Західна гілка: Автохтонне населення Італії, Іспанії та Франції успадкувало свій степовий компонент від носіїв культури дзвоноподібних келихів (2800–1900 роки до нашої ери). Їхні предки також належали до кочових степових племен, проте вони здійснили свої міграції у Західну Європу значно раніше – ще до 2800 року до нашої ери.
Східна гілка: Натомість давні греки та вірменські популяції виявилися нащадками другої, пізнішої хвилі індоєвропейської експансії з євразійських степів, міцно пов’язаної з носіями ямної культури (3300–2600 роки до нашої ери).
Автори дослідження переконані, що етногенез вірмен безпосередньо пов’язаний із триалетською культурою Південного Кавказу. На територію Закавказзя ці племена потрапили наприкінці III тисячоліття до нашої ери і з того часу розвивалися там осіло, не вдаючись до масштабних дальніх міграцій.
Греки, які генетично виявилися набагато ближчими до давніх вірмен, ніж до будь-яких інших індоєвропейських народів, завершили свій міграційний шлях на території сучасної Еллади дещо пізніше – приблизно у 1800–1700 годах до нашої ери. При цьому палеогенетики виявили дивовижний факт: населення південно-східного узбережжя Адріатичного моря в давній Італії за своїм генетичним профілем виявилося практично ідентичним грекам мікенської доби з егейського узбережжя. Очевидно, що ці групи дісталися італійських окраїн морським шляхом протягом II тисячоліття до нашої ери.
Нова панорама минулого суттєво розширює та коригує наші знання про ранніх індоєвропейців.
Ще у 1924 році видатний данський лінгвіст Гольгер Педерсен висунув припущення, що вірменська мова виявляє найбільшу спорідненість саме з давньогрецькою. Проте його висновки впродовж століття піддавалися постійному скепсису та ревізії. Сьогодні генетика остаточно підтвердила правоту Педерсена: давнє населення Закавказзя – це найближчі генетичні родичі давніх греків. Раніше будь-які твердження про такий тісний зв’язок між Кавказом та Мікенською Грецією належали радше до царини давньогрецьких міфів про аргонавтів, ніж до суворих академічних праць.
Отримані результати фактично закрили популярну свого часу індо-грецьку гіпотезу, згідно з якою найближчими мовними родичами еллінів вважалися індоіранці.
Крім того, генетичний вердикт спростував поширену серед мовознавців італо-германську гіпотезу, яка стверджувала, що давні римляни, сабіняни та інші італійські племена мали спільне походження з германцями. Тепер очевидно, що пращури італо-кельтів та германців розійшлися набагато раніше, ніж розділилися самі кельти й італіки. Отже, єдино правильною виявилася італо-кельтська гіпотеза.
Що ж до протогерманських племен, то, згідно з висновками наукової роботи, вони належали до абсолютно іншого археологічного комплексу – культури шнурової кераміки, відомої також як культура бойових сокир (3200–1800 роки до нашої ери). Саме її носії, котрі заселяли простори Скандинавії, Східної та Центральної Європи, сформували окремий вектор розвитку індоєвропейського світу.
Аналіз ізотопів стронцію та ДНК показав, що доба бронзи була часом інтенсивного переміщення людей і культурного обміну.
Проникнення степових ямних груп на Пелопоннес зафіксовано близько 3800 років тому. Ця подія передує найдавнішим писемним свідченням грецької мови (мікенському лінійному письму Б).
З часом цей степовий сигнал зменшився через змішування з місцевим землеробським населенням, що супроводжувалося абсорбцією «догрецької» лексики.
Завдяки багатим покладам міді та торгівлі острів Кіпр став генетичним «плавильним котлом». Вчені виявили там надзвичайне варіативне населення із середземноморськими, анатолійськими та левантійськими профілями, а також унікальних європейських аутлаєрів, зокрема одного індивіда зі скандинавським походженням та відповідною немісцевою сигнатурою стронцію.
В Італії зафіксовано складну динаміку. Степове походження з'явилося в Лаціо (майбутньому епіцентрі латини) на століття раніше, ніж вважалося — понад 3600 років тому, і воно чітко марковане культурою дзвоноподібних келихів. Водночас на Адріатичному узбережжі Італії виявлено індивідів із ямним/балканським компонентом, що свідчить про активні контакти через Адріатичне море.
Комментариев нет:
Отправить комментарий