Олег Гуцуляк: Ірландський Хелловін і Бармбрек як заміна Жертовного Оленя

На фото - Вогонь Самайну — давнє ірландське джерело Хелловіну. Джерело: Óg Childcare

 Головна особливість ірландського Хелловіну полягає в тому, що Ірландія є його безпосередньою батьківщиною. 

Сучасне свято походить від давньокельтського свята Самайн (Samhain), яке знаменувало завершення збору врожаю, початок нової темної частини року («кельтського нового року») та момент, коли межа між світом живих і духів ставала найтоншою.

Ключові автентичні риси ірландського Хелловіну

Ліхтарі з ріпи замість гарбузів: традиційний «Ліхтар Джека» (Jack-o'-Lantern) в Ірландії різали з твердої ріпи або брукви. Гарбузи з'явилися пізніше, коли ірландські емігранти перенесли традицію до Північної Америки, де гарбузи були більш доступними та м'якшими для різьблення.

Традиційний хліб Бармбрек (Barmbrack): обов'язкова страва - солодкий хліб із сухофруктами, у який запікають предмети-пророцтва на майбутній рік:

Перстень - до швидкого весілля;

Монета - до багатства;

Шматочок тканини - до бідності;

Горошина - весілля цього року не буде.

За сучасними правилами безпеки, кожен предмет перед запіканням ретельно миють, ошпарюють окропом і загортають у невеликі шматочки чистого пергаментного паперу або фольги, щоб ніхто випадково не проковтнув металевий предмет чи нитку.

Священний вогонь (Bonfires): вогнища в Ірландії мають практично-магічне значення. За давніми уявленнями, вогонь відганяв злих духів (Aos Sí / фейрі), а вугілля з нього відносили додому, щоб запалити вогнище на новий сезон.

Первісне перевдягання (Guising): люди вдягали шкіри й маски з тварин або бруднили обличчя сажею не задля розваги, а щоб «замаскуватися» під духів і бути непоміченими, коли ті виходять у світ живих.

Традиційні ігри з яблуками: яблука вважалися символом потойбіччя та родючості. Звідси походить гра Snap Apple (спроба вихопити ротом яблуко, підвішене на мотузці) та гадання на яблучній шкірці.

***

Ось автентичний традиційний рецепт ірландського хліба Бармбрек (Barmbrack або Bairín Breac). Назва походить від галльського breac, що означає «плямистий» - через велику кількість родзинок та цукатів усередині.

Basil Max Sak Jylan: Об одомашнивании северных оленей

Одомашнивание северных оленей - одно из важнейших культурных завоеваний народов Севера. Время, когда начался это период, до сих пор окончательно не установлено. Из-за отсутствия письменности и достаточного количества археологического материала и нет достоверных сведений о далеком прошлом северных народов.

В.Г.Богораз-Тан (1933 г.) и ГЛ.Сосновекий (1940 г.) считали, что олень ~ один из первых прирученных животных после собаки. Наиболее вероятным местом одомашнинаиия оленей, видимо, были Прибайкалье и Алтай, откуда оленеводство распространилось на север и северо-запад. Археологические раскопки и бассейне реки Енисей, наскальные рисунки и «оленьи» камни Забайкалья и Северной Монголии, а также наскальные рисунки Карелии свидетельствуют, что до нашей эры оленеводство было широко распространено в Центральной Азии и на севере Европы. Эти материалы показывают, что уже в далекое время человек научился разносторонне использовать оленя: получал от него мясо, шкуру и содержал как транспортное животное. Первые устные упоминания об оленеводстве в Европе встречаются в карельском эпосе и в скандинавских сагах.

Известно, что в послеледниковую эпоху северный олень был основным объектом охоты первобытного человека на обширных территориях Евразии. В это время сложилась своеобразная кочевая форма первобытного хозяйства, связанная с тем, что северные олени совершали сезонные миграции с севера на юг и обратно. Об этом свидетельствуют данные исследований пещерных стоянок во Франции, в области, прилегающей к Пиренеям, где были найдены останки северных оленей: взрослых самцов без рогов, самок и молодых оленей с рогами. Взрослые самцы сбрасывают рога осенью после гона, самки и молодые — весной. В связи с этим нетрудно установить, что люди, жившие на этих стоянках, охотились на оленя только в зимний период.