Андрей Сошников: Завоювання Індії аріями

Наприкінці II тис. до н. е. до Індії проникли кочові племена аріїв. Вони просувалися зі стадами худоби та табунами коней широкими просторами Індії з північного заходу на Схід і Південь. Очолювали племена раджі – вожді, яких обирали зі знатних людей.

Назва «арії» походить з санскриту «ā́rya», що означає – благий, благородний, сонячний, світлий. Це слово закарбував давньогрецький бог війни – Ares.  Прабатьківщиною, колискою аріїв, на думку багатьох дослідників та вчених, є Північне Причорномор’я – саме там вперше з’явився ген європейців – R1A. Звідти розповсюдилася і мова індоєвропейців.

Гонячи  свої стада, арії вступили через Кабульський прохід і Кашмірську долину в Пенджаб (тобто П’ятиріччя) – широку область, зрошувану річками Індом та його чотирма притоками. Родюча країна вже була зайнята темношкірими дравідами, які знали землеробство і вміли обробляти метали. Почалася запекла боротьба: горді своєю зовнішністю, високі та стрункі, з правильними рисами обличчя, завойовники називали своїх супротивників, низькорослих, косооких, з плескатими носами – даса (відщепенцями, дияволами). На багатий край, що відкрився перед ними, вони дивилися як на обітовану землю, називаючи його Аріаварта (тобто «країна аріїв»); поступово вони відтіснили тубільців у гори, а тих, що залишилися, звернули в рабство.

Пам’ятками перемог аріїв на темношкірими тубільцями служать священні пісні та молитви, зібрані у книзі Ріг-Веда (Веда означає «мудрість», «наука», слово того ж кореня, що наше «відати», «віщий»). У зверненнях до богів відкривається характер аріїв; видно вплив на них величної природи, де біля підніжжя високих гір, покритих вічним снігом, вириваються могутні багатоводні потоки, де око сліпить яскравість і строкатість казкових тропічних лісів: уява тих, хто молиться, схильна до перебільшення, до захоплення. Аріям здається, що їхні боги – світлі, благодійні, тоді як над темним світом їхніх ворогів панують чорні, страшні, диявольські сили. 

Найстарший з арійських богів, Варуна, небесний цар з багатьма головами, тисячоокий, зі зверненими в усі країни світу руками та ногам, охоронець Ріти (віковічного світового порядку, вселенської гармонії, вищої моралі, що її не можуть змінити навіть боги). За ним іде трійця богів: Індра, Сур’я, Агні.

Руслан Корженюк: Володимир Шаян та Орден Лицарів Бога Сонця

"Віра Предків Наших" — фундаментальна праця видатного українського вченого-санскритолога й філософа Володимира Шаяна (1908-1974), засновника Ордену Бога Сонця та руху відродження рідної віри українців. Його твори, замовчувані в радянській імперії, лише за незалежної України вперше знаходять свій шлях до Українського читача. Професор Шаян був переконаний, що втративши рідну віру, народ занапастив свою душу, що мало трагічний вплив на його історію. Метою свого життя він уважав повернення рідної духовності своєму народові, бо: "Відродження нації не може бути завершене без відродження її власної віри". Книга зацікавить філософів, націологів, релігієзнавців, літературознавців, рідновірів, як і загалом широке коло читачів. 

До книги ввійшли найважливіші статті, дослідження, наукові розвідки, медитації з питань давньоукраїнської міфології, яку Шаян аналізує й трактує в тісному зв'язку з давньоукраїнською історією, філософією та ментальністю. Зокрема, подається ґрунтовний науковий аналіз «Велесової книги»; філософічне й історичне осмислення образів Перуна, Сварога, Дажбога, Світовида, Триглава та інших богів стародавньої української віри; досліджує автор і постать царя Дарія як орія, тобто — стародавнього українця; в контексті народного предковічного світогляду розглядається творчість Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка та Лесі Українки. Науковим відкриттям є етимологічне дослідження Шаяна «Дунай, Дніпро і Дністер».

Книга «Віра предків наших» є формою пізнання великого і прекрасного духовного світу давніх українців, пізнання творчого генія українського народу, що його упродовж віків і тисячоліть намагалися знищити вороги української національної духовності й самобутності. Книга «Віра предків наших» вперше видана 1987 року в Канаді (891 сторінка) й відіграє важливу роль в популяризації й утвердженні язичництва, рідної української національної віри.

Марат Цагараты: "Арийский простор"

 Аирйа́нэм-Ваэ́джа (авест. Airiianəm vaējah, «арийский простор»); согд. Aryān-wēžan — мифическая прародина древних иранцев, ариев; согласно Видевдату, именно с неё начинается список из 16 «наилучших» (авест. vahišta-) «местностей и областей» (авест. asah- и авест. šōiθra-), созданных Ахура Маздой для человечества. Эта страна описывается как бескрайняя равнина, через которую протекает прекрасная река Даитйя (Вахви-Датия).

8 марта - древний арийский праздник Женщин и Весны

Одним из важных весенних праздников таджиков является праздник подснежника (Бойчечак, Гули сияхгуш, Гули бахман), который считают предвестником Навруза (Нового года), празднование которого происходит 21 марта. Цветение подснежника (бойчечак) - неоспоримое доказательство прихода долгожданной весны - испокон веков было для таджиков поводом для большого праздника.

Первый из ребятишек, нашедший пробившиеся из-под снега подснежники (по-таджикски «бойчечак»), считается большим везунчиком. Вслед за ним в холмы и горы бежит вся сельская ребятня, чтобы сорвать подснежники и раздать их своим матерям, сестрам, соседкам, учителям - все женщинам села - как символ возрождающейся жизни, молодости, красоты. Женщины прикладывают цветы к глазам и благодарят Бога за то, что дожили до весны, а детвору угощают сластями, выпечкой и фруктами.

 Обычно ребята, собрав подснежники, с песнями раздают их по домам в своих кварталах, как бы разнося весть о приходе весны. Эту традицию в народе называют «гулгардони». Хозяйки, принимая из рук ребят весенние цветы, прикладывают их к глазам и благодарят Бога за то, что дожили до весны.

Затем в каждой семье готовят традиционный плов, который носит название — «Оши бойчечак» и собирает, по традиции всех близких и родных.

В разных регионах Таджикистана праздник подснежника называется по-разному. На Памире - Гулгардони, в Согдийской области - Бойчечак, на юге - Гули сияхгуш. В Бухаре гулгардони называлось булбулхони (соловьиное пение).

Йорг Ланс фон Либенфельс: Ариохристианство – религия белокурых бестий

 журнал «ОСТАРА» № 59

Христианство является арийским
по своей сущности

Труднее, чем думается, обозначить сущность христианства и отделить его от «язычества». Какую разнообразную и запутанную картину подчас противоречивых воззрений предоставляет нам современное «христианское знание»! Прежде всего, монотеизм, как обычно предполагают, не может рассматриваться в качестве центрального учения христианства: с одной стороны, сегодняшнее христианство с его учением о Святой Троице так же мало является чисто монотеистическим, как и вырожденный иудаизм, который распространяет божественное почитание на ангелов, а с другой этот вид монотеизма, в котором единственный и высший первоначальный Бог почитается в различных формах, также присущ и большинству просвещённых «языческих» религий.

Воззрение о чистом одухотворении Бога равным образом не является свойственным только для христианства. Ведь христианство и иудаизм допускают оба «воплощения» Бога, а значит, Христос во многих христианских конфессиях появляется как Бог в образе человека, даже как Бог в виде хлеба и вина. Напротив, многие высокопоставленные люди всех времён и народов воспринимали божество как чисто духовное создание. Поэтому, основываясь на многих соображениях, мы нигде не находим четких границ между христианством и язычеством. Их на самом деле и не существует, истинное и подлинное христианство в своей терпимости вообще не знает их. Однако оно называет себя единственной, истинной и существующей с начала времен, изобретенной не человеческим духом, но «открытой Богом» религией, от которой происходят все «языческие религии» как «помрачения» и искажения, т. е. как ухудшения. Таким образом, сущностные отличительные признаки христианства и язычества должны быть найдены в других сферах.

Главным документом христианства является Библия Ветхого и Нового Завета. Новый Завет, как уже говорит его название и как недвусмысленно подчеркивает его основатель Христос, является не новой религией, но реформой забытой и искаженной религии Ветхого Завета, а значит, религией расового культа. Но более того! Основное содержание Евангелий и причина всей борьбы и страданий Христа — в его учении о том, что евреи намеренно забыли истинное содержание Ветхого Завета и что его возрождение может прийти лишь от неевреев, т. е. — только от арийских народов, что, впрочем, уже предвещалось пророками и в особенности мистерией «поклонения трёх волхвов (королей)».