«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Знала автора: тоді, на межі 80-90-х, ми шукали однодумців, і нас зводили акції протесту чи спілчанські імпрези...
Олексій Андрійович Братко-Кутинський (1926-1993) - український філософ, психолог, кандидат філософських наук, учасник Руху опору. Досліджував проблеми та методи модифікації психіки. Стверджував, що світоглядна ідеологія українського етносу, в основі якої лежить образ триєдності, відповідає найвищому рівневі знань про світобудову, а українська нація є не лише тим, чим є зараз, а й тим, що було - і що має настати...
Ті, хто з усіх сил намагався тримати нас у меншовартості й незнанні, передчасно обірвали його дорогу...
Віталій Карпенко в 1996 р. потроху друкував цю важливу працю у "Вечірньому Києві". А 2008 р. вона вийшла окремою книжкою. Десь під враженням від її прочитання й написалась тоді ця моя поезія.
Мрія
Яріли зорі, волхв молився до голубих отав,
Дзижчали стріли, звіра гнали,
будили перше рало…
В твої пахучі чорноземи
сам Бог зерно кидав,
Аби ти зачала епоху – як пісню зачинала.
Від мізинського сонцезбору і до нових часів
Несла ти заповідь небесну,
свій світлий храм творила,
Й не меч кривавий – хліб святий народам розповів,
Яка в тобі любов клекоче,
яка нуртує сила.
Ти – ломикамінь тонкостанний,
прийшла твоя пора
Розґрунтати страшну темницю – й пробитися до світла;
Ти – загадковий добрий фенікс
із берегів Дніпра,
Пронизливо й невідворотно звучить твоя молитва.
Встаєш, державо, корінь стогне,
жирує вороння –
І кличе Кодню, Берестечко,
і знову хоче крові…
Та ти з'єднаєш Схід і Захід
і до нового дня
Внесеш свої дзвінкі клейноди
і хліб на рушникові…
Комментариев нет:
Отправить комментарий