Сліди трипільських поселень виявлено й на Франківщині. Які вони були, якими були люди, що в них жили і що вони робили, які уявлення про трипільську культуру відповідають дійсності, чи можна вважати трипільців предками українців і т. і., про це розповість відомий в Україні трипіллєзнавець — івано-франківський історик-археолог, кандидат історичних наук Тарас Ткачук, який у своїх дослідженнях спеціалізується на трипільській тематиці, зокрема на її знакових системах, про що видав кілька друкованих праць. Причому Тарас Ткачук вивчав знахідки трипільських часів не з чужих монографій, а безпосередньо з археологічних артефактів, які тримав у своїх руках.
— Нашу розмову про ранішні сутінки давньоукраїнської історії хочу розпочати з загального запитання: а чим було спричинене ваше зацікавлення саме трипільською культурою, що ви присвятили себе її професійному дослідженню?
— Для мене це є складним запитанням. Подобається ця стародавня культура та її загадки — хіба що так відповім на нього.
— А все-таки чому археологія, а не інші історичні науки?
— Так сталося.
— Чи можна вважати Прикарпаття добре дослідженою археологічною зоною? І власне, де в нашій області виявлено сліди трипільської культури?
— Територія Прикарпаття археологічно є не дуже добре дослідженою, якщо сказати м’яко. Є місцевості зовсім не досліджені. Археологів в області дуже мало. Їх зовсім немає в таких містах, як Калуш, Долина… Тому ми нічого не знаємо, що там відкривають під час земляних робіт, різних будівництв. Там нема осередків археологів, а вони мали б бути, щоб робити розвідку цих територій. Свого часу ми з Клубом української інтелігенції (є в Івано-Франківську така громадська організація), з уже покійним, на жаль, Ярополком Бажалуком та іншими колегами, маючи невеликий грант, ходили на розвідки. Але ті 200 тисяч гривень були витрачені переважно на бензин. На археологічні розкопки потрібні мільйони гривень і багато спеціалістів, щоб робити археологічнi роботи так, як має бути, та ще й з допомогою сучасних технологій.
— В яких місцевостях виявлено трипільські стоянки?
— Переважно біля Галича — села Сокіл, Мединя, Залуква, Тустань, а також на Тлумаччині та Городенківщині. А далі сліди трипільців ведуть на Буковину і на Тернопілля, де їх також дуже багато.
— 2008 року в с. Козині Галицького району археологи знайшли поселення раннього Трипілля (середина 5 тис. до н. е.), а в 2022-му — між селами Залуква та Крилос предмети середини 5 тис. до н. е., а біля села Тустань — предмети періоду неоліту, які засвідчили, що приблизно 8 тисяч років тому там жили перші на західноукраїнських землях землероби. Ці відкриття посунули в глиб історії появу трипільців, бо донедавна вважалося, що вони з’явилися на наших теренах орієнтовно в 4300-4000 р. до н. е. На нині це відомі найдавніші трипільські поселення в нашому краї?
— Поселення довкола Галича — в Козині, Залукві — це ранньотрипільські пам’ятки. Ми трохи переглянули їх датування, але нині ми чекаємо на більш точну інформацію від фізиків для підтвердження.
— Звідки трипільці прийшли на українські землі?
— Центром формування трипільської культури була територія між Карпатами і Прутом. А найдавніші трипільські поселення є на території нинішньої Румунії та Молдови.
— А які обставини могли змушувати трипільців рухатися з насиджених місць?
— Мабуть, це сталося тоді, коли трипільців ставало більше, а землі не вистачало.
— Що кажуть дослідники про чисельність трипільців на українських землях?
— Це питання дуже складне. Що не фахівець — то окрема думка. Але навіть якщо рахувати кількість людей навіть залежно від кількости їхніх помешкань, то це однаково буде дуже гіпотетично, адже далеко не всі стародавні поселення виявлено, а відкриті поселення арґументовано віднесено до того чи іншого історичного часу.
— Ви дуже обережні з припущеннями. Мені потрапляли на очі тексти, в яких історики легко оперували кількісними показниками. Мабуть, життя трипільців для їхніх сусідів-мисливців, які жили в куренях десь у лісах коло Карпат чи Дніпра, де, до речі, аж через тисячу років з'явилися трипільські поселення, виглядало такою ж незвичайністю, як нині для нас відвідини Нью-Йорка з його хмародерами. Адже трипільці жили у великих хатах (деякі історики стверджують, що навіть двоповерхових), ходили в одязі не зі шкір, а з тканини.
— Як себе почували мисливці-скотарі на межі з трипільськими поселеннями — це теж зі сфери фантастики. Безперечно, вони якось контактували між собою. Трипільська територія була такою собі транзитною зоною для обміну мідними виробами. А яка була інтенсивність таких обмінів, це треба досліджувати в часі і просторі для кожної конкретної культури.
— Але те, що культура трипільців була вищою, ніж у лісових мисливців, здається вже очевидним фактом. Скажімо, в 2013 році археологи знайшли трипільські горни (піч для випалювання кераміки), які, за словами відомого археолога Михайла Відейка, виявилися старшими майже на три тисячоліття за ті, що раніше вважалися найдавнішими в Європі, і мали для свого часу настільки досконалу конструкцію і технологію, що щось подібне в мінойській цивілізації на Криті з’явилося лише в ХІ ст. до н. е.
— Це оціночна річ, бо конкретна історична цивілізація є відповіддю на певні виклики. Не завжди цивілізаційне життя є кращим за «варварське». Певна спільнота має свій спосіб життя і добре себе в ньому почуває. Цивілізація, як на мене, це — вимушений крок.
— Поняття цивілізації є дуже аморфним. Це приблизно так само, як у нинішні часи поруч маємо кацапів з ядерною зброєю і дикою психологією. А чи були трипільці антропологічно подібними на теперішніх українців? В одного з популяризаторів історії я вичитав, що вони були подібні на американських індіянців майя. Аналіз ДНК трипільців виявив, що в Україні 55% населення по материнській лінії веде свої коріння від трипільців. Адже наука каже, що в ДНК закодовано всіх наших предків ледь не від Адама, особливо за материнською лінією.
— Важко сказати щось про це. Для таких студій є замало матеріялу. Археологи не часто знаходять трипільські могильники, яких не виявлено навіть біля великих поселень. Найбільше людських кісток було в печері Вертеба на Тернопіллі, у вихватинському могильнику на території Молдови. Навіть робили реставрацію виявлених у цих некрополях черепів. Виявилося, принаймні, у вихватинському, що це були представники т. зв. середньоморської раси. Аналіз кісток, виявлених у печері Вертеба, який робили в американців, показав, що найбільше кісток належало гаплогрупі, поширеній у Європі. Назагал мені здається, що трипільська культура накрила собою достатньо різне населення так само, як і скіфи, які теж були етнічно не однорідні.
— А що то може означати, що трипільці майже не залишили своїх могильників? Вони їх спалювали?
— Наразі археологічно не можемо встановити, що робили трипільці зі своїми покійниками. Або не вміємо шукати їхні могильники.
— Як би ви описали спосіб життя трипільців?
— Життя цих людей було достатньо важке. Вони вмирали достатньо рано, довго не жили. Землеробство було важкою справою, також треба враховувати різні хвороби та епідемії, які постійно супроводжували людство.
— Чи відомо, який був раціон у трипільців? Чим вони харчувалися?
— Археологи знаходять на денцях трипільського посуду залишки їжі, тож про це можна говорити досить арґументовано. Виглядає так, що трипільці жили з землеробства і скотарства. Крім м’яса і молока, мабуть, їли каші, навряд чи мали хліб у нашому розумінні, бо на той час ще не знали жорен для перемелювання зерна.
— Я читав інформацію, що археологи знайшли зброджений ячмінь, і на цій основі було зроблено висновок, що трипільці вже володіли технологією виготовлення пива.
— Це може бути: пиво — це достатньо ранній напій. Звичайно, воно не було таким, як сучасне, а, мабуть, радше, як каша…
— Трипільці були миролюбним народом? Бо археологи начебто не знаходили їхньої зброї, а характер поселень трипільців може свідчити й про певну демократичність укладу їхнього життя.
— Я думаю, що землероби ніколи не були мирними людьми. Ми знаходили в тій же Вертебі черепи, які мали сліди скальпування. У Більшівцях є поховання трьох черепів без нижніх щелеп. Землеробські ритуали – найбільш криваві у всіх народів. Не думаю, що трипільці в цьому були винятком. Тепер завдяки геомагнітному скануванню біля кожного трипільського поселення виявлено укріплення. Отож вони були достатньо укріплені, як на той час. Від кого трипільці намагалися захиститися — це питання. Трипільці і між собою ворогували. Аналогічно було, як показує рання історія, і в Шумері та Єгипті.
— Ви вважаєте, що орнамент на глечиках трипільської культури не пов’язаний із розписами українських писанок і узорами вишивок на тій підставі, що основні знаки, які використовували трипільці, належать до найдавніших загальнолюдських символів для комунікації. Тож для чого могла служити ця система знаків?
— Знакові системи характерні чи не для кожної кульутри. Пізні трипільці виглядали вже інакше за ранніх і майже не розмальовували свій посуд, а просто прикрашали його відбитками шнура. Їхніх великих поселень уже не існувало.
— Дослідники трипільської доби схиляються до думки, що трипільські знаки — це протописемність. Археолог Михайло Відейко каже, що в трипільців піктографія досягла дуже високого ступеню розвитку і при цьому не раз посилається на вашу дисертацію про знакові системи трипільської культури, стверджуючи, що трипільці вже були на шляху до перетворення піктографії в писемність. Які можуть бути причини того, що на останньому етапі свого існування (середина 3 тис. до н. е.) трипільці раптово відмовилися від тієї знакової системи, натомість на їхній кераміці з’явилися найдавніші символи і візерунки? Чому згодом ця протописемність не розвинулася в писемність, як це сталося в Єгипті та Шумері?
— Трипільці чомусь не пішли шляхом шумерів і єгиптян. Я не знаю, що їх зупинило. Кажуть, що тоді сталися глобальні зміни в кліматі. Ми абсолютно нічого не знаємо про епідемії, а вони точно були. Археологи навіть знайшли у Швеції сліди чуми. Трипільці в своїх знаках не пішли далі піктографії. У них це було не для спілкування людини з людиною, а для якихось магічних дій, замовлянь. Кожна культура, як і людське життя, має свій початок і кінець.
— Історики стверджують, що трипільці кожні пів століття упродовж двох тисяч років спалювали свої поселення і що це був якийсь обряд-жертвоприношення на честь богів чи душ предків. А може, все було простіше: виснаживши землі, вони змінювали місце поселення? Що ви думаєте з цього приводу?
— Стосовно спалення можу сказати, що трипільські поселення, збудовані з дерева і соломи, могли горіти і від необережного поводження з вогнем чи від блискавки. Мені не віриться в спалення цілих поселень.
— Проте трипільська культура не зникла безслідно. Неправильно заперечувати роль трипільців в українському етногенезі, вважає навіть критик «автохтонних» трипільських теорій (див. його статтю «Парадокси трипології», https://tyzhden.ua/paradoksy-trypolohii, 2013 р.), відомий історик Леонід Залізняк. Дослідники вказують на деякі характерні риси трипільської культури в манері будівництва хат у середньовічній Україні, в українських орнаментах кераміки, пасхальних яєць. Зрештою, для українців, як і для трипільців, характерний культ жінки. Спадщиною трипільців той же Л. Залізняк називає і архаїчну лексику в індоєвропейських мовах. Причому деякі мовознавці стверджують, що саме в нашій мові збереглося найбільше успадкованих рис із мови трипільців (називать такі звичні слова, як батько, теля, хліб, кінь, кобила, іскра). Тому навіть маємо «Словник трипільської спадщини в українській мові» (2006) Ю. Мосенкіса. А ви що на це все скажете?
— До праць пана Мосенкіса я ставлюся дуже скептично, бо мені не відомо, звідки він взяв ті речі. Якщо він лінгвіст, то мав би знати, що слово кінь – це або з кельтської, або з германських мов. Про це написано багато і давно. З якогось часу, коли стало вільно говорити багато і всякого, велика кількість людей чомусь почала говорити про Трипілля. Була ж і культура лінійно-стрічкової кераміки, і вона не менш цікава, ніж Трипілля. Немає фактів, які б вказували на якісь зв’язки узорів Трипілля з українським орнаментом у вишивках чи пасхальних яйцях. А те, що тепер з’явилася стилістика під трипільські орнаменти, то це вже інша тема.
Я сприймаю трипільську культуру включно з іншими культурами, які були на українських землях, включно з княжими часами, як спадщину. Нема чого там шукати невідомо що. Яскравим прикладом пошуку невідомо чого є інтерв’ю путіна Карлсону. Думаю, люди, які стверджують про трипільців як українців, далеко від нього не пішли.
— З аргументації про зв’язок трипільців та українців, яка мені траплялася, найбільше правдоподібною видався спосіб будівництва хат.
— Нема двоповерхової хати української, якщо вірити у двоповерховість трипільських. Там у Західній Україні, де я розкопував трипільські стоянки, ніде не зустрічав доказів на користь двоповерховости. Але я також ніде не бачив макетів трипільських будинків із врахуванням інженерного розрахунку на міцність елементів конструкцій. Адже мокра глина має колосальну вагу. Тож стосовно цього виникає багато запитань.
— Трипільська культура опинилася і в епіцентрі міжнародного зацікавлення. До її дослідження доклалися й польські археологи, з якими ви співпрацюєте. Результатом цього став виданий в серії «Бібліотека Краківського археологічного музею» у вашому співавторстві ілюстрований том про трипільські знахідки у знаменитій печері Вертеба на Тернопіллі. Що дає міжнародна співпраця археологів для дослідження трипільської культури?
— За відсутности фінансування наших експедицій співпраця з британськими, німецькими археологами дає можливість здійснювати розкопки. Головним чином німецькі або британські гроші дозволяли робити геомагнітне сканування чи радіокарбонове датування. Завдяки цьому знаємо, як виглядали трипільські поселення і як у часі вони були розташовані. Але це все – лише початок, бо для кожної пам’ятки бажано мати з 15 датувань, а ми маємо два-три. Тому в мене виникає ряд запитань щодо поширеної тепер трипільської хронології завдяки перекладеним на англійську статтям деяких моїх колег. Бо радіокарбон показує час, але не показує хронології, яка, своєю чергою, вже є інтерпретацією, коли будують цю послідовність. А ці історики чомусь не звернули увагу на ряд нюансів.
— З «чорними» чи «сірими» археологами вам доводилося перетинатися?
— Аякже!
— А вони часом не бігають з апаратурою по ваших розкопках?
— У мене такого сумного досвіду не було, хоча колеги жалілися на них. Але пограбовані чорними археологами стародавні поселення я бачив на Хмельниччині, страшно грабують на Чернівеччині, Тернопіллі. Тоді була мода на трипільські глечики (нині вона трошки спала), ледь не кожен ґоноровий народний депутат копіював уподобання Ющенка і повинен був мати збірку трипільських глечиків. Звідки вони їх брали? Звичайно, купували в «чорних» археологів. Словом, в Україні розвинулася справжня індустрія добування глечиків трипільської культури.
Розмову вів Петро Парипа.
Комментариев нет:
Отправить комментарий