Андрій Бондар: Сакраментальна відмінність росіян від українців

Останніми, голодоморними, днями згадую про жахливий голод 1921 року в Надволжі. Як голодні юрмища, сотні тисяч російських людей, сунули на Дін, Кубань і Кавказ, де ще сяк-так можна було під ту пору прохарчуватися. Голод для росіян завжди був найефективнішим і найдоступнішим методом відсіву й упокорення. 

Іноді мені здається, що людина, яка переживає голод, у системі російських координат повинна опустися на достатній рівень приниження та конформізму, аби вижити й набути достатнього рівня гнучкости та підпорядкованости. Досягти рабської кондиції.

Голод змушує йти людину шляхом повного самозневаження, залишаючи їй лише одну функцію – поглинання всього, що можна проковтнути для підтримки організму. Описи голодного божевілля надволжан у Єйську і Ростові-на-Дону, прочитані/перекладені у третьому томі "Української трилогії" Юзефа Лободовського – одна з найстрашніших візій, з якими мені доводилося мати справу.

Так-от, росіяни теж переживали страшний голод. Голод, про який вони мали би теж волати на весь світ, за нашим прикладом. Але вони про нього не волають. Бо не мають ні бажання, ні потреби. І якщо запитати про оту сакраментальну відмінність росіян від українців, то вона в цьому російському самозневаженні, яке тоді, у ті роки, їм остаточно відібрало здатність до опору. 

Нездатність вербалізувати завдану тобі травму, а – навпаки – всіялко її заперечувати, покірно приймаючи накинуту на твоїх предків личину зголоднілого раба в сьогоднішньому дні – це суть сьогоднішньої росії, її запрограмованости на самозневолення, на повну внутрішню згоду зі злом як єдиним способом життя, на цілковиту нездатність до перетворень усередині соціуму, на засвоєну безпорадність. 

В росії соборність – наслідок війни всіх проти всіх, де кожен кожному вовк, де колективне чуття фантомної величі дає рабу, якому дозволили вбивати непокірних, ілюзію того, що він – пан. Соборність голодних вовків-канібалів. Вони не повернулися з пекла свого голоду, не визнали його злом. І ніколи з нього не вийдуть. А якщо й вийдуть, то вже тоді це буде зовсім інший народ. І ми цього точно з вами не застанемо.

Владимир Тимофиев: Про голод в єврейських колгоспах України в 1932-33 рр.

У 1998 р. в друкарні СП «Укранська книга», м. Київ вийшов в світ твір «На зламі віків» до 1000 річчя проживання евреїв в Україні. Автор Рабинович Яків Йосипович, на той час професор Івано-Франківського інституту нафти і газу. Він праював в 20-ти архівах України і Росії, і є також автором 18 книжок про єврейське життя в колишному СРСР та в Україні.

Розділ VIII названої книги містить архівні дані про створення і діяльність єврейських землеробних господарства, про функціонування комітетів землеустрою жврейських трудящих (камзети), а також дані про голод в цих господарствах в 1932-33 р.р. Приводимо витяг з цієї книги (стр. 84-87).

У 1927 р. в Криму та на Херсонщині виникли радянські єврейські сільсько-господарські кооперативи по спільному обрабітку землі, так звані ТЗОСи. Вони були організовані на демократічних принципах, і це стало гарантією їх успішного розвитку. На превеликий жаль, цей успішний процес розвитку сільського господарства тривав недовго.

В 1929 р. розпочалася кампанія по обєднанню індивідуальних землеробських господарств у колгоспи. Більшість єврейських селян поставилася до цього досить критично, не бажаючи відразу ж стати членами новоутворених обєднаннь. Але місцеві органи влади, комзєти, які фактично керували цими господарствами, наполеглево домагалися вступу селян у колгоспи. Це й стало причиною того, що єврейське землеробство почало занепадати.

Щоб униктути примусового вступу в колестивні госопдарства, окрмі єврейські селяни почали записуватися на переїзд у Біробіджан. Там вони почали освоювати нову терирорію для створення власного національно-адміністративного району. Проте більшість селян не бажала залишати благодатні териротії Криму та України і залишалася на старому місці. А тим часом колективізація набирала темпів. Весною 1929 р. в єврейські колонії Херсонщини й Маріупольського району приїхали активісти Комзєту та чиновники за партійного аратату. Під загрозою значного збільшення оподаткування селян вони змусили одноосібників-колоністів записуватися у колгоспи. В 1929 р. у районі Каланандорфа біло організовано 47 колективних госоподарств, які обєднали основну частину єврейських селян. У районі Марійполя їх створено 28. Кількість колгоспів і залучених до них одноосібників почала швидко зростати. Так, до 1 жовтня 1930 р. в колгоспах Калініндорфського району біло обєднано вже 75% усіх госоподраства.  На Одещині на той час колективізували 92% господарств, в районі Кривого Рогу — 93%, а у районі Мелітополя все єврейські госоподарства були вже залучені в колгоспи. До кінця 1930 р. у степових районах України, тобто в Херсонській. Запорізькій, Ворошиловградській, Одеській, Миколаївській областях налічувалося 93 єврейські колгоспи. Вони обєднували понад 156 тис. Землеробів, тобто 9,7% єврейського населення України.

На 1 січня 1931 р. у сільському господарстві колишнього СРСР (безБіробіджана) було зайнято 54110 єврейских сімей, в яких налічувалося 259550 осіб. 44048 єврейських сімей (209 тисяч осіб) були землевпорядковані в 20-х роках завдяки активній діяності комзєтів та інших організацій. До масового переселення євреїв у сільськогосподарському виробництві було зайнято 10662 сімії, які обробляли 137 тисяч га земельної площі.

Головне правління Комзєту в Москві планувало перевести на сільськогосподарське виробноицтво да кінця першої пятирічки близько 500 тисяч єврейских трудящих.  Цим планам не судилося здійснитися через нагебну політику сталінського керівництва, яка привела сільське господарство країни до катастрофи. Єврейське землеробство, як і все сільське господарство країни на початку 30-х років почало швидко деградувати у звязку з насильницькою колективізацією.

Володимир Вятрович: Не підривати процес міжнародно-правового визнання Голодомору геноцидом української народу!

Чи можна уявити, щоб, наприклад, німецько-ізраїльська комісія істориків проводила публічний захід з назвою «Чи був Голокост геноцидом?». Причому провідним експертом з ізраїльського боку була б  людина, що не визнає Голокост геноцидом.

Навіть якщо хтось би й наважився на таку провокацію, вона закінчилася б грандіозним скандалом. А її учасникам навряд чи після цього подавали б руку в порядному товаристві.

Але коли йдеться про геноцид українського народу, то німецько-українська комісія істориків чомусь вважає за можливе анонсувати онлайн-захід «Чи був Голодомор геноцидом?» «If it was genocidal in character remains an open question which the German-Ukrainian Historical Commission wants to explore» - пишуть організатори цієї події, при цьому єдиним «провідним експертом» з українського боку названо Георгія Касьянова, який ставить під сумнів геноцидний характер злочину Голодомору. 

Голодомор визнаний геноцидом не лише Законом України і рішенням суду, а й парламентами 17 держав світу, включно з парламентами членів G7  США і Канади. Безумовно, подібні провокаційні дії шкодять зусиллям української дипломатії з визнання Голодомору геноцидом іншими державами світу, в тому числі й Німеччиною.

Я підтримую публічні звернення Музею Голодомору й Інституту дослідження Голодомору із закликом перш за все до членів комісії з українського боку змінити назву публічного заходу, не зневажати пам’ять мільйонів українців, убитих під час геноциду 1932-33 років і не підривати процес міжнародно-правового визнання Голодомору геноцидом української народу.

Во время голодомора на Днепропетровщине умер последний хан Государства Хорезм

Саид Абдулла-хан - правитель из узбекской династии Кунгратов, последний хан Государства Хорезм, которое в советской историографии называлось «Хивинским ханством». Был возведён на трон в 1918 году. А в 1933 году умер от голода и болезней в Кривом Роге.

Фактическим правителем Государства Хорезм в этот период являлся военный визирь государства — туркмен из племен явмудов Джунаид-хан, который установил в государстве военную диктатуру. Правда, правил последний не долго. Был убит в 1918 году.

Осенью 1919 года лидерами большевиков было принято решение о свержении власти хивинского хана. В Хорезм были направлены хорошо вооружённые войска Красной армии. К началу февраля 1920 года армия Джунаид-хана была полностью разгромлена.

В 1920 году Саид Абдулла-хан был арестован ЧК. 2 февраля 1920 года отрёкся от престола и был выслан вместе с родными на вечное поселение в Кривой Рог, жил в посёлке Гвардия шахтоуправления «Гвардия». Работал сторожем на руднике «Дубовая Балка» (впоследствии рудник «Большевик»). На месте работы у него было прозвище «Хан», и большинство не догадывалось или не верило, что «Хан» — последний хан Государства Хорезм из династии Кунгратов.

В 1932 году в Украине начался голодомор В 1933 году Саид Абдулла-хан заболел и попал в больницу при руднике, где у него обнаружилась дизентерия, и через месяц он умер от продолжительной болезни и недоедания. Был похоронен на рудничном кладбище.

Украинский писатель Григорий Джамалович Гусейнов в начале 1980-х годов познакомился с потомками Саид Абдуллы-хана, и провёл исследование. Он, в частности, опрашивал племянника Саид Абдулла-хана — Абдурасула Мухаммедъяровича Мадиярова, тоже жившего в Кривом Роге, который подробно рассказал историю и жизнь потомков хана на Украине. Результаты своих исследований Григорий Гусейнов изложил в очерке «Как хан на шахте работал». В феврале 2019 года стало известно, что готовится к изданию книга Гусейнова — «Ветер с востока» (посвященная полностью истории жизни этого изгнанника и его родных)

---

Саїд Абдулла-хан - правитель з узбецької династії Кунгратів, останній хан Держави Хорезм, яке в радянській історіографії називалося «Хівинським ханством». Був зведений на трон в 1918 році. А в 1933 році помер від голоду і хвороб в Кривому Розі.

Восени 1919 року лідерами більшовиків було прийнято рішення про повалення влади Хівинського хана. У Хорезм були спрямовані війська Червоної армії.

У 1920 році Саїд Абдулла-хан був заарештований ЧК. 2 лютого 1920 року зрікся престолу й був висланий разом з рідними на вічне поселення в Кривий Ріг, жив в селищі Гвардія шахтоуправління «Гвардія». Працював сторожем на руднику «Дубова Балка" (згодом рудник «Більшовик»). На місці роботи у нього було прізвисько «Хан», і більшість не здогадувалися або вірило, що «Хан» - останній хан Держави Хорезм з династії Кунгратів.

У 1932 році в Україні почався голодомор У 1933 році Саїд Абдулла-хан захворів і потрапив до лікарні при руднику, де у нього виявилася дизентерія, і через місяць він помер від тривалої хвороби і недоїдання. Був похований на рудниковому цвинтарі.

Ми пам’ятаємо! Ми не забудемо!

Українські маляри про скорботні жнива 1933 року. 

В России до сих пор не существует ни одного мемориала жертвам Голодомора

Макет памятника жертвам голода (скульптор: Эрнст Неизвестный)

На кладбище в селе Малая Сердоба Пензенской области стоит скромный памятник: крест с надписью "Здесь покоится прах умерших от голода в СССР". С 1930 по 1934 годы в селе умер каждый четвертый, трупы хоронили в братских могилах.

Крест был поставлен в 1992 году по инициативе сына репрессированного учителя Михаила Долгова, и это единственный в России памятник жертвам искусственного голода, возникшего из-за сталинской политики коллективизации.

Число жертв Голодомора оценивается в 9,4 млн человек. В Украине погибли 4 миллиона, России – 2,5 миллиона, Казахстане – 1,5 миллиона, Беларуси – 1,5 миллиона.

В России до сих пор не существует ни одного мемориала жертвам Голодомора.

Ігор Галущак: «Світ зрештою має визнати Голодомор геноцидом українського народу» — заявив генеральний секретар Світового Конґресу Українців і президент Союзу українських організацій Австралії Стефан Романів

З нагоди вшанування 85-их роковин Голодомору в Україні Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою спільно із Народним домом «Просвіта» Львівської політехніки провели зустріч під назвою “Україна пам’ятає — світ визнає”. У ній взяв участь і відомий громадський і політичний діяч української діаспори, голова Міжнародного координаційного комітету у справі Голодомору, генеральний секретар Світового Конґресу Українців і президент Союзу українських організацій Австралії Стефан Романів.

Вітаючи знаного гостя, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина Ключковська нагадала, що в останню суботу листопада в Україні та світі вшановують пам’ять жертв голоду, штучно організованого сталінським режимом в Україні в 1932-33 роках. Цьогоріч цей день випадає на 24 листопада. Починаючи з 1991 року, Україна в різній формі вшановує пам’ять жертв Голодомору. Та особливої ваги ця подія набула в останній час. У цей день у кожній українській домівці запалюють незгасиму свічку пам’яті. Власне, цю ідею цю висунув саме Стефан Романів разом зі своїми соратниками, котрі в далекій Австралії ще 2008 року її вперше втілили.

“Ми тоді знайшли спільну мову з українськими урядовцями, — наголосив, виступаючи перед чисельними присутніми, — що спільно можемо багато чого зробити. І якщо будемо разом працювати, то зможемо швидше донести світові інформацію про Голодомор. Так розпочалася кампанія “Україна пам’ятає – світ визнає”, суть якої полягав у роботі в двох напрямках. З одного боку, в самій Україні потрібно було говорити більше про Голодомор адже довгі роки в світі мало знали про нього, а якщо знали, то лише кремлівську версію. Водночас, ми розпочали роботу з міжнародною спільнотою, парламентами різних країн, щоби домогтися від ООН остаточного визнання Голодомору геноцидом”.