Микола Бандрівський: Галицька Русь як топархія Візантійської імперії і королівство Латинської імперії

Спочатку кілька слів про нещодавнє знайдення у княжому Галичі частини середньовічної печатки, аналіз якої й став причиною появи цього допису.

Почну з того, що два тижні тому Олександр Алфьоров на своїй сторінці у ФБ опублікував фрагмент печатки, який був знайдений близько півтора роки тому у селі Крилом поблизу Галича на Івано-Франківщині (те, що цей уламок печатки походить саме з Крилоса, я теж можу підтвердити, оскільки перевіряв цю інформацію).

Печатка, як печатка - скажете ви. Що у ній може бути цікавого, адже таких сьогодні немало віднаходять по різних усюдах. Воно то так, але:

По-перше: печатка ця - латиномовна, а їх, на теренах колишньої Галицької Русі, виявлено одиниці. Судячи з реконструйованого Олександром Алфьоровим (за майже ідентичними печатками - див. світлину) напису, цей новознайдений крилоський екземпляр належав канцелярії магістра лицарського ордену Госпітальєрів, Ґарену де Монтеґю, який очолював це чернече згромадження з 1207 по 1228 роки (сам же документ, до якого була підвішена  ця печатка, був надісланий до княжого Галича, на думку згаданого публікатора, у межах, приблизно, 1207-1217 роках);

По-друге: ця новознайдена, у Крилосі, печатка є не просто свідченням дипломатичних (чи, якихось інших) стосунків між княжим Галичем і хрестоносцями, а віддзеркалює щось значно істотніше і важливіше. Що я маю на увазі? Якщо спрощено, то - наступне:

Щонайпізніше від другої половини 12 століття, Галицька Русь (або ж, принаймні, основна її частина) не була самодостатнім і незалежним державним утворенням, як ми традиційно звикли собі уявляти, а представляла собою - щонайменше впродовж кількох десятиліть - автономну провінцію Візантійської імперії. До таких припущень спонукає низка тогочасних писемних джерел, зокрема твердження історика-хроніста Никити Хоніята (кін. ХІІ ст.) про те, що Галицьке князівство, на відміну від інших руських князівств, було візантійською «топархією», тобто автономною провінцією Візантійської імперії.  Більше того, Візантійський імператорський двір розглядав галицького князя як Hypospondos, що за візантійською вселенською термінологією  прирівнювалося до давнього гасла: «союзний Риму народ» - cocii populi Romani. Тому, не дивно, що переважна більшість тогочасних візантійських джерел стосуються в основному Галицької Русі, володар якої часто протиставлявся володарю Києва і розглядався як цілком самостійний.  

Найближча аналогія до щойновиявленої печатки у Крилосі біля Галича 

Але, не лише візантійські автори  називали Русь складовою частиною Візантійської імперії. Про це в унісон пишуть і тогочасні авторитетні і достовірні джерела на які до праці М. Войнара, а нещодавно і І. Паславського, мало зверталось уваги. Наприклад, німецький хроніст Адам Бременський пише, що Русь – це «перлина Константинопольського престолу і найкоштовніша окраса Греції».  Інший тогочасний німецький історик  Отто Фрайґенський  повідомляє, що коли 1142 р. на Русі було вбито  й пограбовано кількох німецьких  міщан-колоністів, то король Конрад ІІІ звернувся до візантійського імператора, щоби той покарав русинів як своїх підданих».  

На якийсь особливий статус Галицької Русі у ХІІ - поч. ХІІІ ст. вказує й той факт, що Романа Мстиславича майже всі тогочасні західноєвропейські хроністи називають королем (rex), а не просто князем (dux).  Зійшовши на престол, король/князь Роман Мстиславич одразу відновив союз з Візантією про що опосередковано свідчить факт перебування близько 1200 р. галицького посольства в Константинополі в складі Твердяти Остромирича, Недана, Домажира і Негвара.

Із падінням Константинополя 13 увітня 1204 року і цілковитого знищення учасниками 4-го Хрестового походу Візантійської імперії, на її руїнах повстала цілком нова держава - Латинська імперія (як її називали греки) або ж Романія (як її називали самі хрестоносці). Так от, створена хрестоносцями Латинська імперія успадкувала цсі ті королівства (напр. Фессалонікійське), князівства (напр. Ахайське), герцогства (напр. Афінське) та інші, донедавна підваладні Константинополю, державні утворення.

Взявши до уваги вищенаведене свідчення Никити Хоніята про Галицьке князівство як про візантійську топархію (тобто, автономну провінцію цієї імперії) та інші докази такого підпорядкування, можемо обеhежно припустити, що хрестоносці, завоювавши Візантію і витіснивши православного Патріарха до Нікеї у 1206 році успадкували (серед підлеглих Візантії, територій), також і Галицьке князівство. Тобто, з цього моменту його (Галицького князівства) територія могла розглядатися, принаймні якийсь час, як канонічна територія Латинської імперії хрестоносців, оскільки Константинопольський Патріархат, до якого належали галицькі церкви, вже був ліквідований.

Олег Карелін: Два леви львівського герба

 "Чвалаючий, крокуючий" німецький леопард на печатці німецької громади у Лембергу (німецька назва Львова) від 1359 р., коли у Львові урядував німець Штехер, призначений польським королем Казимиром війтом у Львові. 

"Чвалаючий, крокуючий" німецький леопард відомий в європейський геральдиці як леопард Вальдемара, герб баварських герцогів.

Столичне королівське місто, засноване русько-українськими королями в 1256 р., завжди мало правильний міський герб - "спинаючий" Руський Лев. Існують десятки зображень правильного міського герба Львова до 1359.  Наприклад, на щиті українського короля Юрія І від 1301 р.

1380—1434 — карбували у Львові срібні грошики, на яких зображувався герб Галичини та Львова — лев у крапковому колі та навколо герба містилася легенда: «лат. moneta Russie» (Період карбування півгрошів: 1337—1403 рр.). За часів короля Яґайла карбувалися грошики із надписом: лат. moneta lembergensis. На реверсі монет в оточенні 4 дуг зображався ініціал короля та легенда: лат. ...R. Ungarie. 

Герб друкаря Івана Федоровича з правильним міським гербом Львова

Микола Бандрівський: Львів став столицею Руського королівства з 1270 року

Львів став столицею Руського королівства з 1270 року. 

В іспаномовному географічному трактаті 1300-1306 років "Книзі знань..." згадано Львівське королівство (Regno de Leon) "... в якому є п"ять великих міст. Перше називається Львів, друге - Київ, інше - Володимир, інше - Пінськ, інше - Сівер". 

Слід пам"ятати, що Київ належав князю Льву Даниловичу вже у 1290 році. 

Свого часу Михайло Грушевський, ще не маючи вище процитованої "Книги знань...", припускав, що влада галицько-волинського князя могла поширюватися на Київ і Сівер приблизно наприкінці ХІІІ - на початку XIV століть (ПСРЛ, 1963, с.375; Паславський, 2010, с.17 та ін.). 

Про те, що Львів - ще до часу першої письмової згадки про місто - був вже значним міським центром, свідчить Тверський літопис, в якому під 1241 роком записано, що під час походу хана Батия "на угри" його перестрів угорський король Бела біля "Солоной рекы", на якій стоять "грады велиньские: Изборско, Львов Великий, Велинь". 

У 1387 р. Львів, як і частина західноукраїнських земель, був вперше окупований польськими військами. Проте Ватикан, який всіляко сприяв політиці польських королів, ще до 1412 р. не вважав за можливе визнавати законність включення Львова до Польщі. Навіть до 1434 р. у Львові й решті західноукраїнських земель у судах і адміністрації вживалося старовинне Руське право. Того ж року відбулось його переведення на латинську юрисдикцію, що було пов’язано з ліквідацією поляками у 1434 р. автономії Руського Королівства і створення ними т.зв. Руського воєводства. 

І лише з цього часу, з 1437 р., коли, за свідченням львівського бургомістра і літописця Варфоломія Зиморовича, на горі, що височіє за містом, почали мурувати церкву Св. Юрія, саме відтоді ця гора й стала називатися Святоюрською.

Микола Бандрівський: Поховання короля Данила слід шукати у ... Львові?

Почувши питання про місце останнього спочинку одного з найвидатніших давньоукраїнських володарів - короля Данила Галицького, чи не кожен впевнено відповість: "Ну, звичайно ж, його поховано у Холмі! Де ж йому ще бути... Та й літописи однозначно називають Холм як місце останнього упокоєння короля Данила".  

Так, справді, у 1264 році, по смерті Данила Галицького, гріб з його тлінними останками, був захоронений у церкві Успіння Пресвятої Богородиці у Холмі, що зараз на території Польщі. Все це так, але..! Мало хто ставив питання: а що ж було далі з тими останками західноукраїнського короля і чи є шанс сьогодні їх відшукати?

Почати хотів би з двох речей: 

по-перше, з якихось причин абсолютна більшість наукових і науково-пізнавальних праць або зовсім не торкаються питання історичної долі гробу чи саркофагу з останками короля Данила, або ж, розглядають це питання виключно у рамках "Холмської концепції" вперто ігноруючи усі інші варіанти;

по-друге, кілька літ тому в Холмі завершила свою роботу міжнародна археологічна експедиція, яка фінансувалася з благодійного фонду Петра Порошенка і одним із завдань якої й були, власне, пошуки гробу короля Данила. Як знаємо, те поховання не знайшли, хоча, за результатами розкопок, довідалися чимало цікавого про будівельну техніку, в якій мурували тогочасні православні церкви.

А тепер - основне. При розгляді даного питання дослідники чомусь майже не беруть до уваги цікаву цитату з «Хроніки…» Варфоломія Зиморовича про перенесення у 1282 році до Львова (тоді вже стольного граду) князем Львом тлінних останків свого батька короля Данила Романовича, якого за його мудрість називали тоді «другим по Соломоні». Причому Святоюрська хроніка («Книга діянь…»), на яку нещодавно звернув увагу Юрій Диба, уточнює, що тлінні останки короля Данила перенесли тоді саме до львівської церкви св. Георгія.

Варфоломій Зиморович так описує процесію цього перевезення: «… По двох роках Лев, бажаючи перепросити тіні своїх предків, що часом його турбували, з королівськими та воєнними почестями переніс останки батька свого Данила, які 15 років покоїлися у Галичі, до Львова. Для більшої пишності того обряду запрошено було священослужителів з усієї Русі, бояр,  воєвод, також князьки союзних татар прибули з власним почтом. Скоро заяснів день жалібний; йшли спочатку жалібні загони з прапорцями та схиленою донизу зброєю, а між ними сурмачі хрипкими звуками наражали вуха; за ними йшло кілька пар коней, накритих вишиваними покривалами, тут же несли штандарти та зброю, здобуту в неприятеля. Далі довгою чередою виступали монахи в клобуках і руські церковники, вбрані в ряси, співаючи хором поховальні піснопіння; були також і плакальниці, найняті для пробудження смутку та розпачу... Перед самими ношами найшляхетніші несли дві митри – князівську та королівську, перша - від народу, а друга - хитрістю взята від пролегата найвищого пастиря. Поховальний катафалк, подібний до тріумфальної арки, був повністю закритий знаменами перемог та неприятельськими трофеями. Після закінчення жалібної служби, відправленої за руським звичаєм, було влаштовано поминальний обід, чи тризну…» .

Цікавим є роз’яснення Варфоломія Зиморовича про те, що до часу перенесення (1282 р.) тлінні останки князя Данила 15 років знаходились у Галичі. До того часу, вони (останки), згідно з Літописом Руським, знаходилися у «превиликой церкви» Успіння Пресвятої Богородиці в Холмі. З цього можна припустити, що вони (тлінні останки князя Данила) перебували в цьому храмі Холма впродовж дуже незначного відрізку часу - приблизно лише перші три роки: з 1264-1267, після чого були вивезені до Галича, де і знаходилися до моменту їх урочистого перевезення до Львова. 

Отже, якщо факт перевезення останків князя Данила до Львова мав місце (а підстав сумніватися у цьому на даний момент нібито немає), то все ж виникає питання – куди саме у Львові були перенесені ті княжі останки? 

Микола Бандрівський: Заснування Львова у ХІІ ст. могло бути суто русько-візантійським проектом

Що ми знаємо про "доЛевовий" період в історії Львова або чому нам слід відкинути дату - 1256 рік, як першу згадку про  місто.

В останнє десятиліття відновилася дискусія про найдавніший період в історії Львова. Проте, ця дискусія, як і в довоєнний та радянський часи, відбувається виключно в руслі: хто з двох князів - Данило Романович чи його син Лев Данилович, були засновниками нашого міста. Вважаємо таку постановку питання некоректною, оскільки тут вже заздалегідь звужені часові рамки і наперед задані персоналії. Мабуть, через це, а також через певну абсолютизацію львівськими істориками писемних джерел, археологи провідних наукових установ в цій дискусії участі не беруть.

   Вивчення матеріалів на вищеозначену тему, як сьогодні видається, кожного неупередженого дослідника приводить до висновку, що не все так просто, як це нам нещодавно представив професор Леонтій Войтович «відводячи» так званому заснуванню Львова час «не раніше 1245 і не пізніше 1256 р.». Зараз чим раз більшає матеріалів які заперечують цю тезу і змушують звернутися до істориків давніх часів, які першими зауважили більш давнє походження Львова, ніж це нам пропонують сьогодні вважати. 

Приміром, на мою думку, зараз є усі підстави повернутися (з певними уточненнями) до призабутої гіпотези Дениса Зубрицького який вважав, що місто під назвою Львів існувало вже задовго до династії Романовичів, тому воно «…не могло бути засноване ані князем Львом, ані його батьком – королем Данилом». Назва міста, на думку Дениса Зубрицького, походить «…не від князя Льва, а від лева – царя звірів». 

 Своїми міркуваннями, у цьому напрямку, Денис Зубрицький мимоволі  підняв з небуття  маловідому донедавна фахівцям фразу вченого голландця середини ХVII ст. Андреаса Целлярія про те, що «…сумнівно, чи був цей Лев засновником міста, яке існувало ще до нього, як про це можна судити на підставі багатьох даних. Про Льва можна хіба сказати, що він це місто відновив, відбудував та зробив більше укріпленим».  

   Які, з відомих на сьогодні, писемних джерел підтверджують таке раннє – ще «доЛевове» походження Львова?

Микола Бандрівський: Ранньосередньовічний Львів і астрологічні традиції Візантійського імператорського двору (до проблеми поширення чужорідних культових практик при дворі галицьких давньоруських владик)

У даній розвідці аналізується повний текст напису латинською, який був вміщений над входом до Галицької брами у ранньосередньовічному Львові. З огляду на згадки в цьому написі терміну «Гороскоп» та знаку зодіакального сузір’я Лева у контексті «встановлення/заснування» Львова, автор прийшов до висновку про ймовірність астрологічних і, можливо, культових практик в процесі освячення (?) Львова як міста. В статті також вперше ставиться питання про існування при дворах галицьких королів/князів ХІІ-ХІІІ ст. астрологів (астрологічних шкіл-?), які приїжджали сюди спершу в свитах (почту) вельможних візантійських урядовців під час заключення міждинастичних русько-візантійських шлюбів та в складі дипломатичних місій. Фінальна хвиля проникнення на Галицьку Русь астрологічних знань і самих астрологів з Візантії могла відбутися після взяття хрестоносцями Константинополя у 1204 році.

Ключові слова: Галицька Русь; Львів; ХІІ-ХІІІ ст., астрологія, Візантія

До останнього часу, здавалось би, не було матеріалів, щоби ставити питання на зразок «а чи була астрологія на Галицькій Русі і у Львові зокрема?» А, між тим, саме під таким оглядом слід розглядати, як припускаємо, не до кінця ще пояснений дослідниками напис, який в давні часи знаходився над входом до Галицької брами. Переважна більшість сьогоднішніх істориків подає у своїх працях лише першу частину цього напису, початок якого звучить так: «DUX LEO MIXI FUNDAMENTA IECIT POSTERI NOMEN DEDERE LEONTOPOLIS…» (в перекладі: «Князь Лев заклав мені фундаменти, нащадки назвали мене Львігородом…») не наводячи, з якихось причин, продовження цієї фрази: «…HOROSKOPUS PERTHENOPOLIM LEOMI PRAEPOSVIT» (що значить: «…Гороскоп з-під Лева підніс місто». В перекладі Олега Петрука закінчення цитованої фрази перекладено як «…гороскопом з-під Лева встановлено місто».

Виникає питання: для чого у цьому коротенькому тексті вжито термін «гороскоп», в той час, як мова у ньому йде, здавалось би, про далеку від астрономії річ – заснування міста? Як знаємо, під гороскопом розуміють астрономічно розраховану схему розташування планет на Небозводі в момент якихось визначальних подій (як от: народження дитини, укладання шлюбу, заснування міста і т. п.). Такі схеми-гороскопи складалися для астрономічного «передбачення» подальшої долі започаткованих в конкретний момент явищ, подій та ін.

Якщо ж у написі на Галицькій брамі йшлося про те, що «…Гороскоп з-під Лева підніс місто» то, по-перше, це означатиме, що мова йде про невеликий проміжок часу: від 11 серпня до 17 вересня, коли Сонце знаходиться в зодіакальному сузір’ї Лева. Отож, подія, про яку мовилося в латиномовному написі над входом до Галицької брами, відбулася, скоріш за все, у серпні, хоча, на думку О. Петрука, вона могла відбутися також наприкінці липня (якщо прив’язуватися до слова «гороскоп» і сучасної (?) розбивки року за астрологічними знаками зодіаку), або й у вересні, якщо розглядати астрономічний рух Сонця. По-друге, в закінченні напису «…гороскоп з-під Лева підніс місто» криється ще один – чи не найважливіший аспект порушеної проблеми, а саме: перша письмова згадка про Лева, яка не має стосунку до постаті однойменного князя, оскільки йдеться про зодіакальне сузір’я.

Микола Бандрівський: З проблематики «доЛевового» періоду в історії Львова (релігієзнавчий екскурс)

На підставі західноєвропейських і давньоруських писемних джерел автор висловлює припущення про ймовірність заснування Львова не пізніше ХІІ ст. Окрема увага приділена щойно опублікованому І.Мицьком документу про будівництво у Львові давньоруського кафедрального храму на кошти Великого київського князя Святополка ІІ Ізяславича, що у співставленні з повідомленням Тверського літопису (про «Львов великий» під 1241 р.) дають підстави відносити заснування Львова ще до «доЛевового» періоду.

Ключові слова: походження Львова; ХІІ ст.; давньоруський кафедральний собор; союз з Візантією.

В останнє десятиліття відновилася дискусія про найдавніший період в історії Львова. Проте, ця дискусія, як і в довоєнний та радянський часи, відбувається виключно в руслі: хто з двох князів - Данило Романович чи його син Лев Данилович, були засновниками нашого міста. Вважаємо таку постановку питання некоректною, оскільки тут вже заздалегідь звужені часові рамки і наперед задані персоналії. Мабуть, через це, а також через певну абсолютизацію львівськими істориками писемних джерел, археологи провідних наукових установ в цій дискусії участі не беруть.
Вивчення матеріалів на вищеозначену тему, як сьогодні видається, кожного неупередженого дослідника приводить до висновку, що не все так просто, як це нам нещодавно представив Л.Войтович «відводячи» т. зв. заснуванню Львова час «не раніше 1245 і не пізніше 1256 р.». Зараз чим раз більшає матеріалів, які заперечують цю тезу і змушують звернутися до істориків давніх часів, які першими зауважили більш давнє походження Львова, ніж це нам пропонують сьогодні вважати. Приміром, на нашу думку, зараз є усі підстави повернутися (з певними уточненнями) до призабутої гіпотези Д.Зубрицького який вважав, що місто під назвою Львів існувало вже задовго до династії Романовичів, тому воно «…не могло бути засноване ані князем Львом, ані його батьком – королем Данилом» Назва міста, на думку Д.Зубрицького, походить «…не від князя Льва, а від лева – царя звірів». Своїми міркуваннями у цьому напрямку Д.Зубрицький мимоволі підняв з небуття маловідому донедавна фахівцям фразу вченого голландця середини ХVII ст. Андреаса Целлярія про те, що «…сумнівно, чи був цей Лев засновником міста, яке існувало ще до нього, як про це можна судити на підставі багатьох даних. Про Льва можна хіба сказати, що він це місто відновив, відбудував та зробив більше укріпленим».
Які, з відомих на сьогодні, писемних джерел підтверджують таке раннє – ще «доЛевове» походження Львова?