Андрій Сошніков: Правда про "миролюбних" трипільців

Трипільська культура – складова частина великого кола давньоземлеробських культур доби неоліту та мідного віку: Боян, Дудешть, Караново, Гумельниця, Хаманджія, Варна-Вінча. Дослідники об’єднують їх у такзвану „цивілізацію Старої Європи“, час існування якої на території приблизно від сходу сучасної Італії до Дніпра припадає на VI – IV тис. до н.е.

Трипільці - це одна з хвиль неолітичних землеробських племен, от тільки навіть не балкано-дунайських, а малоазійських. 

У нас склався міф про трипільських миролюбних хліборобів, що нікого не чіпляли, пахали собі землю на воликах та пасли своїх корівок та лепили й розписували чудові глечики, доки не потерпіли від індоєвропейських дикунів культури бойових сокир та шнурової кераміки. 

Але останні дослідження суттєво корегують дане уявлення. Ці неолітичні хлібороби влаштували "Бучі" всьому автохтонному населенню на зайнятих ними територіях аж до Атлантики та навіть Британських островів. Дніпро-донці тому жили в Дніпро-донецькому басейні, що втекли на Лівобережжя від геноциду трипільців. 

Трипільці у більшості не загинули від шнуровиків, а ще раніше, у зв'язку з похолоданням та неврожаями, спалили свої селища і повернулися туди, відки прийшли - у Подунав'я та на Балкани.

Дніпро-донці, які перебували ще на етапі культури мезоліту звикли пристосовувати до поганих умов, знову зайняли Правобережжя. А вже потім прийшли кочові індоєвропейці (носії культури шнуровиків і бойових сокир) й змішалися з дніпро-донцями, які були мисливцями, рибалками, збирачами.

Тарас Ткачук: Між трипільцями та українцями

У незнанні простими українцями своєї історії є один виняток: чи не кожен із них бодай щось чув про трипільців. Історія з трипільцями розпочалася восени 1897 року, коли археолог-любитель Вікентій Хвойка викопав поблизу села Трипілля на Київщині культурні артефакти, відомі тепер під назвою «трипільська культура». Ця культура, яка в нас поширилася між Карпатами і Дніпром, була між 5000 та 3000-2900 роками до н. е. досить розвиненою, як на свій час. Уже сам розмір трипільських поселень вражає — coтні будинків, розташованих колом, 4–5 м завширшки і до 20 м у довжину, а громадські будівлі мали розмір 60 на 20 м. У поселеннях площею 200 - 450 га на Черкащині було до трьох тисяч будинків і могло проживати 10-15 тисяч осіб. 

Сліди трипільських поселень виявлено й на Франківщині. Які вони були, якими були люди, що в них жили і що вони робили, які уявлення про трипільську культуру відповідають дійсності, чи можна вважати трипільців предками українців і т. і., про це розповість відомий в Україні трипіллєзнавець — івано-франківський історик-археолог, кандидат історичних наук Тарас Ткачук, який у своїх дослідженнях спеціалізується на трипільській тематиці, зокрема на її знакових системах, про що видав кілька друкованих праць. Причому Тарас Ткачук вивчав знахідки трипільських часів не з чужих монографій, а безпосередньо з археологічних артефактів, які тримав у своїх руках. 

— Нашу розмову про ранішні сутінки давньоукраїнської історії хочу розпочати з загального запитання: а чим було спричинене ваше зацікавлення саме трипільською культурою, що ви присвятили себе її професійному дослідженню?

— Для мене це є складним запитанням. Подобається ця стародавня культура та її загадки — хіба що так відповім на нього. 

— А все-таки чому археологія, а не інші історичні науки? 

— Так сталося. 

— Чи можна вважати Прикарпаття добре дослідженою археологічною зоною? І власне, де в нашій області виявлено сліди трипільської культури? 

— Територія Прикарпаття археологічно є не дуже добре  дослідженою, якщо сказати м’яко. Є місцевості зовсім не досліджені. Археологів в області дуже мало. Їх зовсім немає в таких містах, як Калуш, Долина… Тому ми нічого не знаємо, що там відкривають під час земляних робіт, різних будівництв. Там нема осередків археологів, а вони мали б бути, щоб робити розвідку цих територій. Свого часу ми з Клубом української інтелігенції (є в Івано-Франківську така громадська організація), з уже покійним, на жаль, Ярополком Бажалуком та іншими колегами, маючи невеликий грант, ходили на розвідки. Але ті 200 тисяч гривень були витрачені переважно на бензин. На археологічні розкопки потрібні мільйони гривень і багато спеціалістів, щоб робити археологічнi роботи так, як має бути, та ще й з допомогою сучасних технологій.

—  В яких місцевостях виявлено трипільські стоянки?

— Переважно біля Галича — села Сокіл, Мединя, Залуква, Тустань, а також на Тлумаччині та Городенківщині. А далі сліди трипільців ведуть на Буковину і на Тернопілля, де їх також дуже багато.  

Археологи представили в Києві макет храму Трипільської культури

У столиці відбулася презентація макетної реконструкції сакральної архітектури часів Трипільської культури - храму, який розташовувався на місці сучасного села Небелівка на Кіровоградщині.

Як повідомляє РІСУ, презентація відбулась у Науково-технічній бібліотеці ім. Г. І. Денисенка НТУУ “КПІ” до 130-річчя відкриття Трипільської культури.

Макет храму створено дослідником трипільської культури Володимиром Перегінецем у масштабі 1 до 30: 2 метри завдовжки і 70 сантиметрів завширшки.

“Можете собі уявити наскільки великий був храм і наскільки масштабними були розкопки”, - зауважив професор-археолог Михайло Відейко.

Як переслідується історіософська концепція Юрія Шилова

У 1969 р. археолог Б.М. Мозолевський спробував пояснити людське жертвоприношення в одному із доскіфських курганів пониззя Дніпра. 

Тема отримала розвиток в дослідженнях Ю.О.Шилова, який на 1983-1995 роки закріпив своє відкриття тут арійського варіанту Спаса. 

Відкриття, разом із монографією «Прабатьківщина аріїв» (Київ, 1993 і 1995; укр. набір щез у видавництві, рос. видання було частково конфісковано), було відторгнуто колегами із ІА НАНУ (публікації протоколів обговорення та ін. див. у ж-лі «Археологія» 1996, № 2 та у другому виданні «Прабатьківщина аріїв»» М.-К.-Мн., 2013). 

Напередоденні виставки у Ватикані старожитностей Аратти (Ursulescu N., Dergacev V., Shilov Y. Cucuteni–Trypillia : а Great Civilization of Old Europe // Catalogue. – Rome–Vatican, 2008) на Києвщині у с.Трипіллі було відкрито народний Музей «Аратта – Україна» (див. у монографії: Shilov Y. Ancient Нistory of Aratta–Ukraine. – L.– N.Y: Amazon, 2015). У 2012 р., за правління IV Президента, Музей знищив корупціонер із ВРУ. Ідеологічну підтримку руйнації «антинаукового закладу» забезпечили (відповідною конференцією у Фонді Української культури) провідні фахівці з того ж Інституту археології Національної Академії наук України: директор, вчений секретар, головні трипіллязнавці ІА НАНУ. (Відповідне становище у Болгарії висвітлено у публікаціях 2010-2014 років С. Попова).

Особливо допікали роботі Ю.О. Шилова та створеного за його участі (на чолі з О.С. Поліщуком, почасти А.В. Гайдамакою) Музею такі з отих фахівців: В.В. Отрощенко, Л.Л. Залізняк, М.Ю. Відейко іже з ними. Ці особистості мають зберегтися в історіографії України не тільки їхніми вкладами в позитив археології, але і як конкретні руйнівники зазначеного вище шансу вітчизняно-планетарного масштабу. 

Про початок такої руйнації я попереджав (дирекцію та Вчену Раду, на загальних зборах співробітників ІА НАН України) ще в 1995. У моїй заяві (має бути у протоколі від 14.02.1995, опубліковано в Додатку до ІІ видання «ПА») говорилося про шкідливість прагнення колег «закрыть актуальнейшее научное направление, проводимое не мною одним, и не в одной Украине, территория которой является хранилищем научно-культурных сокровищ мирового значения – но освоение которых тормозится, таким образом, в ущерб всему человечеству.  Первобытный отдел Института вправе отказаться от обсуждения моей монографии, но такой шаг должен носить характер научной полемики, а не бесчестной интриги. Данное официальное заявление должно, на мой взгляд, упредить события – не дать предстоящему заседанию Отдела 22.02 вылиться в вышеозначенную интригу (уже обозначившуюся упомянутой выше листовкой {связанной с конфискацией и закрытием издательства «ПА»}). Отдел, а вместе с ним Ученый совет и руководство Института не должны позабыть, что на карту ставится не так судьба монографии и проч. Ю. А. Шилова, как престиж Института, Национальной Академии наук Украины, самой Украины». 

НІ, НЕ ДОСЛУХАЛИСЯ! На тому офіціозна частина колег-археологів (якби ж то тільки їх!) й досі стоїть. І буде стояти до скону. 

До скону курсу на „кінецьСвітовське спалення Революцією державності=цивілізації”. – Це аж ніяк не за «Ведами» та «Ноосферною теорією історії». Це за «Біблією» та «Капіталом» творців теорії історичного матеріалізму – що є нині спільним стадіоном для протилежних команд офіціозних інтелектуалів як РФ, так і України. НА ЖАЛЬ! На превеликий жаль…

Андрій Сошніков: Трипільська культура

Доба енеоліту має величезне значення в прадавній історії України. Тут зародилась і розвинулась одна з найбільших землеробських культур Європи – трипільська, яка стала одним із джерел формування автохтонного населення в Україні впродовж наступних епох. Була вона поширена на величезній території: Від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я, проіснувала протягом IV-III тис. до н. е. та досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Утворилася трипільська культура на основі давнішніх автохтонних культур  і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи. В Україні виявлено величезну кількість – понад тисячу – пам’яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті та Надбужжі,  менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об’єднання племен. Сліди трипільців знайдено й в Покутських Карпатах, поблизу соляних джерел, де вони виварювали сіль та будували оборонні городища. Населення на всій території трипільської культури становило щонайменше  1 млн осіб.

 Трипільські селища розташовувались на великих рівних місцях поблизу рік і потоків. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що налічували від десятка до сотні жител та господарських споруд. Такі селища мали чітке планування – всі будови були розташовані кількома рядами або концентричними колами навколо великого майдану, на якому стояли одна або декілька общинних споруд-святилищ. Від майдану радіально розходились вулиці, обабіч яких були розташовані садиби. Житла трипільців були переважно наземними і  різними за розмірами (площею від 30 до 150 м2). Конструкція їх була дуже складною: підлога викладалася на дерев’яному помості з глиняних  обпалених вальків і зверху замазувалась глиною. Стіни споруджувались на дерев’яному каркасі-плетінці і теж обмазувались глиною, двосхилий дах перекривався солом’яними або очеретяними сніпками. Часто житла мали піддашшя. Вікна були невеликими та округлими. Всередині могла бути одна, дві або й три кімнати. В кожній кімнаті містилися піч, лежанка, сімейний вівтар-жертовник. Вівтар мав вигляд невеликого хрестоподібного в плані глиняного підвищення, розписаного  різнобарвними фарбами, де стояв культовий посуд та глиняні жіночі фігурки.  Біля печі, під стінами та на полицях-мисниках стояли різноманітні горщики та миски. Зовні стіни житла розмальовувались вертикальними смугами червоного, жовтого та білого кольорів. Розмальовувались карнизи вікон та дверей, стіни всередині. Житло трипільської культури нагадує українську сільську хату ХІХ ст. В такому житлі мешкала одна сім’я. На Уманщині, в середній течії Південного Бугу, а також в межиріччі Дністра й Пруту виявлено величезні поселення площею до 400 га, які налічували понад 200 жител, розташованих концентричними колами. Тут вже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували двоповерховими. Це були на той час найбільші в Європі, а, можливо й в світі перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. людей.

 Археологи виявили у трипільців унікальний в історії культури звичай – періодичне спалювання своїх поселень. Відбувалося це раз у покоління, приблизно через кожні 50 років, коли виснажувались навколишні поля. Освоївши нові ґрунти і збудувавши неподалік нове селище, люди упорядковували старе і спалювали його. Очевидно, цей звичай був пов’язаний із якимись релігійними уявленнями та суспільними законами.

Володимир Даниленко: Сім тисяч літ... Отут. На цій землі, Творили власний Рай кмітливі люди

Сурмить Трипілля.  В наш серцевий біль.
Горять Сонця... Коричневіє глина...
І ключиться в зеленоводі піль
зароддя класне - живизни краплина.

Сім тисяч літ...  Отут.  На цій землі,
Творили власний Рай кмітливі люди,
привиділи: воскреснуть із імли,
і вічна слава їм на світі буде.

Палали горна.  Горщики гули
в двотисячному жарі на планеті.
Світились очі майстра з під золи -
трималася культура у секреті.

Святий секрет той рятував їх люд,
усяка зайда блякла в ойкумені,
по чистих таблицях стікав чужинський блуд, -
орнаменти багрянились знаменні.

Ніхто їх поля перейти не міг.
Що - сотні років? - тисячі їх в Небі!
Кладе нам Хронос диво на поріг,
коли трипільцями стаємо при потребі.

До дива - нам лиш руку простягти:
це ж в Майданецькім, тут, у Кукутенах,
столиччя міст - історії свати -
нам вісті шлють по зріднених антенах.

О, гени-гени -- звуки потайні,
правістя мислі, рознарядка тіла,
індеферентні ви для нас? - ба ні! -
Їх нація своїх собі хотіла.

Природа мислячих у нас - з мільйонів літ,
із Білозірр'я ми, мов з неба , - на Землиці.
Трипілля ж - поспіль Зоряний Політ:
задивлені у Небо їхні лиця.

І все те видиво у нас, отут було!
Зайдім в свою комору - збіжжя: гори!
Родилось.  Мерло.  Знов лицем цвіло.
Якраз до нас - до нас! - воно говоре.

Прокреслюють проміння небеса.
З музею горщик переходить в хату.
Яка збагненна у горі краса!
Як думка гріє думку пелехату!

Народ, що був, назовсім не зника --
він в чомусь та вкарбується на суші:
така знайома в пластиці рука!
такі зрідні нам, ще з Трипілля, душі!

Це ж тут!  це ж тут - не десь у Гімалаях,
та - ба! - і не в московських болотах, -
тут - глина й мисль, і Лада преблагая,
і дух Трипілля попелом пропах!

Земля і Небо вивищились в Вись,
в суціллі Світу Новий День світає,
Вода з Вогнем всуміж перелелись - 
жовтаво-голубійний дар Валдаю.

Живе з живим ключиться повсякчас,
у сплеску барв - розводи пурпурові, -
все в тій кераміці ріднить із нами нас,
яріє кров, пряде чуття здорові.

Трипілля з нами всі віки було,
як зілля з горщиком, настояне , цілюще,
як для уфологів присутність НЛО,
як шал комп'ютерний, що в нас все дужче й дужче...

Сурмлять Три Поля...  Движеться Земля...
Стирає орій піт з чола додолу...
Ми біль Трипілля чуєм відтіля -
І хлюскіт вод, і таїну стодолів.

(Володимир Даниленко, Україна, Київ)

У роботах Олега Шупляка дух українського народу оживає у космічних масштабах

 Це - картини-одкровення!

У роботах Олега Шупляка дух українського народу оживає у космічних масштабах.

Олег Шупляк народився в 1967 році на Тернопільщині. Закінчив архітектурний факультет Львівського політехнічного інституту. Працював викладачем рисунку та живопису Бережанської дитячої художнього школи. В 2017 році визнаний Заслуженим художником України. І не дарма...

Ви тільки подивіться! Ще б музику - і медитація готова!

Як людина з екстрасенсорними здібностями, я скажу - автор має дивовижне відчуття оточуючого простору і проникає у глибину віків, щоб під патронатом Вищих сил донести мудрість наших предків!