Особливо важливе місце в сучасному дослідженні калашів займає італійський антрополог Аугусто С. Какопардо (Augusto S. Cacopardo). Його багаторічна польова робота в калаських долинах, особливо в Бірірі, дала змогу перейти від фрагментарних описів окремих звичаїв до систематичного дослідження релігійного календаря, ритуалів, міфології та пантеону. Найважливішою його працею є монографія Pagan Christmas: Winter Feasts of the Kalasha of the Hindu Kush (2016), якій передувала стаття The Winter Solstice Festival of the Kalasha of Birir: Some Comparative Suggestions (2008). Важливими доповненнями до цього корпусу досліджень є праця Anthropomorphic Representations of Divinities among the Kalasha of Chitral (Pakistan) та публікація Texts from the Winter Feasts of the Kalasha of Birir.
У працях Какопардо каласька релігія постає не як випадковий набір забобонів або ізольованих культів, а як складна космологічна система. Вона поєднує уявлення про богів, предків, природний світ, ритуальну чистоту й нечистоту, сезонний цикл, худобу, землеробство, сексуальність, народження та смерть. Особливо важливо, що ця система існує не лише у формі міфів: вона буквально відтворюється в календарі та щорічних обрядах.
Каласька релігія та проблема її походження
У популярній літературі калашів нерідко пов'язували з армією Александра Македонського. Звідси походить відома легенда про те, що калаші нібито є нащадками македонських воїнів, які залишилися в Гіндукушу після походів Александра. Однак ця гіпотеза не має достатньої історичної чи генетичної основи. Какопардо спеціально розглядає проблему походження калашів і відкидає спрощену «македонську» теорію.
Значно продуктивнішим є інший підхід — розглядати калашів як частину давнього індоіранського культурного світу. Їхня мова належить до індоарійської групи, однак сама культура сформувалася в особливому середовищі Гіндукушу, на перехресті індійських, іранських та центральноазійських впливів.
Важливими попередниками Какопардо були такі дослідники, як Georg Morgenstierne — норвезький мовознавець, який здійснював польові дослідження в Читралі, — а також J. Biddulph, G. W. Leitner, J. Davidson та інші ранні етнографи, які залишили цінні свідчення про калаські вірування.
Особливе значення має Morgenstierne. Його записи та замальовки дали Какопардо матеріал для важливого висновку: каласька релігія в минулому могла мати більш виражену антропоморфну іконографію, ніж це видно з сучасної етнографічної картини. Отже, сучасний каласький пантеон не можна механічно ототожнювати з пантеоном минулих століть.
Космос богів
Каласький пантеон не має структури, подібної до добре відомого грецького чи римського пантеону. Тут немає чітко встановленого «канону» богів із фіксованою ієрархією та однозначно визначеними функціями. Навпаки, божественний світ складається з великої кількості сил, які можуть бути пов'язані з певною долиною, святилищем, природним місцем, видом діяльності або конкретним етапом календаря.
Тому поняття «пантеон» щодо калашів є дещо умовним. Правильніше говорити про мережу сакральних сил, між якими існують різні відносини.
На найвищому рівні стоїть Dezau — творець. Його можна вважати верховним космічним божеством, джерелом існування світу. Однак Dezau не втручається в людські справи так безпосередньо, як локальні та функціональні божества. Саме тому каласька традиція залишається політеїстичною, попри наявність єдиного творця.
Нижче перебувають численні божества, які мають безпосередній зв'язок із життям людей. Серед них особливо важливими є Mahandeo, Sajigor, Balumain, Jestak та Dezalik, а також низка інших локальних божественних персонажів.
Dezau — творець
Dezau займає особливе місце в калаській космології. Він є творцем і найвищою божественною силою. Його функція відрізняється від функцій богів, які безпосередньо взаємодіють із людьми.
У цьому сенсі каласька релігія демонструє цікаву форму політеїзму: існує верховний творець, але він не поглинає собою інших богів. Людський релігійний досвід відбувається через взаємодію з багатьма конкретними божественними силами.
Це нагадує деякі індоєвропейські релігійні системи, у яких верховний космічний принцип співіснує з численними функціональними богами. Однак пряме ототожнення Dezau з будь-яким конкретним ведичним богом було б надто спрощеним.
Mahandeo — великий бог
Одним із найважливіших богів є Mahandeo, буквально «великий бог». Це могутнє чоловіче божество, пов'язане із силою, захистом, родючістю та героїчним началом.
Його образ особливо важливий для порівняльної реконструкції Какопардо. У Mahandeo простежуються риси, які дозволяють зіставляти його з давніми індоіранськими уявленнями про могутнього чоловічого бога, а передусім — із комплексом функцій, пов'язаних із ведичним Індрою.
Водночас треба уникати формули «Mahandeo — це Індра». Сучасний каласький бог є продуктом багатовікової історії власної традиції. Йдеться про збереження або трансформацію певних давніх мотивів: чоловічу силу, захист громади, героїчність, родючість, зв'язок із худобою та боротьбу з небезпечними силами.
Саме такі функціональні відповідності є основою історико-порівняльного методу Какопардо.
Sajigor — бог сили, худоби та захисту
Sajigor особливо важливий у релігійній традиції Румбура. Він належить до могутніх чоловічих божеств і пов'язаний із худобою, пастушим життям, захистом та войовничою силою.
Його значення стає зрозумілим, якщо пам'ятати про економічну основу традиційного каласького суспільства. Кози й інша худоба були не просто майном. Вони мали економічну, соціальну та ритуальну цінність. Тому бог, який захищає стада, одночасно захищає саме існування громади.
У цьому відношенні Sajigor також дозволяє проводити порівняння з давнім індоіранським образом могутнього чоловічого бога-захисника.
Balumain — бог, який приходить у гості
Найбільш незвичайною фігурою каласької релігії є, мабуть, Balumain.
Balumain пов'язаний передусім із зимовим святковим циклом. Він приходить до людей у період Chaumos, пов'язаний із зимовим сонцестоянням, а потім залишає людський світ.
Тому Balumain можна розглядати як сезонного бога-відвідувача.
Ця характеристика має величезне значення для Какопардо. Він звертає увагу на те, що Balumain не просто присутній у пантеоні: він приходить. Його прихід є частиною ритуального часу, який відрізняється від звичайного часу.
У Румбурі Balumain пов'язаний із Sajigor і постає як гість, якого приймає інше божество. Сам мотив божественного гостя, який приходить із сакрального простору, перебуває серед людей у критичний момент року, а потім повертається назад, Какопардо розглядає у ширшому індоєвропейському порівняльному контексті.
Саме тут особливо добре видно метод дослідника: він не стверджує, що всі ці міфи є прямим пережитком одного конкретного ведичного сюжету. Він шукає структурні паралелі між ритуалами та міфами різних індоєвропейських традицій.
Jestak — богиня дому
Поряд із чоловічими богами існує потужний комплекс жіночої сакральності.
Однією з головних жіночих фігур є Jestak, пов'язана з домом, сім'єю, шлюбом, дітьми та продовженням роду.
Її образ показує, наскільки тісно каласька релігія пов'язана із соціальною структурою суспільства. Священним є не тільки храм або гірська вершина. Священним стає сам дім як осередок родини.
Jestak можна розглядати як покровительку домашнього та родинного порядку. Вона представляє ту сторону космосу, яка забезпечує відтворення суспільства через народження дітей, шлюб і сімейне життя.
У цьому сенсі її можна символічно протиставити чоловічим богам відкритого простору, війни, пастушого життя та гір, хоча на практиці ці сфери взаємодіють.
Dezalik — жіноча сила, народження та bashali
Ще складнішою є постать Dezalik, пов'язана з жіночим світом, народженням та особливою сферою bashali.
Bashali — це особливий простір, пов'язаний із менструацією та пологами. Для стороннього спостерігача його існування може здаватися простою системою соціального відокремлення жінок. Проте в рамках каласької космології це явище треба розуміти через категорії чистоти та нечистоти.
Калаське поняття нечистоти не тотожне сучасному моральному поняттю «поганого». Нечисте — це особливий ритуальний стан, який вимагає іншого простору, інших правил поведінки та очищення. Тимчасове відокремлення в такому контексті не означає повного виключення людини із соціального світу.
Народження є одночасно природним і сакральним процесом. Воно пов'язане з кров'ю, сексуальністю, смертю та виникненням нового життя. Саме тому жіночий сакральний простір посідає таке важливе місце в калаській релігії.
Dezalik, таким чином, уособлює не просто «богиню жінок», а цілий комплекс жіночої життєтворчої сили.
Indr та індоіранські паралелі
Одним із найважливіших напрямів порівняльного аналізу є образ Indr або In(dr).
Сама назва одразу викликає асоціацію з ведичним Індрою — одним із головних богів Рігведи. Індра у ведичній традиції є богом війни, грози, сили, перемоги та визволення вод; він також має важливий зв'язок із худобою та героїчною владою.
Каласький матеріал дозволяє побачити деякі дуже давні структурні відповідності. Однак саме тут необхідна найбільша методологічна обережність.
Калаші не є «живими ведійцями», а їхня релігія не є просто залишком релігії Рігведи. Тому порівнювати потрібно не лише імена, а передусім функції, міфологічні мотиви, ритуали та структуру сакрального світу.
Йдеться не про доказ прямої тотожності, а про можливість простежити давні культурні та релігійні паралелі, які могли розвиватися незалежно одна від одної після розходження відповідних традицій.
Чистота і нечистота
Мабуть, жодна характеристика каласької релігії не є настільки фундаментальною, як протиставлення чистого та нечистого.
Ця категорія визначає доступ до святих місць, поведінку людей, ритуальні процедури, ставлення до їжі, сексуальності, народження та смерті.
Священний простір може бути доступним лише людям, які перебувають у правильному ритуальному стані. Деякі стани людини, навпаки, вимагають тимчасового відокремлення.
Тут каласька релігія демонструє спорідненість із ширшим індоіранським світом, у якому поняття ритуальної чистоти відігравало величезну роль.
Водночас каласька система має власну специфіку. Її не можна просто пояснити через індуїзм. Вона є самостійною традицією, яка зберегла й переосмислила архаїчні уявлення в особливому гірському середовищі.
Жертва та взаємність між людьми й богами
Взаємини з богами підтримуються через ритуали та жертвопринесення. Особливо важливе місце займають кози.
Коза є економічно цінною твариною, але водночас має величезне ритуальне значення. Жертвоприношення створює акт взаємності: люди звертаються до богів, а боги підтримують порядок і добробут людей.
Тому жертва не повинна розумітися лише як «подарунок богові». Це частина ширшої системи обміну між людським та божественним світами.
У цьому відношенні каласька релігія близька до багатьох давніх індоєвропейських систем, де правильне жертвопринесення було одним із фундаментальних способів підтримання космічного порядку.
Предки
Поряд із богами у калаському сакральному світі присутні предки.
Отже, релігійну структуру можна умовно представити не як двосторонню систему «люди — боги», а як тристоронній зв'язок:
люди — боги — предки.
Предки продовжують бути частиною колективної пам'яті та ритуального життя. Поховальні традиції калашів особливо добре демонструють цю особливість. Померлі залишаються важливою частиною сакральної історії громади, а пам'ять про них вплітається в ритуальне життя наступних поколінь.
Отже, смерть не означає повного зникнення людини із соціального та сакрального світу. Навпаки, померлі продовжують існувати в колективній пам'яті та залишаються складовою взаємодії між поколіннями.
Священна географія
Каласька релігія не існує поза ландшафтом.
Гори, ліси, річки, пасовища, святилища та долини є частинами сакральної географії. Багато божеств мають особливі місцеві центри культу.
Це пояснює, чому каласький пантеон не можна повністю описати як універсальний список богів. Один бог може бути особливо важливим у певній долині, тоді як інший відіграватиме центральну роль в іншій.
Основні калаські долини — Бумбурет, Румбур і Бірір — мають спільну релігійну основу, але водночас локальні відмінності.
Саме Бірір став головним полем дослідження Какопардо.
Chaumos — центр релігійного року
Якщо потрібно назвати один ритуальний комплекс, через який найкраще можна зрозуміти всю калаську релігію, ним буде Chaumos.
Chaumos — зимове свято, пов'язане із сонцестоянням. Але називати його просто «калаським Новим роком» було б неправильно.
Для Какопардо це складний комплекс ритуалів, який охоплює значну частину зимового періоду та концентрує в собі фундаментальні принципи каласької космології.
У цей період особливо важливими стають:
ритуальна чистота;
жертвопринесення;
священний вогонь;
пісні;
танці;
їжа;
худоба;
взаємодія чоловіків і жінок;
божества;
предки;
сезонний перехід;
оновлення громади.
Саме тому Какопардо назвав свою головну монографію Pagan Christmas. Назва не означає, що калаші святкують християнське Різдво. Вона є порівняльною: автор бачить у калаському зимовому святі приклад дуже давнього типу обрядів зимового сонцестояння.
Balumain і космічне оновлення
У центрі Chaumos стоїть образ Balumain.
Його прихід означає, що звичайний час на певний період змінюється сакральним. Бог приходить до людей, бере участь у ритуальному житті громади, а потім відходить.
Це можна трактувати як своєрідну щорічну зустріч людського та божественного світів.
У цьому сенсі Chaumos — не просто свято. Це момент, коли суспільство символічно повертається до свого сакрального початку.
Саме тому Какопардо надає Chaumos такої великої ваги: через нього можна побачити структуру всієї релігії.
Пісня, міф і ритуальний текст
Особливе значення має праця Какопардо Texts from the Winter Feasts of the Kalasha of Birir, опублікована в Acta Orientalia.
У ній дослідник опублікував ритуальні тексти, пісні та молитви, записані під час зимових свят 2006–2007 років. Це принципово важливе джерело, оскільки дозволяє вивчати калаську релігію не лише через описи антрополога, а й через власні слова учасників ритуалу.
Це дає можливість побачити, як божества постають у самій ритуальній мові, а не лише в реконструкції дослідника.
У цьому плані Какопардо продовжує традицію польової антропології, започатковану попередніми дослідниками, але значно поглиблює її завдяки систематичному запису ритуальної практики.
Антропоморфні боги
Не менш цікава стаття Какопардо Anthropomorphic Representations of Divinities among the Kalasha of Chitral (Pakistan).
Вона присвячена питанню, чи мали калаші колись антропоморфні зображення богів.
Сучасний спостерігач може подумати, що каласька релігія не знала ідолів або статуй. Проте матеріали Georg Morgenstierne дозволяють припустити, що в минулому ситуація була складнішою.
Morgenstierne зафіксував зображення, які Какопардо інтерпретує як свідчення існування антропоморфної сакральної образності.
Це має велике історичне значення. Воно показує, що сучасний вигляд каласької релігії не обов'язково повністю відповідає її минулому.
Релігія змінювалася під впливом ісламського оточення, соціальних трансформацій та поступової втрати деяких давніх практик. Тому сучасну етнографічну картину потрібно розглядати як результат тривалого історичного розвитку, а не як незмінний «живий музей» давньої релігії.
Чому калаську релігію не слід називати просто «індуїзмом»
Очевидна схожість деяких калаських богів і ритуалів із ведичною традицією може створити спокусу назвати калашів «язичницькими індуїстами». Це було б помилкою.
Каласька релігія має власну історію, власний пантеон, власний календар і власну систему ритуальної чистоти.
Її подібність до ведичної традиції цікава саме тому, що обидві системи можуть містити спільні давні індоіранські та індоєвропейські елементи.
Таким чином, правильніше говорити не про «каласький індуїзм», а про окрему релігійну традицію, яка зберегла низку рис, споріднених із давніми індоіранськими релігійними уявленнями.
Індоєвропейський контекст
Порівняльний підхід Какопардо стає особливо цікавим, якщо вийти за межі Південної Азії.
Деякі структурні елементи каласької релігії — культ худоби, героїчний чоловічий бог, сезонне свято, сакральний вогонь, жертва, особливе ставлення до чистоти, важливість предків та поділ сакрального простору — мають паралелі в різних індоєвропейських традиціях.
Це не означає, що всі ці риси походять із одного конкретного джерела. Але їхня сукупність робить каласький матеріал надзвичайно цінним для історії індоєвропейських релігій.
У цьому сенсі калаші цікаві не лише самі по собі. Вони дозволяють поставити питання про те, якою могла бути релігійна структура давніх індоіранських та, ширше, індоєвропейських суспільств до формування великих писемних релігійних традицій.
Пантеон як відображення суспільства
Каласький пантеон відображає структуру самого суспільства.
Чоловічі боги пов'язані з горами, худобою, пастушим життям, силою, війною та захистом. Жіночі божества пов'язані з домом, шлюбом, народженням, дітьми та жіночим сакральним простором.
Але ці сфери не існують окремо. Вони доповнюють одна одну.
Релігійний світ калашів можна уявити як систему полярностей:
чоловіче — жіноче;
чисте — нечисте;
людське — божественне;
життя — смерть;
літо — зима;
звичайний час — сакральний час;
громада — предки.
Релігія забезпечує взаємодію цих протилежностей і тим самим підтримує цілісність соціального та космічного порядку.
Каласька релігія є унікальним прикладом живої політеїстичної традиції Гіндукушу, в якій збереглися та трансформувалися численні архаїчні елементи. Її особливість полягає не лише у збереженні багатобожжя в переважно ісламському оточенні, а й у надзвичайно тісному зв'язку між міфологією, ритуалом, календарем, соціальною структурою та ландшафтом.
Каласький пантеон не є статичною системою богів із чіткою ієрархією. Це складна мережа сакральних сил, пов'язаних із різними сферами життя: горами й худобою, домом і родиною, народженням і смертю, сезонним циклом та ритуальною чистотою. Центральне місце в цій системі посідають Dezau, Mahandeo, Sajigor, Balumain, Jestak, Dezalik та інші божества, функції яких можуть відрізнятися залежно від долини й конкретного ритуального контексту.
Особливо важливим є зимовий комплекс Chaumos. Саме в ньому найвиразніше поєднуються основні елементи каласької космології: прихід божественного гостя, сакральний час, жертвопринесення, вогонь, пісні, танці, їжа, взаємодія між людьми та богами, а також символічне оновлення громади.
Порівняння каласької традиції з ведичною та ширшим індоєвропейським релігійним світом є надзвичайно плідним, але потребує методологічної обережності. Калаші не є «живими ведійцями», а їхня релігія не є застиглим пережитком Рігведи. Це самостійна традиція, яка протягом століть розвивалася в особливому історичному та географічному середовищі.
Саме тому значення каласької релігії для історії релігій полягає не в тому, що вона нібито зберегла в незмінному вигляді якусь «первісну» індоєвропейську релігію. Її цінність полягає в іншому: вона дає змогу досліджувати, як давні індоіранські мотиви могли трансформуватися, зберігатися та поєднуватися з локальними традиціями протягом тривалого історичного розвитку.
Каласький матеріал тому є важливим не лише для етнографії Гіндукушу. Він становить значний інтерес для порівняльного вивчення міфології, історії індоіранських релігій та реконструкції давніх моделей взаємодії людини, божества, предка і сакрального ландшафту.
Комментариев нет:
Отправить комментарий