Це питання особливо цікаве у зв'язку з дослідженням Сари Граси да Сілви та Джеймі Техрані The evolution of fairy tales: A phylogenetic approach (2016), у якому автори застосували філогенетичні методи для реконструкції історії казкових сюжетів.
Одним із сюжетів, які привернули увагу дослідників, був «Коваль і чорт». Проте можливість існування подібних історій у глибокій давнині викликає дискусію. Зокрема, постає питання, чи могли люди протоіндоєвропейської доби розповідати казку саме про коваля, якщо відповідна технологічна й мовна термінологія ще не була достатньо розвиненою. Джон Ліндоу (John Lindow), фольклорист з Каліфорнійського університету (США), підкреслює, що словник протоіндоєвропейців який описує роботу з металами був обмежений і слова "коваль", ймовірно, не існувало. Якщо це так, то і сама казка має бути не такою давньою.
На мою думку, цю проблему можна розглянути з іншого боку: можливо, давнім є не конкретний образ коваля, а сюжетна схема, яка згодом пристосувалася до нових технологій, вірувань і матеріальної культури.
Сюжет як форма, здатна переживати зміни
Усна традиція не передає історії так, як письмовий текст. Казка існує завдяки повторному розповіданню, а кожен оповідач відтворює її в межах власного культурного досвіду. Персонажі, предмети, назви та обставини можуть змінюватися, тоді як основний конфлікт і логіка подій залишаються впізнаваними.

.jpg)









