Андрей Шуман: О роли христианства в том, что Европа погрузилась в "тёмное средневековье" с очень низким уровнем жизни

О роли христианства в том, что Европа погрузилась в "тёмное средневековье" с очень низким уровнем жизни. Это, кстати, привело к тому, что средний рост европейца заметно стал меньше, сократилась продолжительность жизни. Почти все хозяйство было натуральным с дефицитом товаров первой необходимости.

Средиземноморье было отлично интегрировано в мировую экономику где-то до V в.н.э. А культурно-религиозно-правовым фундаментом для торговых сетей служил эллинизм, крайне веротерпимый и мультикультурный. Эллинизм давал стандарты торгового права, в частности монеты чеканили по стандартам греческих драхм и в Южной, и в Центральной Азии. Греческий язык был языком торговли вплоть до Кашмира. 

Религиозная реформа Константина Великого с принятием христианства как обязательной религии, в последующем - единственно разрешённой, фактически запретило эллинизм. Тот эллинизм, который был понятен торговцам вплоть до Таримской впадины. 

И археологически мы хорошо видим, как эллинизм стремительно исчезает из Центральной и Южной Азии после 400 г.н.э. Оно и понятно. Не стало метрополии. Эллинизма не стало в самой Европе.

Хотя по торговым сетям было много христианских общин, но они были в основном несторианские ("еретические") и с ними, как проклятыми еретиками, которым гореть в аду, Византия не могла иметь масштабные контакты.

В общем оказалось, что в Азии для христиан нет никакой культурно-правовой базы, облегчающей торговые контакты.

Византия свернула азиатский вектор внешней политики и сконцентрировалась на пути из "варяг в греки", а также европейском векторе.

А торговых мощностей в этих условиях не хватило. И Европа погрузилась в нищее средневековье. 

Конец европейскому нишенству положили мусульмане. Именно им удалось отформатировать мировую торговлю вплоть до Явы. Крохи этого стали перепадать европейцам. Пока итальянские города-государства не сумели выстроить успешные торговые империи.

Сергій Чаплигін: Як відбувалося відродження античності в епоху Відродження

Ренесанс - епоха коли закінчувалося Середньовіччя, проводилася Реконкіста, руйнувалася схоластична філософія, відбувався спір щодо універсалій, Вільям Оккам гострив свою бритву, проти альбігойців вирушав Хрестовий Похід... В 1085 році з'єднані королівства Кастілії та Леону відвоювали у маврів Толедо, колишню столицю вестготського королівства. 

Наслідок взяття Толедо відіграло важливу роль в подальшій історії Європи - не тільки військовій, а й науковій. В 1130 р. католицький архиєпископ Раймунд засновує "Колеґію перекладачів", аби спростувати "неправдиві принципи" мусульманської релігії на підставі їх писань. Цим зайнялисяся богослови - клюнійський абат Петро Досточтимий та Родріґо Гіменес де Рада під керівництвом архидиякона Домініка Гундисаліна. Ними була здійснена грандіозна робота перекладів арабських творів (в тому числі і греко-римських) на латинику. (Тільки Ґерард Кремонський переклав більш ніж 70 арабських праць з філософії, медицини та алхімії).

Нагадаємо, що ще за Ґарун-аль-Рашида та його правонаступників філософський напрямок в Ісламі розвинувся саме завдяки перекладам творів греко-римської культури періоду піздньої античності. В арабському світі отримують визнання праці послідовників Платона та Аристотеля (в неоплатоністському тлумаченні) таких як Абу Юсуф аль-Кінді, аль-Фарабі, Ібн Сіна (Авіценна), Ібн Массар, Ібн Хазм, Ібн Баджа (Авемпас), Ібн Туфайль, Ібн Рушд (Аверроес), Ібн Арабі та ін.

Завдяки цим перекладам християнська Європа знайомиться з філософією Аристотеля, на основі якої виникає нова, схоластична філософія, яка набуває характеру церковного догмату та пропагується в працях Ансельма  Кентерберійського, Петра Ломбардця, Петра Абеляра, Альберта Великого, Томи Аквінського та ін.

Зрозумівши, що за вченністю арабів стоїть не що інше, як греко-римська античність, з'являється велика зацікавленість вже не до перекладів чи коментарів, а першоджерел.

Вже Козімо Медічі доручає Марсіліо Фічіно переклади не тільки манускрипту Гермеса Трисмеґіста "Corpus hermeticum", а й творів Платона, "Еннеади" Плотіна та інші праці неоплатоніків, що в подальшому зіграло велику роль в розвитку релігійної думки епохи Відродження. 

Для Марсіліо Фічіно,  Джованні Піко делла Мірандоли та й всієї Платонівської Академії, заснованої у Флоренції, в рамках містико-герметичного неоплатонізму, існує Софія Перенніс (єдина та відвічна мудрість).

А це означає, що Гермес-Трисмеґіст, Зороастр, Мойсей,  Орфей, Давид, Піфагор, Платон в рівній мірі володіють однією й тією  ж тайною істиною, яка надихає різні традиції. І ця істина виражена в магії,  каббалі, різних містико-алхімічних та езотеричних тенденціях, а їх вивчення та практикування дозволяє  відкрити пізнання божественного та людського. В подальшому це вплинуло та проявилося  в масонстві, окультизмі, розенкрейцерівських та інших таємних товариствах, які в епоху Відродження оформилися в самостійні вчення,  протиставилися Католицькій Церкві та кардинально змінили історичний розвиток Європи.

P. S. Коли після альбігойського Хрестового Походу в 1244 році впала головна катарська фортеця Монсеґюр, вожді катарів встигли перебратися на Північ Італії. Французький дослідник Жан Дювернуа вважає, що раптове з'явлення в Ломбардії цілого прошарку заможних купців та банкірів, пов'язано з тим, що туди були переправлені багатства альбігойців. (В 1250 році Свята Інквізіція зафіксувала перебування в Берґамо їхнього єресіарха Іоанна Луґанського).

Але крім коштів ними в дискурс також було принесено "неоманіхейське" т. зв. оріґеністське вчення отців нітрійської пустелі, яке зайняло своє місце в панорамі епохи Відродження. І чи не ними було створено уявлення про Середньовіччя як про темні та фанатичні часи?

Софія Дніпровська: Чому ми так любимо європейське середньовіччя і чому воно таке привабливе

Тому, що феодалізм, попри всі його жорстокості і незручності, які наша розніжена постіндустріальним комфортом натура вже навряд чи витримала б, був живою і плідною соціальною тканиною.

Бо саме в лоні станового, патріархального середньовічного суспільства зародилося сучасне індустріальне/ринкове/буржуазне, що щедро годує нас плодами технічного прогресу.

Полісна демократія в соціальному плані була безплідною і там, де не відбулося потужного вливання германської варварської крові, що несла "ген феодалізму" (як у Візантії), здеградувала, закостеніла і сконала під копитами азійських завойовників.

Середньовіччя асоціюється з дитинством - періодом засвоєння базових архетипів, бо дитинство - це чарівні казки про королів, королев, принців, принцес, хоробрих лицарів, фей, тролів, гномів, чаклунів, зачаровані замки, тощо, що відображають реалії середньовічної Європи з її тричленною структурою соціуму і магічним напівязичницьким світоглядом.

Хто не любить Європу і прагне переробити її на свій копил, завжди не любить (немите, смердюче, забобонне, фу-фу-фу) середньовіччя, де не все куплялося й продавалося і не всюди можна було проникнути хитрістю і нахабством...

Бо коріння сучасної європейської цивілізації сягають у "темні віки". Вирвіть це коріння з колективної пам'яті й підсвідомості - і дерево європейського життя всохне, і піде на розпил новим хазяям світу, в топку їхніх пекельних машин...

P.S. Раннє покріпачення селянства в процесі захоплення земель військовою елітою у 9-10 ст. відіграло позитивну роль, бо зруйнувало общину, яка була гальмом технічного прогресу в сільському господарстві, яке було основою подальшого індустріального прогресу. 

Феодалізм в Русі був до монгольської навали  був значно ближчий до західноєвропейського, ніж польсько-литовський. Пізнє закріпачення в 15-16 ст. яке в Західній Європі не відбулося, навпаки гальмувало прогрес в Речі Посполитій та Великому князівстві Литоському.  В той час як на українських землях община вже розпалася в 15 ст., її законсервували литовські статути і правові акти Польщі і Угорщини. У ВКЛ і РП, на відміну від Русі, не склалося союзу міст і монархів і не було логічного для Західної Європи абсолютизму, що й зробило їх легкими жертвами Москви і німців.

Костянтин Дорошенко: Долгое Средневековье может быть бесконечно долгим. Выйти из него возможно лишь персонально

Термин «Средневековье» возник из желания человека отделить себя от предыдущих поколений, взбунтоваться против порядка, почитания и наследования праотцов, поставить индивидуума выше Бога в качестве великой идеи. Концепция, в которой человек становится центром бытия, впрочем, делает всякую науку наукой о человеке. И заставляет науку историческую сосредоточиться на человеческом сознании и воображении в том или ином времени. Отсюда возникает понятие «менталитет», которое французская школа «Анналов» исследует уже почти 90 лет.

Понимание менталитета доказывает, что в разные века в разных географиях люди вкладывали не одинаковое значение в одни те же слова, что опровергает вульгарную идею о неизменности человеческой психики. Одновременно поддавая серьезному сомнению психологически выгодную нам версию смены исторических формаций, прогресса.

Представитель школы «Анналов» Жак Ле Гофф предлагает «долгое, очень долгое Средневековье, фундаментальные структуры которого медленно развиваются от ІІІ до середины ХІХ столетия. Тогда промышленная революция, господство Европы, настоящий рост демократии (античный полис был лишь очень ограниченным ее прообразом) создали действительно новый мир, несмотря на непрерывность определенного наследия и постоянство определенных традиций» [1].

Но в чем суть прогресса? Почему, с точки зрения не механических изменений благосостояния, но человеческого сознания, мы можем говорить о продвижении? «Что мыслили люди этого века такого, чего раньше не мыслили, такого, что даже было немыслимым?», — спрашивает уже о ХХ столетии французский философ Ален Бадью [2]. «По сути с какого-то момента век увлекся идеей изменить человека, создать человека нового. Это правда, идея эта витает среди фашизмов и коммунизмов, монументы которых даже чем-то похожи: статуя пролетария на пороге освобожденного мира или образцовый ариец Зигфрид, побивающий драконов упадка. Творение нового человека всегда приходит к тому, что нужно уничтожить человека прошлого», — отвечает он [3].

А тут — внимание! Концепция нового человека, построения нового, окончательно справедливого мира — что это, как не сверхчеловеческая идея? Реальный человек — снова средство, в центре — великая идея. Бог умер, да здравствует Бог!

Евгения Орлова: Эпиграммы Николая Калликла в качестве источника медицинского, метеорологического и астрономического знания в древнерусской книжности

Орлова Е.В. Эпиграммы Николая Калликла в качестве источника медицинского, метеорологического и астрономического знания в древнерусской книжности // Книжная культура: опыт прошлого и проблемы современности: К 285-летию основания Академической типографии в России: Материалы V Международной научной конференции (Москва, 24-26 октября 2012 г.) / отв.ред. В.И. Васильев; сост. Д.Н. Бакун, М.А. Ермолаева: В 2.- М. : Наука, 2012. — Т.1.ч.1. Культурно -историческое пространство и книжная культура. — С.295-297.

Культурное и научное оживление на Руси в  XV в. можно назвать  эхом Проторенессанса. Естественнонаучные знания в русской астрологической книжности этого периода  были всесторонне исследованы Р.А. Симоновым [1].  Проводником этих знаний были иностранные врачи-«ятроматематы», которых приглашали на службу к себе великие князья Московские. Но другим немаловажным фактором распространения научных знаний было южнославянское влияние, благодаря которому были привнесены в русскую книжность тексты, охватившие широкий диапазон естественнонаучного знания, таковыми являлись эпиграммы Николая Калликла (XI-XII вв.) – византийского ученого, знаменитого врача и поэта. Содержание эпиграмм на каждый месяц года в стихотворной форме затрагивает области метеорологии, астрономии и медицины. Самая ранняя русская редакция датируется XV в., связана с переводной деятельностью южных славян на Афоне.  А.А. Турилов выявил ранние списки эпиграмм Николая Калликла в составе Кодекса из РГБ (Муз. Ф. 178, № 921) и в Сборнике Государственного исторического музея из собрания Хлудова (ГИМ. Хлуд. № 114) [2].