Андрій Поцелуйко: Два шляхи розвитку ранніх землеробських цивілізацій Європи: між ієрархією та егалітаризмом

 Історія людства часто подається як безперервний шлях від невеликих сільських громад до міст, держав, імперій та цивілізацій. Така схема значною мірою побудована на прикладі Месопотамії та Давнього Єгипту, де приблизно наприкінці IV — на початку III тисячоліття до н. е. виникли перші централізовані держави. 

Проте археологічні дослідження останніх десятиліть дедалі переконливіше демонструють, що цей шлях не був єдино можливим. У різних регіонах Європи енеолітичні суспільства розвивалися за різними моделями, які можна умовно назвати ієрархічною та егалітарною. Обидві вони досягли високого рівня господарського, технологічного й демографічного розвитку, але привели до різних форм організації суспільства.

Першу модель можна назвати протодержавною. Вона найбільш виразно проявилася в культурах Балкан і Північного Кавказу — насамперед у культурі Варна, Майкопській культурі, а частково також у культурі Вінча та споріднених балканських культурах. Археологічні матеріали свідчать, що саме тут поступово формувалися соціальні механізми, які дуже нагадують ранні етапи розвитку цивілізацій Передньої Азії.

Одним із найяскравіших прикладів є знаменитий некрополь Варни на узбережжі Чорного моря. Тут були знайдені сотні поховань, які кардинально відрізняються одне від одного за багатством. Деякі могили майже порожні, тоді як інші містять кілограми золотих прикрас, мідні сокири, коштовні намиста та численні символи високого соціального статусу. Саме тут виявлено найдавніше у світі оброблене золото. Такі знахідки переконливо свідчать про існування суспільства, у якому накопичення багатства та соціальна нерівність уже стали важливими елементами суспільного устрою.

Ще більш виразно цей процес проявився у Майкопській культурі Північного Кавказу. Величезні кургани, поховання військової та політичної еліти, вироби із золота, срібла й дорогоцінного каміння, складна металургія та широкі торговельні зв'язки з Передньою Азією демонструють суспільство, де вже існували впливові вожді або правителі. Хоча держави в сучасному розумінні слова ще не виникли, концентрація багатства та влади навколо окремих осіб і центрів дуже нагадує процеси, які приблизно в той самий час відбувалися у Південній Месопотамії.

Дещо складнішою є ситуація з культурою Вінча. Вона існувала раніше за Варну і характеризувалася великими поселеннями, високорозвинутим ремеслом, ранньою металургією міді та, можливо, найдавнішими символічними системами письма або протописемності. Водночас археологічні свідчення соціальної нерівності тут значно слабші. Однак концентрація населення, спеціалізація виробництва та економічна складність дозволяють припускати, що саме в балканському регіоні формувалися передумови до подальшої централізації суспільства.

Андрій Поцелуйко: Трипілля як європейський полюс світового розвитку IV тисячоліття до н. е.

 Історія людства не розвивалася навколо одного-єдиного центру. У IV тисячолітті до нашої ери на карті Старого Світу існувало кілька великих осередків культурного й соціального розвитку, кожен із яких виробляв власну модель організації суспільства. Серед них особливе місце посідали Південна Месопотамія, долина Нілу, Балкано-Карпатський регіон, Північне Причорномор'я та Український Лісостеп. Саме останній став ареною розквіту Трипільської культури.

Якщо поглянути на світ тієї епохи, можна побачити дивовижну картину. У Месопотамії виникали перші міста-держави. Урук поступово перетворювався на політичний і релігійний центр, де зароджувалися адміністрація, храмове господарство й писемність. Саме цей шлях привів людство до класичної цивілізації.

У долині Нілу ще не існувало єдиної держави, але вже формувалися передумови майбутнього царства фараонів. Зростала політична централізація, виникали перші великі культові центри, посилювалася влада місцевих правителів.

Балканський регіон залишався одним із головних осередків технологічних інновацій. Саме тут з'явилися перші масштабні центри металургії міді, а культура Варна залишила найдавніші відомі людству вироби із золота. Балкани були своєрідною лабораторією нових технологій, які поступово поширювалися на північ.

На Північному Кавказі формувалася культура Майкопу — суспільство, що вирізнялося розвиненою металургією, багатими похованнями еліти та широкими контактами із Закавказзям і Передньою Азією. Вона стала важливою ланкою між степовим світом і цивілізаціями Близького Сходу.

На цьому тлі трипільська культура представляла іншу модель розвитку.

Її головним досягненням були не царські палаци, не піраміди й не величезні храми, а здатність організувати життя десятків тисяч людей без явних ознак жорсткої централізованої влади. Найбільші трипільські поселення були співмірними з раннім Уруком за площею та кількістю населення. Проте вони майже не демонструють археологічних ознак різкої соціальної нерівності.

Саме це робить Трипілля унікальним явищем світової історії.

Мирослав Чайковський: Дніпро-донецька культура – «останні могікани» обухівського неоліту

Зараз дуже модно шукати «предків українців». Склалося так, що на їх роль записали «трипільців» - не індоєвропейців і не слов’ян. Замість, приміром, носіїв неолітичної дніпро-донецької культури, котрі за всіма параметрами більше підходять на неї.

Втім, моя задача – дослідження пам’яті території, а не глорифікація її окремих маніфестацій і феноменів. Відтак, сьогодні розберемо знахідки племен, котрі тривалий час жили біля «трипільців і в їх тіні. Історичній, передусім. Для цього проаналізуємо працю Д.Я. Телегіна «Дніпро-донецька культура» (до історії населення епохи неоліту – раннього металу півдня Східної Європи), Київ, 1968.

Носії дніпро-донецької культури — це велика спільність неолітичних племен, які мешкали на території України та Білорусі (Подніпров’я, Полісся, Донеччина) у V–III тисячоліттях до н. е..

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ТИП: це були пізні кроманьйонці — масивні північні європеоїди, що відзначалися високим зростом (в середньому 171,7 см), великим об’ємом черепа та широким обличчям.

«ЕТНІЧНА ПРИНАДЛЕЖНІСТЬ»: дослідники пов’язують їх з індоєвропейською мовною сім’єю. Племена цієї культури (особливо її північних груп) вважаються одним із найдавніших компонентів у формуванні балто-слов’янської спільності.

СПОСІБ ЖИТТЯ І ГОСПОДАРСТВО: відпочатково вони були мисливцями, рибалками та збирачами. Проте вони одними з перших у своєму регіоні почали переходити до відтворюючого господарства: приручали тварин (биків, свиней, овець) та освоювали примітивне землеробство (ячмінь).

КУЛЬТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ: їх легко впізнати за гребінцево-накольчастим орнаментом на кераміці та використанням специфічних знарядь, таких як кам’яні «човники»

Згідно з джерелом, племена дніпро-донецької культури активно заселяли територію сучасної Київської області, особливо долину Дніпра та його приток.  На території сучасного Обухівського району та в безпосередній близькості до нього зафіксовано низку важливих пам'яток, які Телегін відносить переважно до черкаської локальної групи.

ТАЦЕНКИ: поселення, зафіксоване під номером 44 на карті поширення культури. Воно розташоване в межах сучасної Обухівської міської громади.

ДЕРЕВ’ЯНА: село, де було знайдено один із найхарактерніших артефактів культури — тальковий «човник» (знаряддя для полірування). Ця знахідка є важливим етнографічним маркером дніпро-донецьких племен у цьому регіоні.

УКРАЇНКА: також позначена як місце знахідки пам'яток цієї культури (№48 на карті).

ВІТА ЛИТОВСЬКА: одне з найбільш досліджених поселень. Тут знайдено залишки наземного житла (3х2,5 м) із вогнищем у центрі. Саме на кераміці з Віти Литовської було виявлено унікальні відбитки зерен культурного ячменю, що свідчить про початки землеробства.

Сусідство племен дніпро-донецької культури з іншими спільнотами, особливо з трипільцями, було тривалим і відіграло ключову роль у їхньому господарському та культурному розвитку. Межа між ними на Київщині проходила по Дніпру, але вона була дуже рухливою.

Трипільські племена були західними сусідами дніпро-донецьких громад. Основна територія трипільців — це лісостепове Правобережжя, дніпро-донецьких – Лівобережжя.

У районі Обухова та вздовж річки Стугна племена обох культур тривалий час мешкали поруч, вступаючи у господарські та культурні контакти, доки трипільці остаточно не витіснили або не асимілювали дніпро-донецьке населення на цих територіях у середині IV тисячоліття до н. е

ГЕОГРАФІЧНА МЕЖА між культурами проходила +- в районі Києва та Канева. 

ЧАС КОНТАКТІВ: Найінтенсивніші контакти зафіксовані протягом IV–III тисячоліть до н. е.. 

Імпорт кераміки: У дніпро-донецьких шарах на Київщині знайдено трипільський посуд.

МЕТАЛЕВІ ВИРОБИ: мідні прикраси, знайдені у дніпро-донецьких могильниках, за складом міді  подібні до трипільських.

Знахідка зерен ячменю на кераміці у Віті Литовській (південна околиця Києва) вважається прямим результатом контактів із трипільцями або буго-дністровцями, від яких місцеве населення отримало перші культурні злаки.

1. Жили на Стугні між Обуховом і Трипіллям племена дніпро-донецької культури. Їжі в заплаві Стугни було більш ніж досить, соми і свині забезпечували білок в кількості «Містер Олімпія» +.

2. Приходять трипільці і починають освоювати неширокі вододіли в районі Верем’я, Халеп’я, Трипілля, Обухова. 

3. У них різні екологічні ніші – перші ловлять білок (тварин), другі розводять вуглеводи (зернові).

4. Так триває значний проміжок часом, наприкінці котрого економічна модель дніпро-донецьких племен колапсує і вони асимілюються технологічно розвинутішими трипільцями.

5. Котрі, в свою чергу, з часом не витримують змін клімату (аридизації, передусім) і асимілюються нащадками дніпро-донецьких племен з Лівобережжя Дніпра, всіма цими ямниками.

Процес нешвидкий, від появи трипільців  до зникнення – біля 2000 років. 

Андрій Поцелуйко: Між двома імперіями: мезоєвразійство Олега Гуцуляка, чорноморська візія Юрія Липи та український пошук власного цивілізаційного простору

Між двома імперіями: мезоєвразійство Олега Гуцуляка, чорноморська візія Юрія Липи та український пошук власного цивілізаційного простору

Кожна велика політична спільнота рано чи пізно ставить перед собою питання: хто ми є у світовій історії? Для України це питання набуває особливої гостроти через її розташування на межі кількох цивілізаційних світів. Протягом століть українські землі перебували між Балтикою і Чорним морем, між степом і лісом, між католицьким Заходом і православним Сходом, між імперськими проєктами, які намагалися включити їх до власних історичних наративів.

Саме тому українська інтелектуальна традиція постійно породжувала концепції, покликані пояснити особливість українського географічного та культурного становища. У XX столітті однією з найвпливовіших стала геополітична доктрина Юрія Липи, який бачив майбутнє України через призму Чорного моря. На межі XX і XXI століть з'явилася інша спроба осмислення української суб'єктності — мезоєвразійство Олега Гуцуляка.

Обидві концепції мають спільне коріння: вони прагнуть звільнити українську думку від необхідності обирати між Росією та Заходом як єдиними можливими цивілізаційними орієнтирами. Однак кожна з них пропонує власну відповідь на питання про місце України у світі.

Андрій Сошніков: Хлібне серце Ойкумени: як Шумер створив і знищив Велике Трипілля

Офіційна історична наука старанно уникає простих економічних питань, воліючи розповідати казки про загадкових трипільських землеробів. Нам стверджують, що посеред енеолітичної Європи люди ні з того ні з сього почали будувати мегаполіси на двадцять тисяч жителів, зводили двоповерхові будинки, а потім кожні п'ятдесят років із релігійних міркувань спалювали свій ситий рай і йшли на нове місце. 

Проте історія людства завжди підпорядковувалася прагматиці та логістиці, а не пасторальному абсурду. Культура Кукутень-Трипілля була не ізольованою цивілізацією, а першим в історії глобальним сировинним придатком і колоніальним проєктом, створеним найвеличнішими умами Месопотамії. Це був гігантський аграрно-донорський хаб, який постачав мільйони тонн зерна і сотні тисяч рабів у бурхливий котел зароджуваного Шумеру. Коли цей далекий ринок рухнув у вогні системної кризи, Трипілля зникло вмить через втрату головного покупця.

Щоб у IV тис. до н. е. виникло місто площею в сотні гектарів, потрібні жорсткі централізовані стимули. Розселення дрібними хуторами є набагато безпечнішим та екологічнішим, адже скупченість населення призводить до епідемій та миттєвого виснаження ресурсів. Строга концентрична архітектура трипільських міст із будинками, що утворювали стіну всередину, викриває в них розподільчі табори та накопичувальні бази. Центральна площа служила для збору караванів, а місцеве населення лісостепу було лише робочою сили під контролем вузького прошарку близькосхідної адміністрації. Затиснутий у посушливому Дворіччі. Шумер стрімко ріс і відчайдушно потребував дешевого хліба та дешевої робочої сили для зведення зикуратів, тому його погляди звернулися на незаймані чорноземи Півночі.

У рамках цієї жорсткої системи мегаполіси виконували функцію справжніх демографічних інкубаторів для штучного відтворення людського ресурсу. Показники вибухового зростання населення в протомістах були б неможливими в умовах звичайного первісного господарства без примусового зовнішнього втручання. Близькосхідна адміністрація факторій свідомо контролювала народжуваність серед підневільного автохтонного населення, буквально вирощуючи живий товар на експорт подібно до невільничих плантацій Нового часу. Більше того, трипільські поселення служили військовими базами, звідки регулярні каральні експедиції здійснювали набіги на сусідню лісову зону і Полісся. Метою цих рейдів була ловля беззахисних лісових мисливців та збирачів, які не мали металевої зброї й ставали ідеальною здобиччю. Потім упійманих людей зганяли у фільтраційні міські центри і тримали під вартою до початку осінньої навігації.

Андрій Поцелуйко: Трипільці, священні напої та пам'ять про Золотий Вік: роздуми над однією з найцікавіших гіпотез Тараса Ткачука

 Серед численних спроб зрозуміти духовний світ трипільської цивілізації особливе місце займають ідеї українського археолога Тараса Ткачука. На відміну від багатьох дослідників, які зосереджуються переважно на матеріальній культурі, типології кераміки чи хронології поселень, Ткачук намагався проникнути у сферу світогляду трипільців, реконструювати їхню символічну систему та зрозуміти, як вони сприймали Всесвіт і своє місце в ньому.

Однією з найцікавіших його гіпотез є припущення, що трипільці могли практикувати ритуали, пов'язані зі священними напоями або іншими засобами зміни свідомості. У певному сенсі такі практики можна порівняти із сучасними церемоніями аяваски в народів Амазонії, хоча між ними лежать тисячі років і різні культурні світи. Йдеться не про прямий історичний зв'язок, а про схожість функції: використання особливих ритуальних засобів для встановлення контакту з божественним світом.

Проблема «присутності богів» у давніх міфах

Практично всі стародавні цивілізації зберегли легенди про час, коли боги були набагато ближчими до людей, ніж сьогодні. У грецькій традиції це був Золотий Вік Кроноса. У шумерів боги безпосередньо керували містами та спілкувалися з царями. У ведичних текстах божественний світ постійно взаємодіє з людьми через жерців і священні ритуали. У багатьох народів існують перекази про період, коли межа між людським і надприродним була тонкою або майже відсутньою.

Для сучасної людини такі оповіді виглядають як міфологія. Але постає питання: чому настільки різні культури знову і знову створюють схожий образ минулого? Чому майже всюди існує пам'ять про особливий час гармонії, достатку і безпосереднього контакту з богами?

Тарас Ткачук пропонував оригінальний напрямок пошуку відповіді. На його думку, частина цих міфів могла відображати реальний духовний досвід дуже давніх землеробських цивілізацій, до яких належала й трипільська культура.

Трипільська цивілізація як особливий світ

Культура Трипілля-Кукутені існувала приблизно між VI і III тисячоліттями до нашої ери на території сучасної України, Молдови та Румунії. Вона створила величезні поселення, розвинене землеробство, складну символічну систему та одну з найвишуканіших керамічних традицій доісторичної Європи.

Особливо вражає багатство трипільської символіки. Орнаменти на посуді складаються не з випадкових декоративних елементів, а з повторюваних знаків і композицій, які, ймовірно, мали глибокий релігійний зміст. Саме аналіз цих знакових систем став одним із головних напрямів досліджень Ткачука.

Учений припускав, що перед нами не просто прикраси, а фрагменти складної духовної традиції, значна частина якої назавжди втрачена. Якщо це так, то трипільці могли володіти практиками, які сучасна археологія лише починає усвідомлювати.

Олег Гуцуляк: Як називали себе трипільці (гіпотеза про нагів-"змій" та священну Бхагаваті)

 Як теоретично могли себе називати трипільці, якщо врахувати, що їхня мова могла входити до циркумпонтійської мовної сім'ї (Балкани-Україна-Кавказ-Анатолія), реліктами якої залишилися північнокавказькі мови, абхазька. хаттська і, можливо, споріднена з ними баскська і те. що у старогрецькій мові в якості субстрату присутній великий пласт північно-кавказької лексики (відкриття Ніколаєва-Старостіна-Ткаченка)?

***

Дана ідея спирається на концепцію «сино-кавказької макросім'ї» або ширшого «циркумпонтійського» ареалу. Якщо трипільці розмовляли мовою, спорідненою з північнокавказькими (абхазо-адигськими та нахсько-дагестанськими), ми можемо спробувати реконструювати їхню самоназву, спираючись на спільні корені цих мов.

Ось кілька теоретичних моделей того, як вони могли себе називати:

1. Модель «Люди» (Універсальна)

У більшості архаїчних культур самоназва перекладається просто як «люди» або «справжні люди».

Корінь -wi / -nu: У північнокавказьких мовах часто зустрічаються основи для позначення людини.

Гіпотетична назва: «Наху» або «Нітху». В інгушській та чеченській мовах нах означає «народ/люди». Якщо трипільці були частиною цього континууму, вони могли називати себе подібним терміном (Nakh), що підкреслював їхню спільність.

2. Модель «Землероби» або «Осілі»

Оскільки трипільці були радикально відмінними від оточуючих мисливців-збирачів своєю аграрною культурою:

Хаттський вплив: Хаттська мова (давня мова Анатолії) вважається спорідненою з абхазо-адигськими. У хаттській мові самоназва могла бути пов'язана з поняттям землі або місця.

Гіпотетична назва: «А-тшу» або «Хатті». Враховуючи, що трипільці прийшли з Балкан, а їхні предки — з Анатолії, вони могли зберегти корінь, що пізніше проявився у хаттів (Khatt).

3. Модель «Річкові» або «Долинні»

Трипільські мега-поселення завжди прив'язані до терас річок.

Баскський та догрецький паралелізм: У баскській мові ur означає «вода». У догрецькому субстраті багато топонімів на -ssos (Кносс, Галікарнас). Цей суфікс вважається типовим для давнього середземноморського (циркумпонтійського) шару.

Гіпотетична назва: «Тарса» або «Тісса». Цікаво, що назви річок Тиса, Тирас (Дністер) можуть містити цей прадавній корінь.

Підсумок: Найімовірніший варіант

Враховуючи, що в догрецькому субстраті та кавказьких мовах домінують глухі проривні та специфічні сибілянти, самоназва трипільців могла звучати як:

«Кхатх», «Нах-ті»

***

Оскільки трипільці шанували вужів, а у прааріїв сусідній народ (з яким і ворогували, і родичалися) нзивався "наги" (їхня країна Патала = Поділля) і ця ж лексема означала "змії" і культ праматері-змії характерний для Північного Причорномор'я, то дійсно можливо, що самоназва трипільців близька до Nakhti / Nakhwy?

Андрій Сошніков: Правда про "миролюбних" трипільців

Трипільська культура – складова частина великого кола давньоземлеробських культур доби неоліту та мідного віку: Боян, Дудешть, Караново, Гумельниця, Хаманджія, Варна-Вінча. Дослідники об’єднують їх у такзвану „цивілізацію Старої Європи“, час існування якої на території приблизно від сходу сучасної Італії до Дніпра припадає на VI – IV тис. до н.е.

Трипільці - це одна з хвиль неолітичних землеробських племен, от тільки навіть не балкано-дунайських, а малоазійських. 

У нас склався міф про трипільських миролюбних хліборобів, що нікого не чіпляли, пахали собі землю на воликах та пасли своїх корівок та лепили й розписували чудові глечики, доки не потерпіли від індоєвропейських дикунів культури бойових сокир та шнурової кераміки. 

Але останні дослідження суттєво корегують дане уявлення. Ці неолітичні хлібороби влаштували "Бучі" всьому автохтонному населенню на зайнятих ними територіях аж до Атлантики та навіть Британських островів. Дніпро-донці тому жили в Дніпро-донецькому басейні, що втекли на Лівобережжя від геноциду трипільців. 

Трипільці у більшості не загинули від шнуровиків, а ще раніше, у зв'язку з похолоданням та неврожаями, спалили свої селища і повернулися туди, відки прийшли - у Подунав'я та на Балкани.

Дніпро-донці, які перебували ще на етапі культури мезоліту звикли пристосовувати до поганих умов, знову зайняли Правобережжя. А вже потім прийшли кочові індоєвропейці (носії культури шнуровиків і бойових сокир) й змішалися з дніпро-донцями, які були мисливцями, рибалками, збирачами.

Тарас Ткачук: Між трипільцями та українцями

У незнанні простими українцями своєї історії є один виняток: чи не кожен із них бодай щось чув про трипільців. Історія з трипільцями розпочалася восени 1897 року, коли археолог-любитель Вікентій Хвойка викопав поблизу села Трипілля на Київщині культурні артефакти, відомі тепер під назвою «трипільська культура». Ця культура, яка в нас поширилася між Карпатами і Дніпром, була між 5000 та 3000-2900 роками до н. е. досить розвиненою, як на свій час. Уже сам розмір трипільських поселень вражає — coтні будинків, розташованих колом, 4–5 м завширшки і до 20 м у довжину, а громадські будівлі мали розмір 60 на 20 м. У поселеннях площею 200 - 450 га на Черкащині було до трьох тисяч будинків і могло проживати 10-15 тисяч осіб. 

Сліди трипільських поселень виявлено й на Франківщині. Які вони були, якими були люди, що в них жили і що вони робили, які уявлення про трипільську культуру відповідають дійсності, чи можна вважати трипільців предками українців і т. і., про це розповість відомий в Україні трипіллєзнавець — івано-франківський історик-археолог, кандидат історичних наук Тарас Ткачук, який у своїх дослідженнях спеціалізується на трипільській тематиці, зокрема на її знакових системах, про що видав кілька друкованих праць. Причому Тарас Ткачук вивчав знахідки трипільських часів не з чужих монографій, а безпосередньо з археологічних артефактів, які тримав у своїх руках. 

— Нашу розмову про ранішні сутінки давньоукраїнської історії хочу розпочати з загального запитання: а чим було спричинене ваше зацікавлення саме трипільською культурою, що ви присвятили себе її професійному дослідженню?

— Для мене це є складним запитанням. Подобається ця стародавня культура та її загадки — хіба що так відповім на нього. 

— А все-таки чому археологія, а не інші історичні науки? 

— Так сталося. 

— Чи можна вважати Прикарпаття добре дослідженою археологічною зоною? І власне, де в нашій області виявлено сліди трипільської культури? 

— Територія Прикарпаття археологічно є не дуже добре  дослідженою, якщо сказати м’яко. Є місцевості зовсім не досліджені. Археологів в області дуже мало. Їх зовсім немає в таких містах, як Калуш, Долина… Тому ми нічого не знаємо, що там відкривають під час земляних робіт, різних будівництв. Там нема осередків археологів, а вони мали б бути, щоб робити розвідку цих територій. Свого часу ми з Клубом української інтелігенції (є в Івано-Франківську така громадська організація), з уже покійним, на жаль, Ярополком Бажалуком та іншими колегами, маючи невеликий грант, ходили на розвідки. Але ті 200 тисяч гривень були витрачені переважно на бензин. На археологічні розкопки потрібні мільйони гривень і багато спеціалістів, щоб робити археологічнi роботи так, як має бути, та ще й з допомогою сучасних технологій.

—  В яких місцевостях виявлено трипільські стоянки?

— Переважно біля Галича — села Сокіл, Мединя, Залуква, Тустань, а також на Тлумаччині та Городенківщині. А далі сліди трипільців ведуть на Буковину і на Тернопілля, де їх також дуже багато.  

Археологи представили в Києві макет храму Трипільської культури

У столиці відбулася презентація макетної реконструкції сакральної архітектури часів Трипільської культури - храму, який розташовувався на місці сучасного села Небелівка на Кіровоградщині.

Як повідомляє РІСУ, презентація відбулась у Науково-технічній бібліотеці ім. Г. І. Денисенка НТУУ “КПІ” до 130-річчя відкриття Трипільської культури.

Макет храму створено дослідником трипільської культури Володимиром Перегінецем у масштабі 1 до 30: 2 метри завдовжки і 70 сантиметрів завширшки.

“Можете собі уявити наскільки великий був храм і наскільки масштабними були розкопки”, - зауважив професор-археолог Михайло Відейко.

Як переслідується історіософська концепція Юрія Шилова

У 1969 р. археолог Б.М. Мозолевський спробував пояснити людське жертвоприношення в одному із доскіфських курганів пониззя Дніпра. 

Тема отримала розвиток в дослідженнях Ю.О.Шилова, який на 1983-1995 роки закріпив своє відкриття тут арійського варіанту Спаса. 

Відкриття, разом із монографією «Прабатьківщина аріїв» (Київ, 1993 і 1995; укр. набір щез у видавництві, рос. видання було частково конфісковано), було відторгнуто колегами із ІА НАНУ (публікації протоколів обговорення та ін. див. у ж-лі «Археологія» 1996, № 2 та у другому виданні «Прабатьківщина аріїв»» М.-К.-Мн., 2013). 

Напередоденні виставки у Ватикані старожитностей Аратти (Ursulescu N., Dergacev V., Shilov Y. Cucuteni–Trypillia : а Great Civilization of Old Europe // Catalogue. – Rome–Vatican, 2008) на Києвщині у с.Трипіллі було відкрито народний Музей «Аратта – Україна» (див. у монографії: Shilov Y. Ancient Нistory of Aratta–Ukraine. – L.– N.Y: Amazon, 2015). У 2012 р., за правління IV Президента, Музей знищив корупціонер із ВРУ. Ідеологічну підтримку руйнації «антинаукового закладу» забезпечили (відповідною конференцією у Фонді Української культури) провідні фахівці з того ж Інституту археології Національної Академії наук України: директор, вчений секретар, головні трипіллязнавці ІА НАНУ. (Відповідне становище у Болгарії висвітлено у публікаціях 2010-2014 років С. Попова).

Особливо допікали роботі Ю.О. Шилова та створеного за його участі (на чолі з О.С. Поліщуком, почасти А.В. Гайдамакою) Музею такі з отих фахівців: В.В. Отрощенко, Л.Л. Залізняк, М.Ю. Відейко іже з ними. Ці особистості мають зберегтися в історіографії України не тільки їхніми вкладами в позитив археології, але і як конкретні руйнівники зазначеного вище шансу вітчизняно-планетарного масштабу. 

Про початок такої руйнації я попереджав (дирекцію та Вчену Раду, на загальних зборах співробітників ІА НАН України) ще в 1995. У моїй заяві (має бути у протоколі від 14.02.1995, опубліковано в Додатку до ІІ видання «ПА») говорилося про шкідливість прагнення колег «закрыть актуальнейшее научное направление, проводимое не мною одним, и не в одной Украине, территория которой является хранилищем научно-культурных сокровищ мирового значения – но освоение которых тормозится, таким образом, в ущерб всему человечеству.  Первобытный отдел Института вправе отказаться от обсуждения моей монографии, но такой шаг должен носить характер научной полемики, а не бесчестной интриги. Данное официальное заявление должно, на мой взгляд, упредить события – не дать предстоящему заседанию Отдела 22.02 вылиться в вышеозначенную интригу (уже обозначившуюся упомянутой выше листовкой {связанной с конфискацией и закрытием издательства «ПА»}). Отдел, а вместе с ним Ученый совет и руководство Института не должны позабыть, что на карту ставится не так судьба монографии и проч. Ю. А. Шилова, как престиж Института, Национальной Академии наук Украины, самой Украины». 

НІ, НЕ ДОСЛУХАЛИСЯ! На тому офіціозна частина колег-археологів (якби ж то тільки їх!) й досі стоїть. І буде стояти до скону. 

До скону курсу на „кінецьСвітовське спалення Революцією державності=цивілізації”. – Це аж ніяк не за «Ведами» та «Ноосферною теорією історії». Це за «Біблією» та «Капіталом» творців теорії історичного матеріалізму – що є нині спільним стадіоном для протилежних команд офіціозних інтелектуалів як РФ, так і України. НА ЖАЛЬ! На превеликий жаль…

Андрій Сошніков: Трипільська культура

Доба енеоліту має величезне значення в прадавній історії України. Тут зародилась і розвинулась одна з найбільших землеробських культур Європи – трипільська, яка стала одним із джерел формування автохтонного населення в Україні впродовж наступних епох. Була вона поширена на величезній території: Від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я, проіснувала протягом IV-III тис. до н. е. та досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Утворилася трипільська культура на основі давнішніх автохтонних культур  і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи. В Україні виявлено величезну кількість – понад тисячу – пам’яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті та Надбужжі,  менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об’єднання племен. Сліди трипільців знайдено й в Покутських Карпатах, поблизу соляних джерел, де вони виварювали сіль та будували оборонні городища. Населення на всій території трипільської культури становило щонайменше  1 млн осіб.

 Трипільські селища розташовувались на великих рівних місцях поблизу рік і потоків. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що налічували від десятка до сотні жител та господарських споруд. Такі селища мали чітке планування – всі будови були розташовані кількома рядами або концентричними колами навколо великого майдану, на якому стояли одна або декілька общинних споруд-святилищ. Від майдану радіально розходились вулиці, обабіч яких були розташовані садиби. Житла трипільців були переважно наземними і  різними за розмірами (площею від 30 до 150 м2). Конструкція їх була дуже складною: підлога викладалася на дерев’яному помості з глиняних  обпалених вальків і зверху замазувалась глиною. Стіни споруджувались на дерев’яному каркасі-плетінці і теж обмазувались глиною, двосхилий дах перекривався солом’яними або очеретяними сніпками. Часто житла мали піддашшя. Вікна були невеликими та округлими. Всередині могла бути одна, дві або й три кімнати. В кожній кімнаті містилися піч, лежанка, сімейний вівтар-жертовник. Вівтар мав вигляд невеликого хрестоподібного в плані глиняного підвищення, розписаного  різнобарвними фарбами, де стояв культовий посуд та глиняні жіночі фігурки.  Біля печі, під стінами та на полицях-мисниках стояли різноманітні горщики та миски. Зовні стіни житла розмальовувались вертикальними смугами червоного, жовтого та білого кольорів. Розмальовувались карнизи вікон та дверей, стіни всередині. Житло трипільської культури нагадує українську сільську хату ХІХ ст. В такому житлі мешкала одна сім’я. На Уманщині, в середній течії Південного Бугу, а також в межиріччі Дністра й Пруту виявлено величезні поселення площею до 400 га, які налічували понад 200 жител, розташованих концентричними колами. Тут вже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували двоповерховими. Це були на той час найбільші в Європі, а, можливо й в світі перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. людей.

 Археологи виявили у трипільців унікальний в історії культури звичай – періодичне спалювання своїх поселень. Відбувалося це раз у покоління, приблизно через кожні 50 років, коли виснажувались навколишні поля. Освоївши нові ґрунти і збудувавши неподалік нове селище, люди упорядковували старе і спалювали його. Очевидно, цей звичай був пов’язаний із якимись релігійними уявленнями та суспільними законами.

Володимир Даниленко: Сім тисяч літ... Отут. На цій землі, Творили власний Рай кмітливі люди

Сурмить Трипілля.  В наш серцевий біль.
Горять Сонця... Коричневіє глина...
І ключиться в зеленоводі піль
зароддя класне - живизни краплина.

Сім тисяч літ...  Отут.  На цій землі,
Творили власний Рай кмітливі люди,
привиділи: воскреснуть із імли,
і вічна слава їм на світі буде.

Палали горна.  Горщики гули
в двотисячному жарі на планеті.
Світились очі майстра з під золи -
трималася культура у секреті.

Святий секрет той рятував їх люд,
усяка зайда блякла в ойкумені,
по чистих таблицях стікав чужинський блуд, -
орнаменти багрянились знаменні.

Ніхто їх поля перейти не міг.
Що - сотні років? - тисячі їх в Небі!
Кладе нам Хронос диво на поріг,
коли трипільцями стаємо при потребі.

До дива - нам лиш руку простягти:
це ж в Майданецькім, тут, у Кукутенах,
столиччя міст - історії свати -
нам вісті шлють по зріднених антенах.

О, гени-гени -- звуки потайні,
правістя мислі, рознарядка тіла,
індеферентні ви для нас? - ба ні! -
Їх нація своїх собі хотіла.

Природа мислячих у нас - з мільйонів літ,
із Білозірр'я ми, мов з неба , - на Землиці.
Трипілля ж - поспіль Зоряний Політ:
задивлені у Небо їхні лиця.

І все те видиво у нас, отут було!
Зайдім в свою комору - збіжжя: гори!
Родилось.  Мерло.  Знов лицем цвіло.
Якраз до нас - до нас! - воно говоре.

Прокреслюють проміння небеса.
З музею горщик переходить в хату.
Яка збагненна у горі краса!
Як думка гріє думку пелехату!

Народ, що був, назовсім не зника --
він в чомусь та вкарбується на суші:
така знайома в пластиці рука!
такі зрідні нам, ще з Трипілля, душі!

Це ж тут!  це ж тут - не десь у Гімалаях,
та - ба! - і не в московських болотах, -
тут - глина й мисль, і Лада преблагая,
і дух Трипілля попелом пропах!

Земля і Небо вивищились в Вись,
в суціллі Світу Новий День світає,
Вода з Вогнем всуміж перелелись - 
жовтаво-голубійний дар Валдаю.

Живе з живим ключиться повсякчас,
у сплеску барв - розводи пурпурові, -
все в тій кераміці ріднить із нами нас,
яріє кров, пряде чуття здорові.

Трипілля з нами всі віки було,
як зілля з горщиком, настояне , цілюще,
як для уфологів присутність НЛО,
як шал комп'ютерний, що в нас все дужче й дужче...

Сурмлять Три Поля...  Движеться Земля...
Стирає орій піт з чола додолу...
Ми біль Трипілля чуєм відтіля -
І хлюскіт вод, і таїну стодолів.

(Володимир Даниленко, Україна, Київ)

У роботах Олега Шупляка дух українського народу оживає у космічних масштабах

 Це - картини-одкровення!

У роботах Олега Шупляка дух українського народу оживає у космічних масштабах.

Олег Шупляк народився в 1967 році на Тернопільщині. Закінчив архітектурний факультет Львівського політехнічного інституту. Працював викладачем рисунку та живопису Бережанської дитячої художнього школи. В 2017 році визнаний Заслуженим художником України. І не дарма...

Ви тільки подивіться! Ще б музику - і медитація готова!

Як людина з екстрасенсорними здібностями, я скажу - автор має дивовижне відчуття оточуючого простору і проникає у глибину віків, щоб під патронатом Вищих сил донести мудрість наших предків!