## 1. Європа плутала культуру з “високою культурою”
Після ХІХ ст. в Європі закріпилась ідея: > культура = еліта, канон, серйозність
Наслідок:
* масову культуру вважали **чимось нижчим**,
* комікси, жанрове кіно, поп-музику довго не сприймали всерйоз,
* держава фінансувала “важливе”, а не “популярне”.
США і Японія, навпаки, **одразу інвестували в масове**.
## 2. Немає єдиного ринку
Америка:
* одна мова,
* одна медіасистема,
* 300+ млн глядачів.
Європа:
* десятки мов,
* фрагментовані ринки,
* складна дистрибуція.
Голлівуд окупає блокбастер у себе вдома.
Європейський фільм мусить “пробитися” через кордони.
## 3. Травма ХХ століття
Дві світові війни + тоталітаризми:
* недовіра до **масової мобілізації**,
* страх пропаганди,
* культурна алергія на “просту героїку”.
Америка може дозволити собі наївного героя.
Європа — іронію, трагедію, сумнів.
Масова культура ж любить **простоту і повторюваність**.
## 4. Автор замість франшизи
Європейська модель:
* режисер як художник,
* унікальний фільм,
* мінімум серіалізації.
Американська / японська:
* персонажі,
* світи,
* франшизи,
* мерч, ігри, спін-офи.
Масова культура — це **екосистема**, не один твір.
## 5. Запізнілий вхід у нові медіа
* комікси — “дитяче”;
* анімація — “для малих”;
* відеоігри — “несерйозно”.
Поки Європа думала,
США і Японія **виростили покоління**, яке живе в цих формах.
## 6. Європа все ще виграє — але не тут
Вона сильна в:
* артхаусі,
* літературі,
* дизайні,
* моді,
* авторському кіно.
Але масова культура: > потребує не глибини, а масштабованості.
## Якщо однією фразою
**Європа створює сенси.
Америка продає історії.
Японія продає уяву.**
І це не поразка, а **структурний вибір**, який дорого коштував у глобальній масовій конкуренції.