«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Тарас Хмеловський — археолог за освітою, хоча і не працює за фахом. Кілька років підтримує дослідження Інституту археології НАН України. Від науковців він і дізнався про унікальну сокиру, яка потрапила на «чорний ринок» старожитностей і могла бути вивезена закордон. Тарас Хмеловський вирішив врятувати артефакт. Єдиним реальним виходом було викупити сокиру на аукціоні, що і зробив львів’янин.
Пам’ятку треба було вберегти не лише від грабіжників, але і від руйнування. Реставрацію сокири провів художник-реставратор вищої категорії Віктор Голуб. Він переконався в автентичності знахідки, коли побачив її наживо. Про оригінальність свідчили ступінь корозії залізної основи сокири, техніка виконання та рідкісне оздоблення. Основна задача під час реставрації полягала в тому, щоб розкрити інкрустацію сріблом та стабілізувати предмет.
Генеральний директор Національного музею історії України Федір Андрощук зазначає, що сокира належить до доволі рідкісної групи інкрустованих бойових сокир. Кілька таких екземплярів відомо з теренів Швеції та Русі.
«Форма цього екземпляру, вочевидь, місцева, аналогії їй відомі та датуються доволі широким часовим періодом Х-ХІІІ століть. Проте мотив орнаменту рідкісний, якщо не сказати — унікальний. За окремими елементами, з яких складається орнамент, його можна датувати в межах вужчого часу, від кінця Х до початку ХІ століть. Цьому відповідає й інкрустація тризубом, іконографія якого датується періодом княжіння Володимира Святославича», — говорить Федір Андрощук.
Цінну знахідку Тарас Хмеловський вирішив передати до Національного музею історії України (МІСТ). Цю подію приурочили до 30-річчя незалежності країни. Тарас Хмеловський зізнається, що йому вже кортить побачити сокиру в експозиції. Чоловік розмірковує: «Спочатку я хотів лише допомогти своїм друзям-археологам, згодом — показати іншим, що варто допомогти музеям, замість того, щоб знищувати нашу історію, тишком скуповуючи безцінні предмети та розорюючи задля цього пам’ятки».
Передача сокири відбудеться 21 серпня о 16:00 у будівлі Національного музею історії України (вул. Володимирська, 2). Найближчим часом музей планує експонувати сокиру, щоб артефакт міг побачити кожен відвідувач.
Комментариев нет:
Отправить комментарий