Андрій Сошніков: Проблема хаттських та абхазо-адигських взаємозв’язків

Цивілізація хаттів і касків відіграла величезну роль установленні культур адигів і абхазів. Про спорідненість хаттів, касків і абхазо-адигів (черкесів) свідчить схожість пам'яток матеріальної культури, мов, побуту, традицій та звичаїв, релігійних вірувань та топоніміки.

Зокрема, безпосередній зв’язок абхазо-адигів з цивілізацією хаттів засвідчує північнокавказька Майкопська археологічна культура III тис. до н. е. Існує дивовижний збіг в обряді поховання могутнього вождя у Майкопському кургані та царів хаттів в Аладжа-Хююку Малої Азії. Про зв'язки абхазо-адигов з хаттами також свідчать монументальні кам'яні гробниці-дольмени. Черкеси називали дольмени «спуун», «спиун» («будинки испов»), друга частина слова утворена від адигського «уне» — («дім»), а абхази — «адамра» («давні могильні будинки»). Традиція будівництва дольменів могла бути  занесена на Кавказ хаттами. Спорідненість хаттських та абхазо-адизьких давніх релігійних вірувань видна з імен богів: хаттського Уашхо та адигського Уащх'уе.

Одним із незаперечних доказів спорідненості хаттів та абхазо-адигів є приклади топоніміки. Так, в області Трапезунда (сучасна Туреччина) і далі на північному заході вздовж узбережжя Чорного моря зафіксовано назви річок, що включають в себе адигський елемент «пси» («вода», «річка»): Аріпса, Супса, Акампсис, а також назви з елементом «к'уе» ( «яр», «балка»). Низка назв річок, в основі яких лежить адигське слово «пси» (вода), зустрічаються в Абхазії та на південь на території Західної Грузії. Це такі річки, як Ахіпс, Хіпс. Ламипс, Дагаріпш. Ці назви були дані тими адигськими племенами, які жили у цих річкових долинах в давнину. 

Предки абхазо-адигів, кашки та абшела, жили у північно-східному секторі Малої Азії у III–II тис. до н. е. і  пов'язані з хаттами спільним походженням. Під загальною назвою «кашків» або «касків» хетські джерела могли мати на увазі і деякі грузинські племена. Останні справді жили в Понті в I тис. до н. е. Припустим, що й раніше тут існували, крім каської мовної групи,  абхазо-адигска мовна група, а, можливо, і картвельської мовні групи, чи якісь проміжні мови. Їх носії могли входити до числа племен, що позначалися хетами як «каски». Все це абсолютно можливо. Власне грузинські племена, носії занської (мегрело-чанської) мови, проникли сюди, як нам здається, пізніше касків.

Гілкою хатто-касків були касити. Етнонім kaššū, яким в аккадських джерелах позначені касити, дуже схожий на етнонім каска/кашка.

Крім того, слова каситської мови добре співвідносяться з хаттськими/кавказькими словами:

каситська mašḫu «бог» ~ хаттська wašḫap «бог»,

каситська gaddaš «цар» ~ хаттська katte «цар»,

каситська turuḫna "вітер" ~ хаттська Tāru - бог грози/вітеру,

каситська: mali «людина»~ пра-кавказька * mōrŁV, пра-нахська * mār «чоловік».

Взаємозв’язки між хаттами і касками з одного боку і хетами з іншого дуже нагадують сюжети, які приблизно через дві тисячі років розгорталися на Японських островах між айнами та пуестцями (давніми корейцями). І в Малій Азії і в Японії були групи автохтонного населення, які охоче брали активну участь у створенні держав, а були групи, що уникали контактів з державами (і активно чинили опір спробам включити їх в рамки будь-яких держав). Айни, яких ми бачимо сьогодні, і яких мандрівники і місіонери спостерігали в історичні часи, – це залишки тих айнських племен, які не стали брати участь у будівництві держави Яматай – Ямато. Приклад хаттів та касків є важливим для розуміння історичних процесів, насамперед тим, що події, що відбувалися з хаттами і касками у ІІ тис. до н. е. все-таки задокументовані набагато краще, ніж події, що відбувалися в ІІІ - VI ст. н. е. в Японії.

Схоже, що Жорж Дюмезиль помилявся, вважаючи хатську/хатіазьку мову виключно плодом фантазії.  Цілком ймовірно, що наприкінці ІІІ — початку ІІ тис. до н. е. частина хаттів справді могла опинитися серед давніх абхазо-адигов і що мова хаттів мала там статус сакральної мови, якою говорили в особливих випадках, що, можливо надалі відобразилося в нартському епосі.

Ariel David: Про т. зв. "відсутню ланку" в народженні індоєвропейців

Звідки насправді походять індоєвропейські мови, довгий час залишалося загадкою. Це все ще так, але тепер нові дослідження звузили варіанти та вказують на те, що перші носії, ймовірно, були людьми, які жили десь між Кавказом і східною Анатолією.

Дослідження, засноване на секвенуванні сотень геномів людей, які жили в Західній Азії та Південно-Східній Європі протягом останніх 11 000 років, приносить нову інформацію про народження та поширення індоєвропейських мов, величезної родини мов, яка включає все, від латинської та англійської до фарсі та санскриту. Але це залишає оповитою таємницею точну ідентичність носіїв мови предка більшості мов, які все ще використовуються сьогодні від Європи до Індії.

Дослідження, опубліковане в четвер у журналі Science, повідомляє про генетичні дані, отримані з зубів і кісток понад 700 людей, які жили тисячі років тому в Греції, на Балканах, в Анатолії та на Кавказі. Роботу очолили професор Девід Райх, генетик із Гарвардського університету, та професор Рон Пінхасі, антрополог із Віденського університету – двоє найвідоміших експертів із стародавньої ДНК у світі.

Попередні роботи лінгвістів, а також Райха та інших генетиків уже багато прояснили про історію індоєвропейських мов. Століттями експерти помічали дивну схожість між начебто неспорідненими мовами. Згадайте лише слово «brother» англійською мовою, яке на латині означає «frater», а на санскриті «brather».

Починаючи з 19 століття лінгвісти підозрювали, що протоіндоєвропейська мова, з якої згодом розвинулися всі гілки сім’ї, спочатку була поширена кочівниками, які мігрували зі степів на північ від Чорного моря.

Так звана «степова гіпотеза» отримала величезний поштовх завдяки передовим генетичним дослідженням, які дозволяють нам секвенувати ДНК нинішніх і минулих популяцій і виявити їхнє походження .

У 2015 році дослідження, проведене Райхом та його колегами, показало, що європейці поділяють сильний споконвічний зв’язок із ямною , народом, який мігрував з українських чи російських степів приблизно 5000 років тому, саме тоді, коли, як вважають, індоєвропейські мови почали своє існування. подорож по Євразії. Ця знахідка переконливо свідчить про те, що експансія цих степових скотарів йшла рука об руку з поширенням індоєвропейських мов. Тоді справу закрито? Не так багато.