Ярослав Мельник: Інформаційна війна проти України у контексті політичних протистоянь кінця ХХ – початку ХХІ ст. (лінгвокультурологічний та дискурсивний аспекти)

У статті здійснюється спроба дискурсологічного та соціокультурного аналізу східнослов’янського простору у контексті політичних подій ХХ–ХХІ ст. Також автор намагається віднайти витоки морально-етичного падіння агресивних країн і, відповідно, деградації соціальної системи. Крім цього, розглядається феномен функціонування пропагандистсько-фейкових систем, які породжують спотворений світогляд та деформовану ієрархію цінностей. Зазвичай такі реалії є типовими для диктаторських режимів. Запропонований методологічний підхід визначила агресивна поведінка Росії у стосунку до колишніх республік пострадянського простору і до України зокрема. Також робиться спроба окреслити специфіку ментального простору Російської Федерації як системи, яка впродовж століття культивує тоталітарну та люмпен-пролетарську пропаганду. Процеси, пов’язані з формуванням геополітичного простору Східної Європи, включаються у контекст знань про еволюцію культур та їх колапс. Йдеться про абсурдність соціополітичних експериментів, які беруть початок з епохи формування концепції соціалістичної революції. Нагальність запропонованих студій є очевидною у контексті воєнного вторгнення в Україну та посягання на її суверенітет.

Ключові слова: соціологія, дискурсологія, ментальність, інформаційна політика.

Вступ. Події останніх десятиліть у Східній Європі, особливо агресія з боку Російської Федерації вподовж останніх семи років, винесли на поверхню і зробили окодосяжними глибинні процеси, в основі яких є експансія і захоплення чужих та суверенних територій. Також отримали нове прочитання події пострадянського періоду і з високою роздільністю стали зрозумілішими як окремі інтенції, так і цілі процеси. Більшість явищ на міжнародному рівні у 90-ті роки минулого століття та протягом останніх двох десятиліть не сприймалися як системна діяльність з підриву ідеологічної, економічної чи ін. стабільності. Лише у світлі останніх подій значна кількість фактів, які відбувалися в минулому, отримали нове прочитання. Тепер стає зрозумілою діяльність Російської Федерації у сфері інформаційних технологій та інформаційної політики загалом. Комплекс дій сьогодні та у минулому насправді є широким спектром на перший погляд достатньо дистанційованих чинників, але сумарно вони експлікують агресивну політику та руйнівні інтервенції з боку Російської Федерації до країн, які зовсім недавно отримали незалежність та змогу самостійно прокладати свій шлях у майбутнє. Очевидним є те, що найбільші сили пропагандистської машини були сфокусовані на Україні. Наша країна зазнала найбільш потужних інтервенцій. У силу пацифістських настроїв в Україні, віри у перемогу добра, упевненості в тому, що настали нові часи – ера розквіту демократії та добросусідства, довіри до укладених угод і підписаних меморандумів, з другого боку – провізоричних процедур роззброєння та ліквідації зброї масового ураження, демілітаризації окремих регіонів (виводу військ з іноземним базуванням), формування економічних альянсів, припинення чи заморожування воєнних конфліктів у різних регіонах нашої планети (виведення військ з Афганістану) ці та багато інших як локальних, так і загальнопланетарних процесів успішно приспали обережність народів (колишніх радянських республік) і сформували колективну впевненість, що жахи Другої світової війни, як і ХХ століття загалом, не можуть повторитися в принципі. Ця внутрішня заспокоєність стала камертоном на пострадянському просторі, і низка країн з легкістю впровадила політику роззброєння, підтримувала торговельно-економічні зв’язки. Також показовим фактом цього періоду було функціонування значної кількості телеканалів, які базувалися за межами країни або, якщо були національними, то все ж залишалися проросійськими. Також до національних телеефірів було допущено немало телесеріалів, телепрограм з вираженими або замаскованими проросійськими настроями. До механізмів інформаційної інтервенції додалися преса, радіо, шоу-бізнес, видавнича справа, туристичний бізнес, різного роду фестивалі та виставки, спорт, мережа транспортних сполучень, можливість працевлаштуватися на засадах постійної зайнятості, вахтовим методом чи на сезонні роботи, зв’язки у науковій сфері, співпраця силових та військових структур, можливість купувати нерухомість та провадити бізнес у сусідній країні, а також продажний олігархат та ін. Ці та інші чинники загалом сформували колективний портрет Східної Європи, її мовну свідомість [2, с. 124]. У цьому гурті також фігурували окремі країни колишнього так званого Варшавського договору, країни Азії, Африки, Латинської Америки. Абсолютна більшість політиків, дипломатів, політологів вищого рангу, культурологів, соціологів та інших фахівців розглядали окремі конфлікти, які мали місце у цьому просторі не як симптоми глобальної кризи цивілізації, а як складний процес народження (трансформації) нової системи, реорганізації дійсності, мовляв, конфліктні процеси є природним явищем, після якого неминуче повинна наступити фаза тотальної стабільності [14, с. 128]. Мілітаризація, агресивна налаштованість маскувалися під театральне дійство – гру м’язами, і ніхто не очікував серйозної загрози від Росії, Північної Кореї чи економічно успішного Китаю. Питання перерозподілу територій чи агресивної анексії стали явищами минулого часу. Такі загальні настрої та уявлення панували у середовищі світових політичних еліт, які не побачили імперських інтенцій РФ [13, с. 241].

Результати дослідження.

Становлення і розвиток громадянського суспільства: вплив ментальності і менталітету (круглий стіл; м. Івано-Франківськ; 29 січня 2020 року)

Ініціаторами  круглого столу стали громадські організації “Справа громад”, в офісі якої відбувся захід, і “Український шлях”, а учасниками – активісти політичних партій та інших громадських організацій, які запросили науковців Івано-Франківщини як експертів. Були вислухані з увагою змістовні і цікаві виступи членів Філософської комісії Івано-Франківського осередку Наукового Товариства імені Шевченка: Ярослава Гнатюка (кандидата філософських наук, доцента кафедри філософії, соціології та релігієзнавства Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника), Ярослава Мельника (кандидата філологічних наук, професор кафедри загального та германського мовознавства Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника) і Олега Гуцуляка (кандидата філософських наук, доцента кафедри філософії, соціології та релігієзнавства Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника).

Відкриваючи роботу круглого столу, лідер Івано-Франківського осередку Всеукраїнської ГО “Справа громад” Наталія Перцович оголосила про його мету: “Ми повинні вчитися визначати методи підтримки процесу становлення і розвитку громадянського суспільства та виробляти імунітет проти можливих проблем, що неминуче виникатимуть. Це має важливе практичне значення у всіх сферах життя: виховання , освіта, законотворчість, а головне – в таких дискусіях активні громадяни матимуть можливість ставати учасниками формування суспільних і економічних відносин нового типу. Без знань тут не обійтися. Тому ми запросили науковців. Сподіваємось, що і влада не буде байдужою до подібних заходів”.

Учасники круглого столу, усвідомлюючи, що поняття пропонованої теми дискусії мають багато цікавих трактувань, вирішили опиратися на напрацювання запрошених науковців, що спрямувало  непросту розмову у конструктивне русло навколо складових ментальності і менталітету. Вони формувалися віками і проявляються сьогодні способом мислення, сукупністю етнопсихологічних рис нації та особи, усвідомленим і неусвідомленим сприйняттям картини світу та цінностей, що їх обираємо, та багатьма іншими важливими ознаками. Ці поняття змінюються, розвиваються і суттєво впливають на суспільні відносини.   

Але чи може людина сьогодні впливати на цей процес? Які методи впливу? Що це дасть людям? Без глибинного розуміння того, ким є сьогодні сучасний українець, відповіді можуть бути й помилковими. Тому тема ментальності та менталітету повинна постійно бути в полі зору як громадянського суспільства, так і влади. 

Ярослав Мельник: Ментально-аксіологічні та морально-етичні рамки комунікативних актів у текстах Нового Заповіту

…все тоне в фарисействі…

Авва Отче, цю чашу мимо пронеси…

Б.Пастернак

Анотація. У статті розглядається типологія комунікативних актів у текстах Нового Заповіту з урахуванням ментально-аксіологічних та морально-етичних регістрів. Виділяються ключові параметри комунікації та їх інтерпретація Ісусом Христом. Крім цього, робиться акцент на християнсько-світоглядних чинниках у формуванні дискурсу євангельських текстів. 
Ключові слова: комунікація, комунікативна поведінка, текст, етнокультура.

The article deals with the typology of communicative acts in the texts of the New Testament on the basis of cognitive, axiological, ethical and moral factors. The key thresholds of communication and their interpretation by Jesus Christ are distinguished. The emphasis is given on the role of Christian paradigms participating in the formation of evangelic texts.
Key words: communication, communicative behaviour, text, ethnoculture.

Проблеми, комунікативних актів, соціально-етичних сценаріїв комунікації і дискурсу загалом стали особливо актуальними впродовж останніх десятиліть [9, с. 20]. Така актуалізація є мотивованою і пояснюється революційними процесами у сфері інформаційних технологій, формуванні комунікаційних систем, створенні інтернет-мережі, удосконаленні комунікативної етики, наданні широкого спектра інформаційних послуг, тиражування різних видів та засобів збереження і передачі інформації. Тотальне проникнення телекомунікаційних послуг в усі сфери людського буття – телебачення, радіо, Інтернет, пресу – стало невід’ємним атрибутом життя людини початку ХХІ ст. У зв’язку з цим низка проблем, пов’язаних з комунікаційними системами, культурою комунікації, перестали бути локальними і набули статусу надактуальних. До них можемо віднести явища інформаційних воєн, маніпуляції та зомбування мільйонів через ЗМІ, засмічення інформаційного простору та інформаційний тероризм, вплив на індивідуальну та колективну свідомість та ін. Значною мірою ці проблеми зараз розглядаються та тлумачаться у контексті екології людини, екології культури, філософської антропології [10, с. 36]. Також упродовж останніх десятиліть формується етико-методологічна база нового інформаційного суспільства.
Вивчаючи специфіку формування комунікативних систем епохи інтернету, багато дослідників звертають увагу на необхідність удосконалення законодавства, яке б забезпечило функціонування інформаційних систем; більш глибокого вивчення феномена людини – користувача інформаційним інструментарієм; феномен функціонування морально-етичних норм та визнання їх на загальноцивілізаційному рівні тощо. Про це пишуть як вітчизняні, так і зарубіжні лінгвісти, правознавці, психологи, соціологи, філософи та ін. Більшість із них так чи інакше апелюють до потреби глибшого та системного вивчення культурно-інформаційного простору [7, с. 194]. Очевидними стають проблеми необхідності вдосконалення механізмів формування інформаційного середовища, їх регулювання, регламентація і стандартизація. Ці потреби детермінуються самою дійсністю, а також викликами, з якими зіткнулось людство на поч. ХХІ ст. Окремими сегментами цієї очевидності є інформація про терористичні акти (які стали невід’ємними елементами щоденних новин у ЗМІ; масові заворушення, соціальна нестабільність, намагання окремих країн перекроїти кордони, локальні воєнні протистояння та ін. укладаються в цілісну інформаційну картину, в яку вкомпоновується, занурюється сучасний пересічний інформаційний носій та користувач. Як показує досвід спостережень за цими явищами, наслідком таких впливів є масові психози, тотальна депресія, різного типу залежності (в тому числі наркотична), десоціологізація (втеча від суспільства), інформаційна та соціальна самоізоляція тощо.

Ярослав Мельник: Проблема толерантності у сучасному європейському полікультурному просторі: християнсько-етичний та культурно-комунікативний аспекти

Світовий, а найбільше європейський геополітичний простір на початку ХХІ ст. переживають безпрецедентні економіко-демографічні та соціокультурні трансформації. Формування нового соціокультурного ландшафту у рамках класичної Європи, значною мірою пов’язане з ліквідацією кордонів (з точки зору їх формального функціонування), введенням єдиної європейської валюти, послабленням обмежень на міграційні процеси, виробленням єдиних євростандартів та ін., спричинило низку проблем, які не знаходять свого вирішення і, очевидно, у найближчі десятиліття будуть ключовими у комплексі нагальних питань1. Цей конгломерат проблем нагадує багатогранну геометричну фігуру, кожна з галузей якої є самостійною складною галуззю, яка може розглядатися як у рамках цілісної системи, так і в межах окремого сегмента цієї цілісності. У зазначеному колі питань слід виділити один складник, який беззаперечно викличе дискусії та оголить болючі для сучасної європейської цивілізації аспекти.
________
1Снайдер Т., Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569–1999, Київ 2014, с. 363.

До таких проблемних та дискусійних питань належить категорія толерантності як базовий чинник у рамках формування єдиного європейського, але попри все полікультурного і світоглядно-різновекторного простору.

Виписуючи ескізно нову концепцію Європи у кінці ХХ ст., лідери країн та провідні фахівці у різних галузях звертали увагу на складність та безпрецедентність задач, але все ж процес пере форматування європростору був запущений. Флагмани цього процесу з самого початку зіткнулися з комплексом новітніх проблем, і ключовою виявилась неготовність багатьох етнокультурних та соціокультурних (в окремих випадках політичних, релігійно-світоглядних) груп до інтеграції в європростір. У цій неготовності по-особливому висвітилась проблема толерантного співіснування. На тлі інших невирішених завдань толерантність як категорія часто свідомо відсувалась на маргінес, а в епіцентр ставилися питання економічні, політичні, правові, демографічні та ін. Власне, питання толерантної реорганізації європростору періодично виходило з тіні і нагадувало про свою актуальність (тут доречним буде перелік конфліктів у Сербії, Сараєво, міжетнічні конфлікти у різних регіонах Європи, депортації ромів з Парижа та ін. Також тут можна згадати різного типу конфлікти у Північній Африці та на Близькому Сході). Втеча від вирішення цього кола питань закладає та накопичує низку потенційно небезпечних питань, які на певному етапі здатні перейти у складний та затяжний конфлікт. Очевидно, що розраховувати на самовирішення чи самоліквідацію цих питань недоцільно, оскільки, як показує історичний досвід, проблеми такого типу без розумного, зваженого та професійного втручання не вирішуються.

Наразі йдеться про те, що значна кількість представників різних релігійних, етнічних та ін. груп з Африканського та Азійського континентів наводнили Європу, де знайшли надійний прихисток, але не пристали на програму інтеграції в європростір. Значна кількість мігрантів переносить традиції, світогляд, спосіб життя у цивілізований та етично вивірений євросвіт, не беручи до уваги, що деякі їхні традиції різко розходяться із сучасними європейськими цінностями, а радше є посилом із Середньовіччя чи ще більш давніх епох.

Спробуємо віднайти один із витоків цієї проблеми, а також окреслити можливі способи її вирішення.

Ярослав Мельник: До питання стереотипу родини в українській етнокультурі: лінгво-семіотичний та ментально-соціологічний аспекти

Беззаперечним фактом є те, що лінгвістика останніх десятиліть змінила свою методологію та парадигму. Інтегральні тенденції охопили всі галузі гуманітарних знань. Наслідком цих процесів є те, що в епіцентрі науки про мову опинилась людина-мовець, а простір наукових зацікавлень лінгвістики значно розширився. У межах нового, розширеного поля лінгвістики запозиціоновані літературно-художня творчість, культурно-історичні феномени, текстологія, ментально-світоглядні чинники, культурна пам’ять, міжкультурна комунікація, інформаційні процеси, синергетико-еволюційні динаміки, дискурсологія, етнопсихолінгвістика та низка інших як генеральних, так і маргінальних галузей [22, с. 7–10]; [3, с. 6]. Такі зміни породжені багатьма чинниками, і ключовим є низка відкриттів та революцій у природничій та гуманітарній сферах, які спостерігалися у другій половині ХХ ст. та на початку ХХІ ст. (результатом цих змін є нанотехнології, комп’ютеризація інформаційних систем, формування всесвітньої інтернет-павутини, радикальні зміни у масмедійному просторі та багато ін.). Також актуальним складником цих процесів є руйнація марксистсько-ленінської ідеології у світовому масштабі і позбавлення гуманітарної науки тягаря матеріалістичної ідеології. Крім зазначених, відбулись відкриття у сфері мікробіології, медицини, генетики, ядерної фізики та ін., які позначились на системі знань про світ, людину та суспільство. Ці тенденції вивели комплекс мовознавчих наук на якісно вищий рівень. Крім зазначених тенденцій, у рамках самої лінгвістики теж відбулось оновлення і формування нових напрямків (тут можна назвати, наприклад, генеративну лінгвістику, когнітивну лінгвістику, психолінгвістику, лінгвофілософські вчення, лінгвокультурологію, лінгвосеміотику та ін.) [22, с. 11]. І, врешті-решт, у 70–80-х роках ХХ ст. у комплексі лінгвістичних знань окреслилися нові епістемологія та методологія, які на початку ХХІ ст. були визнані навіть ортодоксальними скептиками.

Еволюційний стрибок у сфері гуманітарних наук дав змогу з'ясувати низку питань, які були в епіцентрі наукових розвідок упродовж тривалого часу, але паралельно з цими досягненнями на поверхню виплив комплекс інших запитань, які раніше не вирізнялись актуальністю. Еволюційна динаміка у галузі гуманітарних наук і лінгвістики зокрема відбулася завдяки напрацюванням таких дослідників, як В. Гумбольдт, О. Потебня, Ф. де Сосюр, М. Бахтін, Л. Вітгенштейн, Р. Якобсон, К. Леві-Строс, Г. Г. Гадамер, Р. Барт, Б. Сепір та багато інших. Упродовж другої половини ХХ та початку ХХІ століть цей горизонт досліджень розширений завдяки доробкам Н. Хомського, М. Караулова, Ю. Степанова, Ю. Лотмана, А. Вежбицької, Р. Фрумкіної, І. Стерніна, Ч. Пірса, Ч. Морріса, Ж. Дюбуа, О. Кубрякової, М. Фуко, У. Еко, Г. Гачева, а також дослідників у дотичних до лінгвістики сферах – семіотики, соціології, психології, філософії, культурології та ін. Характерною для цього періоду є поява нових синтетичних галузей знань, таких як етнопсихолінгвістика, текстологія, лінгвосеміотика, корпусна лінгвістика, дискурсологія, теолінгвістика, наратологія, лінгвокогнітологія, неориторика, синергетика та ін. [22, с. 15], [5, с. 5].

Ярослав Мельник: Неправда, обман у сценаріях комунікативної поведінки українця (на матеріалі української народної пісні)

У статті розглядаються такі категорії як неправда, обман, брехня та їх етнокультурні та комунікативні особливості в українському дискурсі. На матеріалі української народної пісні відстежується спектр варіативного вживання цих категорій та експлікація ними української мовної картини світу.
Ключові слова: комунікація, комунікативна традиція, народна пісня, неправда, обман.

The article deals with such categories as lie, deception, malarkey and their ethnocultural and communicative peculiarities in the Ukrainian discourse. The attention is paid to the Ukrainian folk song, the spectrum of variable-based usage of these categories which explicate Ukrainian language world view is analysed.
Key words: communication, communicative tradition, folk song, lie, deception.

Лінгвокультурологія та комунікативна лінгвістика впродовж останніх десятиліть обрамились та виокремились у самостійні напрями сучасної гуманітарної науки. Очевидним є те, що в наш час на завершальній стадії знаходиться процес формування власних методології, наукової парадигми. Ці напрямки формувались тривалий час – з середини ХХ ст. Наріжними каменями лінгвокультурології та комунікативної лінгвістики стали психолінгвістика, культурологія, неориторика, соціолінгвістика та інші напрямки, які передували виникненню новітніх скерувань і стали базовими у формуванні терміно-понятійного апарату. Знаковими для зазначених напрямків також були поява у 70– 90-ті рр. таких сфер наукових пошуків як мовна картина світу, мовна особистість, етнопсихолінгвістика, конгнітивна лінгвістика, (концептологія), розвідки у галузі ментальних, світоглядних, релігійних, аксіологічних систем теж стали площадками, на яких фрагментарно формувалась цілісна модель зазначених наукових галузей. Тут доречно буде згадати праці основоположників нової наукової парадигми – це А. Грамші, Дж. Остін, В. Шкловський, Г. Шпет, В. Пропп, М. Бахтін, Ч. Морріс, П. Грайс, Ц. Тодоров, П. Єршов, М. Фуко, К. Леві-Стросс, У. Еко, Р. Барт, Р. Якобсон, Ю. Лотман, Ж. Дерріда, Ж. Дельоз, Ю. Караулов, Ю. Степанов, Г. Почепцов, Ф. Бацевич та ін. [20, с. 332].
Новітні гуманітарні напрями значною мірою є синтетичними й охоплюють цикли не лише лінгвістичних дисциплін, а й семіологію, культурологію, лінгвістику тексту, психологію, соціологію, структурну антропологію та багато інших. Прогресивна західна наука долучає до гуманітарних дисциплін і археологію, генетику; математичні, статистичні та ін. методи досліджень [40; с. 7] і в результаті виводить зазначену галузь знань на якісно інший рівень опису [20; с. 233].
Одним із сегментів цього інформаційного спектру знань є прагматика (прагматологія), прагмалінгвістика. Власне, прагматика є однією зі складових, яка значною мірою визначає та детермінує природу мовного знака, соціокультурного чи ін. чинника [29; с. 31]; [200; с. 389–390]. Якщо перенести фокус досліджень у площину лінгвокультурних, соціокультурних та метально-сценарійних структур, то проблеми мовної картини світу, мовно-ментальної моделі етнокультурних реалій набувають інших, більш чітких контурів. А також кожен досліджуваний сегмент стає більш інформаційно несучим та ізометрично висвітлює не лише досліджуваний сегмент, а й культурну модель загалом. У цьому контексті слід наголосити на тому, що будь-яка структура, яка є експлікатором і носієм етнокультурних феноменів, у стані розкрити культуру як систему (це стосується традицій, галузі етнографії і не тільки) [9; с. 4]; [12; с. 25]; [18; с. 133].

Ярослав Мельник: Сценарії комунікативної поведінки в українському мовно-культурному просторі (на матеріалі української народної пісні)

У статті на матеріалі української народної пісні розглядаються сценарії, типи та моделі комунікативної поведінки. Вивчається та розширюється існуюча парадигма теорії комунікації, інвентаризуються та уточнюються окремі категорії. Також систематизуються та описуються типологія комунікативних структур у залежності від аксіологічних, психоментальних специфік, прагматики та ін.
Ключові слова: комунікація, комунікативна традиція, народна пісня, текст, картина світу.

Науково-технічний прогрес останніх століть загострив та вивів на поверхню проблему відставання гуманітарної сфери від науково-технічної. Попри надбання, які отримала цивілізація завдяки доробкам філософів, письменників, поетів, драматургів, теоретиками мистецтва, а також розвитку психології та інших гуманітарних напрямів, ХХ століття продемонструвало катастрофічну антитотожність технічної та гуманітарної сфер. Гуманітарні кризи у формі світових воєн, «культурних революцій» (за якими стояли ідеї культурних сачків), ідеологічні, релігійні, соціальні, расові, етнічні та інші протистояння, які часто набували форм відкритого антагонізму, зайвий раз підтвердили необхідність прориву у науково-методологічній сфері, яка охоплює весь гуманітарний цикл. Більше того, у зазначеній галузі не сформувалась та не окреслилась нова й адекватна наукова парадигма, яка у свою чергу віддзеркалювала б виклики ХХІ ст. Власне у клубку цих проблем на світову арену вийшли нові інформаційні та мас-медійні технології, інтернет-середовище та низка інших досягнень кінця ХХ ст., які радикально змінили інформаційно-психологічні портрети сучасної людини, але до яких вона ще не зовсім готова.

Мельник Ярослав, Криворучко Наталія: Екологія людини у контексті культурно-політичних метаморфоз Східної Європи

Поглянувши на історію людства і сьогодення, робиш висновок, що на якомусь етапі свого розвитку людина зблудила і пішла абсолютно хибною дорогою, кінець якої є тупиковим

Упродовж останніх десятиліть постала необхідність говорити про екологію як явище глобальних параметрів. Екологія як природниче поняття вже давно сягнула за межі субстантивних категорій чи територіально окресленого біоценозу та набула загальнолюдського, планетарного масштабу. Більше того, це явище вийшло за межі екології матеріального світу і торкнулось таких феноменів як культура, людина, духовність.

Особливості розвитку сучасних соціально-економічних систем та процесів зумовлюють необхідність формування не лише засадничих правил користування середовищем, у якому живе людина, а й стабільного європейського та світового економічного і культурно-політичного простору. Вони ж спонукають науковців, філософів, культурологів та ін. фахівців й усю міжнародну спільноту поставити питання про екологію людського буття. Як вважають І. Алексєєнко та Л. Кейсевич, сьогодні можна говорити про те, що на сучасному етапі цивілізація знаходиться в глухому куті, і якщо не буде знайдено і реалізовано оптимальний, із найменшими втратами вихід із нього, то загибель суспільства, як і колапс біосфери, настануть із невідворотною закономірністю [33, c. 60].

Ярослав Мельник, Наталія Криворучко: Імітація в контексті формування політичного дискурсу: східноєвропейський контекст

Хочеш вижити – навчись імітувати,
прикидатись, обманювати
(один із законів природи)

Східнослов’янське політико-правове та соціокультурне середовище формує необхідність переосмислення наших реалій та пошуку нового теоретичного обґрунтування історичної дійсності. Культурна епоха Східної Європи, яку можна назвати «пострадянською» чи «трансформаційною», принесла з собою нові факти, переформатувала людські стосунки, запропонувавши то cпрощені, то ускладнені мімікрійні форми дійсності. Постійні катаклізми, що все частіше виникають у суспільному просторі України, Росії та Білорусі, опозиційні рухи, стихійні страйки, голодування, акції непокори, демонстрації тощо ставлять на порядок денний питання про необхідність об’єктивного розгляду та перегляду політичних, соціальних, економічних, культурних та інших державотворчих процесів. У цьому контексті доцільно буде об’єктивно та неупереджено вивчати і викривати явища, успадковані від радянської епохи та набуті впродовж останніх десятиліть. Один із таких феноменів, який є малодослідженим і аргументовано не поясненим з наукової точки зору, – це імітація. Специфіка цього явища достатньо детально вивчена у контексті живої природи – флори та фауни, але в ключі людської суспільної діяльності залишається terra inkognita…

Ярослав Мельник, Наталія Криворучко: Типологія стратагем мислення у контексті державотворчих інтенцій

У статті робиться спроба узагальнити багаторічний досвід спостереження та вивчення ментальної типології. Пропонується  класифікація складників, які формують цільно-системний етнотип. Думки, викладені у статті, можуть бути ключем до пояснення багатьох фактів соціального та етнокультурного планів минулого та сьогодення.

 Ключові слова: ментальність, ментальний тип, стратагема, аграрний тип мислення, державотворення

На сучасному етапі розвитку гуманітарної науки менталітет нації є одним із ключових об’єктів дослідження у різних галузях знань – лінгвістиці, психології, етнології, культурології, філософії, політології, логіці, теорії штучного інтелекту та багатьох інших [1, 2]. Наукові розробки пропонують низку підходів до інтерпретації цієї категорії. Причиною активної уваги авторитетних учених до ментальності є прагнення збагнути специфіку способу, стилю та стратегії мислення тієї чи іншої нації. Саме тому в науковій практиці існує розгалужена низка розумінь і тлумачення цього поняття. Г. Смітюх  та В. Стрілецький визначають ментальність як «характер та лад людського мислення, що реалізується на рівні свідомості, але базується на структурних елементах сфери підсвідомого, що включають в себе архетипи як окремої особистості, так і етносу в цілому» [13].

Ярослав Мельник, Наталія Криворучко: Феномен страху у сучасному соціально-політичному дискурсі

Собака зазвичай гавкає не для того, щоб налякати,
а тому, що йому самому страшно

Сучасна цивілізація зі своїми викликами і перспективами створює необхідність формування нових парадигматів мислення, свідомості й поведінки. В добу глобалізації форсований розвиток суспільних та державотворчих процесів робить очевидним необхідність розгляду страху як соціально-політичного, культурного феномену, що породжує різні форми тоталітарно-диктаторських та ін. маніпулятивних режимів, консервацію усталених суспільних ієрархій, які є відвертим анахронізмом, стають джерелом виникнення насильства, порушення прав і свобод людини. Необхідно зазначити, що гуманітарною наукою не проведено комплексного дослідження такого унікального явища, як «страх», та можливостей його практичного застосування в контексті формування соціальних систем. Крім цього, більш ніж актуальним залишається питання еволюційних наслідків та поетапних результатів у формуванні нових політичних пейзажів у планетарному масштабі.

Стихійні бунти і соціальні вибухи, локальні конфлікти і конфлікти глобальних масштабів стали типовим явищем нашого сьогодення. Непевність у заданому напрямку руху, зважених соціальних стратегій не лише породжують страх перед новим та невідомим, а й консервують застарілі ознаки режимів, породжують армії апологетів, які відстоюють ідеї існуючих або нещодавно ліквідованих систем та устроїв. Під впливом цього незмінними залишаються моделі поведінки та дезактивуються цінності, які діяли в минулій епосі, однак не є функціональними в нових умовах.

Ярослав Мельник: Ментально-аксіологічні та морально-етичні рамки комунікативних актів у текстах Нового Заповіту

… все тоне в фарисействі…
Авва Отче, цю чашу мимо пронеси…
Б.Пастернак

Анотація. У статті розглядається типологія комунікативних актів у текстах Нового Заповіту з урахуванням ментально-аксіологічних та морально-етичних регістрів. Виділяються ключові параметри комунікації та їх інтерпретація Ісусом Христом. Крім цього, робиться акцент на християнсько-світоглядних чинниках у формуванні дискурсу євангельських текстів.
Ключові слова: комунікація, комунікативна поведінка, текст, етнокультура.

The article deals with the typology of communicative acts in the texts of the New Testament on the basis of cognitive, axiological, ethical and moral factors. The key thresholds of communication and their interpretation by Jesus Christ are distinguished. The emphasis is given on the role of Christian paradigms participating in the formation of evangelic texts.
Key words: communication, communicative behaviour, text, ethnoculture.

Проблеми, комунікативних актів, соціально-етичних сценаріїв комунікації і дискурсу загалом стали особливо актуальними впродовж останніх десятиліть [9, с. 20]. Така актуалізація є мотивованою і пояснюється революційними процесами у сфері інформаційних технологій, формуванні комунікаційних систем, створенні інтернет-мережі, удосконаленні комунікативної етики, наданні широкого спектра інформаційних послуг, тиражування різних видів та засобів збереження і передачі інформації. Тотальне проникнення телекомунікаційних послуг в усі сфери людського буття – телебачення, радіо, Інтернет, пресу – стало невід’ємним атрибутом життя людини початку ХХІ ст. У зв’язку з цим низка проблем, пов’язаних з комунікаційними системами, культурою комунікації, перестали бути локальними і набули статусу надактуальних. До них можемо віднести явища інформаційних воєн, маніпуляції та зомбування мільйонів через ЗМІ, засмічення інформаційного простору та інформаційний тероризм, вплив на індивідуальну та колективну свідомість та ін. Значною мірою ці проблеми зараз розглядаються та тлумачаться у контексті екології людини, екології культури, філософської антропології [10, с. 36]. Також упродовж останніх десятиліть формується етико-методологічна база нового інформаційного суспільства.