Фройнд, Жульєн. Сутність політичного (L'essence du politique, 1965; іспанське видання 1968).
Праця «Суть політичного» (1968) французького філософа та соціолога Жульєна Фройнда (1921-1993) є одним із найретельніших трактатів з політичної філософії, аналізу феноменології влади та реконструкції теорії конфлікту 20-го століття. Будучи учнем Раймона Арона та глибоко вплинувши на Карла Шмітта та Макса Вебера, Фройнд розглядає політику не як моральну чи економічну діяльність, а як автономну та постійну категорію людського існування.
Книга зосереджена на критиці утопічних бачень, які прагнуть усунення конфлікту, постулюючи натомість, що політичне визначається нездоланними передумовами. Фройнд досліджує функцію взаємозв'язку між командуванням та послухом, структуру розмежування між публічним та приватним, а також концепцію діалектики друга-ворога як рушійної сили політичної єдності.
Ця робота висвітлює виправдання політичного реалізму, який руйнує ілюзію вічного миру та розуміє стійкість структур суверенітету та ризику, що визначають життя в суспільстві. Це важливе дослідження, яке ілюструє діалектику між Порядком і Війною.
I. Концептуальна основа: Три передумови політичного
Фройнд стверджує, що політичне — це не те, що можна «вирішити» або змусити зникнути, оскільки воно спирається на три стовпи або передумовки, властиві соціальному стану людства.
Автономія політичного: Автор постулює, що політичне має власну логіку, відмінну від естетичної, економічної чи релігійної. Том присвячений таксономічному визначенню ключових понять: Командування-Послух, Публічне-Приватне, Друг-Ворог, Суверенітет і Мир.
Вісь Командування та Послуху: Реалістичний та суворий тон твору розглядається при зверненні до влади. Фройнд пропонує всебічну критику анархізму та абсолютного егалітаризму, стверджуючи, що ієрархія є фундаментальною основою будь-якого стабільного політичного порядку. Він аналізує, як воля правителя до захисту виступає рушійною силою послуху керованих, демонструючи, що без влади немає політики, лише анархія або просто технічне управління.
II. Фокус аналізу: Ворог і мета миру
Основою цього дослідження є найсуперечливіша та шміттівська теза Фройнда: політика завжди передбачає можливість конфлікту та визначення супротивника.
Причини структури (діалектика друга-ворога): Розглядаються первинні причини, що кореняться в існуванні «іншого» як потенційної загрози. Фройнд стверджує, що політика виникає тому, що існує ворожнеча; без ворогів політика була б непотрібною. Автор визначає суспільного ворога (hostis) як джерело, що сприяло груповій згуртованості, що, у свою чергу, стимулювало створення кордонів та суверенітету.
Вісь релевантності (спільне благо та мир): У цьому розділі розглядається напруженість, спричинена потребою внутрішнього порядку. У книзі наголошується, що метою політики є внутрішня гармонія та зовнішня безпека. Фройнд аналізує мир не як відсутність конфлікту, а як необхідний ресурс для цивілізованого життя за загальним правом. Робота ілюструє, як сутність політики є лабораторією трагічного реалізму, припускаючи, що спадщина Жульєна Фройнда полягає в тому, що він нагадував нам, що політика – це управління людською ворожістю, підтверджуючи, що заперечення фігури ворога призводить лише до більш лицемірного та надмірного насильства.
Центральні питання: Аналіз завершується зв'язком між політикою та мораллю. Робота Жульєна Фройнда існує в межах напруженості між потребою влади та етичними обмеженнями. Дослідження ілюструє, як його книга є важливим ресурсом для розуміння того, що політичне – це людська константа, яка переживає всі ідеології, припускаючи, що її цінність полягає в тому, що вона залишила нам бачення, де ясність щодо сили є єдиною гарантією можливої свободи.
Комментариев нет:
Отправить комментарий