Микола Бандрівський: Галицька Русь як топархія Візантійської імперії і королівство Латинської імперії

Спочатку кілька слів про нещодавнє знайдення у княжому Галичі частини середньовічної печатки, аналіз якої й став причиною появи цього допису.

Почну з того, що два тижні тому Олександр Алфьоров на своїй сторінці у ФБ опублікував фрагмент печатки, який був знайдений близько півтора роки тому у селі Крилом поблизу Галича на Івано-Франківщині (те, що цей уламок печатки походить саме з Крилоса, я теж можу підтвердити, оскільки перевіряв цю інформацію).

Печатка, як печатка - скажете ви. Що у ній може бути цікавого, адже таких сьогодні немало віднаходять по різних усюдах. Воно то так, але:

По-перше: печатка ця - латиномовна, а їх, на теренах колишньої Галицької Русі, виявлено одиниці. Судячи з реконструйованого Олександром Алфьоровим (за майже ідентичними печатками - див. світлину) напису, цей новознайдений крилоський екземпляр належав канцелярії магістра лицарського ордену Госпітальєрів, Ґарену де Монтеґю, який очолював це чернече згромадження з 1207 по 1228 роки (сам же документ, до якого була підвішена  ця печатка, був надісланий до княжого Галича, на думку згаданого публікатора, у межах, приблизно, 1207-1217 роках);

По-друге: ця новознайдена, у Крилосі, печатка є не просто свідченням дипломатичних (чи, якихось інших) стосунків між княжим Галичем і хрестоносцями, а віддзеркалює щось значно істотніше і важливіше. Що я маю на увазі? Якщо спрощено, то - наступне:

Щонайпізніше від другої половини 12 століття, Галицька Русь (або ж, принаймні, основна її частина) не була самодостатнім і незалежним державним утворенням, як ми традиційно звикли собі уявляти, а представляла собою - щонайменше впродовж кількох десятиліть - автономну провінцію Візантійської імперії. До таких припущень спонукає низка тогочасних писемних джерел, зокрема твердження історика-хроніста Никити Хоніята (кін. ХІІ ст.) про те, що Галицьке князівство, на відміну від інших руських князівств, було візантійською «топархією», тобто автономною провінцією Візантійської імперії.  Більше того, Візантійський імператорський двір розглядав галицького князя як Hypospondos, що за візантійською вселенською термінологією  прирівнювалося до давнього гасла: «союзний Риму народ» - cocii populi Romani. Тому, не дивно, що переважна більшість тогочасних візантійських джерел стосуються в основному Галицької Русі, володар якої часто протиставлявся володарю Києва і розглядався як цілком самостійний.  

Найближча аналогія до щойновиявленої печатки у Крилосі біля Галича 

Але, не лише візантійські автори  називали Русь складовою частиною Візантійської імперії. Про це в унісон пишуть і тогочасні авторитетні і достовірні джерела на які до праці М. Войнара, а нещодавно і І. Паславського, мало зверталось уваги. Наприклад, німецький хроніст Адам Бременський пише, що Русь – це «перлина Константинопольського престолу і найкоштовніша окраса Греції».  Інший тогочасний німецький історик  Отто Фрайґенський  повідомляє, що коли 1142 р. на Русі було вбито  й пограбовано кількох німецьких  міщан-колоністів, то король Конрад ІІІ звернувся до візантійського імператора, щоби той покарав русинів як своїх підданих».  

На якийсь особливий статус Галицької Русі у ХІІ - поч. ХІІІ ст. вказує й той факт, що Романа Мстиславича майже всі тогочасні західноєвропейські хроністи називають королем (rex), а не просто князем (dux).  Зійшовши на престол, король/князь Роман Мстиславич одразу відновив союз з Візантією про що опосередковано свідчить факт перебування близько 1200 р. галицького посольства в Константинополі в складі Твердяти Остромирича, Недана, Домажира і Негвара.

Із падінням Константинополя 13 увітня 1204 року і цілковитого знищення учасниками 4-го Хрестового походу Візантійської імперії, на її руїнах повстала цілком нова держава - Латинська імперія (як її називали греки) або ж Романія (як її називали самі хрестоносці). Так от, створена хрестоносцями Латинська імперія успадкувала цсі ті королівства (напр. Фессалонікійське), князівства (напр. Ахайське), герцогства (напр. Афінське) та інші, донедавна підваладні Константинополю, державні утворення.

Взявши до уваги вищенаведене свідчення Никити Хоніята про Галицьке князівство як про візантійську топархію (тобто, автономну провінцію цієї імперії) та інші докази такого підпорядкування, можемо обеhежно припустити, що хрестоносці, завоювавши Візантію і витіснивши православного Патріарха до Нікеї у 1206 році успадкували (серед підлеглих Візантії, територій), також і Галицьке князівство. Тобто, з цього моменту його (Галицького князівства) територія могла розглядатися, принаймні якийсь час, як канонічна територія Латинської імперії хрестоносців, оскільки Константинопольський Патріархат, до якого належали галицькі церкви, вже був ліквідований.

Магістр ордену Госпітальєрів (за О.Алфьоровим 2021)

Гравюра із зображенням Магістра ордену Госпітальєрів Ґарен де Монтеґю, який керував цим чернечим згромадженням з 1207 по 1228 рік і з канцелярії якого був надісланий документ, підвісна печатка до якого виявлена у Крилосі поблизу Галича.

По-третє: Не може не привертати увагу, що саме у ці перші десятиліття ХІІІ століття на Галичину буквально хлинули зі своїми місіями, численні чернечі латинські згромадження (згідно з домініканською хронікою, їхні перші "стації" були саме у Галичі і у Львові. У нашому місті Яцек Одровонж у 1234 році навіть керував спорудженням храму). Більше того, саме домініканці (правильніше, брати-проповідники) виступили посередниками у переговорах князя Данила Романовича з папським престолом про надання йому корони. Тобто, від сьогодні, ми маємо підстави вже дещо інакше поглянути на причини і умови, в яких коронувався Данило Романович.

По-четверте, oта "латиномовність" торкнулася також і канцелярії тогочасних галицьких владик. Таке припущення роблю з аналізу опублікованої К. Болсуновським печатки, на лицевій стороні якої є дворядковий латиномовний напис: "SIL-EO", який розшифровується як "Si[gillum] Leo[nis]" ("печатка Лева"), на яку нещодавно ще раз звернув увагу Ярослав Книш (хоча він приписує цю печатку князю Льву Юрійовичу - правнуку Данила Романовича). На звороті цієї печатки князя Льва - типовий двозубець Рюриковичів.

По-п"яте: У всьому цьому постає питання - чи є на теренах сучасної Галичини якісь інші матеріальні свідчення впливу чи, навіть, фізичної присутності елементів культури Латинської імперії хрестоносців? На це відповім, що - так, є і доволі промовисті. Маю на увазі планувальну структуру Пнівського замку біля Надвірної на Івано-Франківщині, який в основних  рисах копіює планування замку Саранта Колонес у місті Пафос на о. Крит, який також, у той час, був зайнятий військами Латинської імперії. Сьогодні частина дослідників вважає, що зовнішня лінія його (замку Саранта Колонес) укріплень виникла ще у візантійський період приблизно у 7 столітті, а інші переконують, що ці укріплення були збудовані хрестоносцями на рубежі 12-13 століть (див. світлини з порівняннями планів цих замків).

Планування замку Саранта Колонес 6-9 століть у місті Пафос на о. Крит

План Пнівского замка (Надвірнянський район Івано-Франківської області)

Джерело: Polak T. Zamki na Kresach. 1997, с. 192 (за Ф.Гавриленко).

Одна з веж Пнівського замку (біля Надвірної на Івано-Франківщині)

Підсумовуючи, хочу підкреслити, що факт потрапляння державних інститутів та культури Галицького князівства в орбіту інтересів Латинської імперії (зокрема, конфесійних) був явищем короткотривалим (приблизно, з 1206 по 1261 рік), яке не потягнуло за собою якихось кардинальних змін у місцевій культурі. Звичайно, зв'язки династичного Галича і Львова з латинськими чернечими згромадженнями продовжувалися і в наступні десятиліття (наприклад, з Тевтонським орденом, які особливо пожвавилися на початку 14 століття). Однак, усе це не призвело ні до утворення на нашому Прикарпатті, унії, ні до переходу на латинських шрифт, що неодмінно б відбулося, якби Візантія у 1261 році не змогла відвоювати собі у хрестоносців, свій Константинополь і відродити - у ще більшій пишноті і величі - віковічний Константинопольський Патріархат...