Фергад Туранли: «Настав час ухвалити відповідне рішення щодо створення воєнно-політичного союзу між Туреччиною і Україною»

 «Настав час ухвалити відповідне рішення щодо створення воєнно-політичного союзу між Туреччиною і Україною».

За матеріалами круглого столу на тему «Воєнно-політичний союз Туреччини і України як фактор безпеки і стабільності в Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні»

Інститут глобальної політики розробляє тематичну концепцію воєнно-політичного союзу Туреччини і України, який стане фактором безпеки і стабільності в Балто-Чорноморському і Каспійському регіонах.

Тема сьогоднішнього зібрання вже вкотре обговорюється на дуже серйозному рівні.  Всі  присутні мабуть знають, що Інститут глобальної політики розробляє тематичну концепцію воєнно-політичного союзу Туреччини і України, який стане фактором безпеки і стабільності в Балто-Чорноморському і Каспійському регіонах. Така діяльність заслуговує на увагу з огляду на міжнародне право та інші важливі чинники.  Кримськотатарський фактор, також є одним з ключових у розв’язанні такої нагальної проблеми. І при цьому не можна не брати до уваги історичний чинник.

Доречно нагадати зараз, що ще  у ХVII столітті були подібні воєнні союзи між українською Козацькою державою і Османською турецькою державою. Вони об’єднували свої зусилля в протистоянні з ворогом і перемагали його. Зокрема, відомо, як безумовний факт, на основі архівних документів, і турецьких, і українських, що і у Конотопській війні 1659 року і у 1670-х роках об’єднані військові сили Кримського ханства, османської Туреччини і української Козацької держави завдали нищівного удару московському війську. Ось так в  той час перемагали і змусили тодішню Московську державу підписати мирні угоди.

Якщо вже звертатися до сучасності і мати на увазі геополітичний фактор, то потреба у створенні такого національного союзу обумовлюється світовими змінами геополітичного плану. Так, ми сьогодні вже спостерігаємо і стаємо  свідками того, що старий світовий порядок себе не виправдовує. Це пояснюється і російською агресією з окупацією певних територій України, і підтверджується неспроможністю міжнародних організацій протидіяти такій агресії. А міжнародні організації і держави, які вважалися гарантами безпеки та територіальної цілісності Української держави,  не змогли  виконати свою таку місію і, як наслідок, ця незалежна  держава зазнає російську агресію, що супроводжується окупацією і Криму, і інших українських територій, фізичним знищенням людей, культурних, медичних, освітніх та інших об’єктів, викраденням дітей  тощо.  

Хочу ще раз наголосити, що проблема, яку ми обговорюємо, так би мовити, вже пройшла апробацію, тобто має наукове  обґрунтування. Крім того, пан Березюк  масштабував цю тему, вона вже обговорюється у міжнародному контексті. Звертаю увагу присутніх, що долучається до нашого зібрання поважний закордонний вчений, професор доктор Юрій Леськів, який фундаментально займається такими питаннями, тобто, історією українсько-турецьких відносин, в тому числі воєнними проблемами. Я вдячний, що він сьогодні разом з нами в режимі онлайн.

На що хочу звернути увагу: настав час ухвалити відповідне рішення щодо порушеної теми, тобто, щодо створення воєнно-політичного союзу між Туреччиною і Україною. А згодом розширити такий спектр на рівні Балтійсько-Чорноморсько-Каспійському регіону. Маю на увазі Чорноморський вектор стосовно розвитку дипломатичних і воєнних відносин.

Раніше така тема також була актуальною для України. Адже цей вектор розвитку відносин охоплюється тисячолітньою історією. Але вже настав час взятися за вирішення такої проблеми для того, щоб передусім гарантувати безпеку  України, відновити її територіальну цілісність. Вважаю, що у такий спосіб ми, тобто Україна і Туреччина, спільно ще й можемо вивільнити кримських татар від тривалого поневолення, як і українців, які теж потерпають від московського поневолення.

Важливо, щоб сьогодні нам нарешті вдалося ухвалити конкретне  рішення, а на його основі розробити відповідну концепцію чи  програму для подальшого впровадження.

Фергад Туранли.
gрофесор кафедри загального і слов’янського мовознавства
факультету гуманітарних наук Національного університету
«Києво-Могилянська академія», доктор історичних наук, професор

Джерело: https://igp.org.ua/publikacii/prishlo-vremya-prinyat-sootvetstvuyushhee-reshenie-o-sozdanii-voenno-politicheskogo-soyuza-mezhdu-turciej-i-ukrainoj/

Фергад Туранли: Відбувся круглий стіл на тему «Екологічна безпека і наслідки війни: виклики, загрози та шляхи їх подолання» організованим Інститутом глобальної політики

30 квітня 2025 р. в агентстві Укрінформ відбувся круглий стіл на тему «Екологічна безпека і наслідки війни: виклики, загрози та шляхи їх подолання» організованим Інститутом глобальної політики (https://igp.org.ua/publikacii/treningi-seminary/kruglij-stil-ekologichya/). 

Висловлюю щиру вдячність Президенту цього інституту пану Олегу БЕРЕЗЮКУ за запрошення мене на цей надзвичайно серйозний захід. 

Учасники поважного зібрання обговорювали проблеми щодо екологічної небезпеки, спричиненою московитсько-російським загарбанням української території, зосібна Кримського півострова, Донбасу, а також захоплення енергетичних об’єктів, зокрема атомних, зруйнування російськими окупантами Каховської ГЕС на Дніпрі та ін. 

Крім того, у порядку денному було питання щодо «Нових контурів європейської безпеки», і в цьому контексті необхідність створення нової міжнародної організації під назвою «БАЛТІЙСЬКО-ЧОРНОМОРСЬКО-КАСПІЙСЬКА ДУГА» на основі ВОЄННОГО СОЮЗУ МІЖ УКРАЇНОЮ Й ТУРЕЧЧИНОЮ з урахування історичного, геополітичного та кримськотатарського чинників. Вважаємо, що така воєнна корпорація безсумнівно може здобути перемогу над ворогами, забезпечити відновлення територіальної цілісності УКРАЇНИ й поверненню кримських татар до рідних домівок. 

У зв’язку із цим заслуговує на увагу матеріал, опублікований Інститутом глобальної політики (https://igp.org.ua/publikacii/osnovnim-partnerom-i-soyuznikom-ukraїni-mozhe-stati-turechchina). 

Примітка: пропонуємо до Вашої уваги наукове дослідження щодо історії означеної проблеми: "Чигиринський похід турецької армії на Правобережну Україну: причини та його історичні наслідки" https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/24485

Фергад Туранли: Вийшла друком монографія "Doğu Avrupa Tarihi: Yeni Bulgular ve Yaklaşımlar (Історія Східної Європи: нові знахідки та підходи)"

Маю честь повідомити,  що Міжнародна платформа східноєвропейських досліджень (PIEES https://www.piees.org/ciees-2023-sinop/program-kitapcigi/), котра, охоплює ряд країн Європейського Союзу: Польщі, Угорщини, Румунії, Болгарії, Албанії та ін., на виконання наукового проекту країни-співзасновника «Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР / Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) 

опублікувала колективну монографію "ІСТОРІЯ СХІДНОЇ ЄВРОПИ: нові знахідки та підходи / DOĞU AVRUPA TARİHİ: Yeni Bulgular ve Yaklasımlar".  

Цей проект за назвою «Міста та цивілізацій» був ухвалений згідно із рішенням VI Міжнародного конгресу східноєвропейських досліджень за участю науковців УКРАЇНИ.

Примітка: "Міжнародна платформа східноєвропейських досліджень" заснована за рішенням Міжнародної наукової конференції "УКРАЇНСЬКО-ТУРЕЦЬКИХ ВІДНОСИН: ІСТОРІЯ, ДЖЕРЕЛА, МЕТОДОЛОГІЯ" в Кам'янець-Подільському національному  університеті імені Івана Огієнка у 2017 році.

Зокрема, в монографії наявна стаття:

Turanly, Ferhad, Naval Campaigns of the Ukrainian Cossack Flee to the Fortress of Sinop // Doğu Avrupa Tarihi: Yeni Bulgular ve Yaklaşımlar, Editörler: Mualla Uydu Yücel, Nuri Kavak, Sema Aktaş, “İdeal” Kültür Yayıncılık, 1. Baskıю - İstanbul, 2023ю - S. 123–141. - https://www.academia.edu/114979557

МОРСЬКІ ПОХОДИ УКРАЇНСЬКО-КОЗАЦЬКОЇ ФЛОТИЛІЇ ДО ФОРТЕЦІ СІНОП

АНОТАЦІЯ

Мета дослідження ­– розглянути проблеми морських походів українсько-козацької флотилії до турецьких володінь в Причорномор’ї, зосібна до фортеці Синоп. На основі османсько-турецьких та українських достовірних писемних джерел зазначаються причини посилення морської сили Запорозького Війська, яке тривалий час здійснювало вдалі походи на міста та фортеці Османської держави. У цьому контексті з’ясовуються причини, встановлюється хронологія означених подій, а також їх наслідки.

Окреслюється географічний ареал і шляхи, що стали важливими для налагодження торговельних відносин. Крім цього, в межах вищезазначеної проблеми заторкається питання щодо обставин формування політичного та воєнного альянсу між Військом Запорозьким і Кримським ханством.

Факт утворення та посилення Українсько-козацьких збройних сил на початку XVII ст. уможливив їхню участь в різних воєнних кампаніях, зокрема у війні між Австрійською та Османською імперіями. Зосібна, стосовно цього питання йдеться про козацький чинник у зовнішній політиці Габсбурґів не тільки як про допоміжну військову силу, а й про його  стратегічне значення та вплив на зовнішню та внутрішню політику Речі Посполитої у боротьбі за отримання польського трону. Методологія дослідження базується на дотриманні засад історизму та  історичного джерелознавства, забезпечення наукової об’єктивності та конкретно-історичної системності, а також на принципах міждисциплінарності та норми встановлення  достовірності та інформаційної цінності виявлених відомостей і фактів. Наукова новизна дослідження полягає у цивілізаційному осмисленні розвитку в Україні орієнталістичних студій, зосібна історіографії, джерелознавче опрацювання османсько-турецьких писемних джерел з історії козацької доби України із застосуванням належної методології [1].

Ключові слова: морський похід, козак, турецьке володіння, Причорномор’я, Синоп, Османська держава, Військо Запорозьке, Кримське ханство, польський трон

[1] Turanly, F. (2023). Persecuted Turkology: the Ukrainian Context. Shidnoyevropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 27, p. 140.

 NAVAL CAMPAIGNS OF THE UKRAINIAN COSSACK FLEET TO THE FORTRESS OF SINOP

ABSTRACT

The goal of the Study is to consider the problem of naval campaigns of Ukrainian Cossack Fleet to Turkish possessions in the Black Sea Area, and particularly to the Fortress of Sinop. On the ground of authentic Turkic-Osman and Ukrainian written sources, the author explains the reasons for strengthening of naval forces of the Zaporozhian Host that for a long period of time carried out successful campaigns against towns and fortresses of the Ottoman Empire. In this context, there have been identified the chronology of the mentioned events, as well as their consequences. The author clarifies the areal and the routes that occurred to be important for establishing trade relations. The research also concerns the issue and circumstances of establiching political and military unions between the Zaporozhian Host and the Crimean Khanate. Formation and strengthening of Ukrainian Cossack Army at the beginning of the 17th century enabled them to participate in different military campaigns, particularly in the war between Austrian and Osman Empires. In this relation, the paper reveals that the Cossack factor was not an additional military support in the external policy of the Habsburgs, but the factor of strategic significance and influence on the external and internal policies of the Polish-Lithuanian Commonwealth in the struggle for gaining the Polish throne. The Study was conducted observing the principles of the historism and historic source-studying systematics. The principles of interdisciplinary approach and the norm of authenticity identification of informational value of the data and facts were also identified. The Academic Novelty of the study is a civilisational comprehension of the development of Oriental Studies in Ukraine, primarily that of Historiography and Studies of Sources related to the Turkish-Ottoman written documents concerning the Cossack Period of Ukraine, used for that purpose an adequate methodology [1].  

Key words: a naval campaign, Cossacks, Turkish possessions, the Black Sea Area, Sinop, Osman Empire, the Zaporozhian Host, the Crimean Khanate, the Polish throne

[1] Turanly, F. (2023). Persecuted Turkology: the Ukrainian Context. Shidnoyevropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 27, p. 140.

Фергад Туранли: Султанша Хасекі Гюррем (Роксолана)

 Turanly F. (2022). Sultana Haseki Hiurrem: Her Status In Topcapy Palace and Role in the Policy of the Ottoman Porte. Shidnoyevropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 24, 24–35. doi: 10.24919/2519-058X.24.264752; Web of Science-Emerging Sources Citation Index ;  http://eehb.dspu.edu.ua/article/view/264752

UDC 94(560=161.2)(092) “15” DOI 10.24919/2519-058X.24.264752                        

СУЛТАНША ХАСЕКІ ГЮРРЕМ: СТАНОВИЩЕ В ПАЛАЦІ ТОПКАПИ І РОЛЬ У ПОЛІТИЦІ ОТТОМАНСЬКОЇ ПОРТИ                            

У  дослідженні  йдеться  про  життя  та  історичну діяльність  Роксолани  в  Османській  імперії  в  XVI  ст.,  зокрема  про  факт  її  українського походження, про її становище в палаці султана та про участь у міжнародній політиці Високої Порти. Окрім того, характеризуються сімейні стосунки, що існували між Сулейманом Кануні та Роксоланою. З’ясовуються підстави для здійснення Роксоланою політичної та доброчинної діяльності. Встановлено ймовірні дати щодо народин обох постатей, а також відображення їхніх  художніх  образів  у  мистецьких  творах. 

Методологія  дослідження  базується  на принципах історизму, наукової об’єктивності, конкретно-історичної системності, а також міждисциплінарності,  встановлення  достовірності  та  інформаційної  цінності  виявлених відомостей і фактів. При проведенні цього дослідження були застосовані загальноісторичні методи історіографічного, термінологічного, типологічного, текстологічного аналізів, метод компаративістики. 

Наукова новизна дослідження полягає в осмисленні історіософії історії України в контексті міжцивілізаційних відносин. Звертається увага на відзначені фактів, які уможливлюють говорити про те, що Роксолана мала визначне становище в палаці Топкапи Османської імперії, яке давало їй змогу займатися певною дипломатичною діяльністю. 

Крім того, разом з донькою-султаншою Мігрімаг Султанша Хасекі Гюррем проводила доброчинну діяльність,  що  стосувалася  різноманітних  питань.  Наприклад,  завдяки  її  зусиллям  була побудована  мечеть  на  честь  видатного  вченого-філософа-суфія  Мевлана  Джелаледдіна Мугаммеда Румі. 

Варто заначити, що однією із дуже значимих доброчинних акцій Роксолани в  контексті  цивілізаційних  вимірів  можна  вважати  здійснення  нею  повного  ремонтування так званого “Куполу скелі” (турецьк. “Kubbet-üs Sahra”) в Єрусалимі. Купол скелі вважається святинею трьох монотеїстичних релігій: іудаїзму, християнства та ісламу. 

Найважливішою доброчинною  справою  Султанши  Мігрімаг  стало  будівництво  надійного  шляхопроводу  від Мекки  до  вершини  гори  Арафату,  з  метою  забезпечення  водопостачання.  

Досліджуючи мистецький  аспект  проблеми,  а  саме  портретні  зображення  Султанша  Хасекі  Гюррем, особливу увагу привертає до себе репродукція картини італійського художника Паоло Веронезе “Весілля в Кані Галілейській”, яка вважається однією з найкращих робіт названого художника, де  поруч  із  турецьким  султаном  Сулейманом  Кануні  зображена  Роксолани-Хасекі  Гюррем. Інтепретування  названого  витвору  художнього  мистецтва  та  інші  наведені  арґументи посилюють обґрунтування оцінки таких важливих історичних турецьких постатей, як султан Сулейман Кануні та його дружина-українка султанша Роксолана, які мають неабияке значення для вивчення історії взаємин між Україною та Туреччиною в контексті цивілізаційних вимірів. 

У  процесі  вивчення  зазначеної  теми  наголошується  врахування  відомостей,  наявних  у турецьких  писемних  джерелах,  інформації  з  історіографії,  а  також  картинних  відтворень визнаних  митців  з  метою  посилення  обґрунтування  необхідності  глибокого  об’єктивного дослідження  порушеної  проблеми,  зокрема  щодо  розвитку  українсько-кримськотатарсько-турецьких культурних взаємин.

За результатом означеного дослідження можемо стверджувати, що Роксолана за етнічним походженням була русинкою (тобто українкою), народилася 1502 або 1504 року в Україні, померла 15 квітня 1558 р. після подорожі разом з чоловіком до Адріанополя і похована в Мавзолеї на території мечеті Сулейманіє, побудованому за проєктом архітектора Мімара Сінана. Їхня з Сулейманом Кануні донька народилася у 1522 р., померла 25 січня 1578 р. У численних наукових дослідженнях зазначається, що сімейні стосунки між Роксоланою і Сулейманом Кануні, які ґрунтувалися на взаємній любові, забезпечували Роксолані високе становищем у палаці султана та певний вплив на політику Оттоманської Туреччини. З цієї студії виявляється, що Роксолана в  період  зазначеного  піднесення  Високої  Порти  стала  султаншою.  У  цьому  контексті  вона підтримувала свого чоловіка у здобутті нових перемог у далеких воєнних походах. 

Названа тема потребує подальшого вивчення з урахуванням відомостей, які містяться у  турецьких  писемних  джерелах  та  історіографії.  Крім  того,  вивчення  теми  за  даними мистецьких творів посилює обґрунтування оцінки цих постатей, зокрема для вивчення історії культурних взаємин між Україною та Туреччиною.

Ярослав Золотарев: Антитюркская политика России в Центральной Азии

 Вот все-таки Россия в любом формате, даже в ельцинском, была империалистичной. У стран Центральной Азии и Казахстана ресурсов просто в девяностые было мало, а политика та же. Еще в 1993 году в военной доктрине РФ были провозглашены особые интересы в бывшем СССР.

Центральная Азия сначала пыталась самостоятельно интегрироваться, тем более это один экономический район. Но чисто Тюркский союз развалила Россия (это все в девяностые), в основном натравливая Узбекистан на Казахстан. Потом Россия в него влезла и в результате Казахстан и другие страны Средней Азии оказались втянуты в различные пророссийские организации и остаются в них до сих пор. Пантюркистские проекты именно при Ельцине и были развалены и именно со стороны РФ.

Отстранив практически Турцию от среднеазиатских дел (в которые та пыталась тоже лезть в девяностые), Россия при Путине заключила с ней союз, оформленный множеством соглашений. Суть все равно была в том, чтобы подкармливая Турцию газом и туристами, вытеснять ее с Кавказа и Средней Азии.

То есть, вообще говоря, модель путинской дипломатии - это союз Россия-Китай-Турция, ее и рекламируют ватники во всяческой бредовой "аналитике". При этом Средняя Азия и Украина-Беларусь - это для Путина не союз, а естественная сфера влияния России. Так как Украина не вписалась в эту модель, имеем вооруженное подавление.

То есть пока есть Россия - это всегда империализм. Путин в принципе продолжает политику Ельцина, просто у Путина цены на газ выше. Китайцы - империалисты и еще более прагматичны, они Путина переиграют, как переиграли и Брежнева. Но все равно, даже в случае падения режима, если некая "свободная Россия" будет восстановлена, она продолжит то же самое, все это уже было в девяностые.

"Поневолені народи РФ звільняться після перемоги України!", - професор Фергад Туранли

В бесіді з циклу «Волю народам!» (телеканал "Еспресо") доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської академії Ферхад Туранли розподвідає про те. які землі тюрських народів окупувала Росія, коли можна чекати їх звільнення та яка в цьому буде роль Туреччини.

 

Ярослав Золотарев: Уроки этнического национализма Кемаля Ататюрка

Кто никакого отношения не имеет к "гражданскому национализму", так это Мустафа Кемель, что кстати подчеркивает и его титул Ататюрк, то есть отец именно тюрков, а не греков. 

"Все религии и народы - подданные султана" - это именно предшествующая феодальная идеология. А демократическая революция конкретно в Турции началась с огромного выселения греков и армян, а также переселения многочисленных тюрков с арабских территорий, то есть с жутких депортаций. 

Не только никакого "гражданского национализма" не провозглашалось, но кемалистская пропаганда в каждой песне рассказывает, что это - государство для турков. Дополнительно пропагандировали, что теперь мы себя идентифицируем не по религии, как мусульмане, а по национальности, как турки. Это сопровождалось решительной реформой языка на базе народных диалектов (две трети языка поменяли) и новой графики. 

Вот так реально изменить парадигму с имперской на современную, национально-демократическую. 

Пока наши так не сделают, ничего не будет, вообще. Потому что это апробировано, это точно работает. А мечты нашей оппозиции - то ли будут работать, то ли нет, опять "русская интеллигенция" что-то сочиняет. Поставьте то, что работало у других - нормальный этнический национализм без дискриминации меньшинств, с радикальной заменой языка, чтобы даже и прочесть ничего не могли из Пушкина и прочего бреда. И оно сработает. Все же логично, все правильно - наука только апробированные методики применяет.

Сагымбай Козыбаев: Ертогрул

 Уставшая от мигрантов-беженцев матушка Европа отдала их судьбу теперь на откуп Турции. Стране, величие которой в своё время создали племена, мигрировавшие из Средней Азии. По сути, они были также беженцами, которых теснило в западном направлении вторжение объединённых тюрко-монгольских войск Чингисхана. А ещё точнее – они были выходцами с нашего Приаралья и Туркестана. Кочевники-огузы, вождём которых и был мигрант Ертогрул (Эртогрул в западной историографии) – дальний пращур казахов и туркмен в XIII веке. Дело ведь более чем серьёзное. Ертогрул – основатель Османской империи, он стоял, сам не ведая того, у её истоков. А по имени его сына Османа – уже была названа империя...

Турция – страна древнейшей цивилизации. Кто бы спорил. Хетское царство, Византийская империя, государство сельджуков и, наконец, Оттоманская (султан Осман был известен европейским историкам как Оттоман, и поэтому основанное им государство стали называть именно так, хотя в исламском мире оно известно как государство Османов) империя... Здесь веками решалась судьба мира. Малой Азии, нынешней территории Турции, географически и туристически повезло. Четыре моря с дивным незабываемым курортным побережьем с тысячами заливов, лиманов, бухт, близлежащими островами омывают её. Здесь, по сути, сходятся три части света – Европа, Азия и Африка. Турция – мост, соединяющий Балканы (а через них и Европу) со странами и Ближнего, и Среднего Востока.

Сами турки свою страну любовно называют Анадола. А византийцы и их потомки греки – Анатолия. В переводе это слово значит «Восток». Вот о Востоке и наша речь в нашем очерке. Случайно ли такое совпадение? Кто же основал современную Турцию, в бытность Османскую империю, просуществовавшую до 1922 года аж шесть с лишним веков? История свидетельствует – огузы! Только они – тюркоязычные племена Средней и Центральной Азии. Жившие в VII-XI веках. Обитали они и на территории современного Казахстана, в дельте Амударьи, на плато Устюрт, бассейне среднего течения Сырдарьи и предгорий Каратау. Истории они известны как сельджуки, а это ветвь огузов, названная по имени их предводителя – Сельджука ибн Кыныка. Сельджуки создали и династию, и империю.

Boris Horev: Крит под властью мусульман

Арабы владели Критом два раза. И оба как-то странно... Первая арабократия началась в 20-ые годы девятого века (я думаю, в 824-ом, но есть и другие даты) и закончилась в 961-ом. По византийским источникам мы знаем только, что арабский Крит был пиратским гнездом, бичем христианского мира и крупным невольничьим рынком. По арабским - что Крит много торговал с Левантом и Египтом. Но вот интересная деталь: когда византийцы отбивали остров обратно, то, по сообщению Феодосия Диакона, с гор спустился какой-то ХРИСТИАНСКИЙ отряд, который ударил в тыл византийцам. В принципе, это может ни о чём и не говорить, но есть один момент - в следующий раз критяне спускались с гор (в основном с Белых) для того, чтобы сразиться с венецианцами, потом с турками, потом с фашистами. Всех трех они однозначно ненавидели. Так что арабов они, наверное, действительно ПОДДЕРЖИВАЛИ, а византийцев как минимум НЕ ЖДАЛИ. Ответ на вопрос ПОЧЕМУ может дать археология. Дело в том, что именно на арабов приходится беспрецедентный в истории острова прилив в местную экономику золота и серебра (в том числе и переплавляемых в местную монету) и высокий ритм урбанизации (тогда была построена нынешняя столица острова Ираклион, изначально Хандака, но в историю вошедшая как Кандия, где производились любимые в Англии кэнди; но главное - возобновлены десятки заброшенных при византийцах античных поселений, как приморских, так и в глубине). Плюс случился явный сдвиг в сельском хозяйстве - началось производство сахарного тростника и ДЕШЁВЫХ фруктов-овощей. Как они этого всего добились, понятно - ПИРАТСТВО обеспечило приток денег и рабов, а также трудоустройство критян, которые, как и жители других островов Эгейского моря, любили грабить торговые корабли. Немало важно и то, что среди арабских оккупантов процентов 60 или больше были андалусийцы (остальные - египтяне; кстати, есть мнение, что соотношение было обратным). Так что на Крит пришли вполне цивилизованные по тем временам люди, имевшие опыт управления многоконфессиональным обществом.

Второй раз арабы, в этот раз только египтяне, правили Критом в 1830-1840/41 годах. Если вкратце, то после всеобщего греческого восстания и обретения Элладой независимости британцы решили забрать Крит себе, но против этого выступили Россия и Франция. После долгих дипломатических игр было принято решение отдать Крит вассалу Оттоманской империи Египту. Таким образом, Крит не доставался Англии, формально не возвращался Турции, но в то же время и не злил не такую уж и слабую, как многие сейчас считают, Высокую Порту.

Міністр закордонних справ Турецької Республіки Мевлют Чавушоглу перебував з офіційним візитом на Прикарпатті

 7 жовтня 2021 р. міністр закордонних справ Турецької Республіки Мевлют Чавушоглу перебував з офіційним візитом на Прикарпатті. Про це повідомляють на сайті Івано-Франківської облдержадміністрації.

Мевлют Чавушоглу разом з міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою та головою ОДА Світланою Онищук поклали квіти до Меморіалу турецьким воїнам у селі Лопушня Рогатинської територіальної громади, а також хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих у роки першої світової війни.

Як йдеться у повідомленні, Меморіал спорудили за сприяння посольства Туреччини у 2016 році. Там поховані понад дві сотні вояків Османської держави.

Під час відвідин Рогатинського історико-краєзнавчого музею "Опілля" міністри закордонних справ Турецької Республіки та України ознайомилися з експозицією історичних документів про перебування османських військ, зокрема 15 корпусу 19 та 20 дивізій, на території Рогатинщини під час Першої світової війни.

"Це — моя перша поїздка на Івано-Франківщину, під час якої я мав змогу побувати на місці поховання турецьких воїнів та відвідати музей, в якому продемонстрована спільна історія України та Туреччини. Також разом з керівником відомства Дмитром Кулебою ми досягли домовленостей про співпрацю у різних галузях", — розповів міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу.

7 жовтня 1620 р. розгром війська Речі Посполитої під Цецорою

7 жовтня 1620 р., розгромом війська Речі Посполитої на чолі великим гетьманом коронним С.Жулкевським османсько-татарським військом завершився погано підготовлений похід у Молдавію. Багатоденна битва, яка розпочалася біля с.Цецора 18 вересня, завершилася 7 жовтня 1620 р. неподалік від м.Могилів. Цецорська битва стала прологом польсько-турецької війни 1620-21 рр. (інша назва – «Хотинська війна»).

У першій половині XVII ст. однією з головних джерел напруги у стосунках між Річчю Посполитою та Османською імперією, крім козацького, було молдавське питання. Суперництво з Османами за вплив на Молдавію переросло у відкрите збройне протистояння у 1620 р. Інтриги господаря Молдавії Г. Граціані, який, начебто мав плани звільнитися з-під влади Порти, призвели до того, що у Молдавію вступило коронне військо. Очолив його досвідчений полководець, гетьман великий коронний Станіслав Жулкевський (у послужному списку якого були бої у Лівонії з шведами, придушення повстання С.Наливайка та гучна перемога над московитами під Клушином). Коронне військо налічувало бл. 10 тис. бійців (кварцяного війська та загонів магнатів) – бл. 400 гусарів, бл. 2600 панцирної кінноти, 200 рейтарів, 3000 чол. піхоти, в тому числі найманської (угорці, німці), 1200 лісовчиків (легка мобільна кіннота, на зразок козацької), 1600 реєстровців. Граціані, попри обіцянки привести декілька тисячне військо, мав всього лише 600 молдован і сербських найманців. З артилерії було 16 гармат і бл. 20 гаківниць.

Молдавський господар переконував, що у османців військо невелике і перемога безсумнівна. Однак через кілька днів з'ясувалося, що інформація неправдива, і османці переважають коронне військо як мінімум вдвічі. У силістрійського паші Іскандера, який очолив похід проти Жулкевського, разом з частиною кримських військ на чолі з калгою Девлет-Гераєм та частиною Білгородської орди на чолі з мурзою Кантеміром було всього понад 20 тис. бійців.

С.Жолкевський зайняв позицію біля с.Цецора (нині с.Цуцора, Румунія) на правому березі р.Прут, перекривши османцям шлях на Ясси. 

17-18 вересня відбулись перші сутички між супротивниками, а 19 вересня 1620 р. дійшло до генеральної битви. 

Османська армія вишикувалась наступним чином: на лівому фланзі розташувались кримці під проводом калги Девлет-Ґерая, на правому – ногайці під проводом Кантемира-мурзи і піхота, а по центрі – піхота та нечисельна артилерія під командуванням Іскандера-паші. У тилу залишались ще частина кримських татар.

Жулкевський застосував доволі цікаву та нестандартну тактику – в центрі він розташував основну ударну силу – кавалерійські полки, а на флангах побудував два рухомих табори (вагенбурги). Ідея в теорії була непоганою, оскільки не дозволяла обійти військо з флангів – атакуючий противник потрапляв під вогонь піхоти обох таборів.

Однак щоб реалізувати задум, обидва вагенбурги та центр мали рухатися синхронно…

Фуад Аскеров Дадашев: Русские сдаются ещё как!

Откуда пошло это выражение «Русские не сдаются?» Русские сдаются ещё как!

Русско-турецкая война – Как Пётр I еле ноги унёс. 1711 год. Пётр I сдался туркам в плен, а потом униженный отдал свою жену в гарем к султану. Pусские позорно капитулировали.

Пётр I в ходе Прутского похода в европейские владения Турции 1711 года оказался в окружении. 19 июля турецкая кавалерия окружила русскую армию, а 21 июля уже обложили русскую армию. В лагере плакало и выло множество офицерских жён, сам Пётр I временами приходил в отчаяние, «бегал взад и вперёд по лагерю, бил себя в грудь и не мог выговорить ни слова».

***

История Прутского похода Петра I. Неудобная правда.

После разгрома шведской армии в Полтавской битве в 1709 году шведский король Карл XII укрылся в городе Бендеры, владении Османской империи.В это же самое время Пётр усиленно стал настаивать на удалении Карла из османских пределов, грозя в противном случае начать военные действия в союзе с королём польским. В ответ султан Ахмед III объявил 20 ноября 1710 года войну России. Русский посол Толстой был посажен в Семибашенный замок. В апреле 1711 года Россия заключила союз с молдавским господарём Дмитрием Кантемиром, 27-30 мая Борис Шереметев переправил свою конницу через Днестр на территорию Молдавии и двинул на Исакчу для захвата переправ через Дунай, но, получив сведения о подходе к Дунаю крупных османских сил, повернул на Яссы, куда 25 июня подошли главные силы русской армии под командованием Петра I.

Османская армия великого везира Баталджи паши 18 июня переправилась через Дунай у Исакчи и соединилась на левом берегу Прута с конницей крымского хана Девлета II. Османцы переправились через Прут у Фальчи и 8 июля атаковали русский авангард южнее Станилешти. Русские войска отошли в укреплённый лагерь у Новой Станилешти, который 9 июля был окружён. Пётр I выехал к войскам из Москвы с верной подругой Екатериной Алексеевной, которую повелел считать своей женой и царицей ещё до официального венчания, прошедшего в 1712 году. Ещё ранее князь Голицын с 10 драгунскими полками двинулся к границам Молдавии, с севера из Ливонии на соединение с ним вышел фельдмаршал Шереметев с 22 пехотными полками. План русских заключался в следующем: выйти к Дунаю в Валахии, не дать турецкому войску переправиться, а затем поднять восстание народов, подвластных Оттоманской империи, за Дунаем.

Капитуляция британских войск при Кут Эль Амаре, 1916 год

Капитуляция британских войск при Кут Эль Амаре, 1916 год.

Алекс Доля: 13 сентября 1921 года – сражение при Сакарье

 13 сентября 1921 года – сражение при Сакарье, продлившееся 21 день, завершилось победой турецкой армии.

Битва при Сакарье — одно из основных сражений Малоазийского похода греческой армии, или войны за независимость Турции, состоявшееся с 23 августа по 13 сентября 1921 года к востоку от реки Сакарья, в непосредственной близости от Полатлы (сейчас — район турецкой столицы Анкары).

В сражении за Сакарью греческая армия потеряла убитыми 4000 и раненными 19000 рядовых, пропавшими без вести 376 человек. Турецкая армия потеряла убитвыми 3700 и раненными 18480 рядовых, пропавших без вести 8000 челлвек.

Для турок сражение при Сакарье — поворотный момент в становлении новой Турции, который отмечен, кроме прочего, памятниками по всей стране. 

Греки отмечают сражение как поворотный момент, прервавший наступательный порыв греческой армии и ставший прологом Малоазийской катастрофы, оборвавшей трёхтысячелетнюю греческую историю Малой Азии.

Сагымбай Козыбаев: Ертогрул

 Уставшая от мигрантов-беженцев матушка Европа отдала их судьбу теперь на откуп Турции. Стране, величие которой в своё время создали племена, мигрировавшие из Средней Азии. По сути, они были также беженцами, которых теснило в западном направлении вторжение объединённых тюрко-монгольских войск Чингисхана. А ещё точнее – они были выходцами с нашего Приаралья и Туркестана. Кочевники-огузы, вождём которых и был мигрант Ертогрул (Эртогрул в западной историографии) – дальний пращур казахов и туркмен в XIII веке. Дело ведь более чем серьёзное. Ертогрул – основатель Османской империи, он стоял, сам не ведая того, у её истоков. А по имени его сына Османа – уже была названа империя...

Турция – страна древнейшей цивилизации. Кто бы спорил. Хетское царство, Византийская империя, государство сельджуков и, наконец, Оттоманская (султан Осман был известен европейским историкам как Оттоман, и поэтому основанное им государство стали называть именно так, хотя в исламском мире оно известно как государство Османов) империя... Здесь веками решалась судьба мира. Малой Азии, нынешней территории Турции, географически и туристически повезло. Четыре моря с дивным незабываемым курортным побережьем с тысячами заливов, лиманов, бухт, близлежащими островами омывают её. Здесь, по сути, сходятся три части света – Европа, Азия и Африка. Турция – мост, соединяющий Балканы (а через них и Европу) со странами и Ближнего, и Среднего Востока.

Сами турки свою страну любовно называют Анадола. А византийцы и их потомки греки – Анатолия. В переводе это слово значит «Восток». Вот о Востоке и наша речь в нашем очерке. Случайно ли такое совпадение? Кто же основал современную Турцию, в бытность Османскую империю, просуществовавшую до 1922 года аж шесть с лишним веков? История свидетельствует – огузы! Только они – тюркоязычные племена Средней и Центральной Азии. Жившие в VII-XI веках. Обитали они и на территории современного Казахстана, в дельте Амударьи, на плато Устюрт, бассейне среднего течения Сырдарьи и предгорий Каратау. Истории они известны как сельджуки, а это ветвь огузов, названная по имени их предводителя – Сельджука ибн Кыныка. Сельджуки создали и династию, и империю.

***

К XI веку они завоевали часть Средней Азии, иранское нагорье, Грузию, Армению, Ирак, Курдистан и всю Малую Азию. Сыграв важную роль в этногезе народов огромного пространства – турков, казахов, туркмен, персов, грузин, каракалпаков и даже гагаузов... Почему, скажете? Ведь гагаузы живут совсем в стороне – Молдавии. Да лишь потому, что всё прочное, цельное когда-нибудь рушится. Это и произошло с могущественным государством сельджуков. С 40-х годов XI века оно стало распадаться на отдельные султанаты. Часть огузов-кочевников заселила южнорусские степи и далее прошла на запад. А ещё через два-три десятилетия некоторые районы Малой Азии и Палестину отвоевали у сельджуков крестоносцы, остальную территорию прибрали к рукам уже персидские хорезмшахи.

Лара Адра Османоглу, потомок Сулеймана Великолепного и Роксоланы Хюррем-султан

 Лара Османоглу : "Турция является частью меня, прежде всего. Воздух, солнце - я люблю все здесь. Здесь наше сердце, наша история, все мы турки"

Лара Адра Османоглу родилась и выросла во Франции, является одной из самых молодых женщин потомков Сулеймана Великолепного и Роксоланы Хюррем-султан.

Когда Османская империя перестала существовать, то многим правнукам, внукам и детям султана (халифа) и тем, кто не поддерживали революцию и республиканский режим во главе с Ататюрком, пришлось бежать за границу.

На фото - дети 35-го султана Османской империи Мехмеда V Решада, 1915 год

Сергій Чаплигін: "Велика гра-2": геополітичний трикутник Великобританія-Туреччина-Україна

У Редьярда  Кіплінга є пригодницький роман для юнаків «Кім», де за сюжетом, Кімбол О'Хара - хлопчик-сирота європейського походження, який виріс серед азіатів, випадково виявляється втягнутим у геополітичне суперництво між Британською та Російською імперіями за панування в Південній і Центральній Азії  в XIX - початку XX століть - «Велику гру».

Завдяки Кіплінгу ця гарна і емоційно заряджена метафора увійшла в широкий оборот.

Але «Велика гра» це не тільки метафора, а й історична реальність. У неї є глибоке коріння в традиційній для Центральної Азії  геополітичної багатовекторності.

Історично в Центральній Азії не склалося єдиної, жорсткої, усталеної  структури. Тут  складним чином переплелося безліч різноманітних, нестабільних і перемішаних між собою структурних утворень. Недарма Збігнев Бжезінський в своїй «Великій шахівниці» називає Кавказько-Центрально-Азіатський геополітичний регіон « Євразійськими Бакланами».

Саме це дозволяло (та й дозволяє)  великим зовнішнім гравцям, за допомогою цілеспрямованої політики, викликати до життя ті чи інші соціально-історичні та культурно-ідентифікаційні нашарування реальності. 

Класичні геополітичні теорії, починаючи з часів Гарольда Маккіндера, пов'язують боротьбу за Центральну Азію з боротьбою за світове панування в цілому. Посткласичні ж, в свою чергу, пропонують декілька геополітичних напрямків за якими може «рухатися» Центральна Азія. 

Як метафора, так і реальність «Великої гри», чи «Великої гри-2», наразі залишається актуальною й для України.

В Азово-Чорноморському регіоні складається в якійсь мірі нова геополітична ситуація. Агресія Росії проти України змушує її шукати союзників в протистояння російському експансіонізму.

Відповідно тут, в силу об'єктивних і суб'єктивних обставин, складається політичний і військово-технічний трикутник Великобританія-Туреччина-Україна.

Після Brexit у Лондона з'явилася свобода рук в побудові зовнішньої політики відповідно до своїх глобальними інтересами. На Близькому Сході, в східній частині Середземного моря і в чорноморському регіоні Британія створює власну систему альянсів і партнерських відносин. І Анкарі відведена одна з головних ролей.

Історично так склалося, що британська політика була в більшості випадків спрямована на підтримку Туреччини.

Британія також зацікавлена в Україні, як своєму природному партнері в азово-чорноморському регіоні.

І інтереси цих  трьох країн все більше перетинаються з російськими. А це робить військово-політичний трикутник досить життєздатним в доступній для огляду перспективі.

Бо як слушно зауважив Кіплінг: «Тільки коли всі помруть - скінчиться Велика гра!».

В цьому контексті варто прочитати важливий стратегічний, програмний документ: «Глобальна Британія в епоху конкуренції. Комплексний огляд безпеки, оборони, розвитку і зовнішньої політики», який Борис Джонсон представив 16 березня у британському парламенті (ідеться про бачення британської політики і світових процесів у цих сферах до 2030 року з визначенням конкретних заходів і дій до 2025-го).

А також «Угоду про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство між Великобританією та Україною», підписану 8 жовтня 2020 року (цей документ був розроблений і підписаний у рекордні для міжнародної дипломатичної практики терміни і угода підтвердила та надала подальшого поштовху двосторонньому співробітництву між Києвом і Лондоном у секторі безпеки та оборони, включаючи військову та військово-технічну співпрацю).

На сьогодні маємо:

1. Тренувальна місія Orbital;

2. Кораблі Її Величності в Чорному морі;

3. Допомога Великобританії Військово-морським силам України

4. Збройні сили України і Великобританії провели спільні військові навчання «Козацький булава» («Cossak Mace»). Вперше британський військовий підрозділ (4-й батальйон Королівського Шотландського полку), перебував на території України в повному складі з технікою і озброєнням.

Алексей Арестович: Региональные союзы в новом периоде общей мировой нестабильности открывают новые возможности

В Азербайджане произошло грандиозное по масштабам, а, главное, по своим будущим последствиям событие.

Президенты Эрдоган и Алиев подписали т.н. «Шушинскую декларацию».

Оцените содержание:

- Совместные усилия по переформированию и модернизации вооруженных сил в соответствии с современными требованиями, 

- Проведение совместных действии в случае угрозы или агрессии со стороны третьих государств или государств против независимости, суверенитета, территориальной целостности, неприкосновенности или безопасности международно признанных границ любой из сторон, 

- Обе стороны будут делиться технологиями в области моря, воздуха и космоса, поощрять выполнение совместных проектов с целью развития совместных возможностей и вносить позитивный вклад в развитие совместных технологий оборонной промышленности,

- Взаимная координация деятельности по региональным и международным стратегическим вопросам, представляющим общий интерес, 

- Вопросы сотрудничества и взаимной военной помощи в области оборонной промышленности, 

- Вопрос об открытии Зангезурского коридора, соединяющего Азербайджан и Турцию.

- Укрепление стабильности и безопасности в Кавказском регионе, восстановление всех экономических и транспортных связей, а также нормализация отношений между государствами региона и обеспечение долгосрочного мира,

- Предусматривается организация скоординированной деятельности силовых и управленческих структур Вооруженных Сил,

- Также включает проведение регулярных совместных заседаний советов безопасности обеих стран по вопросам национальной безопасности и обсуждение на этих заседаниях вопросов региональной и международной безопасности, затрагивающих национальные интересы и интересы стран,

- Совместное сотрудничество в области кибербезопасности и будут проводить совместные научные исследования, 

- Стороны объединят свои усилия для дальнейшего развития сотрудничества между турецкой и азербайджанской диаспорами, проживающими в разных странах, для совместных шагов перед лицом общих проблем, с которыми они сталкиваются, и для демонстрации постоянной солидарности.

И еще много чего.

Помимо этого, Турция скоро откроет свое консульство в Шуше - древней столице Карабаха, месте огромного символического значения, которое в финальной стадии Второй Карабахской войны азербайджанский спецназ взял практически в рукопашную против превосходящих сил противника.

Турция практически в один удар выбила двери в Закавказье, бывшее исключительной зоной влияния Российской империи с начала 19 века.

Высокий класс игры всегда даёт соответствующие результаты.

Людмила Пустельник: Міхрімаx, донька Роксолани, і мати “жіночого султанату”

Найвпливовішою донькою Сулеймана І принцесу визнали ще за її життя. Міхрімах вирішувала чимало в політиці Оттоманської імперії, хоч і не завжди успішно. Як і зіркова мама, не раз вдавалася до плетива інтриг. Яблуко від яблуні…

Її ім’я перекладається як “сонце та місяць”. Що символічно: публічний імідж принцеси – політикиня та покровителька архітектурного мистецтва; все висвітлено променями осяйного монаршого життя. Хоч була в неї і таємниця, нерозділеної любові.

Перша дитина Роксолани, народжена ще тоді, коли кохана жінка султана Cулеймана була його рабинею. Потім з’явилися на світ ще троє молодших, хлопців.

Юні роки – все, як у людей,  дуже привілейованих. Добра освіта, вміння вести світські бесіди на будь-які теми, знання кількох мов. Світло-русява красуня, як свідчить портрет венеціанського художника, зі статусом могутньої султанської доньки. Він гарантував величезний вплив на майбутнього чоловіка, ким би той не був. Та низку привілеїв, що про них решта турецького жіноцтва навіть не мріяла.

Міхрімах вийшла заміж 1539го, коли їй виповнилося 17. Весілля відбулося під час церемонії обрізання менших братів, Джігангіра та Беязіта. Чоловіком принцеси став Рустем-паша. Попри те, що  Роксолана пропонувала іншого кандидата – генерал-губернатора Каїру, про якого також відомо, що був дуже вродивим. Але Сулейман потрeбував родича, в чиїй відданості не було б сумнівів. Рустем звернув на себе увагу, ще коли був звичайним пажем у палаці. Султан випустив з рук якусь дрібницю, поки інші слуги кинулися за нею вниз по сходах, майбутній зять вистрибнув з вікна – щоб якнайшвидше повернути власникові.

Історія “соціального ліфту” Рустема – не менш вражаюча, ніж в його знаменитої тещі. В зрілі роки його смаки в одязі критикували за надмірність – наказував шити вбрання лише з коштовних парчі та шовку як єдино гідних свого носія матерій. А дитинство було босоногим, як належало звичайному свинопасові в Хорватії, одній з колоній Оттоманської Порти. Імперія практикувала так званий “податок кров’ю” – жорстокий закон, згідно з яким підкорена територія повинна була розрахуватися “дезірме” – дітьми та підлітками, вони пізніше поповнювали турецькі збройні сили. Так хлопець-християнин опинився при дворі, одному з наймогутніших середньовічного світу. Згодом зарекомендував себе на адміністративній роботі, як сьогодні сказали б. Брат Рустема дослужився до адмірала, а він сам увійшов до султанської сім’ї. Завдяки інтелекту, ввічливості та тверезості – рисам, що мають бути притаманними чоловікові на посаді великого візира – так вважав Сулейман І.

Стаття-відгук професора Ефлатуна Нейіметзаде на книгу Фергада Туранли "Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах"

Стаття-відгук професора Ефлатуна Нейіметзаде на книгу Фергада Туранли «Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть XVIII століття)». Стаття вийшла на шпальтах відомого турецького видання «АНАДОЛУ» (https://www.anadolugazete.com.tr/prof-dr-ferhad-turanlinin-yeni-kitabi-ukraynada-yayinlandi-4495yy.htm).

У статті зазначається, що монографія базується на широкому спектрі османсько-турецьких писемних джерел, зокрема турецьких архівних документів і літописів. У книзі вперше комплексно досліджено інформаційний потенціал, специфіку та значення таких пам’яток писемності. Методологія, застосована в цій науковій праці, забезпечує адекватне розуміння змісту досліджених документів та їх перекладу українською мовою. Турецькі та кримськотатарські рукописні документи тієї історичної доби сприяють формуванню нового погляду на відносини України з Туреччиною та на їхнє історичне значення. У книзі також міститься інформація про історію Азербайджану.

Також у статті наголошується на важливості застосування нової методології історичних досліджень, розробленої на основі авторського наукового досвіду, та вказується важливість впливу ґрунтовних зовнішніх факторів на характер розвитку історичних процесів, зокрема на відносини Української козацької держави з Високою Портою у другій половині ХVІ ‒ першій чверті ХVІІІ ст. Усі ці чинники стали підґрунтям для об’єктивного висвітлення історичних подій, які певною мірою визначили подальшу історичну долю України…

Книга Ф. Туранли «Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина XVI – перша чверть XVIII століття)» видана 2020 року Видавничим домом «Києво-Могилянська академія», її можна придбати в інтернет-книгарні видавництва: http://publish-ukma.kiev.ua/ua/katalog/istoriya/390-kozacka-doba-istoriyi-ukrayini.html