VII Бандерівські читання

У Києві відбуваються VII Бандерівські читання. Темою заходу, який проводять уже сьомий рік поспіль, є "Націоналізм VS глобалізм: нові виклики". Організовує подію Недержавний аналітичний центр "Українські студії стратегічних досліджень (УССД)".

На Бандерівських читаннях виступлять близько 20 науковців, політологів, політиків та громадських діячів. Послухати лекторів зібралося близько трьохсот відвідувачів.

Організатор заходу, директор НАЦ "Українські студії стратегічних досліджень" Юрій Сиротюк наголошує, що це найбільший в Україні майданчик для націоналістичних інтелектуальних дискусій. Бандерівські читання-2020 присвячені темі ресурсного націоналізму та актуальності націоналістичної ідеї в глобалізованому світі.

Цьогоріч захід відвідав Степан Бандера - внук Провідника Організації Українських Націоналістів. Водночас організатори представили ростову фігур і самого Провідника.
Подію приурочили 80-ій річниці створення Революційного Проводу ОУН та 111-ій річниці з дня народження Степана Бандери. Відтак розпочали читання публічною лекцію історика Івана Патриляка "Степан Бандера: людина на тлі епохи".

Про епоху ж сучасну говоритимуть на чотирьох експертних дискусіях:

- націоналізм і глобалізм;
- глобалізм та ідентичність;
- ресурси в умовах глобалізму;
- нові виклики глобалізму.

Серед доповідачів:

- економісти Йосиф Ситник, Костянтин Денисов;
- історики Василь Деревінський, Андрій Холявка, Ростислав Мартинюк;
- мовознавці Ірина Фаріон, Петро Іванишин, Олег Баган;
- політологи Андрій Іллєнко, Юрій Олійник;
- віцепрем'єрміністр України 2014 р., голова Івано-франківської обласної ради Олександр Сич;
- суддя Конституційного Суду України у відставці, перший Генпрокурор України Віктор Шишкін;
- доктор юридичних наук, Надзвичайний і Повноважний Посол України Володимир Василенко;
- представник Руху Салідарнасці "Разам", очільник білоруського представництва Informnapalm Дзяніс Івашьін.

Привітати учасників прийшли лідери Правого Сектора та ВО "Свобода" Андрій Тарасенко та Олег Тягнибок, а також представник ОУН (б), головний редактор газети "Шлях перемоги" Віктор Рог.

Дмитрий Резниченко: Радикальная филология (к недавнему дню украинской письменности и языка)

Я – русскоязычный в быту, к тому же полукровка, с восточной Украины. Что не мешает мне поддерживать дружеские отношения с самыми махровыми бандеровцами, — теми самыми, которые «ненавидят всё русское», и готовы запрещать, ущемлять и лишать исконных прав. Почему они спокойно жмут мне руку и не порываются покрошить на борщ?
Потому что языковой вопрос в Украине – политическая позиция.

Я не отрицаю права страны на собственных героев, отвечаю тем же языком, на котором ко мне обращаются – такой малости за глаза хватает, чтобы снять все конфликты. Более того, у меня есть друзья, которые украинским не вполне владеют, и чтобы не выглядеть смешными, говорят на русском в самых «укрофашистских» компаниях — и ничего, представьте себе, никаких претензий. Достаточно просто не залупаться.

По сути, на водоразделе «в» или «на» стоит отношение к независимой Украине как факту. Если человек мямлит что-то типа «по правилам русского языка правильно писать на…», это означает, что у человека всего-навсего кишка тонка заявить прямо: Да, я против независимой Украины, «ненавижу и стремлюсь уничтожить» ©.

Володимир Панченко: Бандерівці, мельниківці і «двійкарі»: ОУН в Україні протягом 1990-х рр.

Перебіг подій засвідчив неспроможність націоналістичних сил до об’єднання, чому завадили як об’єктивні обставини, так і амбіції лідерів. Жодна з них, попри успішну легалізацію, так і не стала впливовим чинником політичного життя. Вивчення історії українського націоналістичного руху є темою, доволі популярною у вітчизняній історіографії. Очевидно, що немає потреби тут аналізувати всю сукупність робіт з історії ОУН. Проте цілісної картини діяльності ОУН не можна створити, ігноруючи повернення різних течій цієї організації до української етнічної території після проголошення незалежності, що, на жаль, досі не ставало предметом наукової уваги істориків. Лише почасти цієї проблематики торкалися такі дослідники, як Ігор Гуцуляк, Георгій Касьянов, Василь Олеськів…

Отримавши можливість перенести свою діяльність на власне українські терени, еміграційні політичні течії, разом з тим, стикнулися з низкою серйозних проблем. Внаслідок багатолітнього ізольованого існування радянської України у повоєнний період було майже повністю втрачено той зв’язок, що існував ще на початку 1950-х рр. між політичними групами закордонного українства та населенням самої України. Саме ця відірваність, незнання і нерозуміння пострадянських реалій з боку діаспорних борців за незалежність і спричинили помітний ідеалізм у їхніх поглядах і підходах до процесів розбудови держави.

Ярослава Музиченко: ОУНівська школа Донбасу: Як східноукраїнці навчили галичан будувати демократичну Україну

У 1943 p. III Великий збір ОУН ухвалив програму, що стала відходом від радикального націоналізму тоталітарного типу. У 1944 р. була створена Українська головна визвольна рада (УГВР) — передпарламент як нацыональний фронт різних політичних сил України.

«Останнім молодогвардійцем» символічно називає себе колишній керівник українського підпілля на Донбасі у роки Другої світової війни Євген Стахів. Сьогодні він проживає у США, де тривалий час очолював Українську головну визвольну раду за кордоном. 88-річний діяч майже щороку буває в Україні, зустрічається з молоддю і відомими політиками.

Найулюбленіша тема пана Євгена — це зміна світогляду націоналістів під час ІІ Світової війни, коли похідні групи ОУН прийшли на Схід і поспілкувалися з нащадками запорожців, для яких демократизм і толерантність є такими ж природніми, як захист рідного краю від нападників. Тоді, в 1943 році, під впливом «філософії східняків» ОУН змінила програму з тоталітарної на демократичну. Україна справді об’єдналася. Як блискавка, спинним мозком народу черкнула істина: національна Україна поважає усі людські права й свободи і забезпечує вільний розвиток представникам усіх народів і віросповідань, які шанують її як Батьківщину.

Молода гвардія

«Чому в Україні й далі вчать брехню? — запитав Євген Стахів студентську молодь, яка завітала на квартиру його київських друзів, аби поспілкуватися з «живою історією». — СРСР нав’язав книжку Фадєєва школам скрізь по «соцтабору» — у Польщі, Угорщині, Болгарії, навіть у Китаї. І от, у 2002 році Кучма дає указ відзначити 60-рiччя «нашої геройської «Молодої гвардії». Нині з багатьох свідчень і архівних документів ми знаємо, з яким «натхненням» творився літопис «Молодої гвардії». У своєму передсамогубному листі автор однойменного роману Олександр Фадєєв писав: «Не бачу можливості жити далі, оскільки мистецтво, якому я віддав своє життя, загублене самовпевнено-невіглаським керівництвом партії і тепер вже не може бути врятоване». У романі Фадєєв написав, що причиною загибелі «Молодої гвардії» є зрада «одного з її членів Євгена Стаховича». У документах гестапо згадується про східний крайовий провід ОУН, отже і про Стахіва як одного з його керівників. А ефект «кривого дзеркала» у радянській творчості важко заперечити.

Игорь Лосев: Феномен «бандерофобии» в русском сознании

Для формирования нормальных межгосударственных отношений между Украиной и Россией, а также взаимоуважительного и доброжелательного общения между двумя народами, украинским и русским, необходимо взаимопонимание не только на уровне здравиц, официальных заявлений и прочих фестивальных проявлений, но и на уровне признания за каждой стороной права на собственную трактовку собственной истории. Необходимо понимание того, что каждый народ имеет своих героев и определяет их сам, независимо от настроений соседей. И сыграв вполне положительную или преимущественно положительную роль в отечественной истории, деятель политики, вооруженных сил, идеологии, экономики, религии может сыграть роль прямо противоположную в истории других стран.

Пройдя смерчем  по Азии и Европе, став пугалом для многих народов, Чингиз-хан, он же — Темучин, все равно останется для монголов национальным героем, создавшим империю, превзошедшую своими размерами и Римскую, и Британскую. Кто бы знал о существовании монголов, если бы не хан Чингиз, потрясатель Вселенной? На протяжении столетий монгольская военная мощь была непобедимой, а военное искусство монголов — самым передовым. Именно хан Чингиз осуществил на практике идею стратегического наступления огромными мобильными массами конницы. Он намного раньше, чем немецкий Генштаб, применил стратегию блицкрига.