Софія Дніпровська: Проблема кшатріїв

Жахливим наслідком бездержавності було "зачищення" українського суспільства від прошарку кшатріїв, яких почасти було асимільовано, почасти просто фізично знищено.

А саме кшатрії - воїни і управителі є каркасом держави, бо здатні чинити організоване насильство (тобто державу).

У нас є вайшії-гречкосії, схильні до егалітаризму і горизонтального типу організації.

Є високочолі брахмани - національно-свідома інтелектуальна еліта.

А воїна-державника, здатного формувати ієрархічні вертикальні структури і діяти субординаційно, як ТИПОВОГО явища - нема.

Жадібний, світоглядно обмежений, приземлений вайш'я не слухає брахмана, бо нема на нього кшатрія з мечем, що міг би погамувати його примітивні інстинкти.

Тому нація - як "паралітик на роздорожжі" (Іван Франко). Сигнали від голови не рухають тіло, бо перебитий хребет.

І поношеніє Хмельниччини, яка була спробою створення абсолютної спадкової монархії, продовженням справи Романа Мстиславича і Данила Романовича і наверненням України на європейський, передовий шлях (що у всіх успішних могутніх країн пролягав через концентрацію й централізацію влади), і стигматизація потомственного воїна Скоропадського, затирання його діяльності свавільними й жадібними писарчуками-різночинцями, є превентивними заходами з недопущення відновлення природних функцій національного організму через регенерацію клітин, що забезпечують його рухливість і опірність.

Також кшатрії, які оберігають цих селян від зайд, гамуючи їхню жадібність,  ще більше ненависні визискувачам іншонаціонального походження.