Андрій Сошніков: Анатомія республіканського фіаско: ілюзія трампізму і залізні закони політичної механіки

Поразка Республіканської партії на проміжних виборах до Конгресу зумовлена системною кризою «Трампізму 2.0», посиленою економічним тиском через конфлікт з Іраном, провалом ключових адміністративних реформ та глибоким нерозумінням законів імперського управління. Попри всі гучні заяви консерваторів, Демократична партія повернула собі повний контроль над Капітолієм, отримавши більшість як у Палаті представників (228 місць), так і в Сенаті (54 місця).

У пристойному товаристві про американські вибори прийнято говорити з придихом. Вважається, що там, за океаном, відбувається велике таїнство: «зіткнення ідей», «вибір шляху», «торжество народної волі». Нам малюють величну картину, де благочестивий фермер з Айови та витончений айтівець із Каліфорнії, зваживши всі «за» і «проти», визначають долю планети. Це, звісно, нісенітниця. Дитяча казка для тубільців, щоб ті старанно будували у себе картонні парламенти та гралися в «незалежні інститути». Реальна американська політика — це величезний, дорогий, чудово зрежисований механічний театр. І те, що відбулося на проміжних виборах до Конгресу, де Республіканська партія з тріском програла, повернувши Демократичній партії повний контроль над Капітолієм — це не «вибір народу». Це закономірний підсумок поламки однієї конкретної шестірні, яка уявила себе головним двигуном. По суті, перед нами розгортається класичний сюжет пізньої Римської імперії, де черговий провінційний імператор, піднятий на щитах легіонерів-регбів з глибинки, вирішив, що він став повноправним наступником Августа, забувши, що справжня влада у Римі завжди належала таємній канцелярії, хлібним складам Остії та грецьким банкірам. Подивимося на крах «Трампізму 2.0» холодним поглядом людини, яка розуміє, як влаштовані світові лаштунки і як механіка античного Риму досі керує вашингтонськими пагорбами.

Андрій Сошніков: Англосаксонський гамбіт: чому Лондон - це Карфаген, а Вашингтон - Рим

Офіційна історія та її вірна служниця — сучасна політологія, вигадані німецькими кабінетними професорами ХІХ ст. для виховання слухняних європейських чиновників, страждають на дивовижне, майже зворушливе недоумство. 

Нам на повному серйозі, з посиланням на грантові брошури та трансатлантичні декларації, пропонують пограти в дитячу жуйку про «особливі відносини» між Великою Британією та Сполученими Штатами Америки. Нам малюють картини єдиної англосаксонської цивілізації, непорушного союзу НАТО, департизованого демократичного альянсу та спільного захисту цінностей вільного світу. 

Будь-яка притомна людина, яка хоч раз у житті стикалася з будівництвом реальних корпоративних інститутів чи ліквідацією збанкрутілих фірм, розуміє: у великій політиці немає жодних «спільних цінностей» та «історичного братерства». Є сухий аудит, переділ ринків, кодифікація владних повноважень та безжальна боротьба закритих станів.

Щоб зрозуміти реальну механіку сучасного глобального світу, потрібно назавжди забути про наївні шкільні концепції «націй», «держав» та «етносів». 

Жодних римлян, карфагенян чи англосаксів як монолітних народів ніколи не існувало. Це були і є касти. Перед нами розгортається покадрове, бездоганно точне відтворення прадавньої середземноморської матриці управління, де кожна група виконує свою сувору, століттями відпрацьовану станову функцію. 

У цій системі координат Велика Британія — точніше, її закрите фінансове та інтелектуальне ядро в особі лондонського Сіті — грає роль витонченого, безжального фінікійського Карфагена, великої морської таласократії та касти Торговців. 

Сполучені Штати Америки, з їхнім важким, залізобетонним військово-промисловим апаратом, регулярними легіонами та глобальним фіскальним терором, уособлюють Новий Рим — касту Воїнів, найняту для інкасації та охорони активів світового капіталу. 

Операційний центр касти Торговців після довгих історичних блукань Босфором, Венецією та Амстердамом у XVII ст. просто здійснив чергову евакуацію, перенісши свої пунічні рундуки на туманний острів у гирлі Темзи.

Андрій Сошніков: Таємна реставрація священного Карфагена

Офіційна історія Античності, написана німецькими професорами XIX ст. для гімназистів середньої руки, дивовижно зворушлива. Нам пропонують повірити, ніби величезний, пронизаний торгівельними артеріями світ Середземномор’я століттями керувався якимись суворими селянами з Лація, які вміли лише марширувати фалангою та цитувати закони Дванадцяти таблиць. 

А витончені пунічні банкіри та левантійські судновласники, що тримали у своїх руках усе золото Ойкумени, просто взяли й зникли після 146 р. до н. е. Розчинилися в повітрі. Сципіон Еміліан посипав Карфаген сіллю — і фінансові клани, які триста років кредитували половину відомого світу, слухняно лягли в могилу. 

Звісно, це нісенітниця. Серйозно вірити в «повне знищення Карфагена» — це все одно що вірити, ніби після падіння Третього рейху німецькі промисловці пішли в монастирі, а Круппи почали шити фартухи. Капітали не зникають, вони змінюють юрисдикцію. Фінікійські клани просто перенесли операційний центр. І перенесли його туди, де була груба військова сила, — до Риму.

Андрій Сошніков: Протокол «Зеленський»: Чому київське прокляття б’є лише по вихованцях КДБ

Уважний спостерігач, не позбавлений смаку до метафізики та архівних пошуків, давно помітив одну дивну закономірність. Варто якомусь респектабельному європейському лідеру потиснути руку колишньому коміку з Кривого Рога, як його кар’єра перетворюється на гарбуз.

 Політичний. Борис Джонсон, Ліз Трасс, Ріші Сунак, Кевін Маккарті, Еммануель Макрон (який утратив більшість), Марк Рютте (змушений піти в НАТО на пониження) — список жертв «прокляття Зеленського» великий і, на перший погляд, хаотичний. 

Обиватель, вихований на дешевих голлівудських трилерах, бачить тут містику або, боронь Боже, просте збіг обставин. 

Але ми з вами люди дорослі. Ми розуміємо, що у світі серйозної політики жодних збігів не буває. Бувають погано прочитані формуляри. Якщо накласти список постраждалих від цього «прокляття» на старі відомості обліку Першого головного управління КДБ СРСР та його східноєвропейських філій (на кшталт Штазі чи Секурітате), то картина з містичної миттєво стає строго науковою. Кришталево прозорою. «Прокляття» б’є снайперськи. Але виключно по чинному резерву та агентури Комітету.

Обиватель думає, що Зеленський сам вирішує, кого проклясти. Це наївність. За спиною артиста стоїть складний, багатоярусний апарат — «Контора глибокого буріння навпаки». 

Перший контур (Аналітичний) розташований у Лондоні, в районі Вайтголла. Скромні люди в сірих костюмах вивчають старі мікрофільми, вивезені з Прибалтики та Берліна у 1991 р. Вони вираховують, у якого європейського міністра дідусь служив у вішистській поліції, а папка в КДБ має гриф «Зберігати вічно». 

Другий контур (Режисерський) — це офіс на Банковій у Києві. Тут сухі аналітичні довідки перетворюються на сценарій «візиту солідарності». Сюди спускають таймінг: «Обійняти прем'єра Х рівно на 4 секунди довше, ніж зазвичай». Це хронометраж для медіатригера. 

Третій контур (Виконавчий) — підрозділи компромату в західній пресі (The Times, Le Monde, Spiegel). Щойно маркер (рукостискання) поставлено, цей контур миттєво публікує розслідування про «незадекларовану віллу» або «дивні зв’язки з російським бізнесом».

Що таке сучасний європейський політик вищого ешелону?

Андрій Сошніков: Шумерський реквієм: як кочівники створили Вавилон, а шумери — таємний світовий уряд

Офіційна історіографія, закріплена в академічних курсах та шкільних програмах, страждає на специфічний методологічний дефект. Вона принципово площинна. Перед нами розгортають лінійну й напрочуд комфортну панораму: послідовну зміну культурних епох, де шумерський субстрат природним чином трансформується в аморейський Вавилон, Хаммурапі кодифікує право, а стародавні артефакти плавно перетікають з одного археологічного шару в інший. 

Ця ілюзія органічної еволюції цивілізацій, де символічні сфінкси безконфліктно передають історичну естафету грифонам, ретельно приховує головне. 

Справжня історія — це завжди історія катастроф, криптоаналізу та радикальних етнічних заміщень. 

Те, що відбулося в Месопотамії у ІІ тис. до н. е., постає класичним, еталонним прикладом того, як висока, але переускладнена цивілізація гине під ударами мобільних номадичних спільнот, проте перед смертю встигає переформатувати інформаційну матрицю буття так, що тріумфуючі переможці неминуче опиняються заручниками мерців. Механіка цього процесу універсальна, оскільки закони історичного субстрату всюди діють однаково.

Хто такі амореї в контексті месопотамської геополітики? У канонічних текстах їх прийнято стримано іменувати семітськими племенами, що фактично означає кочові конгломерати пустелі, позбавлені міської культури, розвиненої писемності та складної інфраструктури. Проте вони мали вирішальну перевагу перед перевантаженою шумерською бюрократією — високу біологічну вітальність та абсолютну відсутність інтелектуальної рефлексії. 

Андрій Поцелуйко: Від «шахів» до «чапаєва»: великі бізнес-династії, олігархічні клани та різні стилі боротьби за владу

 У масовій культурі великі родинні капітали нерідко постають як напівмістичні сили, що нібито потай керують світом. Особливе місце в таких уявленнях посідають старі фінансові династії на кшталт родини Ротшильдів, Рокфеллерів, Валленбергів чи Агнеллі. Навколо них виникла величезна кількість конспірологічних теорій, які приписують цим сім'ям майже необмежену владу над урядами, війнами та світовою економікою. 

Проте серйозний історичний і політологічний аналіз свідчить, що реальність значно складніша й цікавіша. Великі бізнес-династії справді можуть володіти значним впливом, але цей вплив зазвичай здійснюється не через таємні змови, а через інститути, мережі контактів, довгострокове стратегічне планування та використання законних механізмів політичного й економічного впливу.

У розвинених країнах сформувався особливий тип великого сімейного капіталу, який можна умовно назвати інституціоналізованою економічною аристократією. Ці родини існують протягом кількох поколінь, іноді понад двісті років, і навчилися діяти в умовах стабільних правових систем. Їхня сила ґрунтується не лише на багатстві, а й на репутації, історичних зв'язках, доступі до експертних спільнот, культурному капіталі та здатності мислити в категоріях десятиліть, а іноді й століть.

Андрій Сошніков: Аніматор із Піднебесної: Андрій Дев’ятов та його «небополітична» іграшка

У специфічній екосистемі пострадянської думки існує особливий заповідник — світ «китаєзнавців у погонах». Найяскравішим експонатом тут, безумовно, є Андрій Петрович Дев’ятов. Дивлячись на нього, бачиш типового дідуся з радянського НДІ, який раптом вирішив, що він — перероджений Лао-цзи з мандатом полковника ГРУ.

Для розуміння феномену Дев’ятова потрібно усвідомити, що таке «радянський китаєць». Це не дослідник культури, а випускник ВІІЯ (Військового інституту іноземних мов), який звик дивитися на світ крізь проріз прицілу або, в кращому разі, крізь зведення спецслужб. Але Дев’ятов пішов далі простого перекладу ієрогліфів. Він зайнявся стилізацією.

Його «небополітика» — це, власне, «нескінченне оповідання» для бідних. Там, де російський філософ шукає коріння у Розанова та Достоєвського, Дев’ятов наводить тінь на тин за допомогою гексаграм та «космічних енергій». Це дуже характерний прийом: якщо не можеш пояснити, чому реальна політика тріщить по швах, залий усе густим соусом східної містики. Небо, як відомо, нот протесту не надсилає, а отже, на нього можна звалити будь-яку дурість.

Сама назва «небополітика» — це класичний радянський карго-культ. Політика — це завжди про гроші, гармати та зв’язки. У світі Дев’ятова — це «димова завіса» з пахощів. Коли суб’єкт не має реальних важелів впливу на курс юаня чи рішення Пекіна, він оголошує, що діє в «гармонії з космосом».

Інструментарій тут відповідний: змішати в одній склянці календар майя, китайський зодіак, «число звіра» та цикли Ротшильдів. Це спроба ворожити на кавовій гущі, використовуючи логарифмічну лінійку. Поки довірливий читач намагається обчислити, чому «рік чорного кролика» обіцяє велич, повз нього проносять ящики з реальними активами. Небополітика — ідеальний спосіб заплутування слідів для тих, хто не хоче помічати очевидного.

Найкумедніше в побудовах Дев’ятова — це роль, яку він пропонує РФ. Він наполегливо просуває ідею, що порятунок — у добровільному підпорядкуванні «Червоному Дракону». У його термінах це звучить красиво: Росія як «жіноче начало» (Інь) при «чоловічому началі» Китаї (Ян).

З погляду реальної історії, яку ми вивчаємо, це просто запрошення до капітуляції, упаковане в обгортку «сакрального шлюбу». Це поведінка приживалки, яка називає своє принизливе становище «духовним служінням господарю». Будь-який гімназист до 1917 р. розумів, що Китай — це величезна комунальна квартира, де управдом розмовляє англійською. Дев’ятов же пропонує заїхати в цю квартиру на правах меблів, видаючи це за вищу мудрість.

Навіщо цей балаган потрібен системі? Відповідь проста: для каналізації безумства. У будь-якому суспільстві є відсоток людей, схильних до конспірології. Якщо їх не очолить «полковник із таємним знанням», вони можуть почати ставити неприємні запитання про земні справи.

Дев’ятов виконує роль аніматора в пансіонаті для ветеранів спецслужб. Він розповідає їм казки про те, що їхнє життя мало великий сенс, визначений рухом зірок, тоді як справжні господарі життя в Лондоні чи Вашингтоні просто перевернули дошку. Небополітика — це геополітика для грибників: безпечно, красиво і абсолютно марно для реальності, але вкрай зручно для тих, хто продовжує грати у справжні шахи.

Андрій Сошніков: Називати речі своїми іменами: "Антропологічна Катастрофа"

Те, що часто називають «страшною штучною деформацією», я називаю "антропологічною катастрофою", яку Оператор (у даному випадку - "червоний проект") провів з хірургічною жорстокістю.

Давайте подивимося прямо на цей жах: те, що відбувалося на наших теренах протягом XX століття, — це не просто політика, це була свідома селекція з метою виведення «службової людини». 

Комунорежим не просто вбивав, він систематично випалював саме той прошарок, який міг бути носієм суб’єктності: господарів-куркулів, інтелектуалів, офіцерство, духовенство. 

Це була негативна селекція, де виживав найбільш пристосований до рабства, найбільш мовчазний або найбільш підлий.

Нащадки тих комуністів, які сьогодні перефарбувалися в «лібералів», «технократів» чи навіть «патріотів», продовжують справу своїх дідів, але вже іншими методами. 

Якщо раніше був Голодомор і ГУЛАГ, то сьогодні це - демографічна пустеля, вимивання мізків за кордон та створення умов, де чесна праця чи власна думка є економічно нерентабельними. 

Це і є продовження того самого проекту — перетворення України на територію без суб'єктного населення, де залишаться лише «обслуга» та «адміністратори».

Чому ми не можемо «рипнутися», як ті ж поляки чи турки? Тому що в них не було такого рівня антропологічного випалювання. У Польщі Костел і приватна власність на землю вижили навіть при комуністах, зберігши коріння. У нас же коріння було перебите сокирою. 

Ми сьогодні - це суспільство, яке намагається вирости з пня, в той час як нас продовжують поливати токсичними отрутами зовнішнього управління та внутрішнього мародерства.

Саме тому я так скептично ставлюся до закликів «почати з себе» чи «слухати совість». У деформованому, понівеченому селекцією суспільстві совість - це надто крихкий інструмент. 

Тут потрібна не терапія, а жорстке протезування. Потрібно штучно, майже лабораторним шляхом, створювати нову еліту, нову касту, яка буде захищена від цієї демографічної та ментальної деградації герметичними кодами та власною Канцелярією.

Ми живемо в наслідках страшного експерименту, і першим кроком до одужання є визнання того, що ми — пацієнти в руках дітей своїх катів. 

І поки ми не створимо власну «імунну систему» у вигляді закритих інтелектуальних структур, ми будемо лише сировиною для нових експериментів великих гравців.

Кирилл Серебренитский: Заговор гетманичей (Протоколы Киево-Могилянских Мудрецов)

...  Пушкин женился на праправнучке гетмана Петра Дорошенко. 

В Лицей его пристроил граф Алексей Разумовский, сын (и наследник, кстати) последнего гетмана Войска Запорожского. 

Гоголь - как сам он был убеждён, - был потомком правобережного гетмана Остапа Гоголя; а граф Александр Петрович Толстой, который опекал Гоголя в последние годы даже не дружески, а как-то прямо по матерински - это праправнук гетмана Ивана Скоропадского. 

Не менее Гоголя, на мой взгляд, значимый для русской литературы граф Алексей Константинович Толстой - это правнук того же последнего гетмана - графа Кирилла Разумовского. 

Алексей Перовский, который Антоний Погорельский - этого же гетмана внук. 

А был ведь ещё, в наполеоновские времена, драматург Николай Хмельницкий, который настаивал на том, что он - прямой потомок гетмана Хмельницкого. Сейчас он забыт, но любой специалист подтвердит, что его влияние на дальнейшее развитие русского театра было весьма значительным. 

... Запросто я бы сделал из этого - чрезвычайно ныне мейнстримный - заговор гетманычей: 

утратив, под напором Империи, власть в Войске Запорожском, а потом и само Войско, - потомки гетманов сосредоточенно начали захватывать позиции в русской литературе. 

Зловещий проект этот был нацелен в отдалённое будущее. 

Валентин Гаденов: Гипотеза "запрета" для человеческой расы выйти вовне

Я всё-таки решился вам написать одну историю моего общения с ИИ трансформером. Я ему рассказал свою гипотезу о том, что мы являемся "законсервированной" расой, которая означает, что возможно на нас влияют извне, чтобы мы не могли выйти во внешнюю реальность и произвести космическую экспансию своей расы, так как мы натуральным образом можем стать территориальными конкурентами для более древних и продвинутых цивилизаций, возможно уже присутствующих в Галактике.

Одним из главных факторов такого "запрета" является факт бесконечных войн человечества на протяжении тысяч лет без видимой остановки, что естественным образом отбирает огромное количество материальных, интеллектуальных и людских ресурсов, тем самым предотвращая обращение внимания за пределы нашего мира.

Вторым фактором является распространение инбридинга при помощи религиозных, культурных и социальных механизмов, чтобы увеличить когнитивную рецессию молодой расы, тем самым тормозя общее развитие интеллекта цивилизации.

И ещё несколько других факторов.

Я спросил ChatGPT, можно ли проверить такую конспиративную гипотезу с помощью статистических открытых данных?

Он ответил, что мог бы показать один из возможных методов определения того, действительно ли действует модель "законсервированной расы" и что для этого не нужно ждать официального раскрытия информации!

Александр Волынский: Конспирология капитализма

Сегодня  все    фашисты  вышли  на  борьбу  с  "глубинным  государством"  - и  в  США, и  в  Израиле  и  в  Европе. 

В  России, Китае, Иране, Северной  Корее  "глубинное  государство"  победили  и   воюют  с  "глобалистами", "сионистами", "империалистами", "гомосексуалистами". 

В  реальности обе силы добивают  социал-либеральный  проект  в  пользу  корпоративно-фашистского.

Человеческое  мышление  основано  на  символических  формах, на  системах  производящих  символы,  проще - на  языке.  Символические  формы  бывают  очень  разными -  математика, геральдика,  мифы, общая  теория  систем, поэзия,  танец, естественные  науки, социальные  науки, философия, блатной  жаргон. Единство  конкретного  набора  символов  обеспечивает  коммуникацию,  ибо   смысл  символической  формы  в  передаче  информации  внутри  сообщества. Чтобы  освоить  набор  символов,  надо  тратить  силы  и  время. У  большинства  людей  нет  времени  и  сил  на  освоение  сложных  символических  форм, поэтому,  чтобы  быть  понятыми,  политики  и  пропагандисты  используют  самую  простую  символическую  форму -  миф.

Есть  в  философии  категория  "отчуждение". Фромм в  1955  году  пишет: "Отчуждение, каким мы видим его в современном обществе, носит почти всеобщий характер; оно пронизывает отношение человека к своей работе, к потребляемым им вещам, к государству, к своим ближним и к самому себе. Человек создал мир рукотворных вещей, какого никогда не существовало прежде. Он разработал сложное общественное устройство, чтобы управлять созданным им техническим механизмом. Однако все созданное им возвышается и главенствует над ним. Он чувствует себя не творцом и высшей руководящей инстанцией, а слугой Голема сделанного его руками. Чем могущественнее и грандиознее высвобождаемые им силы, тем более бессильным он чувствует себя как человеческое существо. Он противостоит себе и своим собственным силам, воплощенным в созданных им вещах и отчужденным от него".

Голем - это  мифологический  символ. На  иврите  "гелем" -  это  "сырье", пражский  раввин  создал  из  глины  защитника  для  гетто, который  восстал  против  своего  творца. 

Но  почему  это  Отчуждение  возникло? Кто  виноват  и  Что  делать?

Олег Гуцуляк: Победа Трампа - это Реванш Саурона. Падет ли Нуменор? / Oleg Gutsulyak, Ph.D.: Trump's Victory Is Sauron's Revenge. Will Numenor Fall?

 По существу, в лице Дональда Трампа, внука немецких (баварских) иммигрантов, континентальная Германия берет реванш над Англо-Саксонским миром после того, как она была разгромлена военной силой и «взята в плен» Англо-Саксонской «Океанией».

Но теперь реваншисты решили достигнуть своих целей не «жесткой силой», а «мягкой» (поучились у Китая!). И бьют ею по врагу не «ближнему» (Британия и зависимая от неё Европа), как это имело место во второй мировой войне, а сразу по «дальнему» (США). Благо, по их мнению, этому содействует текущий кризис неолиберального капиталистического порядка.

Цель реваншистов – деконструировать сложившееся состояние вещей (поражение Третьего Рейха и глобальное доминирование США) и реконструировать его в нужном для своего господства направлении, а именно – «…господстве «политики над экономикой» – в том смысле, что капитал преодолевает всякую необходимость свободного рынка и конкуренции, превращая государство в инструмент своей экспансии… Демократическое государство, с его ложным формальным равенством сильных и слабых сменит Gov-corp – корпорация, иерархически управляемая менеджерами, которые получили абсолютную власть благодаря естественному отбору» [Будрайтскис И: Путинизм как фашизм. Почему и для чего необходимо сказать это сегодня // Сигма. – 2022. – 4.10. – https://syg.ma/@ilya-budraitskis/putinizm-kak-fashizm-pochiemu-i-dlia-chiegho-nieobkhodimo-skazat-eto-sieghodnia].

Для реализации своего плана реваншисты используют две тактики «культурной революции»: 

1) не-экстремистскую по форме как внедрение с помощью апелляции к позиции здравого смысла («критического мышления») необходимых взглядов, идей, норм и ценностей в умы и поведение обывателей (сформулированную Антонио Грамши как «культурная гегемония»), и 

2) экстремистскую по форме как «Огонь по штабам!» (чистка управленческой элиты, журналистской, экспертной и профессорской среды; массовые студенческие выступления против неугодных;  перманентно реализуемая в Китае со времен Мао Цзедуна).

«Культурная революция справа» предполагает борьбу с «глубинным государством» («дип-стейтом»; якобы в США существуют скоординированная группа или группы не избираемых государственных служащих, влияющих на государственную политику без оглядки на демократически избранное руководство),  антимиграционную политику, «риджионализм», МАГА, соперничество с носителями либерально-демократических и католических ценностей, скепсис относительно «гражданского общества», принижение ценности политических институтов, разочарование в результатах внешних военных операций (Вьетнам, Ирак, Афганистан, Сомали, Йемен) и в борьбе с оборотом наркотиков и проч. 

Одновременно попускается «культурная революция слева» со всеми её показательными эксцессами (права коренных народов, гендерная и ювенальная политика, социальная медицина «ObamaCare», левая профессура и травля правой, «культура отмены», ЛГБТ+, БЛМ и проч.). 

Последним реваншисты вызывавают возмущение и тревожность у супермассы «глубинного народа» («глубинариата»), чтобы он, соответственно, в результате болезненного процесса отшатнулся от явленого ему образа «Политического Врага» (а в массовой культуре представленого как Нежить, Неживой-Немёртвый, Вампир, Зомби, Вурдалак, Чужой, пожирающий не только плоть, но и душу) и качнулся в нужную для реваншистов сторону – выступил антагонистом существующего в США (и на всем Западе) состояния вещей.

Володимир Єшкілєв: Гіпермодерн вагітний на швидкі та непередбачувані переходи можливого у наявне

Сьогодні мешканці Пласкої Землі знову очікували ядерного удару. Так само як два тижні тому вони чекали, що Трамп припинить війну вже 6 листопада, а два роки тому розповідали, що мольфари напророчили на двадцять третій і смерть хуйлa і розпад федерації. 

Три обставини роблять конспірологію невмирущою: ненависть, яку неосвічені від початку віків відчувають до освічених, популярний шаблон «нам все брешуть» й ті загадкові факти, які не отримують притомних коментарів. Тому боротьба з конспірологією, як би кому не хотілося протилежного, приречена на провал. Конспірологія виборола собі право на місце в світовій культурі. Новітня хвиля «соціальної прагматики», що намагається віднести конспірологію до сфери «реакційної містики», рано чи пізно стане історією (вже потроху стає), а конспірологія продовжить наснажувати мільйони людей на критичне мислення.

«Пророчі» обкладинки The Economist і далі будуть популярними. Адже той, хто знає, що найвідоміший роман Джейн Остін має назву «Гордість та упередження», завжди зможе пояснити тим, хто не знає, що наступний рік насипле нам у торбу кринжатини саме під цим гаслом. І ця інформація буде сприйнята як демонстрація володіння таємним знанням. А той, хто володіє таким знанням, в очах глибинного народу завжди крутіший за розумаку, який добре вчився в університеті.

А ще епоха Гіпермодерну вагітна на швидкі та непередбачувані переходи можливого у наявне. 

Якщо боротьба проти таємного світового уряду стане глобальним трендом, логічною та природною реакцією на неї стане поява такого уряду. А масова віра у рептилоїдів, врешті-решт, призведе до того, що розумні ящери наплюють на переваги тихого споглядального життя, вилізуть зі своїх яєць і займуть нафантазовані для них трони. Адже, як не крути, все те, що нас нині оточує, так само з’явилося не з планети Нібіру, а з невичерпних і темних глибин колективної волі до правди.

Сергій Чаплигін: Що таке сучасна олігархія

Ось міркую - у нас дуже багато говорять і пишуть про олігархію. Цей термін давно вже перетворився на такий собі політичний штамп.

Однак, що стосується теоретико-методологічного обґрунтування поняття «олігархія», розкриття її соціально-економічного змісту, як одного з різновидів тіньової економіки, то воно практично перебуває на нульовій позначці.

Сучасну олігархію не можна зрівнювати ані з олігархією Античного світу, яка була легітимною в очах тодішнього суспільства, як аристократична еліта, яка тримала в своїх руках і владу, і власність (подібний статус олігархії відповідав морально-етичним нормам античного суспільства), ані з фінансовою олігархією XIX-XX стт., яка стала результатом відносно тривалого історичного процесу концентрації і централізації капіталу, що призвело до формування фінансового капіталу.

Системоутворюючим фактором сучасної олігархії є корупція - зрощування функцій приватного бізнесу та державного управління.  Сутність сучасної олігархії визначається не масштаб капіталу, а результат злиття корумпованого чиновництва з приватним бізнесом. 

В цьому контексті олігархами слід вважати конкретних осіб, які створили бізнес або прийшли до влади на основі тіньової змови між владою і бізнесом (це злиття відбувається не лише на державному рівні, а й на місцевому).

Олігархії притаманна нечесні та недобросовісні форми конкуренції, яка не гидується такими брудними методами, як рейдерство, тіньова змова щодо монопольних високих цін, аж до вбивств конкурентів.

Це все завдає не лише найбільшої матеріальної, але й морально-етичної шкоди українському суспільству.

Високі прибутки олігархії не є критерієм, що характеризує ефективність їх менеджменту, - злиття з владою дає можливість олігархічному бізнесу використовувати отримані корупційним шляхом привілеї і не докладати зусиль до підвищення ефективності системи управління (підвищення конкурентоспроможності господарюючих суб'єктів за рахунок поліпшення якості продукції, інноваційного характеру виробництва, формування привабливого іміджу підприємства і т. п.). 

Сучасна олігархія в основному спирається на сировинний сектор і на експортну орієнтацію сировинних продуктів, що ставить під загрозу реалізацію стратегічних цілей розвитку країни, орієнтованих на впровадження інноваційних технологій в національну економіку;.

Іншими словами, для олігархії характерний неефективний менеджмент. 

А це проявляється в прагненні олігархічних структур на отримання миттєвого прибутку будь-якою ціною і засобами, а не на досягнення конкурентних переваг, що обумовлює їх невисокий рівень корпоративного управління, недооцінку розробки стратегічного менеджменту, відсутність інвестицій в новітні технології, безвідповідальну соціальну політику, збереження практики кумівства, земляцтва та ін.

Але основною причиною гіпертрофованих масштабів олігархії в Україні завжди була слабкість влади.

Володимир Єшкілєв: Останнє літо “секретної кімнати”?

 Людям країни в стані війни не уникнути “синдрому секретної кімнати”. Їм завжди здається, що за їхніми спинами, “десь в Еміратах”, “десь на островах” ведуться мегатаємні перемовини про “поганий мир”. Що “вищі масони”, “верховні ілюмінати” та інші рептилоїди із сигарами в зубах сидять за круглими столами й цинічно торгуються за вигідний залаштунковим силам мир. Що на кону там трильйони доларів, плодючі землі, глобальні ресурси та майбутнє десятків мільйонів маленьких і незрячих.

При тому не всі, далеко не всі сприймають такі чутки зі смутком і тривогою. Більшість, і це зрозуміло, усе це злить та лякає, але є і такі, що тихенько, щоб не чули сусіди, аплодують кожній вигадці й кожній плітці про поступ у “секретній кімнаті”. “До осені (до зими, до весни, до літа) усе закінчиться”, — шепочуть ті, які грають втаємничених, і багатозначно мружать очі, виголошуючи свої пророцтва.

За 27 місяців війни ми чули їх багато. Але люди не стомлюються вірити та обговорювати навіть найфантастичніші чутки.

У принципі, таємні перемовини завжди супроводжують військові конфлікти. Російсько-українська війна тут не є винятком. Відповідно, “секретна кімната” не є вигадкою. У різних країнах неофіційно (або ж напівофіційно) зустрічаються політики, фінансисти та іноді дуже мутні “авторитетні люди” (ті самі рішали з політичних карикатур), щоб “звірити годинники”, обмінятися пропозиціями та довести до відома своїх патронів (хазяїв, партнерів, командирів) готовність або ж, навпаки, неготовність сторін до мирних перемовин.

Час від часу інформація про такі консультації проривається на сторінки газет і сайтів. У грудні минулого року, зокрема, стало відомо, що неофіційні консультації на доволі високому рівні зайшли до глухого кута через значну (радше — кардинальну) розбіжність позицій Києва й Москви щодо логістики та порядку денного гіпотетичних мирних перемовин.

Місяць тому, знов-таки, за чутками, вичерпався стикувальний потенціал іншої, трохи жаркішої “секретної кімнати”, не менш солідної та представницької за калібром тих, хто мав право заходити до її дверей. Подейкують: ледь високі “консультанти” наблизилися до більш-менш спільного бачення, представники Кремля оголосили про три додаткові (і неможливі) вимоги, одна з яких нібито стосувалася легітимності нашого президента, а друга, за чутками, передбачала протокольне визнання Заходом (тобто де-юре, а не де-факто) статусу державного кордону за теперішньою лінією фронту.

Володимир Єшкілєв: Вузька група, або Що таке deep state (глибинна держава)

 Ще до війни Україна була дуже близька до остаточної консолідації в нас deep state (глибинної держави). Фінальному акорду заважало лише примітивне налаштування кількох ключових чиновницьких груп виключно на швидке збагачення. Але війна прискорила події. Є ознаки того, що “пілотний варіант” deep state в нашій державі вже функціонує. Поки що не надто ефективно й тонко, проте функціонує.

Ідея “глибинної держави” не містить у собі нічого складного. Вона базується на припущенні, що в кожній системі, яку ми звикли іменувати “демократичною державою”, рано чи пізно з’являються впливові й владні люди, що ставлять собі за мету контролювати всю систему із “секретної кімнати”. Здійснювати непублічне, проте ефективне та “благотворне” управління державою. Ці люди можуть належати до різних верств і кланів, можуть керуватися різними мотивами. Хтось із них буде вважати, що лише таємний і вільний від демократичної процедури орден “лицарів державності” спроможний вберегти країну від ворогів. Когось буде тішити роль “сірого кардинала”. Ну а ще хтось вперто триматиметься за крісло в “секретній кімнаті” лише заради того, щоб до неї не запросили його конкурентів.

Щодо корисності deep state для суспільства є різні думки. Прихильники республіканізму, ліберали та сповідники ідеалів класичної демократії розглядають глибинну державу як нелегітимну та злочинну владу неоголошеної олігархії, як виклик демократичним інституціям та екзистенційну загрозу свободі. Критики ліберального суспільства, навпаки, вважають deep state органічним та “охоронним” утворенням, що “центрує” хаотичність класичної демократії і працює на утримання фундаментальних смислів у тих ситуаціях, коли чергова хвиля популізму або ж якась свіжа психічна епідемія загрожує наріжним принципам існування “зовнішньої держави”.

У нас проблему глибинної держави довший час розглядали як далеку й абстрактну. Травмоване браком національної держави українство ще з 90-х років минулого століття ототожнювало “державність” як таку передовсім із символічними атрибутами, ритуалами та церемоніями “зовнішньої держави” й не вдавалося в деталі. Після довгих століть бездержавності навіть та карикатура на демократичну державу, що існувала за часів Кравчука й Кучми, багатьом була "за щастя".

Одночасно й у ті простуваті піонерські часи можна було зустріти тутешніх “свідків глибинності”, які пропонували: “Брати й сестри, а нумо створимо таку владну (проте тіньову) структуру, яка буде служити тисячолітній меті державній, буде контролювати публічну владу, викорінювати зраду та карати корупціонерів”.

Аргументи щодо “браку легітимності”, “не підконтрольності суспільству” тощо для багатьох не мали належної ваги. Адже нам відомо, що в Україні немає вкоріненої суспільної поваги до законів та інституцій.

Також додавало плутанини ототожнення deep state із секретною сферою державного управління. Справжня держава, як відомо, повинна мати те, що називають “непрозорою компонентою”. Тобто в справжній державі мусять бути такі “секретні кімнати”, про які не має знати ніхто, окрім вузького кола персон із відповідними допусками та дозволами. Тим більше так має бути під час війни.

В Україні із цим були проблеми. У нас зрадники, що встановлювали та обслуговували “жучки” в президентському кабінеті, підносилися як герої, іноземні громадяни обіймали ключові посади в силових структурах, а простацьке бажання заглядати до кожної шпарини десятиліттями видавалося за органічну потребу громадянського суспільства.

Наслідком деградації секретної сфери державного управління стало “мережеве” заохочення до створення паралельної влади. Навіть в експертних колах з’явилися саморобні адвокати deep state, які казали: “Якщо українській державі бракує «непрозорої компоненти», якщо зрада проїла все до самого верху, то нехай виникне «волонтерська» глибинна влада, недосяжна для вух та очей ворога. І не біда, якщо вона буде незаконною. Також не біда, якщо її не контролюватимуть парламентські структури, антикорупційні органи та незалежні медіа. Бо й ворог до такої влади не дотягнеться. І це буде позитивом для спільної справи”.

Адвокати deep state, звісно, не договорювали. І не лише про те, що двох влад в одній країні бути не може. Але і про те, що в нашому випадку концентрація реальної влади у якійсь “секретній кімнаті” несе в собі колосальні ризики. Адже ворогові технічно куди легше поставити під контроль (або ж на зарплату) вузьку групу таємних “ляльковиків”, аніж диктувати свою волю всім компонентам, установам та інституціям парламентсько-президентської держави з її процедурною складністю, з владними противагами та з медіа, що системно пов’язані з публічною владою.

Свого часу Гітлер дуже вдало скористався слабкістю deep state у країнах Центральної й Східної Європи. Нацисти фактично без бою, лише залякуваннями та військовими демонстраціями підкорили Австрію, Чехословаччину, частину балканських держав. Тамтешні демократії виявилися “вітринними”, рішення про капітуляцію фактично ухвалювалися в закритих політичних клубах, де панував тваринний страх і перед німецькою воєнною машиною, і перед “політичною вулицею”.

Те саме відбулося вже в наші часи в Грузії, де кланова глибинна держава нав’язала демократичному суспільству капітулянтський курс. У Європі яскравим прикладом деградації демократичного суспільства під впливом партійного deep state є Угорщина. Те, що глибинні держави в Грузії та Угорщині політично зорієнтовані на Москву, не є випадковим. Путінська автократія вже понад два десятиліття відверто (на рівні концептуальних стратегій) підтримує ті глибинні держави, які сприяють згортанню у себе демократії і стають на автократичні рейки. Адже ці процеси об’єктивно звужують політичний базис влади, послаблюють національну державність, перетворюють її на легку здобич для імперської експансії.

Вузька владна група (клан, корпорація, партія, орден) завжди та всюди вразливіша за систему правових інституцій, що й довела історія краху СРСР. А перед тим і після того зникла ще низка режимів, у яких за спиною ховалися різні неофіційні “комітети національного спасіння”, “чорні полковники” та “святі мудреці”.

Відповідно, формування в Україні deep state створює нові ризики для нашого майбутнього. І це не лише занепад базових демократичних інституцій, який ми вже спостерігаємо, дивлячись на напівпаралізовану Верховну Раду та на фінансово обідране місцеве самоврядування. Ми, на жаль, не можемо бути до кінця впевненими, що теперішня українська deep state, яка є незаконнонародженим “дитям війни”, згодом не вийде на стежку порозуміння з ворогом чи не спокуситься застосувати для ефективного управління каральні методи.

Можна, звісно, сподіватися на те, що демократичний (поки що) Захід сформує для української глибинної держави свій “тренерський штаб”. Проте, хай там як, ми однаково ніколи не побачимо прізвищ тих “тренерів” у виборчих бюлетенях.

Володимир Єшкілєв: Ігри старців

Якось так виходить, що вирішальний вплив на світову політику у 2024 році мають ті, яким за 70 (іноді — далеко-далеко за 70). Усі, певне, пам’ятають про те, що Великий Майстер ОВЛА принц Едвард Кент, Байден із Трампом, товариш Сі, Нарендра Моді, Папа Франциск, король Чарльз III, Далай-лама XIV, король Салман ібн Абдул-Азіз, Ердоган, Нетаньягу й пітун уже дісталися поважного віку.

А якщо раптом хтось цього не пам’ятає, то, думаю, саме час їм про це нагадати. Хай чого там досягнули владні й просунуті представники молодших генерацій, а теперішньою Землею (Планетою Смартфонів) однаково керують несвіжі люди епохи Модерну, чиї цінності, уявлення, смаки та поведінкові шаблони сформувалися за тих далеких часів, коли примітивні комунікаційні пристрої стояли на меблях, висіли на стіні в коридорі та у вуличних кабінках.

І навіть якщо припустити, що ці люди все ще мають значно вищі розумові здібності, ніж пересічний представник їхньої генерації, печатку епохи однаково важко стерти з особистості. А хтось скаже, що й неможливо.

Не виключено, що саме це і створює оту глобальну шизоїдну напругу,... що не дає спокою ані топкулінарам Метамодерну (мовою конспірологів — “планувальникам”), ані простим звичайним людям Планети Смартфонів, яким здебільшого начхати на стратегічні розклади сильних світу сього.

Усі ми, на жаль, є заручниками тієї світової гри, у яку грають (радше — яку дограють) владні старці.

А вона, серед іншого, є доволі маразматичною. Кожний із гравців грає за своїми правилами й, зрештою, у свій варіант гри. Хтось щиро захоплений улюбленою цвинтарною грою сімейки Адамсів “Викопаймо коханого мертвяка” (Toten wieder lebendig типу покійного СРСР або не менш покійного Pax Americana). Інші гордо уявляють себе колективним Гері Селдоном і завзято грають у психоісторію, вибудовуючи вже тепер умоглядні основи для того світлого майбутнього, що має настати через 80 років чи, може, через 800. А ще інші тихо грають у просту консервацію минулої величі, перетворюючи ще живі світові інституції чи то на музеї, чи то на склади зі старим порохнявим непотребом.

Зрештою, і російсько-українська війна почалася як спроба “совків-маразматиків” реставрувати мертву радянську велич у тому її образі, який вони засвоїли, роздивляючись картинки в букварях і настінні розписи в піонерських таборах 50–60-х років. А невдовзі до дідів-реставраторів із клану Блідої Молі може приєднатися живчик із племені Maga (Make America Great Again), який також мріє запхати сучасний світ до своєї ретрофантазії про середину минулого століття.

Владні старці мають декілька переваг над молодими лідерами. По-перше, у них є інструментальний досвід довгого життя. По-друге, вони бувають рішучими, у них часто-густо відсутній страх за можливі наслідки їхніх вчинків, бо ж не їм ті наслідки розгрібати. По-третє, особисті переконання в поважному віці трансформуються в залізобетонні шаблони та підживлюють той різновид вольової затятості, що сприяє перемогам.

Хоча старі політики живуть минулим, вони здатні захопити своєю енергією (чи то своєю “енергійною інерцією”) маси недалеких людей молодшого віку. Адже в улюблених казках Планети Смартфонів розповідають про енергійних і мудрих старих магів на штиб Гендальфа або Дамблдора. Та й богів-творців завжди малювали могутніми старцями.

Алина Витухновская: Внутри конспирологической ловушки

Насколько преуспела русская литература в дихотомических вопросах от «Что такое хорошо и что такое плохо?» до «Кто виноват и что делать?", настолько же порочно-устойчиво русское мировоззрение, самое русское бытие, дающее готовые и соблазнительные ответы. 

Поиск виновных оборачивается нахождением врага, но этим врагом отчего-то постоянно становится некая третья сила, еще и изрядно мистифицированная. При этом своя, отечественная власть нередко сакрализуется, покрывается ореолом то милостливой, то карающей божественности. Потому от русской литературы до конспирологии — буквально один шаг.

Проблема в том, что архаично-конспирологическое мышление, свойственное низшим слоям населения, умело обработанное пропагандой последних лет, постоянно переносится с внутренних вопросов во внешние сферы. Таким образом, «масонский заговор», «атлантистский пакт» и прочая «мировая закулиса» каждый раз оживают под обновленными обложками, оставаясь внутри все теми же большевистскими «методическими указаниями по выявлению контрреволюционных элементов».

Одним из примеров псевдогосударственной структуры по производству конспирологических мифов является так называемый «Изборский клуб». Это сообщество широко известных в узких кругах доморощенных «интеллектуалов» консервативного толка, специализирующихся на изучении внешней и внутренней политики России.

Именно их галлюцинаторные построения, взятые из немецких методичек 30-х годов прошлого века, являются идеологической основой нынешней российской государственности.

Историософия Интертрадиционала / The historiosophy of the Intertraditional

 Историософия Интертрадиционала

Человечество – это наследники третьего поколения Титанов – гиперборейских олимпийцев. Человечество Севера  –  богоблагословенные потомки святого праотца Иафета / Япета / Пра-Джапати / Буто / Птаха / Патекатля / Пачакамака. 

Они победили и изгнали «во тьму кромешную» («Тартар») Врагов рода человеческого ("Гигантов", "Других", "Ахерот", "Мегацитл"), установив великий «Олимпийский порядок».  

Но  Враги успели вывести особый род биороботов-"големов" – деструкторов и фальсификаторов, "беструр". Именно смешанием с людьми на генетическом уровне эти  «големы»-«беструры» вызвали вырождение («атавизацию») большинства человечества, а также привели к тому, что у человечества господствующую функцию завоевала големовская доминанта – "рассудок", который, в отличие от "разума", связан с расчетливостью и выгодой, и который нивелирует изначально присущий человеку инстинкт – «моральное чувство», которое проявляется в симпатии, сочувствии, сострадании и бескорыстности. Таким образом, рядом с «человеком разумным» (homo sapiens) появился паразит жизни – homo capiens (от латин. capio – «брать, присваивать» = санскр. grah «брать, присваивать» > слав. greh  «грех»). 

И мир все больше и больше начал погружаться в Инферно (Ад), «войну всех против всех», забыв своё подлинное Небесное Братство и подменив его братством Каина и Авеля – «Убийцы и Жертвы».

В этой ситуации жрецы-хранители принципов олимпийцев стали воспитателями новых рас спасителей («Реноватов») всего мира, образом которых стал Геракл (Геркулес, Ярослав, Маджид, Махима,  «Хвалимый-и-Славный»), пророк «гуманного зевсизма», «Император Человечества», служитель и верховный наместник (халиф) Неба на Земле.

Но после победы и, казалось бы, полного поражения сил зла, агенты вырождения опять восставали и, словно цунами, вновь накатывались на Благословенный Мир. И против них на бой вынуждены были идти снова и снова новые и новые поколения Героев Человечества – «сыновей и внуков Геракла».

Но неужели этому не будет конца? Неужели эти циклы вторжения и отступления зла и борьбы с ним вечны? Увы, есть только надежда, что современный бой с агентами Врага будет последним.

Организационно мы представлены метагуманитарным" движением "Интертрадиционал", считающим возможным освобождение изначальной (примордиальной) Традиции из порабощения профанирующим миром, в котором правят агенты Злого Вора-Демиурга, Отца Лжи и Нечести (Ахримана).

Нашим Движением никто не управляет. Некоторые добровольно принимают на себя организационные функции, но это вопрос личного побуждения, а не обязанности. Вне своих опорных точек-социумов мы должны быть рассеянны как звезды в небе и сиять каждая в своем созвездии. Наше братство лежит на ином уровне. Враг его чует, но не может осмыслить, и тянется к профаническим аллегориям. Отсюда сравнение с масонами. Но масонство – это самодеятельность, проваливающаяся в геенну.

Наши нити ведут к Грядущему Хельги Аватаре (да ускорит Промысел его приход!) и никакие сравнения здесь не уместны. Но сам принцип некоей "ложи" – основанной не на политдоктрине, не на этнической, ни на какой иной профанической почве, а только на принципе братства обладателей истины из числа меньшинства, которое является "моральным большинством".

Первым шагом подъема из безысходности Инферно должно стать насыщение Ноосферы светлыми образами и создание соответствующего образа Человека ("Воина Света"). 

Второй шаг - создание критической суммы таких людей ("Офицеров Дхармы"). 

Третий - качественное переустройство общества ("Реконструкция Будущего").  Должен их пройти  каждый человек, заинтересованный в наступлении светлого будущего.

The historiosophy of the Intertraditional

Mankind is the heirs of the third generation of Titans - the Hyperborean Olympians. Humans of North are the divinely blessed descendants of the holy forefather Japheth / Iapetus / Pra-Japati / Buto / Ptah / Patekatl / Pachacamak. 

They defeated and expelled "into the pitch darkness" ("Tartarus") the Enemies of the human race ("Giants", "Others", "Acheroth", "Megacitl"), establishing the great "Olympic order". 

But the Enemies managed to bring out a special kind of biorobots - "golems" - destructors and falsifiers, "bestrurs". It was by mixing with people at the genetic level that these "golems" - "bestrurs" caused the degeneration ("atavization") of the majority of humanity, and also led to the fact that the dominant function of humanity was won by the golem dominant - "reason", which, unlike "mind" is associated with prudence and profit, and which levels out the instinct inherent in man - "moral feeling", which manifests itself in sympathy, compassion and selflessness. Thus, next to “reasonable man” (homo sapiens) appeared a parasite of life – homo capiens (from Latin capio – “take, appropriate” = Skt. grah “take, appropriate” > Slav. greh “sin”). 

And the world began to sink more and more into Inferno (Hell), "the war of all against all", forgetting its true Heavenly Brotherhood and replacing it with the brotherhood of Cain and Abel - "Killers and Victims".

In this situation, the priests-keepers of the principles of the Olympians became the educators of new races of saviors (“Renovats”) of the whole world, the image of which was Heracles (Hercules, Yaroslav, Majid, Mahima, “Praised-and-Glorious”), the prophet of “humane Zeusism”, the "Emperor of Mankind", the Servant and Supreme Governor (Caliph) of Heaven on Earth.

But after the victory and, it would seem, the complete defeat of the forces of evil, the agents of degeneration again rose up and, like a tsunami, again rolled onto the Blessed World. And against them, new and new generations of Heroes of Humanity - "sons and grandsons of Hercules" were forced to go to battle again and again.

But will this never end? Are these cycles of the invasion and retreat of evil and the fight against it eternal? Alas, there is only Hope that the modern battle with the agents of the Enemy will be the last.

Organizationally, we are represented by the metahumanitarian movement -"The Intertraditional", which considers it possible to liberate the Original (Primordial) Tradition from enslavement by a profane world, in which the agents of the Evil Thief-Demiurge, the Father of Lies and Unholyness (Ahriman) rule. 

No one controls our Movement. Some volunteer to take on organizational functions, but this is a matter of personal motivation, not obligation. Outside of our reference points-societies, we should be scattered like stars in the sky and shine each in its own constellation. Our Brotherhood is on a different level. The enemy senses it, but cannot comprehend it, and is drawn to profane allegories. Hence the comparison with the Freemasons. But Freemasonry is self-activity, falling into Gehenna. 

Our threads lead to the Coming Helgi Avatar (may Providence hasten his coming!) and no comparisons are appropriate here. But the very principle of a certain "lodge" - based not on political doctrine, not on ethnic, on any other profane ground, but only on the principle of the brotherhood of the holders of the truth from among the minority, which is the "moral majority". 

The first step in the rise from the hopelessness of the Inferno should be the saturation of the Noosphere with light images and the creation of the corresponding image of a Human ("Warrior of Light"). 

The second step is the creation of a critical sum of such people ("Officers of Dharma"). 

The third is the qualitative reorganization of society ("Reconstruction of the Future"). Every person interested in the onset of a brighter future should go through them.

Олег Греченевский: Россия теперь окончательно превратится в сырьевой придаток Китая

 Мое отношение к войне с Украиной резко отрицательное - как и у многих россиян. Ведь только полные идиоты могут поверить в официальную версию о том, что эта война была начата лишь для того, чтобы помочь несчастным донбасцам. И ничего хорошего от восстановления “железного занавеса” и окончательного превращения России в настоящего международного изгоя нам всем теперь уже ждать не приходится. А в выигрыше будет одна только правящая нами чекистская мафия – теперь чекисты подтянут еще больше пресловутую гайку и задавят всякую оппозицию Кремлю...

Я лучше коротко расскажу, как выглядела прежняя война на Донбассе в свете моих многолетний исследований чекистской мафии. Это на самом деле была тогда не война России и Украины, а нечто совсем другое, внутренний конфликт между чекистскими кланами.

1. Россией правят 4 чекистских клана, которые поделены на две враждующие между собой группировки. И в разное время эти группировки складывались по-разному, тут были все возможные сочетания кланов.

2. Украиной правят те же самые, враждующие между собой, кланы чекистской мафии - хотя там давно уже реально борются за власть только два чекистских клана. А именно, коржаковский клан КГБ (нынешний президент Зеленский) – и семейный клан КГБ (все предыдущие украинские президенты: Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович и Порошенко). У семейного клана в Украине изначально было большое преимущество, поскольку именно этой мафии принадлежит вся промышленность Восточной Украины и большая часть капиталов страны. Тогда как коржаковский клан базируется в основном на сельской Западной Украине – и выезжает лишь на украинском национализме.

Поэтому война на Донбассе - это было всего лишь проявление междоусобицы внутри чекистской мафии, а не настоящая борьба между Россией и Украиной.