Про цю знахідку о.А.Петрушевич пише наступне: «… бронзова статуетка, яка представляє собою жінку з великими грудними сосками, голова якої у верхній частині прикрашена ніби віялом із сонячних променів… Описана статуетка Ісіди (була) … прибита на старій дубовій дощечці в домі одного селянина і поміщена між іконами святих на стіні. Вона зберігалась у родині її власника з давніх часів як зображення Пр.(есвятої) Богородиці… Ця фальшива ікона Божої Матері, помічена місцевим священником, була доручена мені для дослідження і передана до Музею старожитностей Руського Дому у Львові».
Ще одну бронзову статуетку, але вже із зображенням бога Осіріса, о.А.Петрушевич оглядав 1871 року у місцевого поміщика в с. Могильниця Теребовлянського повіту Тернопільщини.
Зі згаданими вище фігурками давньоєгипетських богів і богинь має, можливо, якийсь зв’язок і знахідка давньоєгипетського музичного інструменту – систра, який був виявлений в районі нижньої течії Стрипи, ймовірно, в околицях біля Бучача, і детально, з усіма технічними характеристиками, описаний тим же о.А.Петрушевичем. Згодом, схожі скульптурки давньоєгипетських божеств були знайдені біля с. Кам’янки Великої Коломийського повіту та в с. Городниця Городенківського повіту.
Вже у ХІХ ст. істориків зацікавив факт такої унікальної концентрації давньоєгипетських фігурок виключно на території Галицького Поділля і прилеглого Покуття. На початку 1990-х років висловлено припущення, що вищезгадані фігурки давніх єгипетських божеств залишили по собі вихідці із малоазійських провінцій Римської імперії, в яких культ Ісіди був чи не найпопулярніший. Ці, прийшлі на Галицьке Поділля, спільноти перебували тут у складі т. зв вексиляцій (vexillationes) – спеціальних військових допоміжних підрозділів римської армії, які відправлялися за лімес/кордон Імперії, углиб варварської території для контролю за виконанням договорів римської держави з варварами, або ж для охорони високопосадових осіб і військових валок.
Те, що подібне припущення не є фантазією, свідчать й інші пам’ятки з цього регіону, наприклад:
1 – знайдена в с.Мишкові поблизу Заліщик, типово римська цегла, яка на бічній стороні мала відбиток штемпеля зі скороченим написом «COH.X.MAUR.». Причому, цю цеглу з Мишкова було виготовлено на місці і, як свідчить відбиток штемпеля на її боці, людьми, які мали безпосереднє відношення до Мавританської когорти (див. примітку нижче тексту);
2 – з того ж самого с. Мишків Заліщицького повіту походить бронзове навершя римського штандарту у вигляді бронзової долоні з випростаними пальцями, вказівний і великий пальці якої тримали Вікторію з лавровим вінком у високо піднятих руках. Під долонею на кисті знаходилась дедикація, в якій латинськими буквами передано скорочений напис: « I (ovi) O(ptimo) M(aximo) (Dolic[h]eno) Gaius optio (c[o]h[ortis] I Hisp[anorum] e [quitata] g[uingenaria] v[otum] L[ibens] m[erito]), що значить «Юпітеру Доліхенові Найкращому, Найвеличнішому Гай, помічник центуріона Першої Іспанської когорти кінної п’ятисотенної виконав обітницю, заслужено радіючи».
Ці, та інші факти свідчать, що близько 1700 років тому на Галицькому Поділлі могли бути присутні іншоетнічні спільноти і, скоріш за все - вихідці з малоазійських провінцій Римської Імперії, які перебували, на наших теренах, у складі римських допоміжних військових з’єднань (вексиляцій).
Отож, цілком ймовірно, що представники саме цих прийшлих спільнот й привнесли, на наші землі, властиві для них, релігійні культи й обряди, зокрема, вшанування давньоєгипетської богині Ісіди
Детальніше див: http://shron1.chtyvo.org.ua/Ukraina_v_mynulomu/Vypusk_02.pdf
P.S. На північний лімес Дакії згадана (на відбитку штемпеля з Мишкова) Мавританська когорта могла потрапити не раніше другої чверті ІІІ ст., після східного походу Каракалли проти Парфії і, приблизно, в цьому ж часі, її представники могли проникнути, у складі вексиляцій, на Галицьке Поділля
P.P.S. Найближчі до с. Мишкова залишки будинків із цегли римського типу виявлені в м. Сучава на Південній Буковині та у цитованому тут с. Комарові поблизу Кельменців на Чернівеччині (Смішко, 1959, с.21; Пастернак, 1961, с.504). Виключено, щоби цегла з Мишкова і плінфа з Комарова були привізними, як, зрештою, й у вищеназваних місцевостях, оскільки, згідно з Тацітом, когорти будують свої табори виключно з місцевого матеріалу. Це було загальне положення для всіх римських армій (Tacitus...Vol.I, caput 35). Так само самостійно когорти забезпечували себе провіантом, кіньми та дровами, про що найкраще свідчить папірус Ханта (вексиляції, які довго знаходились за межами своєї провінції з часом діставали самостійність і самі починали називатися легіонами. Саме так вони іменувалися в написах, так позначали себе на клеймах і на будівельній цеглі (Кудрявцев, 1957, с.178-179). Наприклад, у Ступаві і Мушкові під Микуловом у Словаччині під час розкопок римських обозів ІІ ст. знайдено відбитки штемпелів на цеглах з написом «LEG.X.PF» (Filip, 1948, s.352-353, obr.82, 2-3, 4-7)
Комментариев нет:
Отправить комментарий