Що таке Новоюліанський календар

Дотримуючись усіх статутних норм, згідно з відповідними рішеннями Священного Синоду та Архієрейського Собору, а також рішенням вищої владної соборної інституції Православної Церкви України – Помісного Собору – було затверджено перехід з 1 вересня 2023 року на новий календарний стиль, де для обчислення нерухомих свят використовується новоюліанський календар, як це є у переважній більшості Помісних Православних Церков. Так, саме у більшості ПРАВОСЛАВНИХ Церков світу. Інші християнські сповідання - католики, англікани, протестанти - послуговуються іншим, григоріанським календарем. 

Тож, загалом нині функціонують три основні системи літочислення, три календарі: юліанський, григоріанський та новоюліанський. 

ЮЛІАНСЬКИЙ – старий календар, який був запроваджений римським імператором Юлієм Цезарем ще в 45 році до Різдва Христового. Він був реформою попереднього римського літочислення. Проблема юліанського календаря полягає в тому, що кожні 128 років в ньому відбувається накопичення розбіжності в 1 добу між астрономічним і календарним рівноденням. У XX і XXI століттях розходження між реальним (астрономічним) рівноденням та датою 21 березня, на яку мало би припадати рівнодення, складає 13 днів. Від 2100 року ця розбіжність складатиме вже 14 днів, а з плином часу – й місяці. Неточність старого літочислення за всі ці роки (понад два тисячоліття) призвела до того, що Різдво Христове, яке Церква вшановує 25 грудня, за старим стилем припадає на 7 січня астрономічного календаря, а з 2100 року – вже на 8-ме. Якщо історія триватиме і далі, то через декілька тисячоліть всі неперехідні свята будуть зсуватися вперед.  І, наприклад, свято Різдва Христового буде припадати на час приготування до Великого посту і навіть на сам піст, що є абсурдним.

Тому необхідність змінювати систему літочислення була очевидною. У 1582 році це стало причиною введення астрономічно точнішого ГРИГОРІАНСЬКОГО календаря. Назву таку він має, бо був запроваджений за розпорядженням Римського папи Григорія XIII. Але на той час Західна і Східна Церкви вже кілька століть існували окремо. Тож Православний Схід, як і на початку протестантські країни, не сприйняв реформу, здійснену від імені Римського папи, яка також супроводжувалася вимогою визнання його релігійної влади та першості. Тому Православна Церква тривалий час залишилася на старому юліанському календарі. Ба більше, старий стиль певною мірою почав сприйматися як один з маркерів православності. В той час як новий календар сприймався як «папський» чи «католицький». 

У православному світі календарну неточність дійшли згоди виправити лише у ХХ столітті. Так, у 1923 році на Синаксі представників Православних Церков в Константинополі під головуванням Вселенського Патріарха Мелетія IV було схвалено оновлений, так званий НОВОЮЛІАНСЬКИЙ календар, який був створений завдяки праці сербського астронома, професора математики Мілутіна Міланковича. Цей календар позбавлений недоліку юліанського календаря і є суттєво точнішим (більше наближеним до астрономічних подій), ніж григоріанський календар.

За фактичним способом обчислення дат новоюліанський та григоріанський календарі збігаються (розбіжність в один день виникне у віддаленому майбутньому). Однак за способом обрахування новоюліанський календар має інші принципи, тому є відмінним від григоріанського, уникаючи помилок обох попередніх календарів щодо календаря астрономічного. 

Нині більшість (10 із 15) Православних Церков (Вселенський Патріархат, Олександрійський Патріархат, Антиохійський Патріархат, Румунський Патріархат, Болгарський Патріархат, Церква Кіпру, Церква Греції, Церква Албанії, Церква Чеських земель і Словаччини, Православна Церква України) використовують новоюліанський календар. Подекуди в межах одної Помісної Церкви є припустимим співіснування різних календарних традицій. 

Дати нерухомих свят у новоюліанському календарі збігатимуться з датами григоріанського календаря до 2800 року (бо новоюліанський календар «пропускає» 7 діб на 900 років, а григоріанський – 3 доби на 400 років). Водночас дата Великодня та залежні від неї рухомі свята обраховуватимуться традиційно, відповідно до усталеної до цього часу практики календарно-астрономічних правил. 

Тому нічого «неправославного» або «католицького», у сенсі, який вживають пропагандисти, отруєні «русскім міром», у новоюліанському календарі немає – ні авторства, ні принципу розрахунку, ні часу запровадження, ні географії поширення, ні інстанції, яка його запровадила. Новоюліанський календар – це вдосконалена форма юліанського календаря, відповідно до потреб і реалій сучасності. А рішення перейти на цей календар, за словами нашого Предстоятеля, Блаженнійшого Митрополита Епіфанія – це підтвердження того, що Українська Церква не погрузла у формалізмі «дотримання звичаю заради самого звичаю», а розуміє реальність, чує своїх вірян і реагує на їхні запити й потреби, зберігаючи єдність з повнотою Православʼя.

Слід підкреслити, що за соборними рішеннями ПЦУ громади, в яких дві третини чи більше парафіян мають бажання зберегти попередню календарну традицію - можуть зробити це. Щоби ніхто не був примушений прийняти реформу календаря, як колись це сталося із календарем григоріанським, але щоби мати можливість сприйняти зміни свідомо і відповідально. 

(с)  Православна Церква України

С.В. Жарникова: Отражение ведических мифологем в восточнославянской календарной обрядности

В сборнике: На пути к возрождению: Опыт освоения традиций народной культуры Вологодской области. Вологда, 2001.

Ф. И. Буслаев в своей знаменитой речи “О народной поэзии в древнерусской литературе”, произнесенной в 1858 году, подчеркивал, что “ясное и полное уразумение основных начал нашей народности есть едва ли не самый существенный вопрос и науки и русской жизни”1. Пытаясь сегодня решить хотя бы малую часть этой задачи, мы обязаны обратиться к еще живой народной традиции и попробовать рассмотреть ее сквозь призму многотысячелетнего прошлого, в котором скрываются “основные начала нашей народности”. Отметим при этом, что в восточнославянской народной традиции вообще, а в северно-русской в особенности, сохранились такие элементы культуры, которые архаичнее не только древнегреческих, но даже и тех, что зафиксированы в текстах древнейших памятников индоевропейской мифологии — Ригведы, Махабхараты и Авесты.

В связи с тем, что именно в ведических текстах сохранились в большом количестве описания и объяснения архаичных индоевропейских календарных обрядов, именно эти тексты представляется необходимым использовать как дешифрующие при анализе восточнославянской и, в частности, северно-русской календарной обрядности. Возможность обращения к ведическим текстам при рассмотрении русского материала обусловлена “как большей степенью соответствия между ведическим и русским в силу лучшей сохранности в нем (русском языке — С.Ж.) архаизмов, чем в западных языках, так и большей близостью русской (славянской) мифо-поэтической традиции к индоиранской”. 2

В сохранившихся до рубежа XIX — ХХ вв. верованиях северно-русских крестьян, особенно в устойчивых календарно-обрядовых циклах, четко прослеживаются реликты архаического индоевропейского календаря, уходящего корнями в глубины тысячелетий.

Календарь народа саха

Календарь народа саха – система традиционного исчисления длительных промежутков времени, в основе которой лежат периодические явления природы, связанные с движением небесных светил. 

Хозяйственный год делился на две половины: зимнюю и летнюю. Первая половина начинается с октября, когда выпадает снег и длится до конца первой декады мая. По древним представлениям, эта половина года ассоциировалась с пассивным началом, луной. Вторая половина – весеннее-летняя ассоциировалась со светлым, активным началом природы, солнцем.

Народный календарь саха тесно связан со скотоводческим хозяйством. Каждый месяц делился на три декады, которые соответствовали фазам луны. Названия месяцев употребляются и сегодня:

- ыам ыйа или бииринньи (май) – первый месяц хозяйственного года, начало массового доения коров и кобылиц;

- бэс ыйа или иккиньи (июнь) – месяц заготовки сосновой заболони для употребления в пищу зимой;

- от ыйа или уhунньу (июль) – время заготовки сена;

- атырдьах ыйа или тэрдунньу (август) – время стогования сена;

- балаган ыйа или бэсинньи (сентябрь) – месяц зимней юрты;

- алтынньы (октябрь) – шестой месяц;

- сэтинньи (ноябрь) – седьмой месяц;

- ахсынньы (декабрь) – восьмой месяц;

- тохсунньу (январь) – девятый месяц;

- олунньу (февраль) – десятый месяц;

- кулун тутар (март) – месяц держания жеребят;

- муус устар (апрель) – месяц снятия льдин с окон юрты для замены их бычьим пузырём, стеклом или слюдой.

Іван Климишин: Уточнення дати початку Реформації

Пятсот років тому, 31 жовтня 1517 р. (в системі юліанського календаря!) Мартін Лютер оприлюднив свої «95» тез.

У 1582 р. запроваджено точнішу систему лічби часу — григоріанський календар. І щоб повернути весняне рівнодення на 21 березня (де воно було у IV столітті при встановленні правил обчислення дати Пасхи), всі дати місяців було зміщено на 10 діб уперед: 5-те жовтня «стало» 15-тим і т.д.

Обидві події — і оприлюднення згаданих «Те», і реформа календаря — відбулися в одному й тому ж, XVI, столітті. Тому при встановленні дати проголошення «Тез» в системі григоріанського календаря до дати «за старим стилем» слід додати ту ж поправку — 10 діб.

Так отримуємо дату цієї події — 10 листопада 1517 р.

Для ХХ і ХХІ століть згадана поправка рівна 13 діб (як це вказується в церковних календарях), але, звісно, не може мати стосунок до XVI століття, в якому дана поправка рівна тільки 10 діб.

І.А. Климишин, професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника

Владимир Емельянов: Хроноакценты в мировой культуре

Давно уже думаю о хроноакцентах в мировой культуре. Грубо говоря, у каждой цивилизации есть собственные часы. Но нужно разделять ритуальные часы и исторические часы. Время на этих часах не совпадает. Время на исторических часах меняется медленно. Но фиксация времени может быть замерена по тому, какой период истории акцентирован в общественном сознании. А время на ритуально-календарных часах практически не меняется. По ним мы видим, какое время акцентировано в данной цивилизации большую часть ее истории.

Для вавилонян и ассирийцев наиболее акцентированным моментом времени является весна. У шумеров Нинурта, у вавилонян Мардук, у ассирийцев Ашшур были весенними победителями зимнего чудовища. Осень выражена в календарях древней Месопотамии как миф Суда с особо выделенным судным седьмым месяцем. Но по сравнении с весной и мифом Героя миф Суда в Месопотамии ничтожен.

Евреи заимствуют вавилонский календарь целиком, со всем комплексов шумеро-вавилонских сезонно-месячных мифов. Но при этом меняют хроноакцент. Центром календаря они делают вавилонскую осень, т.е. именно миф Суда и предшествующие Суду очистительные обряды и жертвы. В средневековых сочинениях евреи будут называться народом созвездия Весов. Но и в суфийском арабском сочинении Ибн Араби «Мекканские откровения» (должно быть, под влиянием евреев) первым ангелом мироздания считается ангел Весов, с которого начинается Время.

Какой из этого вывод? Даже при полном сохранении семантической системы календаря другая культура может менять хроноакцент.

Чукчи отметят Новый год в ночь на 22 декабря

Чукчи встречают Новый год в самую длинную ночь в году – с 21 на 22 декабря. Праздник носит название «Пэгытти» в честь восходящей в эту ночь звезды – она знаменует начало нового года, так как световой день с этого момента начинает прирастать, сообщила Ассоциация КМНС Якутии. Пэгытти в традиционной астрономии является звездой Альтаир в созвездии Орла.

В эту ночь чукчи с помощью священной «огнивной» доски разжигают ритуальный костер. По форме доска напоминает человека, на шею которого привязаны веревки с фигурками-оленями, – доска являлась воплощением идеи об охране стада и считалась хозяином стада. У каждой семьи она была своя: передавать добытый с помощью доски огонь можно только родственникам, иначе семью ждет горе. Чукчи танцевали вокруг жертвенных костров и исполняли песенные речитативы с пожеланиями добра и света.

Обязательным обрядом на Новый год у чукчей является жертвоприношение – они наполняют салом и жиром небольшие кожаные чашки и задабривают злых духов. В эту ночь запрещается думать о плохом и встречать праздник только с добрыми пожеланиями – тогда весь следующий год будет удачным и полным радости.