Даніель Фріберг: Метаполітика правих

Метаполітика – це війна за соціальні перетворення на рівні світогляду, мислення та культури. За будь-якою парламентською боротьбою стоїть боротьба метаполітична, вона передує їй, легітимізує і підтримує її. Метаполітика, в ідеалі, зводить парламентаризм до формального закріплення результату.

 Пропонуємо переклад Сергія Чаплигіна з книги Daniel Friberg “The Real Right Returns”. 

Щоб знайти підхід до вирішення фундаментальних проблем, з якими зіткнулася Європа, недостатньо озиратися назад, або реагувати на зовнішні прояви тих глибоко укорінених причин вимирання європейської культури і народів. Ми повинні ясно визначити контекст і причини тієї ситуації, в якій опинилися, аналізувати їх, і потім діяти – в політичному і культурному планах, в залежності від наших висновків. 

Що нам потрібно, так це метаполітичну думку і дію. Метаполітичний аналіз пов’язаний не тільки з очевидною, поверхневою політичною активністю, він вивчає, те що контролює і впливає на розвиток суспільства в цілому протягом тривалих періодів, що є пов’язаним з глибинними цінностями і свідомістю пересічних громадян. 

Метаполітика розглядає культуру, економіку, історію, а також зовнішню і внутрішню політику, а не просто державу, партії і нації. Щоб отримати можливість змінити суспільство конструктивно і міцно, ми повинні розуміти його як єдине ціле, як організм. 

В останні десятиліття, більшість організацій, що діють в інтересах європейських народів, обрали ті стратегії, які були ефективні історично, але які більше не є актуальними, – бо сучасність все змінила. Наслідування політичним і революційним перемогам минулого приречене на провал. По простому, був, є і буде лише один Цезар, один Наполеон, і не більше! 

Ми повинні зрозуміти з історії не лише як отримати владу і вплив, але також що взагалі таке влада, в чому вона полягає і як формується. 

Игорь Ефимов: Метаполитика

 Ефимов Игорь Маркович - русский писатель, философ, историк, публицист. Окончил Ленинградский политехнический институт (1960), Литературный институт (1973). Член Союза писателей (1965), автор книг 'Смотрите, кто пришёл!', 'Лаборантка', 'Свергнуть всякое иго', повестей и рассказов для детей, радио и телепьес. В Ленинграде 1960-х входил в литературную группу 'Горожане' (Б. Вахтин, В. Губин, В. Марамзин).   Только после отъезда Ефимова из СССР в 1978 году стало известно, что философские труды 'Практическая метафизика' и 'Метаполитика', ходившие в Самиздате и напечатанные на Западе под псевдонимом Андрей Московит, принадлежат его перу. Основал в США издательство 'Эрмитаж' (1981), которое выпускало стихи, романы, мемуары, эссе, не имевшие шанса быть напечатанными в Советской России. Здесь же выходят романы Ефимова 'Как одна плоть' (1980), 'Архивы Страшного суда' (1982), 'Седьмая жена' (1990), историческое исследование об убийстве президента Кеннеди (1987). После 1991 года почти все книги Ефимова были перепечатаны в России. Три его романа - 'Не мир, но меч' (1996), 'Суд да дело' (2001) и 'Новгородский толмач' (2003) были первоначально опубликованы в журнале 'Звезда'. Там же был напечатан его философский труд 'Стыдная тайна неравенства' (отдельной книгой вышел в Москве в 2006). В 2005 году вышли воспоминания Ефимова об Иосифе Бродском 'Нобелевский тунеядец', а в 2006 - роман 'Неверная'. Пять книг Ефимова изданы в Америке в переводе на английский, его книга об убийстве президента Кеннеди в 2006 году была переведена и опубликована во Франции.

----------

   Игорь Ефимов продолжает традицию русских писателей-философов, ведущую своё начало от Герцена. Мне повезло быть знакомым с ним и его книгами вот уже тридцать лет... Его превосходная "Метаполитика" долго была моим настольным чтением.

   Иосиф Бродский

     В "Метаполитике" Игорь Ефимов поставил и решает задачу необычайно сложную. Делается попытка охватить одной концепцией, единой системой тысячелетия мировой истории... Внутренняя дискуссия с марксизмом придаёт книге особую напряжённую цельность.

   Сергей Довлатов

I. ПРИРОДА "Я"

И ИСТОРИЯ "МЫ"

  -- Политика - предмет страсти или предмет науки

   Если бы мы жили в пещерах и хижинах, охотились на диких зверей, били острогой рыбу, отыскивали съедобные коренья, то, наверное, мы так же, как наши далёкие предки, молились бы своим деревянным богам о ниспослании удачной охоты, и окровавленная туша кабана, оленя, слона или моржа представлялась бы нам вершиной человеческих устремлений.

   Если бы мы кочевали в степях, горах или пустынях со своими стадами, то боялись бы песчаной бури, моровой язвы, пересохших рек, засыпанных колодцевг а отсутствие всех этих бед почитали бы милостью, ниспосланной нам свыше.

   Если бы наша жизнь протекала на клочке земли от урожая до урожая, мы просили бы у неба то дождя, то вёдра, просили бы уберечь поле от саранчи, а виноградник от заморозка и, засыпав полный амбар, читали бы благодарственные молитвы и полагали себя счастливыми.

   Но мы живем не так и молим небо не о том.

   Всё самое насущное: еда, тепло, свет, вода, одежда, жилье - не даруется нам больше природой, не добывается собственным трудом. Мы все получаем из рук других людей.

   И всё самое страшное тоже в девяноста девяти случаях из ста явится нам не громом небесным, но другим человеком: жандармом в каске, чиновником в галстуке, солдатом в мундире (иноземном или отечественном), погромщиком с иконой, со свастикой или с красным цитатником, грабителем, натянувшим на лицо чёрный чулок, экстремистом, всходящим на борт самолёта с бомбой в портфеле. Даже известная прерогатива судьбы - болезнь - и та сейчас кажется нам перешедшей в веденье человека, врача - плохого или хорошего. Неудивительно, что каждый из нас хотел бы жить среди людей, умеющих строить прочное и просторное жильё, шить добротную одежду, вырабатывать еду в изобилии, хотел бы, чтобы чиновники были послушны закону и человечны, солдаты - смелы с врагом, а не со своими, врачи - опытны, учителя - умны, газетчики - честны, чтобы жандармы ловили грабителей и экстремистов, а не людей, читающих книжки, и так далее.

   Но мы не молимся даже об этом. Другой человек теперь значит для нас так много, мы настолько зависим от него, что забываем за ним Провидение; мы больше не заботимся о том, как нам прожить в мире с самим собой, с Богом,- нет, только с ним, с другим человеком.

   Поэтому мы вообще больше не молимся - мы спорим о политике.

   Как нам ужиться на земле друг с другом, как уживаться людям разных племён и народов, разного языка и цвета кожи, разных вер и традиций, разных профессий и способностей, и можно ли ужиться, или надо бороться с другими и подавлять, каким должен быть наилучший порядок совместной жизни людей, и как его можно достигнуть, и чем для него можно пожертвовать - вот конечный смысл всех вопросов, охватываемых словом политика.

   Последние двести лет не слышно, чтобы кого-нибудь казнили смертию за ересь, колдовство, оскорбление святынь или еще какое безбожие. За политику же казнят нещадно - гильотинируют, вешают, расстреливают, травят газом, морят в концлагерях. Люди добровольно идут на смерть поодиночке и массами за свои политические убеждения: брат поднимается на брата, сын на отца, "пятеро в доме разделяются" во имя её, целые народы погружаются в пучины гражданских войн.

   И может, именно оттого, что политика зажигает в сердце человеческом такие страсти, ей до сих пор не удалось стать объектом бесстрастного исследования. Хотя ещё Аристотель называл политику важнейшей из наук, наукой она так и не стала. Есть много политических теорий, содержащих в той или иной мере зерно истины, но каждая из них так спешит перейти от того, что есть, к тому, что должно быть, то есть к практическим рекомендациям, к описаниям идеального политического устройства и кратчайших путей достижения его, что объективности этих теорий хватает ненадолго. Поэтому всякий исследователь в наши дни вправе забыть своих предшественников и обратиться непосредственно к материалу, питающему любую политическую мысль, - к истории.

Сергій Чаплигін: Республіканський тип свідомості

Коли читаємо Цицерона, ми в його трактаті De res publica звертаємо увагу на те, що ж  допомагає людям мобілізовуватись та робити щось разом для визначення своєї долі.

На розуміння «речей спільних» - res publica.

Цицеронівське визначення res publica означає приблизно наступне: Існує деяка одиниця під назвою populus, і це не будь-який натовп, що зібрався з якогось приводу, а пов'язані тим, що називається по-латині iuris consensu -  деякою згодою в питаннях права. Те, що обв'язує їх всіх разом та об'єднує  в зв'язне ціле.

Конкретно тут - як можна всім нам влаштувати вільне життя разом. Разом приймати правила життя, прийнятні для всіх нас, і потім всім разом починати виконувати ці писані нами правила. 

І тут важливі обидва компоненти – 1.  участь в ухваленні цих законів і правил; та 2. а також їх письмова фіксація.

Коли ж немає спільної згоди та писаного права - то замість res publica інший феномен, який схоплюється італійським терміном cosa nostra. У цій ситуації це теж є справа або річ - cosa (аналог res), тільки справа ця або річ є nostra, а не publica. І ми отримуємо «нашу справа» - коли кілька серйозних і важливих чоловіків починають регулювати життям нашої  громади за своїми власними поняттями. 

У нас сам термін «спільне користування» стійко асоціюється або з «нічиєю власністю», або з комунальною квартирою, або зі  смородом громадської вбиральні.  Відповідно все, що нас всіх об'єднує, має принижене тлумачення. Тому ми не помічаємо, що можливий інший рівень спільного  володіння (а не користування) - рівень, де була б осмислена і можлива публічна дія кожного. 

Ліберально-капіталістичний тип свідомості  пропонує рівність початкових умов – «ми всі беремо участь в одній гонці, ніхто не винен, що ви програли, а переможець на осуджується». Моральний аспект не обговорюється. 

Соціалістично-патернальний тип свідомості (який у нас стверджувався майже протягом усього ХХ ст.)  - нав’язує  рівність результатів, «соціалістичну зрівнялівку», де хтось буде визначати ваші потреби. 

Але справа в тому, що є ще третій тип свідомості, про який говорять республіканці, – це рівність в ступені можливості впливати на спільну справу. Мається на увазі рівність в можливостях по заняттю основних позицій в органах влади. 

А це повертає політиці автентичність її життя. Бо політика - це не вимазування свого опонента брудом під час передвиборчої кампанії, і не боротьба павуків у банці за те, хто буде «пиляти» бюджет. Це - не змагання замовних статей в пресі і не боротьба за переділ власності. 

Політика є тим, від чого і народився сам термін - від «полісу». А поліс завжди протистоїть «ойкосу» (терміну від якого пішло слово «економіка»).

На агору вільні люди йшли вирішувати спільні справи, залишивши господарські потреби вдома, за межами поліса, разом з рабами та ідіотами.

Павло Кириленко: Матаполітична істина метаісторії

Відкрию одну метаполітичну істину

Існує фразеологізм: Історія не терпить умовного способу мислення, який частіше використовується мовою російською "история не терпит сослагательного наклонения". Мається на увазі, що не має сенсу обговорювати те, що мало б статися, як би вчинки чи події склалися інакше ніж вони склалися.

Насправді такі твердження існують для того, щоб люди втратили здатність аналізувати події минулого та знаходити правильні рішення користуючись пам'яттю минулих поколінь.

Зверніть увагу, історію нам подають епізодично, як правило окремо від причинно-наслідкових ланцюжків. Хоча, якщо дивитися на хід історії, як єдиний процес, ми усвідомимо, що важливі не події, а результати, відповідно сама історія в плині часу корегується. Помилки минулого або виправляються наступними поколіннями, або повторюються. 

Саме тому ми маємо вчитися корегувати історію, писати її в новому часі без відриву від досвіду минулого.

А це вже і є метаполітика...

Что такое Метаполитика?

Метаполитика является формой неполитической деятельности, которая направлена на распространение определенных идей и ценностей с целью формирования «мировоззрения» (Weltanschauung, world-view).

Метаполитическая деятельность хотя и связана с политикой, но исключает прямую политическую деятельность (партийная политика, избирательные мероприятия, политическая агитация и т. п.); она стремится влиять на политику и политиков в качестве конечного результата, но не посредством политики.

Метаполитика связана, прежде всего, с интеллектуальной и философской деятельностью, которая поддерживает идеологию или мировоззрение, но также включает распространение идей и ценностей разными способами, включая речи, телешоу, журналистику, популярные мифы, рабочие программы и различные формы пропаганды.