На перший погляд, мислення здається універсальною здатністю людини: ми аналізуємо явища, робимо висновки, плануємо свої дії та шукаємо способи розв’язання проблем.
Проте Гайдеггер звертає увагу на те, що мислення може мати різні форми. Особливо важливим для нього є розрізнення калькулюючого мислення (das rechnende Denken) та осмислювального, або споглядального, мислення (das besinnliche Denken).
Калькулююче мислення — це такий спосіб ставлення до дійсності, за якого людина прагне насамперед щось обчислити, передбачити, організувати або використати. Воно постійно планує наступний крок, визначає можливі результати й шукає найбільш ефективний спосіб досягнення поставленої мети. У цьому сенсі калькулювати — не обов’язково означає буквально виконувати математичні операції. Йдеться про значно ширшу установку свідомості: бачити речі з погляду їхньої функції, користі, ефективності та можливості контролю.
Таке мислення є надзвичайно важливим для сучасної цивілізації. Без нього неможливі наука, техніка, медицина, економіка чи складна організація суспільного життя. Коли інженер розраховує міцність конструкції, лікар аналізує результати обстежень, а програміст шукає найефективніший алгоритм, вони використовують калькулююче мислення. Воно дозволяє людині прогнозувати майбутнє, зменшувати ризики та перетворювати поставлені завдання на конкретні процедури.
Однак проблема, на яку вказує Гайдеггер, полягає не в самому існуванні такого мислення, а в тому, що калькулююче мислення може претендувати на роль єдиного правильного способу мислення. Якщо ми звикаємо оцінювати все лише з погляду користі та ефективності, то поступово втрачаємо здатність ставити фундаментальні запитання. Нас починає цікавити не те, що щось є і що воно означає, а передусім те, що з цього можна отримати.