Історія людства — це не лише хронологія винаходів, а передусім розгортання прадавнього архетипу, закладеного в біблійному сюжеті про двох братів. Розглядаючи рустикальну сільську цивілізацію та урбаністичну технократію через призму образів Авеля та Каїна, ми виявляємо фундаментальний онтологічний конфлікт.
Авель, пастух і споглядач, уособлює органічне буття. Його світ — це простір відкритого неба, де людина не панує над природою, а вписується в її ритми. Сільська цивілізація в своїй основі є «авелевою»: вона тримається на циклічності, прийнятті сакрального порядку та мінімальному втручанні в ландшафт. Жертва Авеля — це плоди живої природи, що символізують гармонію між творцем і творінням, де техніка є лише допоміжним інструментом, а не самоціллю.
Натомість Каїн, землероб, що став братовбивцею, постає першим архітектором штучного світу. Після вигнання саме він будує перше місто, закладаючи фундамент урбаністичного, технологієцентричного шляху. Місто Каїна — це спроба автономії від Бога та природи, створення «другої натури» за допомогою стін і заліза. Якщо Авель покладається на благодать, то Каїн — на розрахунок і дію. Технологія в цьому контексті виступає як компенсація втраченого раю: людина, що відчуває себе вигнанцем у дикому світі, змушена захищатися бронею з бетону та механізмів. Нащадки Каїна стають майстрами металу та музики, перетворюючи світ на простір енергії та експансії. Це шлях лінійного прогресу, який не знає зупинки, бо в його основі лежить тривога вигнанця.
Конфлікт між цими типами цивілізації є трагічним, адже в історичній перспективі Каїн неминуче перемагає Авеля. Урбаністичний світ, озброєний технологією, поглинає рустикальний простір, нав’язуючи йому свою волю та швидкість. Проте ця перемога є пірровою: відриваючись від «авелевої» тиші та природних коренів, людина потрапляє в полон власних винаходів. Сучасна технократія — це апогей каїнічного духу, де ефективність замінила сенс, а алгоритм — молитву.
Ми живемо в епоху, коли «місто» стало глобальним, проте десь у глибині культури все ще живе туга за авелевою простотою — за тим станом буття, де людина не була оператором машини, а була свідком буття. Ця дуальність залишається головним викликом нашого часу: чи зможемо ми, мешканці міст Каїна, зберегти в собі жертовну щирість Авеля?


