«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Первый из ребятишек, нашедший пробившиеся из-под снега подснежники (по-таджикски «бойчечак»), считается большим везунчиком. Вслед за ним в холмы и горы бежит вся сельская ребятня, чтобы сорвать подснежники и раздать их своим матерям, сестрам, соседкам, учителям - все женщинам села - как символ возрождающейся жизни, молодости, красоты. Женщины прикладывают цветы к глазам и благодарят Бога за то, что дожили до весны, а детвору угощают сластями, выпечкой и фруктами.
Обычно ребята, собрав подснежники, с песнями раздают их по домам в своих кварталах, как бы разнося весть о приходе весны. Эту традицию в народе называют «гулгардони». Хозяйки, принимая из рук ребят весенние цветы, прикладывают их к глазам и благодарят Бога за то, что дожили до весны.
Затем в каждой семье готовят традиционный плов, который носит название — «Оши бойчечак» и собирает, по традиции всех близких и родных.
В разных регионах Таджикистана праздник подснежника называется по-разному. На Памире - Гулгардони, в Согдийской области - Бойчечак, на юге - Гули сияхгуш. В Бухаре гулгардони называлось булбулхони (соловьиное пение).
Комментариев нет:
Отправить комментарий