На масштаб книги (вже 3, проте особливого тому-щорічника) вказують установи, від імені яких її видано: НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ; КОМІСІЯ НАН УКРАЇНИ З НАУКОВОЇ СПАДЩИНИ АКАДЕМІКА В. І. ВЕРНАДСЬКОГО; НАУКОВО-ДОСЛІДНА ЛАБОРАТОРІЯ З ВИВЧЕННЯ І РОЗРОБЛЕННЯ ГУМАНІТАРНИХ ІДЕЙ АКАДЕМІКА В. І. ВЕРНАДСЬКОГО.
А знаменність книги для України і Світу означена, зокрема, у Вступному слові до неї: А. П. Самодрин. КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ МИНУЛОГО І МАЙБУТНЬОГО У ПРОМЕНЯХ ГУМАНІТАРНИХ ІДЕЙ АКАДЕМІКА В. І. ВЕРНАДСЬКОГО. Де сказано й таке (с. 8, 19-22):
«(...) Значення ноосферної парадигми розвитку науки і освіти у працях В. І. Вернадського та його послідовників на фоні драматичних реалій історичного поступу цивілізації у ХХІ столітті розкрито В. В. Рибалкою. Цим вивищено ноосферну теорію історії Ю. О. Шилова й помічено культурно-цивілізаційний перехід як передумову для прилучення гуманітарної освіти до проєктування майбутнього в особистості. (...)».
«... Буде чи не буде знайдено легендарну бібліотеку Ярослава Мудрого, – але маємо вже принаймні три літературних раритети (архів Кам’яної Могили, «Веду словена», «Ріг-Веду»), які безперечно сягають ХІІ-V тис. до н. е. і підтверджують свідчення вавилонського історика Бероса, що найдавніші Святі Книги зберігаються в Скіфії, тобто в Степовому Подніпров’ї. Час вже опанувати нам цю фактологічну позицію», – закликає історик і археолог Ю. О. Шилов.
На початок ХХ ст., коли народжувалася теорія ноосфери, світова наука й філософія вже визнавали ведичну основу цивілізаційної культури Старого Світу. І в творах В. І. Вернадського знаходимо посилання на збережену в Індії «Ріг-Веду» (гімни якої складалися протягом V–II тис. до н. е.), а також на вчення продовжувача її традиції Будди VІ ст. до н. е. Тодішньою новиною стало відкриття (перші публікації й міжнародне визнання у 1867–1881 рр.) в Македонії збірки обрядово-епічних пісень «Веда словена» VІІ–I тис. до н. е., найдавнішої з Вед.
Ключові відкриття для здійснення цієї систематизації було зроблено в розвиток досліджень В. І. Вернадським аномальної зони Кременчуччини. Сучасні археологи відкрили тут і в прилеглих регіонах Наддніпрянщини таке, що становить головне зі зробленого Лабораторією у ноосферному розумінні основ цивілізації [Shilov Yuri. Ancient History of Aratta – Ukraine / Tim and Lee Hooker. Prefaces from the Translators. London – N. York: «Amazon», 2015. 469 p.].
По-перше, з’ясовано історичну конкретику умовних понять «індо-європейська мовна спільнота» і «тандем трипільської і ямної археологічних культур» (5300–2350 рр. до н. е.) – їх утворила взаємодія людини і природи поблизу зручних переправ через Дніпро біля майбутнього Кременчука, а саме племен хліборобів араттів та скотарів аріїв. По-друге, союз Аратти і Аріану створив первинну, притому общинну (дорабовласницьку, відміну від вторинних Шумеру, Єгипту і т. д. з 3200–3000 рр. до н. е.) цивілізацію-державність. Її наявність засвідчили обрядово-епічні пісні араттської «Веди словена» й численні міста-калиці, – а започаткування тут гімнів арійської «Ріг-Веди» було призначено для супроводу перших курганів.
По-третє, звідси цивілізація Аратти–Аріану поширилась далі по світу. Це поширення мало універсальну природно-ноосферну, причому матріархальну основу (надалі обмежену патріархатом вторинних, рабовласницьких і т. д. цивілізацій).
По-четверте, ця основа мала циклічно-календарне підгрунтя, науковість якого тогочасні інтелектуали поєднали зі Спасительством – релігійно-філософським інститутом зняття протиріч в умовах зростаючої цивілізації.