Девід Сафоркада: Франція ніколи не є більш корисною для Європи, ніж коли вона повністю є собою

 Франція ніколи не була силою за посередництвом. Коли вона покладалася на себе, вона впливала на європейську історію; коли вона піддавалася системам, коаліціям чи зовнішньому захисту, вона зазнавала зовнішнього тиску. Цей постійний урок нашої історії, як голлістської, так і наполеонівської, є тим, що нинішні дебати щодо оборони, здається, забули.

Сучасна тенденція полягає в тому, щоб оплакувати відсутність «європейської оборони». Ця ностальгія недоречна. Франція не повинна шкодувати про цю європейську оборону: вона повинна її відкинути. Не через ворожість до Європи, а через вірність вимогливій концепції суверенітету та політичної відповідальності.

У голлістській традиції оборона є основним атрибутом держави. Її не можна делегувати. Її не можна об'єднувати за рахунок національного прийняття рішень. Генерал де Голль зрозумів це, коли відмовився від будь-якого стратегічного підпорядкування, оснастив Францію ядерним стримуванням і вивів країну з інтегрованого військового командування НАТО. Цей вибір не був ні ідеологічним, ні антиамериканським: він ґрунтувався на простій впевненості: Франція може захищати свої життєво важливі інтереси лише тоді, коли прийматиме рішення самостійно.

Наполеонівська спадщина висвітлює той самий принцип з іншого боку: війна і мир залежать від втіленої політичної влади, здатної швидко приймати рішення, мобілізувати націю та спиратися на згуртовану національну армію. Розпливчасті структури, розпорошене командування та розмита відповідальність є фатальними слабкостями в часи кризи.

Але що пропонує «європейська оборона»? Інституційну архітектуру без суверенного народу, без легітимного командування, без спільної стратегічної культури та без спільної готовності піти на найвищу жертву. Це оборона без держави, а отже, без довіри. Позиція Дональда Трампа має перевагу в ясності. Жорстока, часом шокуюча, вона служить яскравим нагадуванням про істину, яку Франція занадто довго вдавала, що ігнорує: Сполучені Штати не призначені гарантувати безпеку Європи безкінечно. Їхня зовнішня політика керується власними інтересами, а не абстрактною солідарністю. Трамп не є розривом; він є каталізатором. Ті, хто досі покладається на незмінну американську парасольку, плутають союз із залежністю.

Зіткнувшись із цією реальністю, французька відповідь не може бути союзом з Європою чи її розмиванням. Це має бути автономія. Це вимагає значних військових зусиль, суверенної оборонно-промислової бази, армії, готової до високоінтенсивних бойових дій, та суто національного підтримання ядерного стримування, наріжного каменю нашої стратегічної свободи.

У цьому контексті участь Франції в об'єднаному командуванні НАТО має бути переглянута. Не для того, щоб розірвати союзи, а для того, щоб відновити ясність: співпрацювати без підпорядкування, діяти без залежності, приймати рішення без дозволу.

Франція ніколи не є більш корисною для Європи, ніж коли вона повністю є собою. Сильна, незалежна, здатна сказати «ні», так само як і «так». Саме ця Франція, голлістсько-бонапартистська у своєму суверенітеті та рішучості, може сприяти європейській рівновазі та міжнародній стабільності.

Сила — це не архаїчне поняття.

Це умова миру.

ДЕКЛАРАЦІЯ ТРИЗУБА, ЛІЛІЇ ТА КЛЕНА: Про заснування Канадсько-Європейсько-Української Договірної Організації (CEUTONIA)

CEUTONIA

Варіант 1: Офіційний та структурний (найбільш збалансований)

Canadian European Ukrainian Treaty Organization Network for Interactive Alliance (Мережа Канадсько-Європейсько-Української договірної організації для інтерактивного альянсу)

Варіант 2: Стратегічний (з акцентом на безпеку)

Canadian European Ukrainian Treaty Organization for National Integrity and Assistance (Канадсько-Європейсько-Українська договірна організація з питань національної цілісності та допомоги)

Варіант 3: Інноваційно-розвивальний

Canadian European Ukrainian Treaty Organization for Next-gen Infrastructure Advancement (Канадсько-Європейсько-Українська договірна організація для розвитку інфраструктури наступного покоління)

Місія CEUTONIA

«Створення непохитного трикутника безпеки та процвітання між Канадою, Європою та Україною задля захисту свободи, технологічного лідерства та сталого майбутнього в мінливому глобальному порядку».

Ключові стратегічні цілі:

Гарантування колективної стійкості: Об’єднання військового досвіду України, стратегічного потенціалу Європи та логістичної потужності Канади для стримування будь-якої агресії.

Технологічний симбіоз: Інтеграція інновацій у сферах оборонних технологій, кібербезпеки та енергетики для забезпечення технологічної незалежності членів блоку.

Економічна солідарність: Формування преференційного торгового простору, що стимулює відновлення інфраструктури та вільний рух капіталу між країнами-учасницями.

Захист демократичних стандартів: Спільна протидія дезінформації та зміцнення інституцій, що базуються на верховенстві права.

Девіз (Слоган):

"Unity Across Oceans, Strength Within Borders" (Єдність через океани, сила всередині кордонів)

 Рада Комісарів CEUTONIA — це вищий орган виконавчої влади та стратегічного планування Альянсу. На відміну від суто політичних з’їздів, Рада Комісарів діє як «технократичний уряд» блоку, де кожен комісар відповідає за конкретний напрямок інтеграції.

Ось детальна структура та принципи роботи Ради:

Рафаэль Мачадо: Концепция атлантизма в мировоззрении анти-атлантистов

Помимо возмущения некоторых, концепция атлантизма ценна для понимания истории идеологической и геополитической проекции Соединенных Штатов в ее многотысячелетней форме и содержании.

Есть люди, которые из обиды, вызванной утратой идеологического пространства для Четвертой Политической Теории, относятся к понятию «атлантизм» так, как если бы оно было изобретением Дугина и что оно не имеет поэтому никакой ценности.

Это серьезное недоразумение.

Атлантизм можно рассматривать как идеологическое содержание непосредственной геополитической проекции США. Он родился в послевоенный период и был специально нацелен на Европу, создавая интеграцию народов Северной Атлантики под руководством Соединенных Штатов. Сразу приходит на ум НАТО, и это действительно наиболее заметное выражение атлантизма, но в основном оно представляет только военное измерение этой идеологии.

Атлантизм был направлен на то, чтобы убедить Европу в том, что страны континента нуждаются в Соединенных Штатах на всех уровнях. С экономической точки зрения — в плане Маршалла, с военной — в НАТО. Но самой важной сферой была сфера культуры. Соединенные Штаты всегда определяли себя как анти-Европу, антитезис Европы во всех отношениях. Для отцов-основателей, в то время как Европа была колыбелью тирании, коллективизма и автократии, Соединенные Штаты были землей свободы. Это даже легитимизирующий дискурс доктрины Монро.

Идея о том, что Соединенные Штаты и Европа — это одно и то же, одна и та же цивилизация, не была столь единодушной, как сегодня. Вспомните, как Оскар Уайльд определял Соединенные Штаты: «...единственная страна, перешедшая от варварства к упадку, не пройдя через цивилизацию». Нам трудно представить, но американизация Европы и утверждение идеи «западной цивилизации», охватывающей США и Западную Европу, являются послевоенными явлениями.

Эта концепция интеграции под эгидой Соединенных Штатов, с Атлантическим океаном в качестве ее географического центра, неотделима от универсалистского мессианизма с иудео-пуританскими корнями, типичными для американской культуры. Его естественным следствием является экспорт в «союзные страны» принципов и моделей американского общества: либеральной демократии, либерального капитализма, индивидуализма, нуклеарной семьи, а также консьюмеризма, шоу-культуры и художественных форм, производимых Америкой.

Атлантизм также может относиться к различию между морскими и сухопутными державами, обнаруженному у Карла Шмитта, но также разработанному Александром Дугиным. Согласно этой классификации, атлантизм является идеологическим и геополитическим выражением преимущественно морской цивилизации нашего времени: Соединенных Штатов. Морские державы (такие как Афины, Карфаген и Британия в другие времена) — это те, которые следуют торговой этике. Поскольку экзистенциальный центр представляет собой обмен и накопление товаров, это имеет значение в другом месте. Метод расширения — строительство торговых постов и прибрежных колоний, ценности — материалистические, эгалитарные и индивидуалистические. Ценится нестабильность и шаткость, что подталкивает к релятивизации всевозможных ограничений, границ и табу.

Елена Галкина: Новая мировая война уже идет

Подписание новой Атлантической хартии Байденом и Джонсоном как-то внезапно переключило планету в реальность, где новая мировая война уже идёт.

В ней демократии борются с теми, кто "стремится подорвать их союзы и институты", кто подрывает суверенитет и территориальную целостность, кто совершает кибератаки, занимается дезинформацией и другими злонамеренными воздействиями.

В связи с этим США и Великобритания обязуются, в том числе:

- тесно сотрудничать со всеми партнерами, которые разделяют их демократические ценности;

- использовать и защищать инновационные преимущества в науке и технологиях, чтобы поддерживать свою общую безопасность;

- содействовать разработке и внедрению новых стандартов и технологий для поддержки демократических ценностей;

- бороться с коррупцией и незаконным финансированием;

- продвигать рамки ответственного поведения государства в киберпространстве, контроля над вооружениями, разоружения и мер по предотвращению распространения, чтобы снизить риски международных конфликтов;

 и обещают:

"пока есть ядерное оружие, НАТО останется ядерным альянсом. Наши союзники и партнеры по НАТО всегда смогут рассчитывать на нас, даже если они будут продолжать укреплять свои национальные интересы".

Как видно, места для присоединения "товарища Сталина" в этой хартии нет, в отличие от 1941 года.

Теперь он по другую сторону линии фронта.

Сучасний портрет українця за результатами опитування Центру Разумкова

- Сучасний портрет українця за результатами опитування Центру Разумкова. Свіжий зріз і шість найбільш цікавих позицій.

1. Українець дізнаєтся інформацію з ТВ (65%), інтернету (52%), і соціальних мереж (45%).

2. Українець використовує Facebook (60%), YouTube (40%), Instagram (27%), Telegram (18%). Майже ніхто в Україні не використовує Однокласнікі або ВКонтакте (по 7%).

3. Українець вважає Росію "агресором, що загрожує існуванню Української держави". І вважає, що влада має всіма силами захищати країну від Росії і не підтримувати з нею жодних відносин (59%). Тільки 24% українців вважають РФ "звичайною країною-сусідом". 9% вважають її братньою.

4. Українець хоче, щоб в Україні була винятково єдина державна і офіційна мова - українська (64%). 18% готові дозволити офіційне використання російською винятково в окремих областях. Тільки 15% хочуть державного статусу російської.

5. Українець прагне інтеграції країни в Європейський Союз і готовий підтримати це рішення на референдумі (58%). Проти інтеграції на Захід виступає лише 27% українців.

6. Українець прагне інтеграції країни до західного оборонного блоку НАТО і готовий підтримати це рішення на референдумі (48%). Проти інтеграції 33%.

Йдемо вірним шляхом.

Ярослав Галущак: Чому в НАТО?, або Якби були в НАТО, то не мали б АТО!

У даній своїй статті, як і в попередній («День Європи в Україні: свято єдності, усвідомлення дійсності, напрямки руху»), я знову буду послуговуватися тільки загальновідомими та прийнятими в Україні офіційними даними, усталеними поняттями, шаблонами та узагальненнями.

Отже, як відомо, Україна є незалежною (з 1991 року), європейською країною (географічний центр Європи знаходиться в Україні), яка рухається (згідно зовнішньополітичного курсу) в напрямку інтеграції з іншими європейськими країнами – членами Європейського Союзу.

А що ж таке Європейський Союз?

Європейський Союз (Євросоюз, ЄС, англ. European Union, EU) – це економічний та політичний союз 28 держав-членів, що розташовані в Європі. Площа – 4 325 000 кілометрів квадратних. Населення – 508 200 000 чоловік. Штаб-квартира – Брюссель (Бельгія). Девіз – Єдність у різноманітті. Прапор – синє полотно із 12 золотими зірками по колу. Гімн – «Ода до радості» (слова Ф. Шиллера, музика Л. Бетховена). Валюта – євро у 18-ти країнах єврозони та 10 національних валют.

Яка ж мета Євросоюзу і чому туди так щиро прагнуть потрапити українці? А мета така. Це створення економічного союзу з найвищим рівнем інтеграції економік держав-членів (спільна зовнішня політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці, а також спільна валюта).  Це створення політичного союзу (спільна зовнішня політика, оборона). А також, впровадження спільного громадянства. Мета ЄС – підтримувати мир, свої цінності, добробут своїх народів. Він заснований на принципах поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та поваги до прав людини тощо.