Що таке гендерна рівність?

Гендер — це соціально-психологічні характеристики особистості, які визначають людину як жінку або чоловіка. Вони обумовлені культурою, традиціями, соціальними очікуваннями та нормами.

 Гендерні ролі змінюються з часом і відмінні у різних культурах. Йдеться про догляд і навчання дітей, ведення домашнього господарства, навчання й ведення навчальної діяльності, ремонтування, видобування вугілля, пілотування літаків або керування авто, керування підприємствами і державами тощо.

Гендерна рівність передбачає, що жінки та чоловіки можуть бути рівними саме у гендерних ролях.

 В Україні курс на досягнення гендерної рівності визначено законодавчо. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» був прийнятий у 2005 році й набув чинності 1 січня 2006 року. В ньому гендерна рівність визначена як «рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства».

У 2024 році Україна займає 63 місце серед 146 країн світу в Індексі глобального гендерного розриву. Найбільше «просідає» показник участі жінок у прийнятті політичних рішень. Найкраща ситуація — у доступі до освіти.

Детальніше — за посиланням: https://bit.ly/4fexAwO

Сергій Чаплигін: Людина, яка придумала «ґендер»

Джон Вільям Мані (1921-2006 рр.)- американський психолог і сексолог, дослідник біології статі та сексуальної ідентичності людини. Саме він запозичив з англійської граматики та ввів у вжиток такі терміни, як «ґендерна ідентичність», «ґендерна роль», «сексуальна орієнтація», «парафілія» та ін.

З 1950-х років працював в Університеті Джонса Гопкінса в Балтиморі на посадах професора педіатрії та медичної психології.  Саме там у нього з'явилася теорія про те, що вроджена стать не має впливу на те, як людина ідентифікує себе, а набагато більше значення має «ґендер» людини – те, як її виховують та які вона отримує «установки» від суспільства та ін.

На підставі цих поглядів він почав пропагував коригувальні операції для пацієнтів із патологіями сексуального розвитку. В 1966 році на прийом до нього  потрапив однорічний малюк на ім'я Брюс Реймер, який внаслідок нещасного випадку отримав серйозну травму статевого члена і практично втратив цей орган.Обстеживши малюка, Мані вирішив «переробити» хлопчика на дівчинку.«Цінність» експерименту полягала в тому, що у Брюса був брат -близнюк Брайан. Тобто можна було одночасно спостерігати за «ґендерною соціалізацією» двох братів - одного як дівчинки, іншого як хлопчика. Брюсу в 1,5-річному віці зробили операцію (кастрували), перейменували на «Бренду» та посадили на жіночі гормони. Батькам було суворо заборонено розповідати дітям, що «Бренда» народилася хлопчиком. Щороку дітей відправляли до доктора Мані на огляд та обстеження, де він фіксував результати свого експерименту, писав наукові статті та підручники, отримував нагороди та залучав величезні гранти на подальші дослідження. У 1970-х Мані прозвітував перед світовим науковим співтовариством у тому, що експеримент пройшов успішно та його «ґендерну» теорію повністю доведено. Один брат, як і обіцяно, виріс конвенційною дівчинкою, а інший – хлопчиком. 

Тобто, стать (біологія) - це ніщо, а ґендер (виховання) – все. 

Але про цей експеримент та, що з ним сталося насправді, в 1990-х роках розповів вже дорослий Девід Реймер. Чому Девід, а не «Бренда»? Як виявилося «Бренда» не вписалася в теорію доктора Мані. Незважаючи на те, що її виховували як дівчинку, напихали гормонами і суворо зберігали таємницю її народження, «Бренда» відчувала себе не у своїй «шкірі» - дівчата не приймали її в свої компанії, вона весь час билася з братом, хотіла бути хлопчиком і була дуже самотньою дитиною. Коли в «Бренди» почався пубертат, її страждання стали такими нестерпними, що вона почала думати і говорити про самогубство. Тоді мати, вбита почуттям провини, розповіла «Бренді», що він народився хлопчиком. «Бренда» знову змінив свою стать - зробив операцію, пройшов гормонотерапію і вибрав собі нове ім'я – Девід. У 20 років він зробив першу спробу самогубства. Але знайшов в собі  сили жити далі і навіть одружився з жінкою з трьома дітьми, яких він усиновив. У 30 років дізнавшись, що його випадок використовується доктором Мані для підтвердження своїх божевільних «ґендерних» теорій, він публічно розповів правду про цей експеримент і своє зруйноване життя. У 2000 році Джон Колапінто написав книгу "As Nature Made Him: The Boy Who Was Raised As a Girl", в якій розповів усі подробиці історії Брюса-«Бренди»-Девіда Реймера.

У 2002 і 2004 роках обидва брати Реймери покінчили життя самогубством. Спочатку Брайан (36 років), а потім Девід (38 років). 

P.S. Під час дебатів щодо педофілії доктор Мані стверджував, що педофілія пов'язані з любов'ю, а не з сексом. Як з'ясувалося пізніше, до медичних оглядів лікаря входив показ дітям порнографії та імітації статевого акту. Такі дії доктор Мані пояснював тим, що дитячі сексуальні ігри є дуже важливими для формування здорової «ґендерної ідентичності» людини.

Ростислав Шпук: Агресія, Фройд і ... Богдан Бринський в арт-галереї "Вагабундо"

Картина Богдана Бринського.

Троє синів Сигізмунда Шломо Фройда воювали на фронті Першої світової. Тому він дуже уважно приглядався до війни і до її впливу на особистість. Бо опинився у тривалому стані настороженого очікування найгіршого. І вже сам був не радий своїм сновидінням, котрими сновигали невідтлумачені страхи. Але зробитися власним пацієнтом не зміг, і замість самолікування взявся психоаналізувати війнушку. Тоді, у зрілому віці, раптом прийшов до радикальних змін у своєму стрункому вченні. 

Наприклад, перестав розділяти сексуальний інстинкт і базовий інстинкт самозбереження, а на вершину всієї інстинктивної системи звів інстинкт смерті, поєднавши його з інстинктом агресії. Після чого оголосив, що конфлікт між цими інстинктивними полюсами і є визначальним в людині. І перемагає майже завжди інстинкт смерті й агресії. Війна лише робить цю перемогу відкритою, з легкістю здуваючи з людини культурні надбудови: вони виявляються закоріненими не глибоко і валяться з першими ж страхами. Цю свою культурну капітуляцію людина до пори до часу приховує, а потім вивільняється і несвідомо використовує війну, аби з полегшенням відкинути штучну благопристойність. А щоб її втримати навіть у мирні часи, потрібна невпинна робота над собою. Але таке розкріпачення все одно відбувається: у снах, туди моральність не проникає. А війна – це як сон, на який не існує будильника. 

 І заповіді Божі на чолі з «не убий» є лише переліком найпритаманніших для людини схильностей, від яких слід відмовитись. 

 Це все я до того, що досвід переживань здатен швидко змінити позиції навіть всередині потужного мозку мислителя з добре організованою системою поглядів. А серед різних мізків ситуативне розходження позицій може бути таким радикальним, що ці позиції стають вороже-бойовими.  

 Тому, ставлячись з розумінням до чужих «похибок» й інакодумства по відношенню до трендових «правил», ми насправді даємо шанс собі на збереження обличчя в разі майбутнього переосмислення, може навіть безболісного при болісній зміні обставин. 

 Але війна робить своє - по Фройду. Нам хочеться по-тваринному картинно погаркувати, демонструючи вражаючу відданість Срачу і здатність пірнати туди з головою. І насторожуватись на авторитетів, чуючи тривожний дзвоник в іхньому всьому і вдаючи, що він дзвенить не у наших головах. 

Олег Карпюк: "Чоовік як еволюційна інновація?" Станіслава Комарека

Девід Раймер народився у 1965 році хлопчиком, проте через невдале обрізання у восьмимісячному віці втратив пеніс - за порадою лікарів його піддали гормональному лікуванню і почали виховувати як дівчинку. Попри тріумфальні заяви ЗМІ щодо культурного формування гендерної ідентичності, Девід, якому дали нове ім'я Бренда, дівчинкою не став - він продовжував обирати в якості іграшок машинки та рушниці і демонструвати чоловічу поведінку. Пізніше Девід пройшов зворотну гормональну терапію, однак, життя у нього не склалось і він покінчив життя самогубством. 

Гендер може й соціальний конструкт (наче буквально все і вся у цьому світі витвір якогось іншого походження), проте дитинчата макак чоловічої статі обирають собі іграшки на коліщатках, а самиці обирають плюшеві іграшки. Макаки, однак, розумніші за людей, оскільки у них немає нічого подібного до людського "Гендеру в деталях", котрий би просвітив, що їх спонтанний вибір в дитинстві зумовлений нав'язуваними клятим патріархатом нормами. 

Детальний огляд допубертатних дітей також не сподобається войовничим феменісткам і дегендератам: хлопці граються у більших та впорядкованіших ієрархічних групах, дівчатка ж радше парами; перші відпрацьовують домінантні, змагальні та войовничі типи поведінки, другі ж вправляються у соціальних ролях. Великих жіночих спільнот, особливо з ієрархічною структурою, в історії майже не було. Жінки не розводять голубів та не колекціонують жуків, проте це не викликає мітингів, протестів та петицій, на відміну від відсутності жінок-композиторів чи філософів. 

Результати пупілометрії (визначення реакції зіниць) чоловіків та жінок, яким демонстрували зображення милого немовляти показали, що розширенням зіниць реагує 98% всіх жінок та лише 5% чоловіків. Зіниці теж в соціальний конструкт запишемо? 

Дэвид Голдман: Содомия и суфизм в АфГЕЙнистане

Социальные исследователи, приданные второму батальону морской пехоты, в прошлом году, действовавшему в Афганистане, распространили поразительный отчёт по социологии пуштунов в форме доклада об особенностях людей мужского пола из числа афганских союзников Америки. «Не спрашивай, не говори» — не это ли является началом оценки проблемы? Это то, что вы не желали знать и жалеете, что услышали. Морпехи использовали полученные деньги среди своих местных помощников, но отчёт может привести к рассмотрению вопроса, а имеет ли мужская педофилия в Афганистане религиозную направленность наравне с культурной. Ниже я поясню почему.

Большую часть пуштунов, по докладу исследовательской команды AF-6, привлекает секс с мужчинами — мальчиками. В самом деле, огромная часть сексуальных контактов пуштунов происходит среди мужчин. «Культурно-разработанная гомосексуальность (важно, что она называется так не теми, кто её практикует), как оказалось, имеет влияние на намного большую долю населения, чем это присуще естественным отклонениям, что утверждали некоторые исследователи. Некоторые корни явления лежат в суровой сегрегации женщин, затруднительной стоимости брака, заключаемого по пуштунским племенным обычаям и депрессивной экономической ситуации, в которой находятся молодые мужчины-пуштуны».

Команда исследователей местного населения реагировала на скандальные связи между пуштунскими бойцами и военными НАТО, о некоторых из них с весельем сообщали СМИ. В статье в «Scotsman» от 24 мая 2002 г., например, сообщалось: «В Баграме британские морпехи, возвращавшиеся с операции в далёких горах Афганистана, прошлой ночью говорили о тревожной новой угрозе: им делали предложения толпы местных фермеров-геев. Морпех из Арброта Джеймс Флетчер сказал: «Они вселяли больший ужас, чем Аль-Каида. Один парень с покрашенными ногтями на ногах без конца предлагал и нам покрасить их. Они прогуливались, держась за руки, мелкими шажками по деревне». 7 дневная операции морпехов «Кондор» по поиску Аль-Каиды была безуспешной, но в деревнях, которые войскам было приказано обыскать, им делали сомнительные предложения десятки мужчин».