фашизма и новой апокалиптики, вобравшей в себя государственное православие, архаический культ почвы, войны и смерти, евразийскую ненависть к Западу, черты нацистской идеологии. Политические события служат предметом философского, культурологического и лингвистического анализа, опирающегося на обширный материал СМИ, наследие русской литературы и интеллектуальную историю.
Писатель Михаил Шишкин об этой книге: «Эта поразительная книга не только объясняет метафизику политической чумы, природу «антимира» и цивилизационной катастрофы, в которую Россия может втянуть человечество. Эта книга даёт надежду русской речи, возвращает достоинство русскому слову».
Купить - https://www.amazon.com/Перед-концом-истории-русского-антимира-ebook/dp/B0DTJCZKHJ
