«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»Цивілізація хаттів і касків відіграла величезну роль установленні культур адигів і абхазів. Про спорідненість хаттів, касків і абхазо-адигів (черкесів) свідчить схожість пам'яток матеріальної культури, мов, побуту, традицій та звичаїв, релігійних вірувань та топоніміки.
Зокрема, безпосередній зв’язок абхазо-адигів з цивілізацією хаттів засвідчує північнокавказька Майкопська археологічна культура III тис. до н. е. Існує дивовижний збіг в обряді поховання могутнього вождя у Майкопському кургані та царів хаттів в Аладжа-Хююку Малої Азії. Про зв'язки абхазо-адигов з хаттами також свідчать монументальні кам'яні гробниці-дольмени. Черкеси називали дольмени «спуун», «спиун» («будинки испов»), друга частина слова утворена від адигського «уне» — («дім»), а абхази — «адамра» («давні могильні будинки»). Традиція будівництва дольменів могла бути занесена на Кавказ хаттами. Спорідненість хаттських та абхазо-адизьких давніх релігійних вірувань видна з імен богів: хаттського Уашхо та адигського Уащх'уе.
Одним із незаперечних доказів спорідненості хаттів та абхазо-адигів є приклади топоніміки. Так, в області Трапезунда (сучасна Туреччина) і далі на північному заході вздовж узбережжя Чорного моря зафіксовано назви річок, що включають в себе адигський елемент «пси» («вода», «річка»): Аріпса, Супса, Акампсис, а також назви з елементом «к'уе» ( «яр», «балка»). Низка назв річок, в основі яких лежить адигське слово «пси» (вода), зустрічаються в Абхазії та на південь на території Західної Грузії. Це такі річки, як Ахіпс, Хіпс. Ламипс, Дагаріпш. Ці назви були дані тими адигськими племенами, які жили у цих річкових долинах в давнину.
Предки абхазо-адигів, кашки та абшела, жили у північно-східному секторі Малої Азії у III–II тис. до н. е. і пов'язані з хаттами спільним походженням. Під загальною назвою «кашків» або «касків» хетські джерела могли мати на увазі і деякі грузинські племена. Останні справді жили в Понті в I тис. до н. е. Припустим, що й раніше тут існували, крім каської мовної групи, абхазо-адигска мовна група, а, можливо, і картвельської мовні групи, чи якісь проміжні мови. Їх носії могли входити до числа племен, що позначалися хетами як «каски». Все це абсолютно можливо. Власне грузинські племена, носії занської (мегрело-чанської) мови, проникли сюди, як нам здається, пізніше касків.
Гілкою хатто-касків були касити. Етнонім kaššū, яким в аккадських джерелах позначені касити, дуже схожий на етнонім каска/кашка.
Крім того, слова каситської мови добре співвідносяться з хаттськими/кавказькими словами:
каситська mašḫu «бог» ~ хаттська wašḫap «бог»,
каситська gaddaš «цар» ~ хаттська katte «цар»,
каситська turuḫna "вітер" ~ хаттська Tāru - бог грози/вітеру,
каситська: mali «людина»~ пра-кавказька * mōrŁV, пра-нахська * mār «чоловік».
Взаємозв’язки між хаттами і касками з одного боку і хетами з іншого дуже нагадують сюжети, які приблизно через дві тисячі років розгорталися на Японських островах між айнами та пуестцями (давніми корейцями). І в Малій Азії і в Японії були групи автохтонного населення, які охоче брали активну участь у створенні держав, а були групи, що уникали контактів з державами (і активно чинили опір спробам включити їх в рамки будь-яких держав). Айни, яких ми бачимо сьогодні, і яких мандрівники і місіонери спостерігали в історичні часи, – це залишки тих айнських племен, які не стали брати участь у будівництві держави Яматай – Ямато. Приклад хаттів та касків є важливим для розуміння історичних процесів, насамперед тим, що події, що відбувалися з хаттами і касками у ІІ тис. до н. е. все-таки задокументовані набагато краще, ніж події, що відбувалися в ІІІ - VI ст. н. е. в Японії.
Схоже, що Жорж Дюмезиль помилявся, вважаючи хатську/хатіазьку мову виключно плодом фантазії. Цілком ймовірно, що наприкінці ІІІ — початку ІІ тис. до н. е. частина хаттів справді могла опинитися серед давніх абхазо-адигов і що мова хаттів мала там статус сакральної мови, якою говорили в особливих випадках, що, можливо надалі відобразилося в нартському епосі.
