Пропонуємо переклад Сергія Чаплигіна з книги Daniel Friberg “The Real Right Returns”.
Щоб знайти підхід до вирішення фундаментальних проблем, з якими зіткнулася Європа, недостатньо озиратися назад, або реагувати на зовнішні прояви тих глибоко укорінених причин вимирання європейської культури і народів. Ми повинні ясно визначити контекст і причини тієї ситуації, в якій опинилися, аналізувати їх, і потім діяти – в політичному і культурному планах, в залежності від наших висновків.
Що нам потрібно, так це метаполітичну думку і дію. Метаполітичний аналіз пов’язаний не тільки з очевидною, поверхневою політичною активністю, він вивчає, те що контролює і впливає на розвиток суспільства в цілому протягом тривалих періодів, що є пов’язаним з глибинними цінностями і свідомістю пересічних громадян.
Метаполітика розглядає культуру, економіку, історію, а також зовнішню і внутрішню політику, а не просто державу, партії і нації. Щоб отримати можливість змінити суспільство конструктивно і міцно, ми повинні розуміти його як єдине ціле, як організм.
В останні десятиліття, більшість організацій, що діють в інтересах європейських народів, обрали ті стратегії, які були ефективні історично, але які більше не є актуальними, – бо сучасність все змінила. Наслідування політичним і революційним перемогам минулого приречене на провал. По простому, був, є і буде лише один Цезар, один Наполеон, і не більше!
Ми повинні зрозуміти з історії не лише як отримати владу і вплив, але також що взагалі таке влада, в чому вона полягає і як формується.
Основи метаполітики
Метаполітика є передумовою політики – динаміки влади, як вона проявляється на вулицях і на моніторах, і далі до уряду і парламенту, в ЗМІ та пресі, в освіті, культурних інститутах і громадянське суспільство, в культурі і мистецтві. По суті скрізь, де можлива передача цінностей на індивідуальному чи колективному рівні. Саме тому метаполітичний аналіз повинен передувати політичним діям.
Давайте ще раз звернемо увагу на марксистського теоретика Антоніо Грамші, який відігравав помітну роль в комуністичному русі Італії незадовго до встановлення фашистського режиму.Після Першої світової війни, в період важкої кризи, Італія зіткнулася із запеклим конфліктом навколо працевлаштування, захоплень землі, а також колапсом багатьох традиційних інститутів. Заворушення досягли апогею у вересні 1920 року, коли профспілки захопили металургійні заводи північної Італії, які грали в економіці країни ключову роль, і спробували відновити виробництво під контролем робітників. Здавалося, що вони підуть російським шляхом та влаштують революцію з переходом до режиму, аналогічному радянському. Але цього не сталося. Демонстрації припинилися, лівацькі партії розвалилися, а через два роки Муссоліні взяв владу в свої руки.
У 1926 р., через чотири роки, Муссоліні захоплює владу, а Грамші засуджують до двадцяти років ув’язнення, де він і залишався до своєї смерті за гратами в 1936 році. Під час свого перебування у в’язниці Грамші зберігав ряд зошитів зі своїми думками, посмертно опублікованих як «Тюремні зошити». В цих працях, Грамші розмірковував, що держава не обмежується політичним апаратом. Фактично, вона завжди працює разом з цивільним апаратом. Іншими словами, кожна політична структура підтримується громадянами і соціальною та психологічною підтримкою мас. Ця підтримка виражається в деяких аксіомах, що лежать в основі культури, світогляду та звичаїв. Щоб будь-яка політична ідеологія зберігала контроль над владою, вона повинна підтримувати себе шляхом утриання та поширення цих базових установок серед мас.
Перебуваючи у в’язниці, Грамші міркував: чому ліві не змогли влаштувати повноцінну революцію в здавалося б ідеальний момент, коли державні інститути були безпорадні, а правлячий клас не міг повноцінно реалізовувати свою владу. Він прийшов до висновку, що пояснення лежить в області ідеології. На відміну від своїх марксистських побратимів, він вважав, що влада держави заснована не тільки на поліції і системі законів. Грамші, лінгвіст за освітою, прийшов до висновку, що домінуючий соціальний прошарок контролює суспільний порядок денний, і може використовувати свою владу для контролю над використанням мови, що дозволяє їм представляти свій суспільний лад як нормальний і природний, а противників виставляти небезпечними і загрозливими. Теж саме сказав Грамші про культуру. На його думку, здійснення політичної влади скоріше спирається на консенсус, ніж на силу.
Виходить, то держава може правити не тому, що народ живе в страху репресій, а тому що він прийняв ідеї – ідеологію, яка просякла всіх громадян. Вона робить дії держави легітимними та представляє їх як природні.
На основі цього аналізу, Грамші усвідомив причину, з якої комуністи так і не змогли захопити владу в буржуазних демократіях. Вони не оволоділи їхньою культурою. Ніхто не зможе повалити політичний апарат без контролю над його культурним фундаментом, основою, на якій і грунтується політична влада. Спочатку потрібно завоювати схвалення народу, закріплюючи в дискурсі лише окремі концепти, а потім в звичаях, образі мислення, системі цінностей, мистецтві та освіті.
У тому процесі, який італійський теоретик назвав позиційною війною, – війною, де ідеї і сприйняття є лініями фронту, перемога буде залежати від успішності в перевизначенні домінуючих цінностей, створення альтернативних інститутів для поширення і підриву вже існуючих цінностей населення з метою їх зміни. Таким чином духовна або культурна революція є необхідною передумовою для революції політичної. Захоплення влади - це всього лише останній крок тривалого процесу, процесу, який починається з метаполітики.
Метаполітика, простіше кажучи, зачіпає і формує мислення народів, світогляд, а також самі глибинні концепти, за допомогою яких люди взагалі осмислюють і характеризують світ навколо. І вже коли метаполітичні зусилля досягають успіху в зміні цього базису і населення починає відчувати, що зміни є очевидною необхідністю, існуюча політична влада виявляється відірваною від своїх основ. Вона починає спотикатися на кожному кроці і нарешті руйнується, або ж приходить в абсолютно непридатний стан і тихо замінюється іншою.
Метаполітика - це війна за соціальні зміни, яка ведеться на рівні світогляду, мислення і культури. Ліві вже давно вивчили її прийоми і до недавнього часу на метаполітичному поле бою у них не було суперників. Однак тепер все змінюється, і я сподіваюся, що цей текст послужить закликом для правих до участі в метаполітиці.
Авангард правої метаполітики
Беручи ці ідеї за відправну точку, можна з упевненістю заявити, що політичний рух, який не бере участь в мета політичній та культурній боротьбі, не зможе здійснити довгострокові соціальні зміни. Будь-яка політична боротьба повинна бути підкріплена, легітимізована і підтримана боротьбою метаполітичною. В іншому випадку це буде боротьба з вітряними млинами. Сформувати цей метаполітичний авангард, а значить стати ключовою частиною ініціативи щодо повернення Європи на правильний шлях, - це і є основна місія європейських нових правих.
Ми розглядаємо метаполітику як багатовимірну, недогматичну та динамічну силу з потенціалом, що дозволяє виділити ті проблеми, з якими ми сьогодні стикаємося, а також розробити можливості підриву і знищення тієї політично коректної імли, в якій ми живемо, а разом з нею необгрунтовані почуття провини і ненависті до самих себе.
Але метаполітика не тільки підриває і руйнує. Вона також створює, підбадьорює надихає і розпалює почуття. У сукупності наша метаполітика повинна бути спрямована на запуск потужного руху справжніх правих. Ця сила, коли вона набере критичну масу, почне жити власним життям, революційно розширюючи вузькі рамки публічного дискурсу і прокладаючи шлях до Європейського Ренесансу – неймовірного соціального перетворення, яке поверне гідність, силу і красу Європи.
Комментариев нет:
Отправить комментарий