* ПРИКАРПАТСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ НАРАТИВНИХ СИСТЕМ
Коломия не випадково була обрана для розташування табору інтернованих осіб, бо знаходилося далеко від лінії фронту українсько-польської війни 1918-1919 рр. У таборі перебували представники різних національностей: німці, угорці, румуни, чехи, українці та ін., але найбільше було поляків. Перші інтерновані поляки прибули з Перемишля та околиць, Самбора, Дрогобича, Борислава, Львова та його околиць: Прус, Сокольників, Сем’янівки, Давидова та ін., Калуша, Станиславова, Бібрки, Городенки, Ходорова, Тисмениці та Бучача. Військовополонені та затримані поляки за походженням були з усіх польських земель. Спочатку вони були розміщені у камері для арештантів у приміщенні Магістрату (міській Ратуші), а частина – у в’язниці на вул. Романовського. Коли ж в’язниця була переповнена, їх перевели до школи імені барона Гірша на вул. Коперника. Хворих розмістили у лікарні на тій самій вул. На відміну від затриманих військових та інтелігенції, селян та робітників до офіційного утворення табору селили в навколишніх польських селах – св. Йозефі та св. Станіславі.
Комендант табору інтернованих осіб та військовополонених у Коломиї, поручик Й. Чайківський, до війни гімназійний професор, 6 грудня 1918 р. видав наказ усіх інтернованих перевести до бараків на Косачеві – болотистому передмісті Коломиї. Там ще до І світової війни були побудовані бараки, в яких утримували худобу для австро-угорської армії. Інтернованих розмістили в семи дерев’яних бараках. Протягом періоду існування табору у Косачеві з 6 грудня 1918 р. по 24 травня 1919 р. крізь нього пройшло бл. 4 000 – 5 000 осіб, померло від 800 до 1 300 осіб, задокументовано смерть 467 осіб. Точної облікової інформації про кількість осіб, що перебували у таборі за весь період, не збереглося. Єдиним є запис, що у Коломиї на початок лютого 1919 р. перебувало 3 484 інтернованих осіб та військовополонених.