Іноді мені здається, що людина, яка переживає голод, у системі російських координат повинна опустися на достатній рівень приниження та конформізму, аби вижити й набути достатнього рівня гнучкости та підпорядкованости. Досягти рабської кондиції.
Голод змушує йти людину шляхом повного самозневаження, залишаючи їй лише одну функцію – поглинання всього, що можна проковтнути для підтримки організму. Описи голодного божевілля надволжан у Єйську і Ростові-на-Дону, прочитані/перекладені у третьому томі "Української трилогії" Юзефа Лободовського – одна з найстрашніших візій, з якими мені доводилося мати справу.
Так-от, росіяни теж переживали страшний голод. Голод, про який вони мали би теж волати на весь світ, за нашим прикладом. Але вони про нього не волають. Бо не мають ні бажання, ні потреби. І якщо запитати про оту сакраментальну відмінність росіян від українців, то вона в цьому російському самозневаженні, яке тоді, у ті роки, їм остаточно відібрало здатність до опору.
Нездатність вербалізувати завдану тобі травму, а – навпаки – всіялко її заперечувати, покірно приймаючи накинуту на твоїх предків личину зголоднілого раба в сьогоднішньому дні – це суть сьогоднішньої росії, її запрограмованости на самозневолення, на повну внутрішню згоду зі злом як єдиним способом життя, на цілковиту нездатність до перетворень усередині соціуму, на засвоєну безпорадність.
В росії соборність – наслідок війни всіх проти всіх, де кожен кожному вовк, де колективне чуття фантомної величі дає рабу, якому дозволили вбивати непокірних, ілюзію того, що він – пан. Соборність голодних вовків-канібалів. Вони не повернулися з пекла свого голоду, не визнали його злом. І ніколи з нього не вийдуть. А якщо й вийдуть, то вже тоді це буде зовсім інший народ. І ми цього точно з вами не застанемо.
Комментариев нет:
Отправить комментарий