Новые картины художницы Анастасии Фоминой Rimo Zanmo
О художнице можно почитать здесь / About artist Anastasia Fomina Rimo Zanmo - https://mesoeurasia.blogspot.com/2021/08/blog-post_50.html
можно купить в Вашу частную коллекцию или на подарок.
Галерею работ Вы можете посмотреть по адресу instagram.com/rimo_zanmo_artworks
Для связи пишите пожалуйста в Директ или rimo.zanmo.artworks@gmail.com
На цьому заході за участю представників різних країн світу, зосібна обговорювали тему «Порушення свободи віросповідання в окупованому Криму». Ознайомились з документально-інформаційними матеріалами, в яких зазначаються про те, що кримські татари, котрі тривало зазнають репресії з боку московитсько-російської окупаційної влади, їх незаконно утримують у в’язницях, а також забороняють кримським татарам сповідувати свою релігію та ін.
Висловив пропозицію взяти участь в розробці концепції відповідних програм, зокрема Кримської платформи (міжнародний механізм сприяння деокупації півострова, зміцнення європейської та глобальної безпеки), а також посилення боротьби проти російської пропаганди, організації пресконференції та ін.
Крім того, варто зазначити, що пресслужба Представництва Президента України в АР Крим інформує про те, що: «17 березня 1995 року Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про Автономну Республіку Крим”, що стало визначальним моментом у формуванні правового статусу півострова. Цей законодавчий акт закріпив АР Крим як невіддільну складову частину України, визначивши її повноваження та особливості функціонування в межах унітарної держави. Цього року ми відзначаємо 30-ту річницю цієї історичної події» (https://ppu.gov.ua/press-center/17-bereznia-30-ta-richnytsia-ukhvalennia-zakonu-ukrainy-pro-avtonomnu-respubliku-krym)
Ідея лівих це ідея рівності, а рівняння можливе лише по нижчим. Для лівих сила злочинна, а слабкість праведна за визначенням. Чи було місце в цьому майбутньому у народа - воїна?
Це не гарне гасло це просто констатація факту. Всі нормальні люди розбіглись з наших земель задовго до того як ми лише почали формуватись. Зона фронтіру, зона безперервної війни, унікальне місце яке було цікавим всім загарбникам і як плодючі землі, і як географічна розв'язка.
Війна була для нашого народу нормальним станом, а мир аномалією. Так склалось. Це реальність, подобається вона нам або ні.
Українець по природі своїй хижак. В світі? де рабом бути престижно, а аристократом - соромно, йому місця не було.
Ліва "народницька" інтелігенція приклала титанічні зусилля щоб переконати вовка в тому, що він баран. Вона щиро вірила, що тим самим перетягує наш народ на сторону "добра", яке неодмінно повинно перемогти згідно з законами "прогресу". Так вчили божевільні ліві теорії яких вони нахапались в чужинців.
На щастя "народники" програли. Вони гарненько загадили формальну "українську ідею" й "інтелігентський" рівень культури. Але реальний українець лишився сам собою і його хижа натура чудово проявила себе в 2022 року, коли советська московська корова, яка уявила з себе ведмедя, полізла бодатись.
Світові ліві теж програли, новий світ буде визначатись правом сильного і інструментами формування будуть зброя, фанатизм віри і воля до опору, виживання та панування.
Зараз, нам може здатись, що все навколо погано. Ми можемо бачити, що світові надсили не зацікавлені в нас або відверто ворожі. Нас можуть переконувати, що ми слабкі і в світі сильних нам не вижити (нічого не пропонуючи в якості альтернативи). Нам дійсно буде важко.
Але наш народ призначений для такого життя і саме такого світу. В ньому ми можемо загинути але можемо й перемогти. В світі де народи перетворені в баранів, вовка терпіти не стали б, скільки "демократичними гаслами" не розмахуй.
Неможливо втекти від самого себе. Навіть щє більш неможливо ніж від долі. Отже? будемо просто самі собою й цей шлях сам приведе до перемоги.
Досить часто доводиться читати, що люди шукають вітчизняну історичну прозу. При чому частина читачів бідкається що новітня українська жанрова література в занепаді, хоча за останні 20 років було створено вагомий перелік історико-пригодницьких романів та історичних детективів (ретро-детективів), проте чималий відсоток з них справді лишається маловідомим, навіть для людей що регулярно читають. Тому пропонуємо всім охочим разом з укладачами розширити свої літературні обрії, відкрити нові імена українських письменників, що змальовують жорстоку та водночас величну історію рідної Батьківщини.
Слід нагадати, що вперше реєстр художньо-історичної літератури уклав журналіст УНІАН Олег Крук близько 2015 року. Ось що писав першоукладач: «Думаю, що цей своєрідний путівник у морі української історичної літератури стане в пригоді і школярам, і студентам, і викладачам, і любителям літератури та історії, всім, кому не байдужа доля України… упорядник не претендує на завершеність: кожен зацікавлений може розширити список на власний розсуд».
Однак потрібно відмітити, що первісний варіант Олега Крука, містив літературні твори російських авторів, а також деякі праці написані в радянські часи, які негативно дивилися на існування української державності. Тому частину творів зі списку було прибрано, так само як театральні поеми, віршовані та науково-популярні праці.
Згодом перелік творів значно розширив фахівець із вітчизняної історичної прози Микола Бичков, додавши понад 100 нових праць низки талановитих митців: Г. Гороженко, О. Зененко, А. Кокотюхи, Ю. Винничука, В. Краса та багатьох інших. Активно долучився до редагування реєстру й український письменник Дмитро Воронський. Спільними зусиллями й було створено оновлену версію реєстру (станом на березень 2025 року), в якому українські митці пишуть про українську історію, хоча він далеко не повний і в нього потрібно додавати нові праці.
На нашу думку, Крук хотів створити саме реєстр творів історичної прози українських авторів, які писали саме про українських персонажів, або про історичні події, що переважно відбувалися на теренах України в її сучасних кордонах.
Варто торкнутися питання критеріїв відбору до цього списку, до реєстру переважно була включена прозова історична література звісно допускаючи у межах розумного ухил у містицизм, або незначний ухил в піджанр наукової фантастики – альтернативна історія. Утім загалом фентезійні чи фантастичні історичні праці у список не включалися, для них треба створювати окремий реєстр, так само як і для нонфікшену. Всі хто бажають, можуть самостійно відредагувати та оновити цей перелік прописавши інші критерії відбору.
Підтримайте Україну, вітчизняну історію, мову та культуру! Читайте українське, бо воно того варте!
XVIII-V ТИСЯЧОЛІТТЯ ДО НАШОЇ ЕРИ
Григорій Бабенко – «Люди з червоної скелі»
Олександр Мироненко – трилогія «Україна: початок великого шляху» повісті «На світанку», «Повернення на Батьківщину», «На шляху до величі».
IV ТИСЯЧОЛІТТЯ ДО НАШОЇ ЕРИ
Василь Кожелянко – «Третє поле»
ІІІ ТИСЯЧОЛІТТЯ ДО НАШОЇ ЕРИ
Юрій Хорунжий «Мелодії кам’яної гори», «Перша обсерваторія»
Вадим Карпік – «Останній Арій»
VI СТОЛІТТЯ ДО НАШОЇ ЕРИ
Валентин Чемерис – «Ольвія»
Іван Білик – «Дикі білі коні»
Вадим Карпік – «Крез»
Володимир Жмир, Юрій Хорунжий – «Гонитва за мостом» (інша назва «Скіфи»)
Дмитро Білий – серія «Дивовижні пригоди скіфа Атея»: «Таємниця щита Таргитая», «Подорож до міста мерців», «Шлях срібного яструба»
V СТОЛІТТЯ ДО НАШОЇ ЕРИ
Іван Білик – «Не дратуйте грифонів»
Юліан Опільський – «Гарміоне»
Григорій Бабенко – «В тумані минулого»
Юрій Хорунжий – «Скіфова журба»
Ігор Кравченко – «Переселенці»
Валентин Чемерис – «Мідний казан Аріанта, або Подорож на Ексампей»
IV СТОЛІТТЯ ДО НАШОЇ ЕРИ
Валентин Чемерис – «Смерть Атея»
I СТОЛІТТЯ ДО НАШОЇ ЕРИ
Іван Білик – «Цар і раб»
ІІ СТОЛІТТЯ НАШОЇ ЕРИ
Юліан Опільський «Під орлами Роми»
І-ІІ СТОЛІТТЯ НАШОЇ ЕРИ
Валентин Тарасов – «Чеслав. В темряві сонця»
III СТОЛІТТЯ НАШОЇ ЕРИ
Теодор Микитин – «Поклик серця»
IV СТОЛІТТЯ
Юрій Хорунжий – «Розбрат»
V СТОЛІТТЯ
Олександр Курись – трилогія: «Шлях Вітра. Слов'янська сварга», «Шлях Вітра. Візантійська віхола», «Шлях Вітра. Гунська круговерть»
Іван Білик – «Меч Арея»
Володимир Малик – «Князь Кий»
VI-VII СТОЛІТТЯ
Дмитро Міщенко – трилогія: «Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата»
VIII СТОЛІТТЯ
Валерій Чмир – «Росичі»
Антін Лотоцький – «Наїзд обрів»
Дмитро Білий – «Вершниці Власти»
IX СТОЛІТТЯ
Раїса Іванченко – «Зрада, або Як стати володарем»
Дмитро Міщенко – «Сіверяни»
Наталена Королева – «Легенди старокиївські»
Петро Угляренко – «Князь Лаборець»
Анатолій Кралицький – «Князь Лаборець»
Лесь Качковський – тетралогія – «Вибір князя Аскольда», «Рюрик з роду Ск'єльдунгів», «Олег – імператор русів», Х ст. «Ігор – володар Руси»
882-912 – ще Олег Гуцуляк, Володимир Єшкілєв "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавіна"
Издательская аннотация:
Что заставляет Россию упрямо прокладывать пути к концу истории? Поздно, лишь в XVIII веке, явившись на европейскую сцену и не найдя на ней своего особого конструктивного призвания, она торопится первой опустить занавес, угрожая погрузить мир во тьму. Книга рассматривает тектонические сдвиги нашего времени, когда оптимистичный сценарий «конца истории», предложенный Френсисом Фукуямой, сталкивается с новой, катастрофической реальностью. Война России с Украиной и Западом — цивилизационный раскол, который освещается здесь в широкой культурно-исторической перспективе. Прослеживаются пути трансформации «русского мира» в антимир, раскрываются его основные грани: антибытие, антивремя, антисоциум, антимораль, антиязык... Исследуется природа шизофренического фашизма и новой апокалиптики, вобравшей в себя государственное православие, архаический культ почвы, войны и смерти, евразийскую ненависть к Западу, черты нацистской идеологии. Политические события служат предметом философского, культурологического и лингвистического анализа, опирающегося на обширный материал СМИ, наследие русской литературы и интеллектуальную историю.
Писатель Михаил Шишкин об этой книге: «Эта поразительная книга не только объясняет метафизику политической чумы, природу «антимира» и цивилизационной катастрофы, в которую Россия может втянуть человечество. Эта книга даёт надежду русской речи, возвращает достоинство русскому слову».
Купить - https://www.amazon.com/Перед-концом-истории-русского-антимира-ebook/dp/B0DTJCZKHJ
"ПРО ВИЗНАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ЗЛОЧИННОЮ, ОКУПАЦІЙНОЮ І ТЕРОРИСТИЧНОЮ ДЕРЖАВОЮ, ЩО НЕ МАЄ ПРАВА НА ІСТОРИЧНЕ ІСНУВАННЯ"
З метою утвердження спадкоємності понад тисячолітньої історії державотворення Русі-України та упередження подальшої війни Російської Федерації проти Української держави і її народу, дбаючи про благо Вітчизни та боронячи суверенітет, територіальну цілісність і незалежність України, а також зважаючи на необхідність утвердження міжнародної історичної справедливості, постановляємо:
1. Визнати Російську Федерацію за злочинну, окупаційну й терористичну державу, що незаконно виникла на теренах давньої Русі-України у вигляді загарбницького улусу Монгольської імперії.
2. З огляду на державний переворот 1999 року в Російській Федерації спеціальних служб КГБ, визнати сучасну російську владу незаконною і таку, що не має будь-яких законних прав на існування.
3. Зважаючи на тоталітарний і незаконний характер політичного і державного устрою Російської Федерації розпочати боротьбу за звільнення усіх її підневільних етносів і народів від окупаційної влади Кремля.
4. Кабінету Міністрів України, Міністерству Оборони України, Збройним Силам України разом із Національною академією наук України, Національною академією правових наук України, Національним інститутом стратегічних досліджень забезпечити підготовку напрацювання Стратегії боротьби з Російською Федерацією та звільнення її підневільних народів, захисту, збереження та популяризації історії Русі-України, затвердити цю стратегію, а також здійснити заходи з її реалізації, проведення відповідних наукових досліджень.
5. Ця Постанова набирає чинності з дня його опублікування.
Голова ВРУ Руслан Стефанчук.
24 лютого 2025 року.
Існує 2 види осягнення прийдешнього: прогноз і пророцтво. Прогноз — це логічний аналіз доступних спостереженню фактів на основі відомих нам законів. Пророцтво — це інтуїтивне прозріння, спалах підсвідомості, блискавичний контакт із Богом. Прогноз — це OSINT, пророцтво — це inside. Прогноз носить раціональний і варіативний характер: може бути так, а може — ось так, із ось такою долею ймовірності, і ось чому. Пророцтво — туманне й інваріантне. Прогноз — корисний інструмент для оптимізації процесу прийняття рішень. Пророцтвом скористатися неможливо, бо якби можна було зазирнути наперед і щось там перемінити, провидець бачив би якусь іншу картину, або ряд картин, а він бачить тільки одну.
Людство інтуїтивно це розуміло і закарбувало в своїх міфах, казках і легендах. Батьки Едіпа й Паріса, наслухавшись трагічних попереджень, поспішили спекатися проблемних нащадків, але ті все одно приперлися в місто й наробили біди. Фетіда, взнавши, що її син загине під стінами Трої, гартувала його чи то в Стіксі, чи в то окропі, але забула намастити п’яту — от туди і влучив злий Рок. Скільки не міняй коней, а приймеш ти смерть від коня свого, як передбачали волхви, скільки не топи попа у річці, а він один вернеться живим із походу, як пророкували русалки. Скільки не ховай від принцеси веретенце, а вона все одно його десь надибає, вколеться і впаде в анабіоз...
Бо нитка нашої долі міцно вплетена в загальну канву світобуття, і всі події, які з нами відбуваються — від народження до смерті — запускають череду інших подій, і.т.д, і.т.д., і спроба її подовжити чи потягти в інший бік руйнує картину світу, яку окремий індивід своїм обмеженим, суб’єктивним зором не в змозі повністю осягнути.
Уявіть: сходили ви до провидця/ворожки і вони вам навіщували перемогу і добробут. Але перемога одного — це поразка другого, а наш добробут в умовах обмеженості ресурсу стоїть на чиїсь нестачі. І цей хтось теж сходив до ворожки, і взнав своє майбутнє, і підстелив собі соломки. І тоді вже він буде на коні, буде купатися в золоті і славі, а ви — на землі, в пилюці. Як вам такий варіант? Якщо кожен зможе зазирати в майбутнє і смикати прядиво у свій бік, мойри такого наплетуть, що всім буде кепсько.
І в принципі, щоб передбачити, що чекає людину, не треба бути провидцем. Бо в підсумку ми всі помремо. Хтось раніше, хтось пізніше. І бажанням зазирнути в майбутнє рухає потаємне прагнення уникнути біологічної смерті. А це — неможливо. Все, що ми можемо — це давати гідні відповіді на виклики долі. Кожна така відповідь — це сходинка в Небо, де мешкають герої й подвижники, митці і мудреці, які відповіли на всі квести і пройшли всі левели перш, ніж їх уразила стріла часу...
«Повість минулих літ» — це перша в Київській Руси пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Руси, містить оповіді про виникнення слов'янської староукраїнської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.
За зразками «Повісті минулих літ» склалися Київський (про події XII ст.) та Галицько-Волинський літописи (про події XIII ст.). У сукупності три літописи називають «Літописом Руським» — великою книгою про події часів Київської Руси у світовому контексті до XIII століття.
"Повість врем'яних літ з богом починаєм. Отче благослови. Повість врем'яних літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідси пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала. Тож почнемо повість оцю".
16 квітня 1113 року в Києві помер Святополк Ізяславич, руський князь із династії Рюриковичів (Володимировичів). Невдоволені економічною політикою Святополка (потурання лихварям, спекуляції сіллю його урядовцями), городяни піднялися на повстання. Міське віче, що зібралося у Софійському соборі, закликало Володимира Мономаха на престол. Проте він відмовився, можливо, тому, що були ще живі старші від нього в роду Ярославичів — Олег Святославич і Давид Святославич. Повстання не вщухало, загрожуючи князівській владі, тому Володимир зрештою прийняв друге запрошення і став Великим Князем Київським. Тоді йому виповнилося 60 років.
Зміна монархічної династії в Київський Руси за престижними інтересами князівської сім'ї з Володимировичів на Мономаховичів мала бути представлена в історії, як початок слов'янської руської державності Великого Київського Князя Володимира Мономаха - засновника князівської гілки Мономаховичів, тезоіменитих нащадків.
Для цього була допущена фальсифікація початкового літопису Нестора-літописця, який вже помер в 1114 р. За наказом Володимира оригінал "Повісті минулих літ" в 1116 р. з Феодосієвого Печерського монастиря був перенесений до Видубицького Свято-Михайлівського монастиря. Ігумен Видубицького монастиря Сильвестр, який за доручення Володимира почав редагування літопису, вніс до тексту певні зміни, зокрема применшив історичну вагу київського князя Святополка Ізяславовича (династія Володимировичів), натомість виділивши історичну постать Володимира (династія Мономаховичів).
Цей Сильвестрівський (Видубицький) варіант тексту «Повісті минулих літ» був включений до складу літописного зведення, яке переписав чернець Лаврентій у Суздалі в 1377 році. Тому цей список назвали Лаврентіївським (Суздальським) варіантом тексту "Повісті минулих літ", вже без імені автора Нестора, в якому героічна епоха руської державності раннього середньовіччя була викреслена з історії східних слов'ян.Але в 1118 р. один з ченців Видубицького монастиря створив новий список, що призначався для Мстислава Мономаховича, сина Володимира Мономаха. Це зведення зберігалося в Іпатському монастирі і віднайдено на Волині, звідси й походить назва — Іпатський (Волинський) список. Саме цей список зберіг ім'я основного упорядника «Повісті минулих літ» — Нестора.
Несторів літопис за Іпатським (Волинським), також зміненим, списком 1118 року, на відміну від Лаврентіївського (Суздальського) списку, має виразне українське походження; зразки української фразеології, української орфоепії, а також української лексики. Більшість діалогів в Іпатському списку передана фактично давньоукраїнською мовою. На жаль, оригінал "Повісті минулих літ" Нестора-літописця до нас не дійшов.
Так в основному джерелі історії Київської Руси, головному державному літопису - "Повість минулих літ", який до нас дійшов в переписаних списках - в Іпатському (Волинському) і Лаврентіївському (Суздальському) списку, утворення Київської Руси - середньовічної Руської держави та її назву Нестор пов'язує із запрошенням на князювання в 862 р. до новгородських слов'ян - норманських варягів.
В России, Китае, Иране, Северной Корее "глубинное государство" победили и воюют с "глобалистами", "сионистами", "империалистами", "гомосексуалистами".
В реальности обе силы добивают социал-либеральный проект в пользу корпоративно-фашистского.
Человеческое мышление основано на символических формах, на системах производящих символы, проще - на языке. Символические формы бывают очень разными - математика, геральдика, мифы, общая теория систем, поэзия, танец, естественные науки, социальные науки, философия, блатной жаргон. Единство конкретного набора символов обеспечивает коммуникацию, ибо смысл символической формы в передаче информации внутри сообщества. Чтобы освоить набор символов, надо тратить силы и время. У большинства людей нет времени и сил на освоение сложных символических форм, поэтому, чтобы быть понятыми, политики и пропагандисты используют самую простую символическую форму - миф.
Есть в философии категория "отчуждение". Фромм в 1955 году пишет: "Отчуждение, каким мы видим его в современном обществе, носит почти всеобщий характер; оно пронизывает отношение человека к своей работе, к потребляемым им вещам, к государству, к своим ближним и к самому себе. Человек создал мир рукотворных вещей, какого никогда не существовало прежде. Он разработал сложное общественное устройство, чтобы управлять созданным им техническим механизмом. Однако все созданное им возвышается и главенствует над ним. Он чувствует себя не творцом и высшей руководящей инстанцией, а слугой Голема сделанного его руками. Чем могущественнее и грандиознее высвобождаемые им силы, тем более бессильным он чувствует себя как человеческое существо. Он противостоит себе и своим собственным силам, воплощенным в созданных им вещах и отчужденным от него".
Голем - это мифологический символ. На иврите "гелем" - это "сырье", пражский раввин создал из глины защитника для гетто, который восстал против своего творца.
Но почему это Отчуждение возникло? Кто виноват и Что делать?
Буквально дослівно: "Ніхто не хоче сказати: так, мій дід і мій батько разом вчинили геноцид, ми пов'язані з цим народом, який вбивав".
Послідовність подій була така:
У 1918 році Польща встала на шляху української незалежності.
У 1921 році Польща Пілсудського та Росія Леніна розділили між собою українські землі у Ризі. Решту шматків "українського пирога" дісталася Румунії та Чехословаччині.
Потім були десятиліття геноцидної політики Кремля стосовно українців, яка коштувала нам мільйонів життів. І два десятиліття польської асиміляційної політики, яка була спрямована на тотальне зачищення усього українського на підконтрольних землях заселених українцями Галичини та Волині.
І під нацистською окупацією стався вибух. Нікому в Україні не приходить в голову виправдовувати масові вбивства поляків. Але не треба робити з українців націю вбивць!
Українці є не більшими вбивцями, ніж поляки. У цій історії українські діти Сагриня чомусь не є жертвами геноцида.
Майже 30 тисяч українців убили поляки у цій кривавій історії. Але Сагринь - це не геноцид. А от українці - геноцидники.
Президент Дуда вимагає від українців спокути більшої, ніж від росіян. Ви не почуєте у польському пердвиборчому дискурсі про провини росіян, або нацистів: тільки про українців.
Чи сьогодні ми чуємо якісь заяви польських політиків, що Росія має розрахуватися за свої гріхи перед поляками? Ні.
У Варшаві за пару днів у листопаді 1794 року російські війська перерізали за різними оцінками від 20 до 30 тисяч поляків. Чи ви колись чули у цій передвиборчій компанії, що треба визнати цю різанину геноцидом і вимагати від росіян спокутувати цей геноцид?
Протягом "Польської операції" НКВД 111 тисяч поляків було розстріляно. Чи сьогодні ми чуємо якісь заяви польських політиків, що Росія має розрахуватися за цей геноцид перед поляками? Ні.
Протягом кількох місяців навесні 1940 року були без суду розстріляні 22 тисячі польських військовополонених офіцерів. Чи сьогодні ми чуємо якісь заяви польських політиків, що Росія має розрахуватися за ці вбивства поляків? Ні.
Протягом кількох днів на початку серпня 1944 року у Варшаві в районі "Воля" нацисти знищили поляків більше, ніж загинуло поляків на всій Волині за весь час нацистської окупації. Чи польські політики вже проголосували за визнання геноцидом вбивств поляків нацистами у Варшаві і кожного року нагадує про цю подію семовими резолюціями? Ні.
Це аморально - спочатку встати на шляху незалежності української державності, а потім коли ця держава виборола цю незалежність та продовжує боротьбу за свою державність від ворогів, - пред'являти голові цієї держави моральні рахунки за наслідки власних помилок в минулому: якби Польща не окупувала українську Волинь у Галичину - тих жахливих подій просто не було б. Хронологічно перша причина цього конфлікту - це помилкові рішення Юзефа Пілсудського у 1918 році.
Абсолютна більшість причин польсько-українського конфлікту народилися у кордонах польської держави міжвоєнного часу. Але поляки не готові визнавати свої помилки на окупованих українських землях.
А от повоєнні етнічно українські люди витворюють такий легальний патріотизм, який будується на цілковитому поділянні комуністичних ідей і разом з тим - на безумовній любові до рідної землі, етносу й мови. Туди вписуються і дворяни типу Рильського, і колишні петлюрівці Смолич, Панч, Довженко, Тичина, Яновський, Антоненко-Давидович, Сосюра, і люди з Західної України різного віку з дуже різним, але нерадянським минулим (той же Павличко, Крип"якевич, Козланюк, Лінтур тощо). А головне, виникає нове покоління, що не мало такого нерадянського минулого й писало свою українську рапсодію вже з чистого листа й щиро. Воно мало амбіції, високі запити, почуття власної гідності, в тому числі й національної.
Цагараев Марат Асланбекович, Председатель правления Национального историко-этнографического общества Алании «Уасамонга», кандидат политических наук (Великая Осетия, Владикавказ)
Конец четвёртого века ознаменовался страшными по своей жестокости событиями послужившими толчком к началу перекроившего карту античной Европы, «Великого переселения народов».
Неуёмное племя гуннов устремило свои конные потоки на земли аланов. Аланы стали первым из европейских народов, испытавших на себе дикую экспрессию вырывавшейся из-за Волги, гуннской орды.
Изнурённые многолетним противостоянием аланы и надолго остановленные ими в своём движении на запад гунны, в конце концов, заключили военный союз и обрушили свой поток на враждебную аланам, соседнюю державу готов Эрманариха. Аланы Предкавказья сохранявшие контроль над своими землями, не будучи увлеченными гуннами на запад, послужили ядром в формировании Алании Кавказской.
Старый Эрманарих собиравший силой меча под свою власть различные германские, сарматские, славянские и финнские племена Восточной Европы, покончил жизнь самоубийством, видя неизбежный крах своей державы. Его преемник Витимир из царского рода Амалов, не долго противостоял натиску союзников. Он был убит в одной из битв и власть над готами перешла к военным вождям готов - дуксам Сафраку и Алатею.
Судьба государства готов была незавидна. Часть готов подчинилась гуннам, другие же бежали на земли Рима, в спешке бросая своё имущество. Туда же устремились гунны и аланы. Марцеллин описывая эти события, сравнивал готских беженцев с песком, который поднимается под дуновением ветра в пустыне… В 375 году значительные массы готских беженцев, в основном вестготы, предприняли попытку пересечь границы Римской империи, вынужденные терпеть и налоговое бремя римского государства и беспредел чинимый его гражданами в отношении новых поселенцев. Ответом на римский произвол стали скорые мятежи готских поселенцев. В короткое время все приграничные провинции Рима, уже были охвачены хаосом и грабежами производимыми небольшими отрядами объединившихся готов.
Военное союзничество гуннов и алан было не прочным. Достигнув Паннонии и Нижнего Дуная в середине 70-х годов IV века, выйдя на границы Римской империи, интересы бывших союзников разошлись. Для алан начинается период новых краткосрочных союзов, и военных походов за раздел и контроль над богатыми провинциями Рима. Небольшая группа алан, проникшая на территорию Римских провинций вместе с вестготами, принимает активное участие в битве при Адрианополе, на стороне готов. В 378 г. римские легионы, во главе которых стоял сам император Валент, потерпели поражение. Сокрушительный удар войскам императора нанесла аланская конница, заставшая врасплох фланг римлян, смявшая его и обратившая в паническое бегство. После победы под Адрианополем, где погиб император Валент а римская армия потерпела страшное поражение, аланы в составе коалиции вестготов и гуннов предпринимают попытку захватить Константинополь.
Той, хто воював, мав мати зброю, набої, їжу, інформацію. Все це він отримував від тих, хто не пішов «у ліс». Тому, що ці останні, яких звісно було і мало бути більше (для забезпечення одного партизана потрібно близько 8 цивільних) вірили, поважали і шанували кожного, хто відважився захищати їх, ризикуючи життям. Вояки теж довіряли тим від кого отримували життєво важливі ресурси, не лише тому що ними були їх близькі та родичі, а й тому що розуміли від них залежить чи збережеться потенціал для боротьби, усвідомлювали, щоб без підтримки «села» не стане «лісу».
Але дуже швидко це усвідомили і совєти. Тому спрямували свої зусилля на те, аби знищити взаємну довіру між повстанцями і населенням. Для цього, використовуючи залякування чи підкуп, вербували агентуру серед місцевих мешканців, які почали здавати підпільників. Це було не просто в середовищі, де всі про всіх все знали (бо жили поруч і все бачили), але чекісти мали час і натхнення, тому продовжували тиснути. А ще - поширювати брехню про масові зради, про те, що вже кожен другий на селі співпрацює з ними.
Спершу вербовка здійснювалася таємно, аби ніхто не бачив навіть, що відбувся контакт. Потім у відділення НКВД стали викликати майже кожного, робили це публічно, щоб бачили інші. Через це перейшло сотні мешканців кожного села. Хтось справді погодився на співпрацю, більшість - ні. Але ніхто, крім чекістів, не знав, хто саме став агентом. Тому почали підозрювати кожного. Недовіра ширилася як вірус між тими, хто вчора разом працював і допомагав підпіллю. Страх допомагав поширенню. Ціна зради була дуже висока. Для тих хто допомагав УПА вона могла означати вислання на Сибір усієї сім’ї, для повстанців - просто смерть. Тому зрадників підпільники жорстоко карали - страчували, аби інші не відважувалися на таке. З часом почала зростати кількість тих, хто став жертвою помсти незаслужено, кого успішно підставили під удар підпілля. «Хлопців з лісу» почали боятися на селі. Тим паче, що часто ті, хто вбивали справді були не «нашими», а перевдягнутими чекістами, які свідомо робили брутальні злочини проти місцевого населення дискредитуючи УПА.
Поступово параноя паралізувала нормальний звʼязок між мешканцям одного села та між селом і лісом. Вона як іржа розʼїдала єдність, яка була фундаментом боротьби. Ніхто вже не знав хто свій, а хто зрадник. Своїх перестали бачити, зрадників помічали всюди. Підпілля втратило базу, яка живила його і почало згасати. Чекістам залишилося провести остаточну зачистку.
Памʼятаймо: Москва, як ніхто, вміє ділити, щоб нищити.
В Повести временных лет призвание Рюрика датировано 6370 г. Пересчитывая с классического Константинопольского летоисчисления, русские историки XVIII века получили 862 г. по Р. Х.
Но вся серия начальных дат ПВЛ дана Нестором по болгарской («старовизантийской») эре, то есть по какому-то болгарскому хронографу. Дело в том, что 6370 г. болгарской эры соответствует 6373 г. по константинопольской эре, то есть имеется в виду 865-866 г. по Р. Х.
Время призвание Рёрика и прихода его на Русь определяется по трем независимым источникам:
– Археологически датированный слой тотального пожара Ладоги, предшествующий приходу Рёрика (ок. 865 г.) и найденный в Ладоге в куче послепожарного строительного мусора рунический стержень.
– Пересчитанное по болгарской («старовизантийской») эре известие о призвании Рёрика указывает на 865–866 г.
– Сообщение Бертинских анналов о мобилизации, объявленной императором в связи с ожидаемым нападением Рёрика Ютландского и данов (867 г.). Нападение не состоялось, а Рёрик просто исчезает из поля видимости западноевропейских хронистов. Зато в Ладоге появляется Рюрик.
Мои публикации этого сюжета:
А. Ю. Чернов. ВЕЩИЙ ОЛЕГ: КРЕЩЕНИЕ И ГИБЕЛЬ // Actes testantibus. Ювілейний збірник на пошану Леонтія Войтовича / Відповідальний редактор Микола Литвин (УКРАЇНА: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Випуск 20: НАН України. Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича). — Львів, 2011. С. 699–726.
А. Ю. Чернов. ПРОБЛЕМА 6360: Рудименты старовизантийской хронологии в русском летописании // Княжа доба: історія і культура / [відп. ред. Володимир Александрович]; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. Львів, 2012. Вип. 6. С. 19–36. (Републикация в Староладожском сборнике. Вып. 10. СПб, 2013. С. 288—303).
Кликабельная ссылка - https://nestoriana.wordpress.com/2017/09/05/problema_6360/
Андрей Чернов. ПРОБЛЕМА 6360
Рудименты старовизантийской хронологии в русском летописании[1]
Расширенную бумажную публикацию нижеследующей статьи см. в журнале: Княжа доба: історія і культура / [відп. ред. Володимир Александрович]; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. Львів, 2012. Вип. 6. С. 19–36.
Русло древнерусского календаря изобилует порогами, омутами и мелями. А порой и топляками. Внешне все гладко, но чтобы плыть по этой реке времян, мало усвоить, что до 1700 г. в России был принят счет от Сотворения Мира и по византийскому канону первым днем года считалось 1 сентября[2], а помимо этого, «книжного», существовал еще и «мартовский» год, начинавшийся на полгода позже византийского сентябрьского, и год «ультрамартовский», на полгода опережавший византийское новолетье.
Известно около двухсот различных эр, утверждавших, что от Сотворения до Рождества Христова прошло от 3483 до 6984 лет. Наибольшее распространение получили четыре эры:
– александрийская, с разницей от Р. Х. в 5492/5493 г.;
– антиохийская, с разницей в 5500/5501 год[3] (называют и иные значения);
– болгарская («старовизантийская»), с разницей в 5505/5506[4] лет;
– константинопольская («византийская»), с разницей в 5507 лет (для января и февраля мартовского стиля); 5508 лет (для марта – декабря мартовского стиля, января – февраля ультрамартовского стиля и января – августа сентябрьского стиля); 5509 лет (для марта – декабря ультрамартовского стиля и сентября – декабря сентябрьского стиля)[5].
Проект осушення Середземного моря, ініціатором якого був мюнхенський пацифіст, архітектор Баухаузу, культурний філософ і агент Інституту Герман Зоргель (1885-1952).
Це рідкісне перше видання архітектурної монографії, основою якої була ідея монументального проекту дамби в Гібралтарській протоці. Там дамба довжиною 35 кілометрів мала опустити та осушити Середземне море і таким чином призвести до меліорації прибережної смуги. Довгострокова мета полягала в тому, щоб об’єднати континенти Європи та Африки, щоб утворити новий континент «Атлантропа». Тоді турбіни всередині дамби повинні забезпечувати всю Європу енергією.
Сьоргель загинув у дорожньо-транспортній пригоді; його геополітичний мегапроект залишився утопічним баченням дуже дивного майбутнього.
(с) The Institute for the Scientific Study of Human and Non-Human Phenomena.
Гійом Фай. Археофутуризм. Технонаука та повернення до цінностей предків
Guillaume Fayeю L’Archéofuturisme. Techno-science et retour aux valeurs ancestrales
Степан Григорович Пушик – поет, прозаїк, драматург, публіцист, літературознавець, фольклорист, журналіст, культурно-громадський діяч. Член Національної спілки письменників України, Українського ПЕН-клубу, Міжнародної асоціації україністів, НТШ, інших організацій.
Кандидат філологічних наук. Професор кафедри української літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Народний депутат України I скликання (1990– 1994 рр.). Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, премій імені Павла Чубинського, Памви Беринди, Василя Стефаника, Олександра Копиленка, Мирослава Ірчана, міста Галича, міжнародної премії фонду імені Воляників-Швабінських при фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку, премій журналів “Україна”, “Жінка”, Березіль”, багатьох літературних конкурсів.
Нагороджений орденом “За заслуги” III ступеня, медалями, занесений до “Золотої Книги України – 2000”. За вагомий внесок у розвиток української науки та культури нагороджений Дипломом Міжнародного відкритого Рейтингу “Золота фортуна” та ін.
Цей перелік титулів та нагород Степана Пушика можна було б продовжити, додаючи вагомий список відповідальних посад, які займав письменник в літературній та суспільно-культурній ділянках на теренах Прикарпаття. Неординарна творча особистість, небайдужа до проблем рідної землі, українства, талановитий літератор, збирач фольклору, жартівник-гуморист – лише окремі штрихи портрету галичанина Степана Пушика.
Доля дарувала йому випробування славою і важке життя без батька, багато подорожей і десятки років напруженої праці… Твори письменника мають неабияку популярність не лише в Україні, а й за рубежем, його книги перекладалися російською (вийшли друком три книжки), іспанською, англійською, італійською, непальською, узбецькою, білоруською, румунською, литовською, киргизькою, польською, молдавською, словацькою, циганською, башкирською мовами та мовою есперанто.
С. Пушик народився 26 січня 1944 р. в с. Вікторів Галицького району Івано-Франківської області в селянській родині. Хліборобська сім’я рано втратила батька-годувальника. Малому Степанкові було всього 13 років, коли разом із молодшими сестрами й братом він залишився напівсиротою. Вже тоді глибоко запали в душу хлопчини материнські тужливі пісні, які старанно запам’ятовував і записував. Освіту здобував у Вікторівській, Комарівській та Косівській школах, Тлумацькому (Богородчанському) сільськогосподарському технікумі. Саме в роки навчання почав занотовувати легенди, прислів’я, приказки та пісні, але систематично збирає народно-поетичні твори з 1959 року, з часу першої публікації власного вірша ”Наша молодь” у галицькій районній газеті “Радянське село”. Відвідував організовану при редакції літературну групу.
Цю рефлексію починає наприкінці XVIII століття Жозеф де Местр, хоча вона, напевно, має значно глибші витоки. Для католика де Местра шок "індустріалізованої" гільйотини Французької революції (яку він ненавидів) вів до думки, що смерть, на яку спільнота вирішує засудити індивіда, має бути чимось майже потойбічним, майже нелюдським, і тому фігура ката має виводитися за межі суспільства. Смерть не має перетворитися на банальність. Кат мав чинити необхідне зло - але при цьому акт страти продовжував бути злом, і тому кат не міг бути частиною здорового суспільства, він завжди був на його межі, належачи частково до потойбічного світу. Саме це де Местр і назвав homo sacer. Бо "sacer", "сакральним" було для нього, що виводиться за межі земного світу, що віддається Богові (а може й не лише йому).
Відтоді - всі сюжети про людей-на-межі у французькій літературі ХІХ століття, про всіх цих святих злочинців, "банітів", які несуть приховану істину і тд. Потім ця тема опиняється у європейських філософів ХХ століття - аж до Homo Sacer Аґамбена. Втрачаючи, як на мене, свою первинну ідею.
Російський світ абсолютно інший. Він побудований на іншій логіці. Кат у російському світі - не на межі суспільства, а в його центрі. Головні російські царі - Іван грозний, Пьотр первий, Сталін - передусім кати. Бути катом (і навіть убивати своїх дітей) - ядро їхньої ідентичності.
Насильство в російському світі не тлумачиться як необхідне, але небажане, зло, яке застосовується в окремих випадках - і торкання якого виводить тебе за межі суспільства - а як головне ядро існування спільноти. Спільнота існує тільки тоді, коли в ній є кат. Тільки він вирішує, хто є частиною спільноти, а хто ні. Він не виведений за її межі, а він сам виводить за її межі того, хто йому не подобається. Зокрема й за межі життя.
Тому катівня як місце, як процес - є основою російської окупації. Насильство для російського світу є не інструментом досягнення цілі, коли інші цілі недоступні (війна - це продовження політики іншими засобами, казав європеєць Клаузевітц), а є матерією, з якої ліпиться влада, і якою кат показує, "хто тут головний". Основою російського світу є війна та насильство - а політика є продовженням війни іншими засобами. Удаваною ввічливістю кагебіста, який своїм політесом приховує прагнення тебе знищити.
Ось така от відмінність.
Но теперь реваншисты решили достигнуть своих целей не «жесткой силой», а «мягкой» (поучились у Китая!). И бьют ею по врагу не «ближнему» (Британия и зависимая от неё Европа), как это имело место во второй мировой войне, а сразу по «дальнему» (США). Благо, по их мнению, этому содействует текущий кризис неолиберального капиталистического порядка.
Цель реваншистов – деконструировать сложившееся состояние вещей (поражение Третьего Рейха и глобальное доминирование США) и реконструировать его в нужном для своего господства направлении, а именно – «…господстве «политики над экономикой» – в том смысле, что капитал преодолевает всякую необходимость свободного рынка и конкуренции, превращая государство в инструмент своей экспансии… Демократическое государство, с его ложным формальным равенством сильных и слабых сменит Gov-corp – корпорация, иерархически управляемая менеджерами, которые получили абсолютную власть благодаря естественному отбору» [Будрайтскис И: Путинизм как фашизм. Почему и для чего необходимо сказать это сегодня // Сигма. – 2022. – 4.10. – https://syg.ma/@ilya-budraitskis/putinizm-kak-fashizm-pochiemu-i-dlia-chiegho-nieobkhodimo-skazat-eto-sieghodnia].
Для реализации своего плана реваншисты используют две тактики «культурной революции»:
1) не-экстремистскую по форме как внедрение с помощью апелляции к позиции здравого смысла («критического мышления») необходимых взглядов, идей, норм и ценностей в умы и поведение обывателей (сформулированную Антонио Грамши как «культурная гегемония»), и
2) экстремистскую по форме как «Огонь по штабам!» (чистка управленческой элиты, журналистской, экспертной и профессорской среды; массовые студенческие выступления против неугодных; перманентно реализуемая в Китае со времен Мао Цзедуна).
«Культурная революция справа» предполагает борьбу с «глубинным государством» («дип-стейтом»; якобы в США существуют скоординированная группа или группы не избираемых государственных служащих, влияющих на государственную политику без оглядки на демократически избранное руководство), антимиграционную политику, «риджионализм», МАГА, соперничество с носителями либерально-демократических и католических ценностей, скепсис относительно «гражданского общества», принижение ценности политических институтов, разочарование в результатах внешних военных операций (Вьетнам, Ирак, Афганистан, Сомали, Йемен) и в борьбе с оборотом наркотиков и проч.
Одновременно попускается «культурная революция слева» со всеми её показательными эксцессами (права коренных народов, гендерная и ювенальная политика, социальная медицина «ObamaCare», левая профессура и травля правой, «культура отмены», ЛГБТ+, БЛМ и проч.).
Последним реваншисты вызывавают возмущение и тревожность у супермассы «глубинного народа» («глубинариата»), чтобы он, соответственно, в результате болезненного процесса отшатнулся от явленого ему образа «Политического Врага» (а в массовой культуре представленого как Нежить, Неживой-Немёртвый, Вампир, Зомби, Вурдалак, Чужой, пожирающий не только плоть, но и душу) и качнулся в нужную для реваншистов сторону – выступил антагонистом существующего в США (и на всем Западе) состояния вещей.
— Золотой век Америки начинается прямо сейчас. С этого дня наша страна снова будет процветать и пользоваться уважением во всем мире.
— Нам будут завидовать все нации, и мы больше не позволим использовать себя в чужих интересах.
— Правительство сталкивается с кризисом доверия. Радикальный и коррумпированный истеблишмент уже несколько лет сеет хаос в стране. Правительство США больше не может справиться с кризисами в стране.
— Наше правительство выделяет неограниченное финансирование на защиту иностранных границ, но отказывается защищать американские границы или, что более важно, свой собственный народ.
— Система образования учит наших детей стыдиться самих себя, во многих случаях ненавидеть нашу страну, несмотря на любовь, которую мы так отчаянно пытаемся им подарить.
— Порочному, насильственному и несправедливому использованию Министерства юстиции в качестве политического оружия будет положен конец.
— Я был спасен Богом во время покушения, чтобы сделать Америку снова великой.
— Я возвращаюсь на пост президента с уверенностью и оптимизмом в том, что мы находимся в начале захватывающей новой эры национального успеха.
------------------
Игорь Эйдман
Ура, товарищи американцы! У вас уже наступил Золотой век!
Трамп заявил, что «Золотой век Америки начинается прямо сейчас», а дальше «наша страна будет процветать. Нам будут завидовать все нации и страны». Что-то до боли знакомое. Как будто российский телеканал включил. У них там тоже давно «золотой век», и им, живущим в путинской России, а особенно в собянинской Москве - «все завидуют».
Известная история. Трамп обещал американцам золотой век. А Гитлер обещал немцам тысячелетнее процветание в Третьем Рейхе. Хрущев - коммунизм в 1980 году. Мавроди Лёне Голубкову - дом в Париже. Чубайс всем россиянам - по «Волге» за ваучер. А «начальник службы безопасности банка» тетё Клаве - вернуть переведенные на «секретный счет» деньги с процентами. Лиса Алиса Буратино тоже много чего обещала.
Но Трамп, конечно, не такой. Он врать не будет. Поглядите на его честную рыжую морду. У него всё по чеснаку будет. Вот только американцы на Марс полетят и Мексиканский залив в Американский переименуют - и сразу в золотом веке окажутся. Трамп знает - маршрут рассчитал в точности, до деталей.
Гитлеру, помнится, привести страну в золотой век евреи мешали, а Сталину - вредители и враги народа. Трампу мешают иммигранты, демократы и небинарные персоны. Но ничего, сейчас он их прищучить и наступит в США эра всеобщего благоденствия. Ждите, дорогие граждане, осталось совсем недолго.
Правда для некоторых американцев счастье наступит немного раньше, чем для других. Для Трампа и Маска, например. Маск на новой трамповской государственной программе подготовки полетов на Марс триллионером станет, а Трамп постарается его догонать с помощью собственной криптовалюты и других афер.
Зокрема, безпосередній зв’язок абхазо-адигів з цивілізацією хаттів засвідчує північнокавказька Майкопська археологічна культура III тис. до н. е. Існує дивовижний збіг в обряді поховання могутнього вождя у Майкопському кургані та царів хаттів в Аладжа-Хююку Малої Азії. Про зв'язки абхазо-адигов з хаттами також свідчать монументальні кам'яні гробниці-дольмени. Черкеси називали дольмени «спуун», «спиун» («будинки испов»), друга частина слова утворена від адигського «уне» — («дім»), а абхази — «адамра» («давні могильні будинки»). Традиція будівництва дольменів могла бути занесена на Кавказ хаттами. Спорідненість хаттських та абхазо-адизьких давніх релігійних вірувань видна з імен богів: хаттського Уашхо та адигського Уащх'уе.
Одним із незаперечних доказів спорідненості хаттів та абхазо-адигів є приклади топоніміки. Так, в області Трапезунда (сучасна Туреччина) і далі на північному заході вздовж узбережжя Чорного моря зафіксовано назви річок, що включають в себе адигський елемент «пси» («вода», «річка»): Аріпса, Супса, Акампсис, а також назви з елементом «к'уе» ( «яр», «балка»). Низка назв річок, в основі яких лежить адигське слово «пси» (вода), зустрічаються в Абхазії та на південь на території Західної Грузії. Це такі річки, як Ахіпс, Хіпс. Ламипс, Дагаріпш. Ці назви були дані тими адигськими племенами, які жили у цих річкових долинах в давнину.
Предки абхазо-адигів, кашки та абшела, жили у північно-східному секторі Малої Азії у III–II тис. до н. е. і пов'язані з хаттами спільним походженням. Під загальною назвою «кашків» або «касків» хетські джерела могли мати на увазі і деякі грузинські племена. Останні справді жили в Понті в I тис. до н. е. Припустим, що й раніше тут існували, крім каської мовної групи, абхазо-адигска мовна група, а, можливо, і картвельської мовні групи, чи якісь проміжні мови. Їх носії могли входити до числа племен, що позначалися хетами як «каски». Все це абсолютно можливо. Власне грузинські племена, носії занської (мегрело-чанської) мови, проникли сюди, як нам здається, пізніше касків.
Гілкою хатто-касків були касити. Етнонім kaššū, яким в аккадських джерелах позначені касити, дуже схожий на етнонім каска/кашка.
Крім того, слова каситської мови добре співвідносяться з хаттськими/кавказькими словами:
каситська mašḫu «бог» ~ хаттська wašḫap «бог»,
каситська gaddaš «цар» ~ хаттська katte «цар»,
каситська turuḫna "вітер" ~ хаттська Tāru - бог грози/вітеру,
каситська: mali «людина»~ пра-кавказька * mōrŁV, пра-нахська * mār «чоловік».
Взаємозв’язки між хаттами і касками з одного боку і хетами з іншого дуже нагадують сюжети, які приблизно через дві тисячі років розгорталися на Японських островах між айнами та пуестцями (давніми корейцями). І в Малій Азії і в Японії були групи автохтонного населення, які охоче брали активну участь у створенні держав, а були групи, що уникали контактів з державами (і активно чинили опір спробам включити їх в рамки будь-яких держав). Айни, яких ми бачимо сьогодні, і яких мандрівники і місіонери спостерігали в історичні часи, – це залишки тих айнських племен, які не стали брати участь у будівництві держави Яматай – Ямато. Приклад хаттів та касків є важливим для розуміння історичних процесів, насамперед тим, що події, що відбувалися з хаттами і касками у ІІ тис. до н. е. все-таки задокументовані набагато краще, ніж події, що відбувалися в ІІІ - VI ст. н. е. в Японії.
Схоже, що Жорж Дюмезиль помилявся, вважаючи хатську/хатіазьку мову виключно плодом фантазії. Цілком ймовірно, що наприкінці ІІІ — початку ІІ тис. до н. е. частина хаттів справді могла опинитися серед давніх абхазо-адигов і що мова хаттів мала там статус сакральної мови, якою говорили в особливих випадках, що, можливо надалі відобразилося в нартському епосі.
По заказу ФСБ список "террористов":
Международная организация, созданная в форме общественного движения, «Форум свободных государств постРоссии» и ее структурные подразделения:
Лига свободных наций (Free Nations League), «Альянс/Коалиция (коренных народов)», «Ассамблея национального возрождения», «Северный союз», «Свободный Идель-Урал» (Конфедерация Идель-Урал, Free Idel-Ural), Движение «Северная Евразия» (Правительство Конфедерации Северной Евразии в изгнании), «Гражданский Совет», «Ассоциация коренных народов Российской Федерации», «Международный комитет коренных народов», Объединение «Абориген Форум», Конфедерация Кавказского союза (Caucasian Union), Движение «Союз народов за освобождение», Движение «Центр Остропа» (Center Ostropa), Движение «ABN – Антиимперский блок народов», Конгресс народов Северного Кавказа, Союз черноземских государств, Движение «Тюрьма народов», Проект «Делимая Россия», Проект «After Empire/После Империи», Фонд «Азиаты России», Движение «Северная конфедерация Остскандии», Конфедерация народов северного Кавказа/Free kavkaz (Кавказская Федерация), Бурятское национальное демократическое движение, «Конгресс бурятского народа», Движение за независимость Бурятии «Тусгаар Буряат-Монголия», «Бурятский информационный центр», Фонд «Buriad Gurun», Движение «Эрхетен/Erkheten Бурятия», Комитет бурятской независимости, Фонд «Свободная Бурятия», Движение за независимость Республики Саха (Independent Sakha Movement), Комитет независимости Республики Саха, Фонд «Свободная Якутия», Фонд «Новая Тыва», Башкирский национально-политический центр (БашНацПолит), Комитет башкирского национального движения за рубежом, Движение «Свободный Башкортостан», «БӘЙСЕЗ ТАТАРСТАН ХӨКYМӘ ТЕ/Независимое правительство Татарстана (в изгнании)», Всетатарский общественный центр, Движение «Демократическая Республика Сибирских татар», Татарская партия независимости «Иттифак», Татарская партия «Возрождение» (Янарыш Татар халык партиясе), Движение за свободу «ТатПолит», Движение «Ирĕклĕ Чăваш Ен – Свободная Волжская Булгария» (Ирĕклĕ Пăлхар – Свободная Волжская Булгария, Ирĕклĕх), Движение «Дипломатический Совет Чувашии – Волжской Булгарии», Организация «Суд им. Архистратига Михаила», Организация «Частный суд «Кебе», Карельское национальное движение (Карельское национально-освободительное движение, Karjala & Saami, Karjalan Tašavalta / Tazovaldkund / Tazavaldu, Karjalan kansallinen like, Stop the occupation of Karelia, Карельская Кандалакша), Движение «Зеленая Жандармерия 2.0», Конгресс Ойрат-Калмыцкого народа (Ойратская Республика, Вольный улус, Free Kalmykia), Комитет представителей народа мокша в эмиграции (Мокшанский национальный комитет), Движение «Мокшень Мастор», Движение «Эрзянь Мастор», Эрзянский национальный конгресс, Движение «За независимость Республики Марий Эл» (Шкешам), Движение «Свободный Ногай-Эл», Движение «Ногайская Республика» (движение «Свободный Ногайстан/Free Nogaistan» международная ногъайская организация «Высший Совет ногъайского народа»), Движение «Ногайский Национальный Политический Центр», Движение «Свободная Черкессия» (Великая Черкессия, Республика Черкессия, Совет Объединенной Черкессии), Политическое движение «Черкесский Конгресс», Движение «Меряния» (Merjamaa, Merämaa, Туйбан Кердо), Движение «Иланвийма (возрождение самосознания меря)», Движение «Республика Мещёра», Движение «Fennoscandia & Væringjavegr» (Фенноскандия), Движение «Suur Suomi – Great Finland» (Великая Финляндия), Движение «Suur-Suomen Sotilaat» (Солдаты Великой Финляндии), Движение «За независимость Республики Коми» («Дорьям асьнымос – Защитим себя»), Сообщество «Komi Daily», Альянс солидарности Северной Евразии/NESA (North Eurasia Solidarity Alliance), Дагестанский национальный центр, Объединение «Азатлык/Свобода», Правительство Чеченской Республики Ичкерии в изгнании, «Всемирный чеченский конгресс», Движение «Единая Сила» объединенной диаспоры Чеченской Республики Ичкерия (Chechen United Force), МОПД «Кавказский союз», Движение «Горская республика», Движение «Удмурт Эрико», Движение «Свободная Удмуртия», Национально-освободительное движение Удмуртской Республики «Сьод Юсь», Общественный комитет «Repatria», Объединение «Аланская Тюркская платформа», Международный благотворительный фонд «Ичкерия», Движение «ВолгаДойче», Движение Северский Край – Курская Земля («КуНР»), Объединение «Независимая Вепсия», Объединение «Ненецкая Федерация» (Ненецкая Республика), Республика Кумукия, Энесайская Республика, Государство Табасаранстан, Движение «Вольный Выборг» (Выборгская Республика, Vapaa Viipuri), Движение «Нижегородская Республика», Движение «Курская Народная Республика», Движение «Елецкая Автономная Республика (Липецкая Автономная Республика)», Движение «Орловская Автономная Республика», Движение «Белгородская Народная Республика» (Земля Белгородская), Движение «Оренбургская Народная Республика», Движение «Саратовская Республика» (Поволжская Республика), Движение «Самарская Народная Республика», Движение «Смоленская Республика» (Смаленская Рэспублiка), Смоленский Республиканский центр (СмолРесЦентр), Движение «Воронежская Республика» (Республика Черноземье-Югоруссия, Югорусь, Юго-Русская Республика, Федерация «Черноземье»), Движение «Крымская Республика» (Кырым Республикасы), Движение «Новгородская Республика» (Республика Хольмгард, Республика Гардарика, Novgorod Republic), Движение «Псковская Республика» (Свободный Псков, Рогландия), Движение «Республика Югра» (Федерация Югра-Тюмень, Ланмария, Ланмарская Федерация), Движение «Свободная Лапландия» (Коландия, Республика Лапландия), Движение «Малиновый клин – Независимая Кубань», Движение «Свободная Кубань», Координационный Совет Кубани (Черкессии), Движение «Зеленый клин – моя баткiвщина», Движение «Желтый Клин-Поволжская Федерация» (Жовтий Клин), Движение «Федерация Дона и Поволжья» (Кон(Федерация) Поволжье, Поволжская Федерация), Движение «Серый Клин-Сибирское государство Украинцев», Движение «Ингрия» (Свободная Ингрия, Ингерманландия), Движение «Федеративная Сибирь» (Соединенные Штаты Сибири, Федеративные Штаты Сибири, Сибирь Вольная, СБС Сибирь, Свободная Сибирь, Комитет Независимой Конфедерации Сибирь, Движение за освобождение и независимость Сибири), Сибирское освободительное движение, Движение «Бьярмия» (Бьярмаленд, Бьярма, Биармия, Bjarma, Bjarmland, «Помóрьская Слобóда», Поморская Республика, Свободное Поморье), Движение «Уральская Платформа», Движение «Уральская Республика» (Федеративная Республика Урал), Движение «Вольная Родина», Движение «Южноуральская Республика», Движение «Тихоокеанская Федерация», Движение «Залесская Республика» (Залесская Русь), Движение «Республика Московия» (Московская Республика), Движение «Московское освободительное движение», Движение «Kostromska/Костромская Республика (Независимая Кострома)», Движение «Тверская земля» (Тверская Республика, Тверская Народная Республика), Движение «Восточно-Кривская платформа», Движение ОВОД «Свобода и Воля» (Новгородская Вечевая Республика), Движение «Донская Республика/Казакия» (Cossackia), Движение «Ҍзиковъй Ҍртаул» (Великое Войско Донское), Движение «Верхне-Яицкий Ҍртаул» (Оренбургское Войско, Оренбургский Казачий Круг, Оренбургская Казачья Республика), Движение «Верхне-Еiцкая лiнiя», Движение «Кубанское казачье войско» (Вольноказачье кубанское движение «Группа 91»), Балтийская Республиканская партия, Движение «Республика Кёнигсберг» (Балтийская Республика, Свободный Кёнигсберг), Движение «Дальневосточная Республика» (Республика Переславия), Движение «Приморская Республика», Движение «Дальневосточная Конфедерация», Движение «Борисоглебская Рада», Движение «Таганрогская Республика», Проект «Независимая Кубанская народная Республика», Движение «Северное братство», Проект «Еврейская Республика», Объединение «Вятская Республика», Объединение «Ставропольская Республика», Объединение «Пермь Великая», Движение «РПД «Черный мост» (РПД «Черный мост поддержка»), Революционное движение «Право Силы», Движение «Экспозиция Революционного Анархизма (Э.Р.А.)», Движение «Атеш», Воронежское Республиканское Партизанское Сопротивление, Партизанское движение «Скрепачъ», Сибирский Батальон, Карельский национальный батальон (Карельский национальный батальон NORD), Рота «Башкорт», Батальон им. Шейха Мансура (Украина), Батальон им. Джохара Дудаева, Батальон им. Хамзата Гелаева, Батальон им. имама Шамиля, Батальон «Туран», Взвод «Ингрия», Ингерманландский батальон (Ингерманландский батальон KILPI), «Отдельный батальон особого назначения ВС ЧРИ», Ингушская освободительная армия, Военное крыло движения «Черный мост» (War bridge), Боевое крыло воинов Кёниг Легиона, Башкирская армия освобождения, Военный комитет Кавказского союза, Батальон «Братство», Армянский Легион Багратуни, Кавказский Легион...
Постановление опубликовано на украинском и английском языках, готовится перевод на черкесский.
Украина стала вторым после Грузии государством, признавшим геноцид черкесского народа.
Кроме того, геноцид был признан также Парламентами Республики Кабардино-Балкарии и Республики Адыгея.
Я, в числе других активистов, работал для получения этого признания с 2014 года.
Проект постановления был написан Pavlo Zhovnirenko почти два года назад.
(с) рав Авром Шмулевич
ПОСТАНОВЛЕНИЕ ВЕРХОВНОЙ РАДЫ УКРАИНЫ
О признании геноцида черкесского народа, совершенного Российской империей
Принимая во внимание Конвенцию ООН от 9 декабря 1948 года о предупреждении преступления геноцида и наказании за него, Гаагскую Конвенцию от 18 октября 1907 года о законах и обычаях сухопутной войны, Всеобщую декларацию прав человека и другие договоры и документы ООН по правам человека;
учитывая Европейскую конвенцию о защите прав человека и основных свобод;
учитывая, что этническая чистка черкесских территорий во время российско-кавказской войны 1763-1864 годов, в результате которой было физически уничтожено или изгнано с родины более девяноста процентов черкесов, была рядом заранее запланированных и жестоких действий с намерением угнетать черкесский народ, подавить его идентичность, умышленно создать для этой этнической группы условия жизни, направленные на её полное или частичное физическое уничтожение;
принимая во внимание многочисленные официальные документы, подтверждающие преступные действия российских подразделений во время российско-кавказской войны 1763-1864 годов по устройству искусственного голода и эпидемий среди мирного населения с целью физического уничтожения черкесов;
признавая кабардинцев, черкесов, адыгейцев, шапсугов, которые в настоящее время проживают в Российской Федерации, единым черкесским (адыгским) народом - наследниками исторической Черкесии, чьи предки пережили геноцид и были разделены искусственными административными границами;
принимая во внимание, что преступления Российской империи против черкесского и других порабощенных ею народов до сих пор не получили надлежащей правовой и моральной оценки;
подчеркивая, что оправдание нынешним российским режимом преступлений предыдущих правящих режимов привело к тому, что сегодня Россия ведет внешнюю и внутреннюю политику, которая имеет следствием международное признание её государством-спонсором терроризма и государством, использующим террористические средства для совершения ужасных преступлений против украинского и других народов;
принимая во внимание, что нынешний российский режим усиленно рекрутирует представителей порабощенных народов (включая черкесский) для их использования как "пушечного мяса" в войне с Украиной и продолжает политику физического уничтожения этих народов;
осуждая преступные действия репрессивного режима Российской империи, направленные на подчинение народов и осуществление в отношении них колониальной политики, следствием которой стало уничтожение миллионов людей, разрушение социальных основ народов, их вековых традиций, духовной культуры и этнической самобытности;
проявляя свою солидарность со всеми порабощенными народами Российской империи и СССР, которые, наряду с украинским народом, понесли значительные жертвы и страдания вследствие пребывания в общей "тюрьме народов";
признавая необходимость восстановления исторической справедливости в отношении этих народов;
учитывая постановление Верховной Рады Кабардино-Балкарии от 7 февраля 1992 No977-XII-B "Об осуждении геноцида адыгов (черкесов) во время российско-кавказской войны";
учитывая Резолюцию Парламента Грузии от 20 мая 2011 года No4701-IS о признании геноцида черкесов, совершенного Российской империей;
реагируя на обращение представителей черкесского национального движения в Верховную Раду Украины от 7 июня 2024 года;
Верховная Рада Украины постановляет:
1. Признать, что массовое уничтожение черкесов (адыгов) и их насильственное изгнание с исторической родины в Османскую империю в период российско-кавказской войны 1763-1864 годов имеет все признаки геноцида, и что если бы такие преступления были совершены сегодня, то они безоговорочно были бы признаны нарушением Четвертой Гаагской конвенции от 10 октября 1907 года и актом геноцида, в соответствии с Конвенцией ООН от 9 декабря 1948 года;
2. Почтить память всех жертв этого преступления и выразить свою солидарность с черкесским (адыгским) народом;
3. Решительно осудить эти направленные на геноцид действия Российской империи, которые привели к гибели сотен тысяч черкесов, нанесли значительный ущерб основам черкесского общества и большие потери человечеству;
4. Призвать все страны и международные организации, которые еще не признали массовое уничтожение черкесов геноцидом, сделать это; призвать Российскую Федерацию официально признать это преступление и извиниться за него;
5. Поручить Правительству Украины призвать правительства других стран способствовать осведомленности об этом и других преступлениях, совершенных Российской империей, путем развития знаний о них в образовательных и исследовательских программах;
6. Осудить попытки искажения нынешним российским режимом исторических фактов для поддержки идеологии угнетения и агрессии;
7. Признать право черкесского (адыгского) народа в диаспоре на репатриацию на земли бывшего расселения в северо-западной части Кавказа с последующей реализацией права на национальное самоопределение на своей исторической территории;
8. Поручить соответствующим службам Верховной Рады Украины немедленно перевести и обнародовать это постановление на черкесском, английском и русском языках;
9. Поручить Председателю Верховной Рады Украины направить это постановление Президенту и Правительству Украины, Европейскому Парламенту, высокому представителю ЕС по иностранным делам и политике безопасности, Генеральному секретарю ООН, Постоянному Форуму ООН по вопросам коренных народов, Парламентской ассамблее Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе, Генеральному секретарю Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе, Парламентской ассамблее Совета Европы и Генеральному секретарю Совета Европы.
10. Настоящее Постановление вступает в силу со дня его принятия.
Председатель Верховной Рады Украины Р.О. СТЕФАНЧУК
***
Черкесские организации и активисты за рубежом приветствовали признание Верховной Радой Украины геноцида черкесов
Признание Украиной геноцида черкесов "Кавказскому узлу" прокомментировал, в том числе, израильский политолог, президент Института восточного партнерства, лидер партии "Беад Арцейну" (За Родину), советник межпартийной группы "Свободный Кавказ" в Верховной Раде Украины, раввин Авраам Шмулевич.
Авраам Шмулевич рассказал, что первый раз черкесы обратились к Украине по вопросу признания геноцида еще в 2014 году. "Впервые я поднял этот вопрос в 2014 году, и тогда прежний состав Рады был готов принять его в первом чтении", - указал он. По его словам, этому помешали политические события. "Несколько раз этот вопрос ставился на повестку дня в Раде, и вот, наконец, он был принят", - говорит Авраам Шмулевич.
По словам Шмулевича, это очень важное признание как для черкесов, так и для всех народов Северного Кавказа и бывшей Российской империи, и призыв о рассмотрении вопроса геноцида к другим странам необходим для реабилитации всех народов, пострадавших от империализма и авторитаризма.
"Черкесы находятся в уникальном положении: большая их часть находится за пределами исторической родины, поскольку Россия изгнала их с Северного Кавказа. И нынешние российские власти пытаются препятствовать их возвращению на историческую родину. Хотя мы знаем, что в России действует кампания по возвращению соотечественников на родину, но это касается только русских, и не касается черкесов, которые не признаются коренным народом. Политика в отношении черкесов осталась неизменной с середины XIX века. Выработано несколько принципов. Первый - это раздробление черкесов. Мы знаем, что российские власти не признают черкесов единым народом. Для них существуют отдельно кабардинцы, отдельно адыгейцы, отдельно черкесы в Карачаево-Черкесии, и отдельно - шапсуги. То есть один народ искусственно разделен на четыре. Второе - отсечение черкесов от моря. И третье - уничтожение черкесской культуры, самосознания и идентичности. Это все тоже происходит сегодня. Это те принципы, которые использовали царские генералы, которые использовали большевики, а сегодня используют нынешние власти России", - заявил Шмулевич.
Источник © Кавказский Узел
Автор: Беслан Кмузов , корреспондент "Кавказского узла"
https://www.kavkaz-uzel.eu/articles/407489
Ми досі не знаємо, які сили в нас переможуть. Бо сили інерції, безсенсовного повторення, смерті, досі сильні. Навіть у нас усередині. Тому боротьба продовжується.
Росія ж давно зробила ставку на смерть. На ненависть до живого та нового. Вона використовує смерть як management tool. Смерть - це її єдина зброя. При владі в неї - старі діди й баби, які скоро помруть. Але ця їхня їхня близькість до смерті є і їхньою слабкістю, і їхньою силою. Цей ворог серйозний саме тому, що він заражений смертю.
Цією війною росія хоче заразити нас смертю. Вона хоче життя перетворити на частину смерті. На безсенсовний антракт і вʼязкому і смердючому світі вмирання
Ми ж прагнемо і до смерті ставитися з берега життя. І памʼятати наших загиблих як живих. І продовжувати те, що вони почали.
Я скрізь за межами України повторюю, що від цієї боротьби залежить майбутнє світу. Бо якщо смерть переможе життя тут - вона переможе життя скрізь. Якщо неволя переможе волю тут, вона переможе скрізь. Тому це війна за нас - але й за майбутнє світу
"Нове" та "старе" саме по собі не є цінностями чи антицінностями. Цінностями є енергія життя, яку вони несуть у собі. Антицінностями є енергія смерті, яку вона також можуть нести
Я дуже вірю в те, що в нас життя переможе. Так, це вже є і буде поранене життя. Вразливе та уражене життя. Але воно знатиме про себе щось таке, що звичайне життя про себе не знає.
Це життя попри смерть. Життя попри.