Андрій Поцелуйко: Чому виживають не релігії, а спільноти

Демографічний урок XXI століття

 Протягом більшої частини людської історії висока народжуваність була природним станом суспільства. Великі родини були економічною необхідністю, джерелом робочої сили та гарантією підтримки в старості. Проте модернізація, урбанізація та зростання добробуту радикально змінили цю модель. Майже всюди у світі, де люди переходять до міського способу життя, народжуваність починає падати. Цей процес виявився настільки універсальним, що не оминув навіть релігійних суспільств.

Особливо показовим є приклад Ірану. Попри ісламську революцію та домінування релігійної ідеології, країна пережила одне з найшвидших падінь народжуваності в сучасній історії. Подібні процеси спостерігалися і в багатьох інших релігійних країнах. Це змушує поставити важливе запитання: якщо сама релігія не здатна зберегти високу фертильність, то що тоді її підтримує?

Відповідь, імовірно, лежить глибше. Стійку народжуваність забезпечує не стільки віра, скільки спосіб соціального життя. У світі існують групи, які зберігають високий рівень народжуваності протягом багатьох поколінь. Це аміші, ультраортодоксальні євреї, деякі менонітські громади та інші подібні спільноти. Їх об'єднує не лише релігійність. Головна їхня особливість полягає в тому, що вони продовжують жити в середовищі, де індивід залишається частиною міцної колективної структури.

У сучасному місті людина дедалі більше стає автономною одиницею. Вона самостійно приймає рішення щодо освіти, кар'єри, місця проживання та стилю життя. Соціальні зв'язки стають слабшими, а сім'я перетворюється на один із багатьох життєвих проєктів. Діти в такій системі часто сприймаються як значна інвестиція часу, ресурсів та можливостей, що конкурує з іншими формами самореалізації.

Натомість у згуртованих громадах діє інша логіка. Виховання дітей підтримується не лише батьками, а й ширшою мережею родичів, сусідів та одновірців. Народження дітей не є виключно приватною справою окремої сім'ї, а сприймається як природна частина колективного життя. У таких умовах багатодітність стає не героїчним винятком, а соціальною нормою.

Тому головним суперником високої народжуваності є не секуляризація і навіть не економічний розвиток. Набагато сильніше на демографію впливає індивідуалізація суспільства. Чим більше життя людини будується навколо особистого вибору, мобільності та самореалізації, тим меншою стає середня кількість дітей. І навпаки: чим сильніше людина інтегрована у стійку спільноту з чіткими нормами та взаємною підтримкою, тим вищою залишається фертильність.

З цієї точки зору демографічна криза багатьох сучасних країн є не просто наслідком економічних труднощів чи зміни цінностей. Вона відображає глибшу трансформацію людського способу життя — перехід від суспільства спільнот до суспільства індивідів. І якщо якісь групи продовжують успішно відтворювати себе покоління за поколінням, то причина полягає не лише в їхній релігії, а в тому, що вони зберегли щось значно давніше: здатність жити як спільнота.

Милана Левицкая: Собирая свой ковен: заметки про квир, магию и власть

В начале декабря мы собрались на мероприятие «Собирая свой ковен» поговорить о том, как связаны квир и магия. Это был разговор об отношениях власти, которые связывают эти два мира — через опыт стигматизации. Мы обсуждали, почему эзотерика может быть для кого-то стратегией сопротивления и откуда растут ноги у шейминга наших «странных» увлечений.

Зачем нам нужна магия: границы и визы

Есть много разных определений магии, но все их можно объединить в такое: это практика, которая связана с верой, что мы можем контактировать с реальностью, большей чем наше посюстороннее бытие. С чем-то, что мы не можем проверить или доказать опытным путем.

У людей в разные периоды истории была потребность как-то оформить свой эмоциональный и интеллектуальный опыт, связанный с поиском смысла жизни. Мы можем описать это предельно широкой категорией “духовного опыта”: что-то, что не вмещается в функциональные сценарии нашей жизни. Опыт, к которому сложно поставить вопрос “зачем”. Очень часто — не только в предшествующие эпохи, но и сегодня — это аффективный опыт.

Магическое мышление — это осознание и ощущение границы между обыденным и трансцендентным (“потусторонним”). Человек осознает наличие такой границы, и через какой-то экзистенциальный или аффективный опыт вдруг осознает, что ее можно пересечь. Но там, где есть граница, есть и опасность. Переход границы — это всегда тревожно.

С какими опасностями связана граница и пограничное пространство?

Адинатх Бхайрав: Воззрение бхайравайта

Иллюстрация: великий герб нашей кулы.

Друзья, давайте я вам честно признаюсь в моих воззрениях. Я очень давно положил большой шивалингам на земную родину, на патриотизм, на сансарическую национальность и профаническую нацию, на правительство, на государство, на воевавших дедов, на могилы моих сансарических предков, на народные святыни и традиции, на салат «Оливье», на водку, на 1 января и 8 марта, на широкую общественную мораль, и на «благопристойные» социальные воззрения. Я положил шивалингам на моих не бхайравайтских родственников, желая им всего хорошего, на моих не бхайравайтских предков, при всём к ним почтении, и при этом я люблю и уважаю моих не бхайравайтских друзей. Я положил шивалингам на уголовный кодекс, административный кодекс, процессуальный кодекс, и на все прочие чужие правила.

Моя родина — это космическая бездна Божественности. Мой патриотизм — это приверженность Бхайрава-Кали-Дхарме. Моя национальность — бхайравайт. Моё правительство — это правительство моих бхайравайтских родичей. Моё «государство» – это моё племя Бхайравы и Кали. Мои святыни – это святыни Бхайрава-Кали-Дхармы. Мои предки — это Бхайрава, Кали и прошлые поколения адептов святого пути. Мои священные могилы – это великие шмашаны Индии. Мои традиции – это традиции нашей кулы. Моя мораль – это мораль бхайравайта. Мои воззрения – это воззрения пара-адвайты, воззрения кашмирской метафизики, воззрения образа жизни адептов нашей кулы. Мои действительные родственники – это люди, у которых единое с моим мировоззрение, которые живут со мной общей судьбой, которые готовы рисковать ради меня, напрягаться ради меня и помогать мне, как и я им. Моя конституция это Панчакаратна, моё законодательство это законы, которые мои родственники и я вместе создали и утвердили для себя. Рождён богами, живу свободным, пройду сквозь смерть с честью, восстану Бездной.

Я – Бхайрава, моя жена – Кали, мои сыновья – Ватука и Ганеша, моя дочь – Угракумари. Мои родичи и друзья из кулы – разные манифестации божеств пантеона мандалы. Моя нация – кула, включающая в себя богов, сиддхов, дакинь и человеческих адептов. Моё жизненное пространство – сакральная обитель мандалы. Моё государство – космическая Бездна вселенной. По моей природе я бог, владыка мироздания, по моей форме – я адепт, гражданин космоса. И я не вмещаюсь в узкие рамки земных наций, гражданств и государств. Надо мной нет иерархии профанического социума. Я – живая истина, моя речь – мантрический узор и живой узор дхармы. Это – чистые викальпы тантрика, практикуемые синхронно с нирвикальпа-осознанием.

Таково воззрение бхайравайта. Я открыл его вам, но я не экспортирую его к людям других дхарм, как и не импортирую к себе воззрения и ценности других дхарм. Пусть каждый живёт так, как он может, поскольку альтернативы этому нет. Каждый из нас вынужден следовать своей природе, хочет ли он этого, или не хочет. В следовании своей натуре на всех уровнях – заключается гармоничная жизнь.

***

Сейчас один человек из бхайравайтов приехал из Пиздецстана в Испанию и поселился поблизости. Это вызвало во мне уважение, и я с интересом смотрю на то, как он преодолевает разные препятствия, решает разные вопросы, чтобы укорениться в куле, в частности, и в Испании в целом. Охотник уважает хороших охотников, а боксёр – мастеров бокса, ткач ковров уважает мастеров ковроткачества. У меня, вольного бродяги бхайравайта, свои представления о том, что такое крутой человек моей масти. Это тот, кто успешно прошёл ряд испытаний-инициаций. 

Первое: смог увидеть мир по-бхайравайтски, и через это заполучил бхайравайтские ценности.

Второе: смог понять доктрины и практиковать нашу медитативную йогу, и через это достиг определённых полезных результатов, учится вести бхайравайтский образ жизни, и сильно желает достичь высшей цели мистико-магического пути.