Вірчий знак князя Ізяслава Володимировича, кін. 990-х – 1001 рр.

Вірчий знак князя Ізяслава Володимировича, кін. 990-х – 1001

Бронза; лиття, гравіювання, черніння. 58×28мм. 8,6г

Зі збірки Музею Шереметьєвих, Київ (VZ-3)

Підвіску виконано у складній та рідкісній для вірчих знаків техніці черніння. Тризуб відрізняється від Володимирового перехрещеним згори зубцем. Аналогічні зображення відомі з печатки, яку атрибутують Ізяславу Володимировичу, та обушка, знайденого в археологічному шарі кінця Хст. Це дозволяє пов’язати представлений вірчий знак із ближнім колом сина Володимира Великого – князя Ізяслава Володимировича. Він народився близько 981р., а помер у 1001р. Відтак хронологічні рамки використання цього вірчого знака обмежуються кількома роками: кінцем 990-х – 1001-м.

За описом Олександр Алфьоров у: 1000 років української печатки: каталог виставки [...]. Київ, 2013. С.87–88

Микола Бандрівський: Тризуб: погляд зі Львова

На фото - геральдична підвіска початку ХІ століття з княжим знаком, виявлена під час археологічних досліджень кладовища стародавнього Чернігова на пл. Перемоги №64 (розкопки В.Скорохода). Припускають, що на цій підвісці зображено знак першого (з відомих у літописах) чернігівського князя Мстислава Володимировича.

Хотів би поділитися кількома короткими думками щодо тризуба, які вам можуть видатися цікавими.

По-перше: між часом використання зображення тризуба на монетах та інших речах (підвісках, зброї та ін.), що припадає на кінець Х-ХІ століття і часом повторного використання тризуба в українській державній символіці, запровадженого у 1918 році, існує дуже великий часовий розрив - у 900 років!

Задумаймося: чому давньоруські князі, ні у ХІІ, ні у ХІІІ століттях, ні володарі наступних віків ніде (!) не використовували зображення тризуба? Після одинадцятого століття тризуб, на цілих 900 років, з нез'ясованих причин, ніби канув у небуття. На цю обставину нещодавно ще раз звернув увагу Олег Однороженко у дискусії про сучасний герб нашої держави.

 Може, у ті післяВолодимирові століття, не знали про цей знак? Та ні, про що-що, а про символ Святителя Русі, знали всі. Гадаю, ті давньоруські князі, які сходили на престол після князя Володимира Великого, щось знали таке, що не дозволяло їм продовжувати традицію використання тризуба у державних справах. Або ж, цей знак не був "знаком княжої держави Володимира Великого", а лише особистим вензелем чи монограмою цього володаря, на що нещодавно звернув увагу Олександр Алфьоров.

Тобто, підсумуємо: близько 900 років зображення тризуба, на території сьогоднішньої України, не використовувалося.

По-друге: досі немає однозначної відповіді на питання - чому усі (!) найдавніші зображення тризубів, які датуються Х-ХІ століттями сконцентровані майже виключно в межах сьогоднішніх Київської, Чернігівської і Сумської областей (де, властиво, і знаходилася, у той період, Русь) і чітко співпадають з межами поширення, в той час, срібників і златників, які мають на собі такий же тризубий знак. 

В той же час, на заході сучасної України - на теренах Галичини, Волині, а також на Поділлі, Покутті та Буковині жодного з тогочасних зображень тризубів, немає. Так само повністю відсутні, на цій території, златники і срібники володимирового зразка. Це дає підстави ставити під сумнів входження частини  вищеназваних теренів включно з Галичиною - навіть на короткий період - до складу давньокиївської держави. Оскільки, в такому разі, її грошовий обіг мав би покривати усю її територію. 

Можливо, на подільських теренах і на землях західніше Збруча - в Галичині, могли у той час існувати інші, аніж Русь, протодержавні утворення з окремішньою системою державної символіки і власним (відмінним від київського) грошовим обігом, в якому переважали дирхеми і західноєвропейські денарії.

Національний музей історії України отримає в подарунок унікальну сокиру з тризубом

Знахідку врятував від так званих «чорних археологів» львів’янин Тарас Хмеловський. Залізна сокира Х—ХІІІ століть потрапить до зібрання Національного музею історії України. Сокиру вирізняє унікальна інкрустація сріблом із зображенням тризуба.

Тарас Хмеловський — археолог за освітою, хоча і не працює за фахом. Кілька років підтримує дослідження Інституту археології НАН України. Від науковців він і дізнався про унікальну сокиру, яка потрапила на «чорний ринок» старожитностей і могла бути вивезена закордон. Тарас Хмеловський вирішив врятувати артефакт. Єдиним реальним виходом було викупити сокиру на аукціоні, що і зробив львів’янин.

Пам’ятку треба було вберегти не лише від грабіжників, але і від руйнування. Реставрацію сокири провів художник-реставратор вищої категорії Віктор Голуб. Він переконався в автентичності знахідки, коли побачив її наживо. Про оригінальність свідчили ступінь корозії залізної основи сокири, техніка виконання та рідкісне оздоблення. Основна задача під час реставрації полягала в тому, щоб розкрити інкрустацію сріблом та стабілізувати предмет.

Генеральний директор Національного музею історії України Федір Андрощук зазначає, що сокира належить до доволі рідкісної групи інкрустованих бойових сокир. Кілька таких екземплярів відомо з теренів Швеції та Русі.

«Форма цього екземпляру, вочевидь, місцева, аналогії їй відомі та датуються доволі широким часовим періодом Х-ХІІІ століть. Проте мотив орнаменту рідкісний, якщо не сказати — унікальний. За окремими елементами, з яких складається орнамент, його можна датувати в межах вужчого часу, від кінця Х до початку ХІ століть. Цьому відповідає й інкрустація тризубом, іконографія якого датується періодом княжіння Володимира Святославича», — говорить Федір Андрощук.

Цінну знахідку Тарас Хмеловський вирішив передати до Національного музею історії України (МІСТ). Цю подію приурочили до 30-річчя незалежності країни. Тарас Хмеловський зізнається, що йому вже кортить побачити сокиру в експозиції. Чоловік розмірковує: «Спочатку я хотів лише допомогти своїм друзям-археологам, згодом — показати іншим, що варто допомогти музеям, замість того, щоб знищувати нашу історію, тишком скуповуючи безцінні предмети та розорюючи задля цього пам’ятки».

Передача сокири відбудеться 21 серпня о 16:00 у будівлі Національного музею історії України (вул. Володимирська, 2). Найближчим часом музей планує експонувати сокиру, щоб артефакт міг побачити кожен відвідувач.

Тарас Чухліб: Тризуб походить від Хазарії та іранських Сасанідів

Зображення двозубів і тризубів прийшло до нас не від варягів, а від Хозарського каганату. 

На монетах цієї держави, яка розташовувалася на територіях сучасної Донеччини і Луганщини ще у VIII -IX столітті, карбувалися ось такі знаки, які і перейняв наш князь Святослав після завоювання Хозарії...

 До речі, князь Володимир називав себе каганом на зразок хозарських правителів. 

У свою чергу Двозуби і Тризуби були зображені на сасанідських драхмах і аббасідських дирхемах II - VIII століть, якими і користувалися в Хозарії.