В основі його підходу лежить теорія Жоржа Дюмезіля, французького дослідника індоєвропейських культур, який вважав, що багато індоєвропейських суспільств будували своє бачення світу навколо трьох головних функцій. Перша функція була пов’язана із сакральною та юридичною владою, тобто з мудрістю, порядком і легітимністю. Друга стосувалася військової сили, героїзму й захисту спільноти. Третя функція охоплювала сферу плодючості, добробуту, краси та матеріального процвітання. На думку Дюмезіля, ця структура не була лише соціальною моделлю; вона проникала у міфологію, політичну ідеологію та образи ідеального правителя.
Касперський застосовує цю схему до аналізу готської династії Амалів, яку Йордан описує у Getica. Особливу увагу він приділяє кільком “тріадам” представників династії, у яких можна побачити своєрідний розподіл функцій. У першій тріаді — Валамир, Теодимир і Відімир — автор убачає символічне відображення індоєвропейського триподілу влади. Валамир і Теодимир постають як носії суверенної та військової функцій, тоді як Відімир асоціюється із третьою функцією, пов’язаною не стільки з багатством, скільки з підтримкою, служінням і внутрішньою гармонією династії. Щоб пояснити цю інтерпретацію, Касперський звертається до порівняльної міфології та проводить аналогії з героями індійської Mahabharata, яких Дюмезіль також розглядав як репрезентантів “третьої функції”.
Проте для Касперського важливішим є не саме існування цих паралелей, а те, що вони могли виконувати політичну роль. У пізнішій статті про модель Дюмезіля та проблему легітимації спадкоємності він розвиває думку, що трифункціональна схема використовувалася для створення образу ідеального претендента на владу. Центральною постаттю тут стає Евтаріх Цілліга — спадкоємець, якого оточення Теодоріха Великого прагнуло представити як законного продовжувача династії Амалів. Касперський показує, що Евтаріх у джерелах постає не просто як представник “правильного” роду, а як людина, що поєднує три ключові чесноти: мудрість, військову доблесть і фізичну красу. Саме це поєднання, на думку автора, відтворює дюмезілівський ідеал правителя, який має втілювати всі три функції одночасно.
Таким чином, Getica перестає бути лише історичним викладом минулого готів. Вона перетворюється на інструмент політичної легітимації. Касперський наголошує, що Йордан значною мірою спирався на втрачений твір Кассіодора — високопоставленого діяча при дворі Теодоріха. Саме в цьому середовищі формувалася офіційна династична ідеологія остготського королівства. Історія Амалів мала не тільки прославляти минуле, а й виправдовувати сучасну владу, об’єднувати готську знать і переконувати римський світ у законності правління Теодоріха та його спадкоємців. Архаїчні індоєвропейські мотиви в такому контексті ставали потужним інструментом символічної політики.
Особливо важливим у підході Касперського є те, що він не намагається довести існування “чистої” індоєвропейської традиції у готів. Його висновки набагато обережніші. Він радше показує, що середньовічні автори могли несвідомо відтворювати дуже давні моделі мислення, які продовжували жити у формах політичної риторики, генеалогії та образах ідеального правителя. Інакше кажучи, навіть якщо Йордан або Кассіодор не знали жодної “теорії трифункціональності”, вони могли використовувати символічні структури, що мали глибоке індоєвропейське коріння.
У підсумку дослідження Касперського демонструють, наскільки тісно у ранньому середньовіччі перепліталися історіописання, міфологія та політична влада. Getica виявляється не лише джерелом про готське минуле, а й свідченням того, як династії конструювали власну легітимність через звернення до архаїчних культурних моделей. Через аналіз тріад, чеснот правителя та династичної пропаганди Касперський показує, що індоєвропейська спадщина могла продовжувати існувати у трансформованому вигляді навіть у політичній культурі пізньої античності та раннього середньовіччя.
Комментариев нет:
Отправить комментарий