Спочатку кілька слів про нещодавнє знайдення у княжому Галичі частини середньовічної печатки, аналіз якої й став причиною появи цього допису.
Почну з того, що два тижні тому Олександр Алфьоров на своїй сторінці у ФБ опублікував фрагмент печатки, який був знайдений близько півтора роки тому у селі Крилом поблизу Галича на Івано-Франківщині (те, що цей уламок печатки походить саме з Крилоса, я теж можу підтвердити, оскільки перевіряв цю інформацію).
Печатка, як печатка - скажете ви. Що у ній може бути цікавого, адже таких сьогодні немало віднаходять по різних усюдах. Воно то так, але:
По-перше: печатка ця - латиномовна, а їх, на теренах колишньої Галицької Русі, виявлено одиниці. Судячи з реконструйованого Олександром Алфьоровим (за майже ідентичними печатками - див. світлину) напису, цей новознайдений крилоський екземпляр належав канцелярії магістра лицарського ордену Госпітальєрів, Ґарену де Монтеґю, який очолював це чернече згромадження з 1207 по 1228 роки (сам же документ, до якого була підвішена ця печатка, був надісланий до княжого Галича, на думку згаданого публікатора, у межах, приблизно, 1207-1217 роках);
По-друге: ця новознайдена, у Крилосі, печатка є не просто свідченням дипломатичних (чи, якихось інших) стосунків між княжим Галичем і хрестоносцями, а віддзеркалює щось значно істотніше і важливіше. Що я маю на увазі? Якщо спрощено, то - наступне:
Щонайпізніше від другої половини 12 століття, Галицька Русь (або ж, принаймні, основна її частина) не була самодостатнім і незалежним державним утворенням, як ми традиційно звикли собі уявляти, а представляла собою - щонайменше впродовж кількох десятиліть - автономну провінцію Візантійської імперії. До таких припущень спонукає низка тогочасних писемних джерел, зокрема твердження історика-хроніста Никити Хоніята (кін. ХІІ ст.) про те, що Галицьке князівство, на відміну від інших руських князівств, було візантійською «топархією», тобто автономною провінцією Візантійської імперії. Більше того, Візантійський імператорський двір розглядав галицького князя як Hypospondos, що за візантійською вселенською термінологією прирівнювалося до давнього гасла: «союзний Риму народ» - cocii populi Romani. Тому, не дивно, що переважна більшість тогочасних візантійських джерел стосуються в основному Галицької Русі, володар якої часто протиставлявся володарю Києва і розглядався як цілком самостійний.

Найближча аналогія до щойновиявленої печатки у Крилосі біля Галича
Але, не лише візантійські автори називали Русь складовою частиною Візантійської імперії. Про це в унісон пишуть і тогочасні авторитетні і достовірні джерела на які до праці М. Войнара, а нещодавно і І. Паславського, мало зверталось уваги. Наприклад, німецький хроніст Адам Бременський пише, що Русь – це «перлина Константинопольського престолу і найкоштовніша окраса Греції». Інший тогочасний німецький історик Отто Фрайґенський повідомляє, що коли 1142 р. на Русі було вбито й пограбовано кількох німецьких міщан-колоністів, то король Конрад ІІІ звернувся до візантійського імператора, щоби той покарав русинів як своїх підданих».
На якийсь особливий статус Галицької Русі у ХІІ - поч. ХІІІ ст. вказує й той факт, що Романа Мстиславича майже всі тогочасні західноєвропейські хроністи називають королем (rex), а не просто князем (dux). Зійшовши на престол, король/князь Роман Мстиславич одразу відновив союз з Візантією про що опосередковано свідчить факт перебування близько 1200 р. галицького посольства в Константинополі в складі Твердяти Остромирича, Недана, Домажира і Негвара.
Із падінням Константинополя 13 увітня 1204 року і цілковитого знищення учасниками 4-го Хрестового походу Візантійської імперії, на її руїнах повстала цілком нова держава - Латинська імперія (як її називали греки) або ж Романія (як її називали самі хрестоносці). Так от, створена хрестоносцями Латинська імперія успадкувала цсі ті королівства (напр. Фессалонікійське), князівства (напр. Ахайське), герцогства (напр. Афінське) та інші, донедавна підваладні Константинополю, державні утворення.
Взявши до уваги вищенаведене свідчення Никити Хоніята про Галицьке князівство як про візантійську топархію (тобто, автономну провінцію цієї імперії) та інші докази такого підпорядкування, можемо обеhежно припустити, що хрестоносці, завоювавши Візантію і витіснивши православного Патріарха до Нікеї у 1206 році успадкували (серед підлеглих Візантії, територій), також і Галицьке князівство. Тобто, з цього моменту його (Галицького князівства) територія могла розглядатися, принаймні якийсь час, як канонічна територія Латинської імперії хрестоносців, оскільки Константинопольський Патріархат, до якого належали галицькі церкви, вже був ліквідований.