У першій половині XVII ст. однією з головних джерел напруги у стосунках між Річчю Посполитою та Османською імперією, крім козацького, було молдавське питання. Суперництво з Османами за вплив на Молдавію переросло у відкрите збройне протистояння у 1620 р. Інтриги господаря Молдавії Г. Граціані, який, начебто мав плани звільнитися з-під влади Порти, призвели до того, що у Молдавію вступило коронне військо. Очолив його досвідчений полководець, гетьман великий коронний Станіслав Жулкевський (у послужному списку якого були бої у Лівонії з шведами, придушення повстання С.Наливайка та гучна перемога над московитами під Клушином). Коронне військо налічувало бл. 10 тис. бійців (кварцяного війська та загонів магнатів) – бл. 400 гусарів, бл. 2600 панцирної кінноти, 200 рейтарів, 3000 чол. піхоти, в тому числі найманської (угорці, німці), 1200 лісовчиків (легка мобільна кіннота, на зразок козацької), 1600 реєстровців. Граціані, попри обіцянки привести декілька тисячне військо, мав всього лише 600 молдован і сербських найманців. З артилерії було 16 гармат і бл. 20 гаківниць.
Молдавський господар переконував, що у османців військо невелике і перемога безсумнівна. Однак через кілька днів з'ясувалося, що інформація неправдива, і османці переважають коронне військо як мінімум вдвічі. У силістрійського паші Іскандера, який очолив похід проти Жулкевського, разом з частиною кримських військ на чолі з калгою Девлет-Гераєм та частиною Білгородської орди на чолі з мурзою Кантеміром було всього понад 20 тис. бійців.
17-18 вересня відбулись перші сутички між супротивниками, а 19 вересня 1620 р. дійшло до генеральної битви.
Османська армія вишикувалась наступним чином: на лівому фланзі розташувались кримці під проводом калги Девлет-Ґерая, на правому – ногайці під проводом Кантемира-мурзи і піхота, а по центрі – піхота та нечисельна артилерія під командуванням Іскандера-паші. У тилу залишались ще частина кримських татар.
Жулкевський застосував доволі цікаву та нестандартну тактику – в центрі він розташував основну ударну силу – кавалерійські полки, а на флангах побудував два рухомих табори (вагенбурги). Ідея в теорії була непоганою, оскільки не дозволяла обійти військо з флангів – атакуючий противник потрапляв під вогонь піхоти обох таборів.
Однак щоб реалізувати задум, обидва вагенбурги та центр мали рухатися синхронно…
На початку битви гусари у лобовому зіткненні відтіснили центр противника, але правофланговий вагенбург просунувся надто далеко вперед. Цією помилкою відразу ж скористалися татари, вони кинулися у розрив, що утворився, і атакували тил коронного війська. Кіннота та лівофланговий вагенбург мусили відступити, а правофланговий вагенбург був знищений. Битва припинилась з настанням темряви. В ній армія Жолкевського втратила бл. 3000 чол. вбитими і пораненими, а загін Граціані без самого господаря перейшов на бік ворога. Натомість в армії Іскандера-паші втрати становили лише бл. 1800 бійців.
У армії Жулкевського почались тертя між командирами, що вилилось у падіння бойового духу та дезертирство. У ніч з 20 на 21 вересня з табору втік і Граціані, багато магнатських загонів також спробували прорватися з табору, багато втікачів втопилося під час переправи через р.Прут.
Після цього польська армія просиділа в облозі ще вісім днів. Після безуспішної спроби переговорів Жулкевський вирішив прориватися до кордону. Протягом тижня військо під захистом вагенбурга подолало 165 км, було відбито 17 ворожих штурмів.
Останній етап битви відбувся за 1,5 милі на південь від Могилева (тепер Могилів-Подільський, Вінницька обл.) 7 жовтня 1620 р. Коли військо було у якихось 10 км від кордону Речі Посполитої, жовніри спробували втекти з табору. Виникла загальна паніка, вагенбург був розірваний. Втомлене й деморалізоване військо Речі Посполитої не змогло нічого протиставити турецько-татарському військо і було остаточно розгромлене. Під Могилевом військо Речі Посполитої зазнало однієї з найболючіших поразок у своїй історії; можливо, найбільшої з часів Варненської битви і загибелі короля Владислава III. Канцлер і великий гетьман коронний загинув, його заступник, польний гетьман коронний Станіслав Конєцпольський – потрапив у полон, коронна армія зазнала важких втрат – всього зуміло врятуватися бл. 3 тис. чол., решта загинули або потрапили у полон. У битві загинув чигиринський сотник Михайло Хмельницький, а його син Богдан потрапив у полон.
Поразка в Цецорській битві призвела в кінці жовтня до спустошливого ординського нападу на Галичину та Поділля. Однак, війна на цьому не завершилася, наступного року конфлікт перейшов у нову фазу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий