«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»Львів став столицею Руського королівства з 1270 року.
Слід пам"ятати, що Київ належав князю Льву Даниловичу вже у 1290 році.
Свого часу Михайло Грушевський, ще не маючи вище процитованої "Книги знань...", припускав, що влада галицько-волинського князя могла поширюватися на Київ і Сівер приблизно наприкінці ХІІІ - на початку XIV століть (ПСРЛ, 1963, с.375; Паславський, 2010, с.17 та ін.).
Про те, що Львів - ще до часу першої письмової згадки про місто - був вже значним міським центром, свідчить Тверський літопис, в якому під 1241 роком записано, що під час походу хана Батия "на угри" його перестрів угорський король Бела біля "Солоной рекы", на якій стоять "грады велиньские: Изборско, Львов Великий, Велинь".
У 1387 р. Львів, як і частина західноукраїнських земель, був вперше окупований польськими військами. Проте Ватикан, який всіляко сприяв політиці польських королів, ще до 1412 р. не вважав за можливе визнавати законність включення Львова до Польщі. Навіть до 1434 р. у Львові й решті західноукраїнських земель у судах і адміністрації вживалося старовинне Руське право. Того ж року відбулось його переведення на латинську юрисдикцію, що було пов’язано з ліквідацією поляками у 1434 р. автономії Руського Королівства і створення ними т.зв. Руського воєводства.
І лише з цього часу, з 1437 р., коли, за свідченням львівського бургомістра і літописця Варфоломія Зиморовича, на горі, що височіє за містом, почали мурувати церкву Св. Юрія, саме відтоді ця гора й стала називатися Святоюрською.
Комментариев нет:
Отправить комментарий