Андрій Поцелуйко: Від органічної спільноти до економоцентричної міської цивілізації

 Історію розвитку людського суспільства можна розглядати не лише як історію зміни форм політичної організації чи культурних систем, а передусім як історію зміни способів, у які люди пов’язані між собою. 

На ранніх етапах соціальна організація ґрунтувалася переважно на безпосередніх, родинних, сусідських і традиційних зв’язках. Людина була включена в соціальне життя насамперед через походження, спорідненість, звичай і приналежність до певної локальної спільноти. 

З розвитком господарства, обміну, майнових відносин і міст виникає принципово інший тип соціальності — формальний, безособовий та інституціоналізований.

Особливого значення тут набуває економічний чинник. Міська цивілізація відрізняється від традиційної племінної не просто більшою чисельністю населення або складнішою політичною організацією. Її фундамент становить новий тип соціальної взаємозалежності, який виникає завдяки спеціалізації праці, виробництву для обміну, торгівлі, грошовим відносинам, приватній власності та концентрації економічної діяльності. Саме тому міську цивілізацію можна визначити як значною мірою економоцентричну форму соціальної організації, у якій економічний обмін стає одним із головних механізмів інтеграції суспільства.

Особливо виразно відмінність між двома типами соціальності сформулював німецький соціолог Фердинанд Тьонніс у протиставленні понять Gemeinschaft і Gesellschaft — «спільноти» та «суспільства». 

Спільнота (Gemeinschaft) ґрунтується на природних, безпосередніх і особистісних зв’язках. Люди належать до неї завдяки походженню, родинним стосункам, традиції та спільному способу життя. 

Gesellschaft, навпаки, характеризується раціональними, формальними й договірними відносинами, у яких люди взаємодіють як відносно автономні індивіди.

Андрей Шуман: Есть только история форм коммуникации, коммуникации всех со всеми

Реконструируя историю логики на раннем этапе, стал использовать методологию мир-системного анализа. И вот, что там интересного. 

Традиционная история во многом была марксистской. Выделяла исторические этапы в зависимости от форм производства. И была обязательно прогрессистской. Каждое общество в своём историческом развитии проходит близкие этапы, только кто-то быстрее, а кто-то дольше.

А, согласно мир-системному анализу, обществ не существует. Совсем. И никакие этапы они, соответственно, не проходят. И нет истории отдельных народов -- вроде истории Китая или истории Индии. 

Есть история форм коммуникации, коммуникации всех со всеми. Поэтому есть не общества или народы, а разные конгломерации разной степени общности разных форм коммуникации.

А началась мир-система в верхнем палеолите, когда впервые возникают устойчивые формы межплеменной коммуникации на огромных расстояниях. В итоге меняются не формы производства, а формы коммуникации. Поэтому скачки вроде "Осевого времени" происходят вдруг и в разных частях мира одновременно. Коммуникация всех со всеми переходит в новое состояние.

И вот, что здесь интересного. Такая история понимается сквозь призму этернализма. Она уникальна и неповторима. Все события в ней, прошлые, настоящие и будущие есть уже сейчас. У неё нет исторических законов, потому что она нигде больше не повторится. Но она, при этом, детерминистическая. Формы коммуникации сегодня влияют на формы коммуникации завтра. А формы коммуникации вчера определили формы коммуникации сегодня.

Так, исторической нарратив Будды и Иисуса появляется одновременно и имеет, при этом, много общего (2 в н.э.).  И это не случайно и не итог общих законов развития общества долины Ганги и общества Иудеи. Это проявление мир-системы. Этернализм. Мир-система изменилась. Одновременно, в разных местах.