Найдавнішим і, мабуть, одним із найзагадковіших етнокультурних комплексів, який вважають колискою пізнішого класичного Єгипту, є культура Мерімде. Вона процвітала приблизно з кінця VI тисячоліття до н. е. до початку IV тисячоліття до н. е. (приблизно 5000–4200 рр. до н. е.).
Свою назву ця культура дістала від археологічної пам'ятки Мерімде Бені-Салама, розташованої поблизу селища Бені-Саламе, приблизно за 45 кілометрів на північний захід від сучасного Каїра. Цю унікальну локацію у 1928 році відкрив німецький археолог Герман Юнкер.
Юнкер проводив масштабні розкопки пам'ятки аж до 1939 року, охопивши площу понад 6400 квадратних метрів. Проте науковий світ ледве не втратив ці знання: результати досліджень так і не були повноцінно опубліковані, оскільки вся первинна документація, польові щоденники та стратиграфічні описи згоріли або загубилися у вирі Другої світової війни. Знадобилися десятиліття, аби у період між 1977 та 1982 роками. Німецький археологічний інститут (DAI) під керівництвом Йозефа Айвангера провів нові систематичні дослідження й відновив стратиграфічний контекст.
Неолітичне поселення Мерімде в Єгипті є абсолютно унікальним. Це найдавніше свідчення існування капітального, стаціонарного неолітичного селища в усій Північній Африці. Спочатку уявлення про площу поселення обмежувалися 25 гектарами, але новітні геомагнітні зйомки та шурфування розширили ці межі щонайменше до 40–60 гектарів. На ранніх етапах поселення складалося з легких, тимчасових куренів із плетеного пруття та очерету, але з часом мешканці перейшли до зведення міцних будівель із необпаленої глини. Ці будівлі мали кругле або еліптичне планування, часто з напівпідземною основою для кращої терморегуляції. За оцінками деяких демографічних моделей, на піку свого розвитку поселення могло налічувати до 16 000 жителів, що робить його справжнім доісторичним «мегаполісом». При цьому ознак майнової чи соціальної диференціації серед населення археологи не виявили — суспільство залишалося підкреслено егалітарним.
